Рішення

від 16.06.2023 по справі 905/1041/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.06.2023 Справа №905/1041/22

Господарський суд Донецької області у складі судді Хабарової М.В., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БУЧАРД»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ХОЗХІМСЕРВІС»

про стягнення 60 804,21 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «БУЧАРД» звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ХОЗХІМСЕРВІС» основного боргу у 42000,00 грн, інфляційних втрат у розмірі 8695,06 грн, 3% річних у розмірі 1092,00 грн та пені у розмірі 9017,15 грн.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 02.01.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №905/1041/22, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників сторін.

06.02.2023 на поштову адресу Господарського суду Донецької області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує в повному обсязі, оскільки фактичне користування об`єктом суборенди було припинене 28.02.2022 у зв`язку з початком військової агресії Російської Федерації проти України. Тому, враховуючи положення ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України, вимоги позивача про стягнення заборгованості за період з 01.03.2022 по 30.06.2022 є безпідставними. Крім того, відповідач зазначає, що акти приймання-передачі були підписані позивачем в односторонньому порядку та направлялися на неналежну адресу відповідача.

27.02.2023 на поштову адресу Господарського суду Донецької області від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач зазначає, що відповідач не повернув об`єкт суборенди позивачу відповідно до умов договору, а отже позивач має право нараховувати суборендну плату до моменту підписання акту передання-повернення (приймання) майна. Також позивач зазначає, що звертався до відповідача з претензією про сплату заборгованості, яка була направлена на юридичну адресу останнього, що підтверджується описом вкладення у цінний лист та поштовою накладною, а тому посилання відповідача про направлення документів на неналежну адресу не відповідають дійсності та вводять суд в оману.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач можливістю подання заперечень на відповідь на відзив відповідно до ст. 167 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

За приписами ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, Господарський суд Донецької області

ВСТАНОВИВ:

01.10.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бучард» (позивач, орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Хозхімсервіс» (відповідач, суборендар) укладено Договір суборенди нежитлових приміщень №01/10/2021, відповідно до умов п. 1.1 якого орендар зобов`язується передати за плату суборендареві у строкове користування, а суборендар зобов`язується прийняти у строкове користування нежитлові приміщення гаражні бокси, надалі іменуються «об`єкт суборенди», що визначені у цьому Договорі (Додатку №1 «Перелік приміщень»), та сплачувати орендарю орендну плату.

Даний Договір укладається з письмової згоди орендодавця, який діє на підставі права власності на дані приміщення (п. 1.2 Договору).

Адреса: Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Олекси Тихого (Орджонікідзе), 2в (п. 1.2.1 Договору).

Загальна площа об`єкта суборенди 242,5 м2 (п. 1.2.2 Договору).

Стан об`єкта суборенди на момент передачі в суборенду сторонами визначено як задовільний та придатний для використання з метою, зазначеною в п. 2.1 цього Договору (п. 1.2.3 Договору).

Об`єкт суборенди надається з метою використання суборендарем у власній господарській діяльності для розміщення та обслуговування власної дорожньої техніки (п. 2.1 Договору).

При переданні об`єкта суборенди складається акт передання-приймання, який підписується сторонами (п. 3.2 Договору).

Об`єкт суборенди вважається переданим в суборенду з моменту підписання акта передання-приймання та з такого моменту орендар має право нараховувати орендну плату (п. 3.3 Договору).

Строк суборенди починає свій перебіг з дати прийняття об`єкта суборенди за актом передання-приймання та спливає 31.12.2022 року (п. 4.1 Договору).

Розмір суборендної плати за об`єкт суборенди за місяць загалом становить 7 000,00 грн (у тому числі ПДВ 1 166,67 грн) та не включає плату за електричну енергію. Суборендна плата за кожний наступний місяць сплачується з врахуванням індексації за минулий місяць. Сторони домовилися встановити коефіцієнт індексації рівним одиниці (п. 5.1 Договору).

Суборендна плата за перший місяць суборенди нежитлових приміщень вноситься суборендарем потягом 5 банківських днів з моменту набуття чинності цього Договору (п. 5.3 Договору).

Суборендна плата сплачується в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок орендаря не пізніше 5 числа кожного місяця. При цьому, якщо об`єкт суборенди знаходився у володінні суборендаря не повний місяць, однак цей строк був більший ніж 15 календарних днів, то суборендна плата нараховується та підлягає сплаті в повному розмірі, визначеному в п. 5.1 цього Договору (п. 5.4 Договору).

Об`єкт суборенди повинен бути переданий суборендарем та прийнятий орендарем протягом п`яти днів з дати закінчення строку суборенди (п. 8.1 Договору).

При поверненні об`єкта суборенди складається акт передання-приймання та акт звіряння взаєморозрахунків за Договором, який підписується сторонами (п. 8.2 Договору).

Об`єкт суборенди вважається фактично переданим орендарю з моменту підписання акта передання-приймання та з такого моменту припиняється нарахування суборендної плати (п. 8.3 Договору).

У разі прострочення сплати суборендної плати суборендар зобов`язується сплатити орендарю пеню у розмірі офіційно встановленої подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, за кожен день прострочення від суми заборгованості (п. 9.2 Договору).

У додатку №1 до Договору сторони погодили перелік нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою: Україна, Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Олекси Тихого (Орджонікідзе), 2в та передаються ТОВ «Бучард» (орендарем) ТОВ «Хозхімсервіс» (суборендарю) згідно із Договором суборенди нежитлових приміщень №01/10/21 від 01.10.2021 року, а саме: гараж, В-1, 242,5 м2.

На виконання умов Договору, 01.10.2021 сторони склали та підписали акт передання-приймання нежитлових приміщень («об`єкта суборенди»).

Однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, за приписами ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, є договір.

Відповідно до статей 626-629 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до приписів ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 283 Господарського кодексу України, яка кореспондується зі статтею 759 Цивільного кодексу України, встановлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 6 ст. 283 Господарського кодексу України встановлено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч.ч.1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно з ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За умовами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положеннями ст. 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У п. 5.4 Договору сторони передбачили, що суборендна плата сплачується в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок орендаря не пізніше 5 числа кожного місяця.

За період з 01.10.2021 по 30.06.2022 позивачем була нарахована відповідачу суборендна плата за користування майном у загальному розмірі 63000,00 грн (7000,00 грн х 9 місяців).

Однак, як свідчать обставини справи, в порушення наведених вище положень законодавства та умов Договору відповідач не сплатив позивачу суборендну плату за період з січня по червень 2022 року, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 42000,00 грн.

З метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з претензією №10 від 10.11.2022, у якій вимагав сплатити заборгованість за Договором у розмірі 56276,40 грн, з яких 42000 грн основний борг, 14276,40 грн штрафні санкції. Проте дана претензія залишена відповідачем без відповіді, оскільки, за його твердженням, не була ним отримана.

Матеріали справи не містять доказів здійснення відповідачем оплати щомісячних суборендних платежів у визначеній Договором сумі, а у відзиві на позовну заяву відповідач посилається на наявність обставин для звільнення його на підставі ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України від обов`язку з оплати суборендної плати за період з 01.03.2022 по 30.06.2022, у зв`язку з неможливістю використання суборендованого приміщення внаслідок введення з 24.02.2022 на території України воєнного стану, припинення діяльності товариства відповідача у м. Краматорск та вивезення майна з даного приміщення до 28.02.2022.

Відповідно до ч. 4 ст. 14 Цивільного кодексу України особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Згідно з ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Підставою звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об`єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.

Для застосування ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном (орендної плати) визначальною умовою є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем і він не відповідає за це, мають бути доведені. Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 27.08.2019 у справі №914/2264/17.

При цьому, незалежними від волі орендаря обставинами є, зокрема, незаконне захоплення майна іншою особою, неповідомлення орендодавцем орендаря про права третіх осіб на майно (наприклад, право застави, при реалізації якого може накладатися арешт на майно, що унеможливлює доступ орендаря до нього), аварійний чи незадовільний технічний стан майна, правомірне зайняття приміщення третьою особою на підставі договору оренди, раніше укладеного з орендодавцем. Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 905/1601/17.

Отже, закон не містить переліку обставин, які звільняють наймача від плати за користування орендованим майном (орендної плати) на підставі ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі обставини одночасно позбавляють орендаря можливості користуватись об`єктом оренди і він не відповідає за це.

Аналогічна правова позиція щодо застосування приписів ст. 762 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №910/7495/16.

У той же час суд відзначає, що саме по собі введення воєнного стану та зупинення господарської діяльності відповідача в розумінні приписів частин 4, 6 ст. 762 Цивільного кодексу України не є безумовними обставинами, які свідчать про неможливість останнім використовувати вказане приміщення у спірний період.

Доказів того, що майно пошкоджено, стало непридатним для використання в господарської діяльності чи те, що відповідач не був допущений, не міг знаходитися чи не міг розміщувати свої речі у спірному орендованому нежитловому приміщенні матеріали справи також не містять.

При цьому, зазначаючи про наявність обставин непереборної сили, які є підставою для звільнення від відповідальності за неналежне виконання зобов`язань за договором суборенди, відповідач посилається на оголошення в Україні воєнного стану у зв`язку з військової агресією Російської Федерації проти України, тобто наголошує на настанні форс-мажорних обставин, які засвідчені листом Торгово-промислової палатою України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, в якому зазначається, що Торгово-промислова палата України на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні» Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».

Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Узагальнюючими обставинами непереборної сили є їх об`єктивна і абсолютна дія, яка розповсюджується на невизначене коло осіб та неможливість передбачення та відвернення цих обставин. До таких обставин відносяться перш за все природні та техногенні явища катастрофічного характеру (землетрус, повінь, пожежі тощо), а також соціальні явища (війни, страйки, акти владних органів тощо).

Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п. 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20).

Згідно зі ст. 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Частиною 2 ст. 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні» визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.

Виходячи з аналізу приписів ст. 218 Господарського кодексу України звільнення сторони від відповідальності у разі настання обставин непереборної сили (форс-мажору) відбувається за умови, якщо дані обставини безпосередньо вплинули на своєчасне виконання договірних зобов`язань.

При цьому, сторона, яка не виконує зобов`язання, повинна довести існування конкретних обставин, які мають непереборний характер і які унеможливили виконання зобов`язання. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Разом з тим, при вирішенні питання щодо впливу обставин непереборної сили має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Як зазначено в постанові Верховного Суду складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.03.2023 у справі № 920/505/22 форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

В будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи при виконанні нею конкретних договірних зобов`язань.

Наразі, введення воєнного стану на території України є форс-мажором та є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договору, але тільки в тому випадку, якщо саме ця обставина стала підставою для невиконання договірних зобов`язань.

У спірному випадку відповідачем не доведено належними та допустимими доказами наявності будь-якого зв`язку між невиконанням ТОВ «Хозхімсервіс» своїх грошових зобов`язань зі сплати суборендної плати за Договором суборенди нежитлових приміщень №01/10/2021 та воєнними діями в Україні, які розпочались з 24.02.2022.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги.

Крім того, відповідно до положень п. 8.3 Договору об`єкт суборенди вважається фактично переданим орендарю з моменту підписання акта передання-приймання та з такого моменту припиняється нарахування суборендної плати.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, вищезазначений акт підписаний не був. Доказів на підтвердження того, що відповідач намагався повернути позивачу об`єкт суборенди, повідомляв про неможливість користування вказаним об`єктом відповідачем також не надано.

Посилання відповідача на неотримання актів здачі-приймання робіт (надання послуг) та претензії не беруться судом до уваги, оскільки умовами Договору чітко визначено розмір щомісячної суборендної плати та строк, у який вона має бути сплачена, Договором не передбачена необхідність складення та направлення вказаних актів відповідачу. А тому, відповідач, підписуючи даний Договір, повинен усвідомлювати всі ризики та самостійно слідкувати за своєчасністю оплати у встановлений Договором строк.

Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Договором суборенди у встановлений строк, розмір основної заборгованості у сумі 42000,00 грн відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів повної сплати суборендних платежів відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 42000,00 грн суборендної плати за вказаним Договором підлягають задоволенню.

Щодо заявлених позовних вимог про стягнення пені в розмірі 9017,15 грн, 3% річних у розмірі 1092,00 грн та інфляційних втрат у розмірі 8695,06 грн, суд дійшов висновку про наступне.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно статей 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 9.2 Договору у разі прострочення сплати суборендної плати суборендар зобов`язується сплатити орендарю пеню у розмірі офіційно встановленої подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, за кожен день прострочення від суми заборгованості.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений за договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних та пені, суд визнає його не вірним, оскільки позивачем не правильно визначено початкові дати прострочення, а також помилково включено до розрахунку дні фактичної оплати відповідачем боргу.

Тому господарським судом самостійно, із врахуванням вірно визначеної початкової та кінцевої дати прострочення відповідача, не виходячи за межі заявленого позивачем періоду, протягом якого мало місце невиконання зобов`язання, здійснено розрахунок 3% річних і пені та встановлено, що їх розмір становить 1086,27 грн та 8973,60 грн відповідно (розрахунок суду міститься в матеріалах справи). Вимоги про стягнення пені та 3% річних в іншій частині задоволенню не підлягають.

Вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 8695,06 грн підлягають задоволенню за розрахунком позивача, перевіреним судом.

У відповідності до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ХОЗХІМСЕРВІС» (08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н., м. Вишневе, вул. Святошинська, буд. 26, оф. 5/1, ідентифікаційний код 24157485) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БУЧАРД» (84112, Донецька обл., м. Слов`янськ, вул. Чубаря, буд. 4, кв. 51, ідентифікаційний код 31205395) заборгованість у розмірі 42000 (сорок дві тисячі) грн 00 коп., пеню у розмірі 8973 (вісім тисяч дев`ятсот сімдесят три) грн 60 коп., 3% річних у розмірі 1 086 (одна тисяча вісімдесят шість) грн 27 коп., інфляційні втрати у розмірі 8695 (вісім тисяч шістсот дев`яносто п`ять) грн 06 коп. та судовий збір у розмірі 2478 (дві тисячі чотириста сімдесят вісім) грн 99 коп.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя М.В. Хабарова