Рішення

від 07.06.2023 по справі 922/1348/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.06.2023м. ХарківСправа № 922/1348/22

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

при секретарі судового засідання Стеріоні В.С.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Керівника Куп`янської окружної прокуратури Харківської області (63701, Харківська обл., м. Куп`янськ, вул. Харківська, 7) до 1) Куп`янської міської ради Харківської області (63701, Харківська обл., м. Куп`янськ, пр-т Конституції, 3; код ЄДРПОУ: 33714382), 2) Фізичної особи-підприємця Самсонюка Віталія Павловича ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) про визнання незаконним рішення, визнання недійсним договору та зобов`язання повернути земельну ділянкуза участю представників:

прокуратури Клейн Л.В., посвідчення №057300 від 09.10.2020;

відповідача 1 не з`явився;

відповідача 2 не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

22.08.2022 керівник Куп`янської окружної прокуратури Харківської області звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Куп`янської міської ради Харківської області та Фізичної особи-підприємця Самсонюка Віталія Павловича, в якій просить суд:

- визнати незаконним рішення Куп`янської міської ради Харківської області №1420/14-VII від 22.11.2019 «Про надання у користування земельної ділянки за договором про встановлення особистого строкового земельного сервітуту за адресою: м. Куп`янськ, пл. Стадіонна»;

- визнати недійсним і припинити на майбутнє договір від 19.12.2019 про встановлення особистого строкового земельного сервітуту на земельну ділянку, власником якої є Куп`янська міська рада Харківської області, площею 0,0056 га, кадастровий номер 6310700000:256:004:0009, розташовану за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, пл. Стадіонна, укладений між Куп`янською міською радою Харківської області та фізичною особою-підприємцем Самсонюком Віталієм Павловичем;

- зобов`язати Фізичну особу-підприємця Самсонюка В.П. повернути земельну ділянку, площею 0,0056 га, нормативною грошовою оцінкою 39 582,48 грн., кадастровий номер 6310700000:256:004:0009 розташовану за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, пл. Стадіонна, у стані, в якому вона була одержана, Куп`янській міській раді Харківської області;

- судовий збір стягнути з відповідачів.

Позов обґрунтовано прийняттям LХV сесією VII скликання Куп`янської міської ради Харківської області рішення №1420/14-VII від 22.11.2019 «Про надання у користування земельної ділянки за договором про встановлення особистого строкового земельного сервітуту за адресою: м. Куп`янськ, пл. Стадіонна», на підставі якого між Куп`янською міською радою Харківської області та Фізичною особою-підприємцем ФОП Самсонюк В.П. було укладено договір про встановлення особистого строкового земельного сервітуту б/н від 19.12.2019 на земельну ділянку площею 0,0056 га з кадастровим номером 6310700000:26:004:0009, з порушенням вимог чинного законодавства.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 26.08.2022 прийнято позовну заяву керівника Куп`янської окружної прокуратури Харківської області до Куп`янської міської ради Харківської області та Фізичної особи-підприємця Самсонюка Віталія Павловича про визнання незаконним рішення, визнання недійсним договору та зобов`язання повернути земельну ділянку до розгляду та відкрито провадження у справі №922/1348/22. Вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Розпочато підготовче провадження і призначено підготовче засідання на 21.09.2022. Відповідачам, згідно статті 165 ГПК України, встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов. Роз`яснено відповідачам, що відповідно до ч.2 ст.178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 21.09.2022, 19.10.2022, 16.11.2022, 14.12.2022, 18.01.2022, 15.03.2023 відкладено підготовче засідання на 19.10.2022, 16.11.2022, 14.12.2022, 18.01.2022, 15.03.2023, 17.05.2023 відповідно.

05.05.2023 через канцелярію суду від керівника Куп`янської окружної прокуратури надійшов лист (вх.№11269 від 05.05.2023), згідно якого прокуратурою в ході підготовки позовної заяви було допущено технічну помилку, де замість вірного прізвища відповідача-2 "Самсонюк", зазначено - "Самосюк". При цьому, до позовної заяви долучено документи, які стосуються саме відповідача-2 - Фізичної особи-підприємця Самсонюка Віталія Павловича.

В підготовчому засіданні 17.05.2023 без виходу до нарадчої кімнати судом було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 07.06.2023.

Присутній в судовому засіданні 07.06.2023 прокурор позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача-1 в судове засідання 07.06.2023 не з`явився, про причини неявки не повідомив, своїм правом, наданим відповідно до ст.165 ГПК України не скористався - відзив на позов не надав. Про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідач-2 явку свого представника в судове засідання 07.06.2023 не забезпечив, про причини неявки не повідомив, своїм правом, наданим відповідно до ст.165 ГПК України не скористався - відзив на позов не надав.

Відповідно до частин другої - четвертої статті 120 ГПК кодексу України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

Згідно з частиною 1 та пунктом 1 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Виходячи з системного аналізу змісту вищенаведених положень ГПК України належне повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду справи є обов`язком суду, а відсутність на час проведення судового засідання в матеріалах справи доказів про належне повідомлення учасників справи про дату, час і місце розгляду справи - є підставою для відкладення розгляду справи.

Так, копії ухвали суду про відкриття провадження по справі від 26.08.2022, ухвал-повідомлень про відкладення підготовчого засідання 21.09.2022, 19.10.2022, 16.11.2022, 14.12.2022, 18.01.2022 та 15.03.2023 було скеровано на адреси відповідача - Фізичної особи-підприємця Самсонюка Віталія Павловича, а саме: АДРЕСА_1 , яка збігаються із адресою, зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як адреса місцезнаходження.

При цьому, розгляд справи є можливим лише у разі наявності у суду відомостей щодо належного повідомлення учасників справи та інших осіб про дату, час та місце судового засідання. Право бути належним чином повідомленим про дату та час слухання справи не може бути формальним, оскільки протилежне не відповідає ідеї справедливого судового розгляду, яка включає основоположне право на змагальність провадження (схожий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №918/1478/14).

Проте, згідно Актів відділу документального забезпечення та контролю (канцелярія) про неможливість відправки кореспонденції від 26.08.2022, ухвал-повідомлень про відкладення підготовчого засідання 21.09.2022, 19.10.2022, 16.11.2022, 14.12.2022, 18.01.2022 та 15.03.2023, зазначену кореспонденцію по справі №922/1348/22, не було відправлено у зв`язку з призупиненням Акціонерним товариством «Укрпошта» приймання та пересилання поштових відправлень до тимчасово окупованих територій України та районів ведення бойових дій, на території яких не працюють відділення поштового зв`язку у зв`язку з повномасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України - до поштового відділення 63709.

Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду.

Такі принципи господарського судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі, реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов`язків, до яких, зокрема, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення (правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №909/595/21).

Відповідно до ч.7 ст.120 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Інформації ж про іншу адресу відповідача у суду немає.

16.03.2023 задля належного повідомлення відповідача-2 про розгляд цієї справи Господарським судом Харкiвської областi на офіційному веб-порталі судової влади України було розміщено оголошення, яким здійснено повідомлення про виклик відповідача-2 у справі№922/1348/22 у підготовче засідання, призначене на17.05.2023 та роз`яснено наслідки неявки в судове засідання.

Також, 12.05.2023 секретарем судового засідання сформовано телефонограму на номер телефону відповідача-2, вказаний у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як інформація для здійснення зв`язку з Фізичною особою-підприємцем Самсонюком Віталієм Павловичем. Проте, відповідну телефонограму відповідачем-2 прийнято не було, у зв`язку із тим, що зазначений номер знаходиться поза зоною досяжності.

Крім того, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.

Таким чином суд, виходячи з презумпції обізнаності відповідача, дійшов висновку про належне повідомлення останнього про розгляд даної справи.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Так, відповідно до частини 1 статті 195 ГПК України, суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку.

Разом з цим, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який наразі продовжено до 18 серпня 2023 року.

За змістом статей 10, 12-2 Закону України Про правовий режим воєнного стану правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відповідно до ст.26 Закону України Про правовий режим воєнного стану скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Разом з цим, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов`язків є суттєво ускладеною.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

За приписами статті 8 Конституції України та статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; "ТОВ "Фріда" проти України", заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).

Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Критерій розумності строку розгляду справи визначений у листі Верховного Суду України від 25 січня 2006 року №1-5/45 "Щодо перевищення розумних строків розгляду справ", в якому зазначено, що критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає в разі нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при переданні або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів для дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторного направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" зазначив, що [..] очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі "Штеґмюллер проти Авторії"). Таким чином, у кожній справі постає питання оцінки, що залежатиме від конкретних обставин.

При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02 травня 2013 року, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15 березня 2012 року).

У статті 6 Конвенції закріплений принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист та доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі Ашингдейн проти Великої Британії).

З огляду на запровадження на території України воєнного стану, враховуючи призупинення Акціонерним товариством «Укрпошта» приймання та пересилання поштових відправлень до тимчасово окупованих територій України та районів ведення бойових дій, а також необхідність належного повідомлення відповідачів про розгляд даної справи, з метою всебічного, повного, об`єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ч.1 ст.195 ГПК України.

При цьому, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Враховуючи положення ст.ст.13,74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними матеріалами.

Відповідно до ст.219 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 07.06.2023 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши промову прокурора у судових дебатах, суд встановив наступне.

Куп`янською окружною прокуратурою Харківської області під час вивчення стану дотримання вимог земельного законодавства на території міста Куп`янськ Харківської області виявлено порушення в частині передачі земельної ділянки згідно укладеного договору особистого строкового земельного сервітуту.

В ходіздійснення моніторингу рішень органів місцевого самоврядування встановлено, що 22.11.2019 Куп`янською міською радою Харківської області прийнято рішення №1420/14-VІІ «Про надання у користування земельної ділянки за договором про встановлення особистого строкового земельного сервітуту за адресою: м. Куп`янськ, пл. Стадіонна» (надалі - Рішення) (а.с.16 т.1).

Пунктом 1 Рішення ФОП Самсонюку Віталію Павловичу надано земельну ділянку з кадастровим номером 6310700000:26:004:0009, площею 0,0056 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (КВЦПЗ - В.03.07), землі житлової та громадської забудови, в користування за договором про встановлення особистого строкового земельного сервітуту строком на 5 (п`ять) років під розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності, за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, пл. Стадіонна.

Пунктом 3 Рішення зобов`язано ФОП Самсонюка В.П. у місячний термін укласти договір про встановлення особистого строкового земельного сервітуту щодо вищевказаної земельної ділянки та зареєструвати інше речове право, право користування (сервітут), в установленому законом порядку.

19.12.2019 між Куп`янською міською радою Харківської області (власник) та Фізичною особою-підприємцем ФОП Самсонюк В.П. (сервітуарій) було укладено договір про встановлення особистого строкового земельного сервітуту б/н (надалі - Договір) (а.с.17-18 т.1).

Відповідно до пункту 1.1. Договору, земельний сервітут встановлюється відносно земельної ділянки площею 0,0056 га з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (КВЦПЗ - В.03.07), землі житлової та громадської забудови, яка розташована за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, пл. Стадіонна, кадастровий номер 6310700000:26:004:0009, в інтересах сервітуарія на право розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності.

Згідно з пунктом 1.2 Договору будь-які обмеження та обтяження на земельну ділянку відсутні.

Пунктом 2.1 Договору встановлено строковий земельний сервітут строком на 5 років.

Відповідно до п.2.2. Договору, цей Договір вступає в силу з моменту державної реєстрації та діє до повного виконання обов`язків сторін.

Згідно з п.2.3 Договору по закінченню терміну даного Договору його дію може бути продовжено за домовленістю сторін, про що сервітуарій не пізніше як за 60 днів до закінчення строку дії Договору повинен повідомити письмово власника про намір продовжити його дію.

Відповідно до Витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданого Міськрайонним управління у Куп`янському районі та м. Куп`янськ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 29.11.2019 року №31-20-0.23,032-10346/183-19 нормативна грошова оцінка земельної ділянки за кадастровим номером 310700000:26:004:0009 становить 39 582,48 грн. Згідно з рішенням LХV сесії Куп`янської міської ради Харківської області VII скликання від 22.11.2019 №1420/14-VІІ «Про надання у користування земельної ділянки за договором про встановлення особистого строкового земельного сервітуту за адресою: м. Куп`янськ, пл. Стадіонна» річна плата по Договору встановлюється у розмірі 7,5 % від нормативної грошової оцінки землі, а саме сервітуарієм сплачується рівними частинами, щомісячно до 30 числа кожного місяця 247,39 грн. (п.3.1.Договору).

Плата по Договору вноситься сервітуарієм щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця (п.3.3.Договору).

Земельна ділянка відносно якої встановлюється особистий строковий земельний сервітут повинна використовуватись за цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (КВЦПЗ - В.03.07) землі житлової та громадської забудови, а саме під розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності (п.4.1.Договору).

Передача земельної ділянки здійснюється після підписання сторонами цього Договору та його державної реєстрації (п.4.2.Договору).

Земельна ділянка передається сервітуарію за Актом приймання-передачі, який є невід`ємною частиною даного Договору (п.4.3.Договору).

Право земельного сервітуту виникає після підписання та державної реєстрації цього Договору (п.9.1.Договору).

Згідно Акту приймання-передачі земельної ділянки від 2019 року на виконання рішення LХV сесії Куп`янської міської ради Харківської області VII скликання від 22.11.2019 №1420/14-VІІ «Про надання у користування земельної ділянки за договором про встановлення особистого строкового земельного сервітуту за адресою: м. Куп`янськ, пл. Стадіонна» власник земельної ділянки - Куп`янська міська рада передає, а сервітуарій - ФОП Самсонюк Віталій Павлович приймає в строковий земельний сервітут земельну ділянку площею 0,0056 га, що розташована за адресою: м Куп`янськ, пл. Стадіонна, кадастровий номер 6310700000:26:004:0009 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (КВЦПЗ -В.03.07) землі житлової та громадської забудови, а саме під розміщення тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності (а.с.19 т.1).

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права власності №242803592, державним реєстратором виконавчого комітету Куп`янської міської ради 26.12.2019 (рішення №50556716, здійснено державну реєстрацію права користування (сервітут) на земельну ділянку, за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, пл. Стадіонна (пл. Жовтнева), кадастровий номер 6310700000:26:004:0009, правокористувач, сервітуарій: Самсонюк В.П., цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (а.с.20-21 т.1).

Відповідно до Витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданого Міськрайонним управління у Куп`янському районі та м. Куп`янськ ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 29.11.2019 №31-20-0.23,032-10346/183-19 нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 6310700000:26:004:0009 становить 39 582,48 грн.

Як стверджує прокурор, вищевказане рішення Куп`янської міської ради щодо надання у користування земельної ділянки під розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності прийняте з порушенням вимог законодавства та повинно бути скасоване, так само як і укладений на його підставі Договір є таким, що не відповідає вимогам законодавства, у зв`язку з чим рішення Куп`янської міської ради повинно бути скасовано, договір сервітуту визнано недійсним, а земельна ділянка повинна бути повернута територіальній громаді м. Куп`янськ в особі Куп`янськ міської ради.

На переконання прокурора, рішення Куп`янської міської ради від 22.11.2019 №1420/14-VII не тільки грубо порушує вимоги ст.134 ЗК України, а й фактично призвело до порушення економічних інтересів держави, оскільки земельні ділянки вибули із комунальної власності безоплатно. Державний бюджет не отримав взагалі коштів від надання земельних ділянок у користування юридичній особі. Отже, Куп`янською міською радою надано земельну ділянку ФОП Самсонюк В.П. для здійснення підприємницької діяльності в порушення вимог законодавства, зокрема, порядку та підстав надання земельних ділянок. Крім того, земельний сервітут може бути встановлений лише для задоволення певних потреб, які не можуть бути задоволені іншим шляхом, ніж встановлення сервітуту. Проте, у спірному Договорі про встановлення земельного сервітуту не зазначено потреб, для яких встановлюється сервітут, а вказано лише мету - для провадження підприємницької діяльності. Отже, на підставі вимог ст.ст. 98, 99 ЗК України, ст. 401 ЦК України Самсонюк В.П. не є ні власником, ні землекористувачем земельної ділянки. Відсутні докази того, що потреби суб`єкта господарювання, а саме здійснення підприємницької діяльності не могли бути задоволені іншим способом. Отже, суть правовідносин між сторонами Договору, їх зміст та мета отримання земельних ділянок не відповідає такому правовому інституту, як земельний сервітут, а зміст Договору суперечить зазначеним положенням Цивільному кодексу України, Земельному кодексу України та Закону України «Про оренду землі», і цей Договір не спрямований на реальне настання наслідків, що ним обумовлені. Таким чином, у ФОП Самсонюка В.П. не виникло право на встановлення спірного земельного сервітуту. Ураховуючи категорію та цільове призначення спірних земельних ділянок, мету укладення спірного Договору, а також його оплатний характер, між сторонами Договорів склалися правовідносини щодо платного володіння та користування земельною ділянкою для здійснення підприємницької діяльності, що відповідає визначенню оренди землі, наведеному у ст. 1 Закону України «Про оренду землі». Отже, враховуючи вказані обставини та норми чинного законодавства, правом земельного сервітуту було підмінено право оренди земельної ділянки, яке відповідно до ч. 2 ст. 124 та ч. 1 ст. 134 ЗК України набувається на конкурентних засадах за результатами земельних торгів.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Згідно з абзацами 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до абзаців 1-3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Водночас згідно з положеннями частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Таким чином, зі змісту зазначених законодавчих положень вбачається, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв у пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018р. у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018р. у справі № 924/1237/17).

Таким чином, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Як стверджує прокурор, незаконне надання земельної ділянки ФОП Самсонюку В.П. на підставі земельного сервітуту порушує встановлений державою порядок надання земельних ділянок, у зв`язку з чим порушуються інтереси держави у сфері використання та охорони земель, ефективного і раціонального використання земельних ресурсів. Окрім того, надання незаконних переваг ФОП Самсонюку В.П. на отримання земельної ділянки для здійснення підприємницької діяльності, у спосіб не передбачений законодавством України, знижує рівень довіри суб`єктів господарювання та населення до органів державної влади, у зв`язку з чим також порушуються інтереси держави.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020р. у справі №912/2385/18 зроблено висновок про те, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

При цьому, прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких відповідний орган не здійснює захисту своїх інтересів (правові висновки наведені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.04.2019р. у справі №910/3486/18, від 16.08.2018р. у справі №910/21265/17).

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позовних вимог у цій справі є визнання незаконним рішення Куп`янської міської ради Харківської області №1420/14-VII від 22.11.2019 «Про надання у користування земельної ділянки за договором про встановлення особистого строкового земельного сервітуту за адресою: м. Куп`янськ, пл. Стадіонна», визнання недійсним і припинити на майбутнє договору від 19.12.2019 про встановлення особистого строкового земельного сервітуту на земельну ділянку площею 0,0056 га з кадастровим номером 6310700000:256:004:0009, укладеного між Куп`янською міською радою Харківської області та фізичною особою-підприємцем Самсонюком Віталієм Павловичем, та зобов`язання Фізичної особи-підприємця Самсонюка В.П. повернути вказану земельну ділянку Куп`янській міській раді Харківської області.

З урахуванням того, що Куп`янська міська рада представляє інтереси громади міста Куп`янська, однак, у даному випадку вона є відповідачем у справі і саме вона вчинила дії, які, як стверджує прокурор, негативно впливають на інтереси громади, прокурор самостійно подав позов до суду.

Так, захист інтересів держави в особі територіальної громади міста має здійснювати відповідна міська рада, проте, у разі, коли саме цей орган місцевого самоврядування вчинив дії у вигляді прийняття рішення, яке, на думку прокурора, є незаконним та порушує інтереси держави в особі територіальної громади міста, то в даному випадку правомірним є звернення до суду прокурора та визначення міської ради відповідачем, оскільки іншого органу місцевого самоврядування, який би міг здійснити захист інтересів держави в особі територіальної громади міста, не існує.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 922/1441/19, від 24.09.2020 у справі № 922/3272/18.

Окрім цього, прокурором зазначено, що його звернення до суду спрямоване на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання про передачу комунального майна у власність.

Процедура, передбачена абз. 3 і 4 ч.4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» застосовується лише до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту (п.70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

Таким чином, відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів у спірних правовідносинах (відповідного суб`єкта владних повноважень), означає відсутність відповідного суб`єкта владних повноважень, якого належить повідомляти у порядку, визначеному абз.3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Отже, у позовній заяві прокурором обґрунтовано наявність підстав для представництва інтересів держави та зазначено, у чому полягають інтереси держави та їх порушення у цих правовідносинах, а тому звернення прокурора з позовною заявою у даній справі є таким, що узгоджується з положеннями статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та відповідними приписами Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оцінка факту наявності чи відсутності порушеного інтересу держави, а також порушень норм чинного законодавства лежить у площині вирішення судом спору по суті позовних вимог.

За таких обставин, суд погоджується з доводами прокурора про необхідність у даній справі здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді в особі позивача.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд зазначає, що відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 цього Кодексу передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічну норму права наведено у статті 20 Господарського кодексу України.

За змістом зазначених норм права, суд, шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права та охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.

Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку.

Згідно з частиною 1 статті 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Статтею 21 Цивільного кодексу України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з частиною 1 статті 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Зазначені положення законодавства свідчать про те, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права.

Предметом позову у даній справі є вимога про визнання незаконним рішення Куп`янської міської ради Харківської області №1420/14-VII від 22.11.2019 «Про надання у користування земельної ділянки за договором про встановлення особистого строкового земельного сервітуту за адресою: м. Куп`янськ, пл. Стадіонна», яким, зокрема, було встановлено земельний сервітут шляхом укладення договору про встановлення особистого строкового сервітуту між Куп`янською міською радою Харківської області та фізичною особою-підприємцем Самсонюком Віталієм Павловичем на земельну ділянку площею 0,0056 га, кадастровий номер 6310700000:256:004:0009, розташовану за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, пл. Стадіонна.

Розгляд позову про визнання спірного рішення ради недійсним (незаконним) впливає на законність документів, виданих на підставі оспорюваного рішення, та відновить порушені права власника (користувача) спірної земельної ділянки.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018р. у справі № 923/466/17.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.06.2018р. у справі №916/1979/13 визначила, що рішення органів місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства. Вимога про визнання рішення незаконним може розглядатись як спосіб захисту порушеного цивільного права згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України, якщо фактично підставою пред`явлення позовної вимоги є оспорювання права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

За приписами частин другої, четвертої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

За змістом положень статей 626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (стаття 638 Цивільного кодексу України).

Статтею 401 Цивільного кодексу України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Згідно з частинами 1, 2 статті 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими.

Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем, не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу.

Частинами 1, 2 статті 404 Цивільного кодексу України встановлено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Види права земельного сервітуту встановлені статтею 99 Земельного кодексу України. Власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення земельних сервітутів, зокрема, на право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм) (пункт в).

Відповідно до частини 1, абзаців 1, 4 частини 2 статті 100 Земельного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Разом з тим, статтею 13 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з частинами 1, 2 статті 15 цього Закону істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

З положень частини 5 статті 403 Цивільного кодексу України і частини третьої статті 98 Земельного кодексу України вбачається, що встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

Тоді як, за змістом статей 24, 25 Закону України "Про оренду землі" оренда передбачає для орендаря усі права щодо володіння та користування об`єктом оренди, права орендаря не можуть бути обмежені власником.

Тобто, на відміну від договору оренди землі, за яким орендареві передається право володіння та користування земельною ділянкою, за правом земельного сервітуту жодну із правомочностей власника земельної ділянки набувач сервітуту в повному обсязі не отримує.

При цьому, у відповідності до частини 4 статті 98 Земельного кодексу України сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений, та відповідно до частини 1 статті 401 Цивільного кодексу України встановлюється виключно у разі, коли потреби особи, в інтересах якої встановлюється сервітут, не можуть бути задоволені іншим способом.

Зі змісту наведених норм права вбачається, що право земельного сервітуту може бути встановлене щодо земельної ділянки для задоволення потреб, які не можуть бути задоволені іншим способом, тобто у виняткових випадках, коли в іншій спосіб це здійснити неможливо.

Проте, з обставин справи та досліджених доказів не вбачається, що потреба у встановлені строкового сервітуту для встановлення тимчасової споруди для комерційного використання на спірній земельній ділянці не могла бути задоволена іншим способом, аніж встановлення земельного сервітуту, зокрема, шляхом надання земельної ділянки в оренду.

Так, зміст статті 1 Закону України "Про оренду землі" напряму передбачає, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Зі спірного Договору вбачається, що метою встановлення земельного сервітуту є розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності.

Згідно із частинами 2, 3 статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - це одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Якщо тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності є малою архітектурою формою, її встановлення здійснюється відповідно до Закону України "Про благоустрій населених пунктів".

Частиною 4 статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" установлено, що розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Водночас, правова природа сервітуту не передбачає можливості сервітуарія (особи, на користь якої встановлено сервітут) здійснювати підприємницьку діяльність на території, якою він користується, а також отримувати продукцію і доходи від користування землею. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.09.2021р. у справі №904/144/20.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 04.02.2020р. у справі №905/798/19 викладено правову позицію, що встановлення особистого строкового сервітуту щодо спірної земельної ділянки, зокрема, з метою провадження підприємницької діяльності не відповідає правовій природі земельного сервітуту та меті його надання.

Натомість орендар вправі самостійно господарювати на земельній ділянці, проводячи при цьому підприємницьку або інший вид діяльності. Відповідно, орендар може мати економічну вигоду від такого господарювання на землі, а саме - отримувати продукцію і доходи.

Розміщення на земельній ділянці комунальної власності майна відповідача-2 для здійснення підприємницької діяльності позбавляє міську раду можливості самостійного використання даної земельної ділянки.

Суд зауважує, що надання земельної ділянки особі для здійснення на ній підприємницької діяльності, зокрема, шляхом розміщення тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності безпосередньо пов`язане з переданням власником земельної ділянки підприємцю правомочностей з володіння та користування такою земельною ділянкою.

Отже, між сторонами існують фактичні відносини з передання в користування земельної ділянки, метою яких є отримання прибутку від здійснення підприємницької діяльності шляхом розміщення на ній тимчасової споруди для здійснення такої підприємницької діяльності.

Суд зазначає, що зміст спірного Договору та його правова природа не залежать від його назви, а умови укладеного між відповідачами оспорюваного правочину та фактичні правовідносини, що виникли між сторонами правочину свідчать про те, що останні фактично уклали договір оренди земельної ділянки.

Відповідно до статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За таким правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають з його змісту.

У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

Відтак, встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Така правова позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема Касаційним господарським судом у постанові від 04.07.2018р. у справі №916/935/17 та Верховним Судом у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.06.2018р. у справі №916/933/17.

Так, відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі" та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 1, пункту "а" частини 2 статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Частиною 1 статті 144 Конституції України встановлено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

За змістом статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно з пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції міської ради належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Частиною 1 статті 122 Земельного кодексу України встановлено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу (частина 2 статті 124 Земельного кодексу).

Відповідно до положень частини 1 статті 134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Вищенаведені вимоги при передачі спірної земельної ділянки відповідачами дотримані не були, відповідні рішення щодо проведення земельних торгів, рішення про передачу земельної ділянки в оренду в матеріалах справи відсутні.

Крім того, виходячи зі змісту статті 15 Закону України "Про оренду землі" укладений відповідачами Договір не містить відомостей щодо об`єкта оренди, умов щодо орендної плати у відповідності до вимог закону.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 17, 19 Закону України "Про оренду землі" є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що Куп`янська міська рада приймаючи рішення №1420/14-VII від 22.11.2019 «Про надання у користування земельної ділянки за договором про встановлення особистого строкового земельного сервітуту за адресою: м. Куп`янськ, пл. Стадіонна», яким зокрема, було встановлено строковий особистий земельний сервітут шляхом укладання договору про встановлення особистого строкового земельного сервітуту між Куп`янською міською радою Харківської області та Фізичною особою-підприємцем Самсонюком Віталієм Павловичем на земельну ділянку площею 0,0056 га, кадастровий номер 6310700000:256:004:0009, розташовану за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, пл. Стадіонна, для розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності за рахунок земель житлової та громадської забудови фактично здійснила розпорядження земельною ділянкою, передавши її в оренду відповідачу-2 в обхід встановленої законом процедури, а саме без проведення земельних торгів, а тому зазначене рішення міської ради є незаконним.

Відповідно до положень статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено статтею 215 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Таким чином судом встановлено, що оспорюваний правочин не відповідає вимогам законодавства щодо надання в користування земельної ділянки. Незаконна передача означеної земельної ділянки в користування на умовах особистого сервітуту порушує інтереси територіальної громади, оскільки унеможливлює правомірне її використання на умовах оренди і співмірне отримання коштів за таке користування та перешкоджає законному розпорядженню земельною ділянкою.

Отже, за наведених обставин, суд дійшов висновку про те, що договір від 19.12.2019 про встановлення особистого строкового земельного сервітуту на земельну ділянку площею 0,0056 га з кадастровим номером 6310700000:256:004:0009 суперечить вимогам законодавства, а тому вимога прокурора про визнання недійсним і припинення на майбутнє договору від 19.12.2019 про встановлення особистого строкового земельного сервітуту на земельну ділянку, власником якої є Куп`янська міська рада Харківської області, площею 0,0056 га, кадастровий номер 6310700000:256:004:0009, розташовану за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, пл. Стадіонна, укладений між Куп`янською міською радою Харківської області та фізичною особою-підприємцем Самсонюком Віталієм Павловичем, є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

За вимогами частини першої статті 216 Цивільного кодексу України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 Цивільного кодексу України, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюванний.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог прокурора про повернення земельної ділянки, площею 0,0056 га, нормативною грошовою оцінкою 39 582,48 грн., кадастровий номер 6310700000:256:004:0009 розташованої за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, пл. Стадіонна, у стані, в якому вона була одержана, Куп`янській міській раді Харківської області.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи те, що суд задовольнив позов повністю, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідачів у повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Куп`янської окружної прокуратури Харківської області до Куп`янської міської ради Харківської області та Фізичної особи-підприємця Самсонюка Віталія Павловича про визнання незаконним рішення, визнання недійсним договору та зобов`язання повернути земельну ділянку задовольнити.

Визнати незаконним рішення Куп`янської міської ради Харківської області №1420/14-VII від 22.11.2019 «Про надання у користування земельної ділянки за договором про встановлення особистого строкового земельного сервітуту за адресою: м. Куп`янськ, пл. Стадіонна».

Визнати недійсним і припинити на майбутнє договір від 19.12.2019 про встановлення особистого строкового земельного сервітуту на земельну ділянку, власником якої є Куп`янська міська рада Харківської області, площею 0,0056 га, кадастровий номер 6310700000:256:004:0009, розташовану за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, пл. Стадіонна, укладений між Куп`янською міською радою Харківської області та фізичною особою-підприємцем Самсонюком Віталієм Павловичем.

Зобов`язати Фізичну особу-підприємця Самсонюка В.П. повернути земельну ділянку, площею 0,0056 га, нормативною грошовою оцінкою 39 582,48 грн., кадастровий номер 6310700000:256:004:0009, розташовану за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, пл. Стадіонна, у стані, в якому вона була одержана, Куп`янській міській раді Харківської області.

Стягнути солідарно з Куп`янської міської ради Харківської області (63701, Харківська обл., м. Куп`янськ, пр-т Конституції, 3; код ЄДРПОУ: 33714382) та Фізичної особи-підприємця Самсонюка Віталія Павловича ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) на користь Харківської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ: 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м.Київ, код 820172, рахунок: UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету - 2800) витрати по сплаті судового збору у розмірі 7 443 (сім тисяч чотириста сорок три) грн. 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено "16" червня 2023 р.

СуддяТ.О. Пономаренко