Рішення

від 07.06.2023 по справі 522/6316/19

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 522/6316/19

Провадження № 2/522/2575/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2023 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Шенцевої О.П.,

при секретарі Шумило М.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Девелопмент Груп» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Девелопмент Груп» звернулося з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання права власності на будівлі майстерень (номер об`єкту нерухомого майна 1788645151101), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси у складі судді Кічмаренко С.М. від 16 січня 2019 року було відкрито провадження та призначено справу до розгляду в загальному порядку, підготовче судове засідання було призначено на 14.05.2019 року.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2020 року провадження у справі було закрито на підставі п.2 ч.1 ст.255 ЦПК України у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Постановою Одеського апеляційного суду від 25 червня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ «Девелопмент Груп» було задоволено, ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2020 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 23 вересня 2020 року справу було прийнято до провадження суддею Шенцевою О.П., призначено розгляд справи в загальному позовному порядку та призначено судове засідання на 12.11.2020 року.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 20 липня 2021 року, було закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду.

Позивач мотивує свої вимоги, зокрема, тим, що він є власником будівель майстерень (номер об`єкту нерухомого майна 1788645151101), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ), вказане право виникло на підставі акту приймання-передачі майна до статутного капіталу позивача від 14 грудня 2018 року, за яким ОСОБА_1 передала належне їй на праві власності майно позивачу в якості внеску до статутного фонду. На підставі зазначеного документу за позивачем було проведено державну реєстрацію права власності та внесено відповідні записи до реєстру прав на нерухоме майно. Однак, на теперішній час колишні власники об`єкта нерухомості ОСОБА_2 та ОСОБА_1 здійснюють дії, направлені на порушення прав позивача на це майно. 15 березня 2019 року позивачу стало відомо, що до державного реєстру прав на нерухоме майно було внесено записи про право власності на спірне майно за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 05.10.2004 року. На час подання позову позивачем було поновлено за собою право власності та направлено позовну заяву про визнання дій відповідного державного реєстратора незаконними. Незважаючи на це, протиправні дії, направлені на порушення (обмеження) права власності позивача на спірне майно продовжується відповідачами й досі.

Представник відповідача ОСОБА_1 надав до суду письмові пояснення, в яких просив у задоволенні позову відмовити, та обґрунтував свою позицію наступним. Матеріалами справи, на думку ОСОБА_1 підтверджено, що Наказом Міністерства юстиції України від 27 лютого 2019 року №608/5 скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 05 грудня 2018 року №44436861, від 26 грудня 2018 року №44843504 від 26 грудня 2018 року №44843504, від 26 грудня 2018 року №44842443, від 26 грудня 2018 року №44845091 та від 28 грудня 2018 року №44900232, прийняті приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Тімченко Оксаною Іванівною. Також, матеріали справи містять висновок від 25 лютого 2019 року Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації за результатами розгляду скарг ОСОБА_2 від 31 січня 2019 року, яким встановлена незаконність попереднього набуття права власності на спірне майно з боку ОСОБА_1 . Ця незаконність спричинена формальними обставинами, які не охоплювалися умислом ОСОБА_1 , а саме помилками, допущеними приватним нотаріусом ОМНО Тімченко О.І., що вбачається зі змісту висновку до вказаного Наказу, в якому наявні посилання саме на помилки, допущені вказаним нотаріусом. На підставі вказаних рішень було внесено запис про припинення іпотеки (рішення №44843504), внесено запис про припинення права власності ОСОБА_1 та внесено запис про право власності №29665130 за позивачем (рішення №44845091), внесено зміни до вказаного запису (рішення №44900232), перенесено запис про обтяження стосовно спірного майна, перенесено до спеціального розділу та внесено відмітку про його припинення (рішення №44842443). З огляду на це ОСОБА_1 вказує, що матеріалами справи встановлена незаконність припинення права власності ОСОБА_1 на спірне майно. З огляду на це, на думку ОСОБА_1 незаконними є акт приймання-передачі майна від 14 грудня 2018 року, підписаний між позивачем та нею, за яким ОСОБА_1 передала спірне майно до статутного фонду позивача. На підставі вказаного, ОСОБА_1 вважає, що право власності на спірне майно було набуте позивачем незаконно, оскільки вибуло з володіння ОСОБА_1 всупереч законодавству України. У зв`язку з цим, ОСОБА_1 звернулася до позивача із заявою про розірвання акту приймання-передачі майна від 14 грудня 2018 року та повернення їй спірного майна, а також звернулася до Комунального підприємства «Юридичний департамент реєстрації» із заявою про скасування запису про реєстрацію права власності на спірне майно за позивачем, мотивуючи це тим, що державний реєстратор вказаного підприємства здійснив державну реєстрацію права власності на спірне майно за позивачем, зважаючи на викладене, ОСОБА_1 вимагає припинення запису про право власності на спірне майно за позивачем та поновлення її праву власності на це майно. Як вказує ОСОБА_1 , з огляду на те, що право власності позивача на спірне майно набуте незаконно, та наразі оскаржено ОСОБА_1 просить у задоволенні позову відмовити.

Сторони подали заяви про проведення судового засідання без їх участі.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (надалі Реєстр прав власності) від 15.03.2019 року, право власності на будівлі майстерень за адресою: АДРЕСА_1 (надалі - спірні приміщення) зареєстроване за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 05 жовтня 2004 року, посвідченого ПН ОМНО Кот Д.Г.

Згідно Інформації з Реєстру прав власності від 26 березня 2019 року, право власності на спірні приміщення зареєстроване за ТОВ «Девелопмент Груп» на підставі акту приймання-передачі майна від 14 грудня 2018 року між позивачем та ОСОБА_1 .

Відповідно до акту приймання-передачі майна від 14 грудня 2018 року, ОСОБА_1 , на виконання рішення загальних зборів учасників ТОВ «Девелопмент Груп», оформленого протоколом №6 від 14 грудня 2018 року, передала, а позивач прийняв у власність спірне майно в якості внесення вкладу ОСОБА_1 до статутного капіталу позивача.

Наказом Міністерства юстиції України від 27 лютого 2019 року №608/к «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» - було задоволено скарги ОСОБА_2 , скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 05.12.2018 року №44436861, від 26.12.2018 року №44843504, від 26.12.2018 року №44842443, від 26.12.2008 року №44845091, від 28.12.2018 №44900232, прийняті приватним нотаріусом ОМНО Тімченко О.І.

Підставою вказаного Наказу став Висновок від 25 лютого 2019 року Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації за результатами розгляду скарг ОСОБА_2 від 31 січня 2019 року.

Згідно вказаного Висновку, приватний нотаріус ОМНО Тімченко О.І. під час прийняття оскаржуваного рішення №44436861 про державну реєстрацію права власності на спірні приміщення за ОСОБА_1 залишено поза увагою, що подані для проведення вказаної реєстрації документи не давали змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження. З огляду на це, вказане рішення про реєстрацію права власності на спірні приміщення за ОСОБА_1 було скасоване вказаним вище Наказом Міністерства юстиції України.

В подальшому, 20 березня 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України на рішення державного реєстратора Комунального підприємства «Юридичний департамент реєстрації» в Одеській області Іскрова О.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №46012648 від 18 березня 2019 року, яким право власності на спірні приміщення зареєстроване за позивачем.

Наказом Міністерства юстиції від 26 квітня 2019 року №1473/7 у задоволенні вказаної скарги було відмовлено.

Оцінюючи вказані вище обставини справи, суд зазначає наступне.

Визнання права як універсальний спосіб захисту абсолютних та виключних прав і охоронюваних законом інтересів передбачене у статті 16 ЦК України.

У статті 392 ЦК України вказано, щовласник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Зі змісту статті 392 ЦК України вбачається, що вона містить дві диспозиції, за яких власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: 1) якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; 2) у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності.

Суб`єктом вимог про визнання права власності може будь-яка особа, яка вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів у третіх осіб або претензіями третіх осіб чи необхідністю отримати правовстановлюючі документи.

Позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Спосіб захисту, передбачений статтею 392 ЦК України є різновидом загального способу захисту - визнання права, а тому його може бути використано в зобов`язальних відносинах за відсутності іншого, окрім судового, шляху відновлення порушеного права.

Тобто зазначений спосіб захисту як різновид загального способу захисту - визнання права може бути використаний не тільки в речово-правових відносинах, але й у зобов`язально-правових, так як сам по собі факт перебування осіб у тих чи інших відносинах, у тому числі договірних, не може перешкоджати застосуванню до цих відносин норм інститутів загальної частини цивільного права.

Вказана правова позиція наведена у Постанові ВП ВС від 13.07.2022 (ЦПК) - № 645/6151/15-ц, постановах КЦС ВС від 22.12.2022 № 683/3201/17, від 26.10.2022 №756/12206/20.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_2 не заперечує в ході розгляду даної справи право власності позивача на спірні приміщення, не висуває сумнівів щодо належності позивачу права власності на це майно, визнає за позивачем право здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, не зазначає про власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

З огляду на викладене та зважаючи на вказані вище положення законодавства України, суд не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги ТОВ «Девелопмент Груп» до відповідача ОСОБА_2 про визнання права власності на спірні приміщення.

Оцінюючи обґрунтованість позовної вимоги в частині її пред`явлення до відповідача ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.

З правової позиції ОСОБА_1 та поданих нею документів вбачається невизнання нею права власності позивача на спірні приміщення, вчинення активних дій щодо припинення цього права.

Так, у заяві від 01 грудня 2022 року на адресу позивача ОСОБА_1 наполягає на тому, що передача нею спірних приміщень у власність позивача за актом приймання-передачі майна від 14 грудня 2018 року позбавлена правових підстав та проведена незаконно, просить повернути спірні приміщення їй. Одночасно, у заяві від 01 грудня 2022 року на адресу КП «Юридичний департамент реєстрації» ОСОБА_1 , з посиланням на незаконність набуття позивачем права власності на спірні приміщення просить державного реєстратора скасувати запис про державну реєстрацію права власності на вказане вище нерухоме майно за позивачем та поновити запис про державну реєстрацію права власності на це майно за ОСОБА_1 .

Враховуючи наведене, суд вважає обґрунтованою вимогу позивача про визнання права власності на спірні приміщення в частині пред`явлення цієї вимоги до відповідача ОСОБА_1 як до особи, що висуває сумніви щодо належності позивачу права власності на це майно, не визнає за позивачем право здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, має власний інтерес у межах існуючих правовідносин, а саме інтерес у набутті права власності на спірні приміщення.

При цьому суд зазначає, що реєстрація на час розгляду справи права власності на спірні приміщення за позивачем не є підставою для відмови у задоволенні позову в частині відповідача ОСОБА_1 , оскільки за правовою конструкцією статті 392 ЦК України, вимога про визнання права власності якраз і має пред`являтися власником цього майна.

Згідно ч.2 ст.3 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Враховуючи це, реєстрація права власності на нерухоме майно за позивачем, який просить про захист його права власності з посиланням на ст. 392 ЦК України є обов`язковою умовою для можливості задоволення такого позову.

При цьому суд зазначає, що ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 14 квітня 2020 року провадження у справі було закрито з посиланням на відсутність предмету спору та з посиланням на те, що на час розгляду справи, право власності на спірні приміщення зареєстровані за позивачем.

Водночас, постановою Одеського апеляційного суду від 25 червня 2020 року вказану ухвалу було скасовано, суд апеляційної інстанції зазначив, що відсутність предмету спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб. Тому, закриття провадження у справі можливе лише тоді, коли між сторонами відсутній предмет спору та не існує неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Як зазначено судом апеляційної інстанції саме про визнання права власності на будівлі майстерень за позивачем останнє просить у позовній заяві. Між тим, матеріали справи не містять доказів щодо саме визнання відповідачами права власності заТОВ «Девелопмент Груп» на будівлі майстерень. Відомості інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про те, що будівлі майстерень не мають наслідком відсутність предмету спору у даній справі про самевизнання права власності на вказані будівлі майстерень.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно положень ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з вимогами ст.ст.124,129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, з огляду на те, що цивільне судочинство не може ґрунтуватись на припущеннях, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги в частині відповідача ОСОБА_2 та про задоволення цієї вимоги в частині відповідача ОСОБА_1 .

Керуючись ст. ст.12, 13, 19, 76, 81, 133, 141, 263, 264, 265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Девелопмент Груп» до ОСОБА_2 про визнання права власності - відмовити.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Девелопмент Груп» до ОСОБА_1 про визнання права власності - задовольнити.

Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «Девелопмент Груп» (65045, місто Одеса, вулиця Єврейська, будинок 45, ЄДРПОУ 26507854) право власності на будівлі майстерень (номер об`єкту нерухомого майна 1788645151101), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання до Приморського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складений 15.06.2023 року.

Суддя

07.06.2023