Рішення

від 16.06.2023 по справі 160/6866/23

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2023 року Справа № 160/6866/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши у місті Дніпрі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МП-ОДЕСА» до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування наказу №200-п від 01.03.2023р., -

УСТАНОВИВ:

30.03.2023р. (згідно штепмеля поштового зв`язку) Товариство з обмеженою відповідальністю «МП-ОДЕСА» звернулося з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області та, з урахуванням позовної заяви в новій редакції від 12.04.2023р., просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача №200-п від 01.03.2023р. про проведення фактичної перевірки позивача;

- стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6500,00 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 21.03.2023р. посадовими особами відповідача була здійснена спроба проведення фактичної перевірки позивача за адресою господарської діяльності м. Миколаїв, вул. Дзержинського, буд.49в/1 на підставі спірного наказу №200-п від 01.03.2023р., продавцю позивача було пред`явлено службові посвідчення та надано копію вказаного наказу, проте, останній не допустив посадових осіб відповідача до проведення фактичної перевірки через не надання документу, що підтверджує підставу проведення перевірки. Позивач вважає, що оспорюваний наказ є протиправним та таким, що підлягає скасування, виходячи з такого, а саме: зазначення у спірному наказі про перевірку даних за минулий період часу з 20.07.2020р. (майже за три роки) носить характер документальної перевірки, підстави і порядок призначення якої врегульовані іншими нормами, зокрема, ст.ст.77-79 ПК України; в оскаржуваному наказі не деталізується, яку саме інформацію було отримано, від кого та як вона стосується позивача, що не дало змогу позивачеві зрозуміти правдивість на достовірність такої інформації, що, на думку позивача, є порушенням податкового законодавства та є свідченням формального підходу фіскального органу до підстав перевірки; положення п.п.80.2.2 п.80.2 ст.80 ПК України пов`язують проведення фактичної перевірки виключно із фактом отримання конкретної інформації про порушення суб`єктом господарювання вимог законодавства в сфері виробництва та/або обігу підакцизних товарів, проте, спірний наказ не містить посилань на конкретні (фактичні) підстави призначення перевірки, крім загального посилання на норми, що регулюють порядок її проведення, не конкретизований зміст інформації про допущені позивачем порушення податкового законодавства, не вказано особу надавача інформації, не викладено порядок та спосіб її одержання, при цьому, посилання у оспорюваному наказі на інформацію ДПС України від 13.10.2022р. №12358/7/99-00-07-04-02-07, яка має узагальнюючий, знеособлений характер, без конкретизації змісту порушення з доказовим підтвердженням такого є недостатнім для проведення фактичної перевірки. Також, на обґрунтування своєї позиції, позивач у позові, посилається на численні правові позиції Верховного Суду, викладені у його постановах та наведені у позові. Окрім того, позивач просить і стягнути з відповідача на його користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6500 грн. у відповідності до вимог ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.30-41).

Ухвалою суду від 24.04.2023р. було відкрито адміністративне провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, а також зобов`язано відповідача надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотримання вимог ст.ст.162,261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати копію інформації ДПС України (від 13.10.2022р. №12358/7/99-00-07-04-02-07), що стало підставою для призначення фактичної перевірки позивача за оспорюваним наказом, виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України та з урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеній у його постанові від 18.04.2022р. у справі №440/6887/20 (а.с.43 том 1).

На виконання вимог вищенаведеної ухвали суду відповідачем 17.05.2023р. подано до суду відзив на позов, у якому відповідач просив у задоволенні позову позивачеві відмовити посилаючись на те, що контролюючим органом 01.03.2023р. був прийнятий наказ №200-п щодо проведення фактичної перевірки позивача на підставі п.п.80.2.2 п.80.2 ст.80 ПК України за адресою: АДРЕСА_1 з 21.03.2023р. тривалістю 10 діб. Згідно вказаного наказу, направлень на перевірку, 21.03.2023р. посадові особи відповідача пред`явили особам, які проводили розрахункові операції у позивача, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , службові посвідчення та оспорюваний наказ, тим самим посадовими особами відповідача були виконані передбачені ст.81 ПК України умови допуску до проведення фактичної перевірки, однак, вказані вище особи не допустили посадових осіб відповідача до проведення фактичної перевірки про що був складений відповідний акт про відмову у допуску за №283/14-29-07-07/ НОМЕР_1 від 21.03.2023р. Представник відповідача зазначає, що аргументи позивача про те, що вказаний наказ на перевірку не містить посилання на інформацію про порушення позивачем вимог законодавства, є помилковим та таким, що не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки у оспорюваному наказі зазначено конкретну підставу призначення перевірки, передбачену п.п.80.2.2. п.80.2 ст.80 ПК України, а саме: вказано «у зв`язку з отриманням в установленому законодавством порядку інформації від ДПС України від 13.10.2022р. №12358/7/99-00-07-04-02-07 щодо суб`єктів господарювання, які проводили розрахункові операції через реєстратори розрахункових операцій та програмні реєстратори розрахункових операцій для підакцизних товарів без забезпечення режиму програмування із зазначенням коду товарної під категорії згідно з УКТЗЕД». Тобто, на думку представника відповідача, у спірному наказі контролюючим органом зазначено підстави проведення перевірки, а також і наведено детальний опис змісту обставин, які стали підставою для такої перевірки, тому вважає, що оспорюваний наказ відповідає вимогам ст.81 ПК України, а отже, у посадових осіб відповідача були усі підстави для проведення фактичної перевірки позивача. Також відповідач вказує і на те, що норми Податкового кодексу України не передбачають зобов`язання щодо зазначення контролюючим органом у наказі про проведення фактичної перевірки конкретизації підстав, окрім перелічених у п.п.80.2.1-80.2.7 п.80.2 ст.80 ПК України, вимога детально описувати зміст обставин, які стали підставою перевірки відсутня у Податковому кодексі, що підтверджено і у аналогічній правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 21.01.2021р. у справі №460/1239/19. З приводу твердження позивача про те, що у наказі зазначено період перевірки майже за три роки, тобто, за минулий час з 20.07.2020р., що носить характер документальної перевірки, проте, такі дії не можуть вчинятися у рамках фактичної перевірки, то відповідач вказує на те, що положення податкового законодавства не містять темпоральних обмежень чи заборон щодо визначення періоду діяльності позивача, який охоплюється предметом фактичної перевірки з урахуванням вимог ст.102 ПК України, тобто, визначений наказом період перевірки відповідає строку проведення перевірки у відповідності до норм ПК України. Щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6500 грн., то відповідач посилається на те, що її заявлений розмір не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт) -(а.с.50-54).

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи викладене, дана справа вирішується 16.06.2023р., тобто, у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Із наявних в матеріалах справи документів, судом встановлені наступні обставини у даній справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю «МП-ОДЕСА» 23.12.2019р. зареєстроване як юридична особа за адресою: Дніпропетровська область, Дніпровський район, смт. Слобожанське, вулиця Бабенка, будинок 2, видами економічної діяльності позивача є, зокрема, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (основний), що підтверджується змістом копії Виписки з ЄДРПОУ від 23.04.2021р. (а.с.11-12).

01.03.2023р. Головним управлінням ДПС у Миколаївській області на підставі підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України у зв`язку з отриманням в установленому законодавством порядку інформації від ДПС України (від 13.10.2022р. №12358/7/99-00-07-04-02-07) щодо суб`єктів господарювання, які проводили розрахункові операції через реєстратори розрахункових операцій та програмні реєстратори розрахункових операцій для підакцизних товарів без забезпечення режиму програмування із зазначенням коду товарної під категорії згідно з УКТЗЕД, був прийнятий наказ №200-п «Про проведення фактичної перевірки» позивача за адресою здійснення діяльності: АДРЕСА_1 з 21.03.2023р. тривалістю 10 діб, за період діяльності з 20.07.2020р. по дату закінчення перевірки, що підтверджується змістом копії наведеного наказу (а.с.14, 63-64).

21.03.2023р. посадовими особами Головного управління ДПС у Миколаївській області, з метою проведення фактичної перевірки позивача згідно до наказу №200-п від 01.03.2023р., було здійснено вихід за вищенаведеною адресою позивача та посадовим особам позивача пред`явлено направлення на перевірку, службові посвідчення та копію вищенаведеного наказу №200-а від 01.03.2023р. на перевірку, проте, посадовими особами позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не допущено фахівців відповідача до проведення фактичної перевірки через не надання копії доповідної записки, яка повинна містити конкретну інформацію про порушення законодавства, контроль за яким покладено на фіскальні органи, про що був складений акт за №283/14-29-07-07/ НОМЕР_1 від 21.03.2023р.(а.с.15).

В межах розгляду даної справи, основним спірним питанням є правомірність підстав прийняття оскаржуваного наказу про призначення фактичної перевірки Товариства та надання належної йому правової оцінки.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, виходячи з наступного.

Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюєПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до підпункту20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

За приписами пункту75.1 статті 75 ПК України визначено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Підпунктом75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК Українифактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Підстави призначення, обставини та порядок проведення фактичних перевірок визначено положеннямистатті 80 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом80.1статті81 ПК Українифактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

У відповідності до вимог п.80.2 ст.80 ПК України передбачено, що фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки.

Також наведеними приписами податкового законодавства встановлено і перелік підстав для проведення фактичної перевірки, серед яких, однією із підстав для проведення фактичної перевірки, є, зокрема, наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів (п.п.80.2.2 п.80.2 ст.80 ПК України).

Водночас, відповідно до пункту81.1статті81 Податкового кодексу України передбачено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

- направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу;

- копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника та скріплення печаткою контролюючого органу;

- службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п`ятому цього пункту, не дозволяється.

Отже, із наведених приписів чинного податкового законодавства, можна зробити висновок, що у посадових осіб контролюючого органу виникає право приступити до проведення фактичної перевірки за наявності підстав для її проведення та за умови пред`явлення направлення на проведення перевірки, копії наказу про проведення перевірки, службових посвідчень, оформлених відповідно до пункту 81.1 статті 81 ПК України.

Водночас, окремі дефекти оформлення наказу про призначення податкової перевірки, зокрема, відсутність або неповнота посилань на конкретні пункти чинного законодавства, не повинні розглядатися як підстава для визнання спірного наказу протиправним, якщо зі змісту такого наказу видається за можливе ідентифікувати передбачену законодавством фактичну підставу для призначення відповідної перевірки.

При цьому, окремою підставою, з якою законодавець пов`язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки, згідно положень підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, є також наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Тобто, саме за вказаною підставою контролюючий орган, окрім посилання на підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, у наказі має зазначати конкретну інформацію, яка була наявна у контролюючого органу чи отримана ним в установленому порядку та свідчить про порушення платником податків відповідного законодавства.

Наведений правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 04.03.2021р. у справі №803/1171/17, від 21.07.2022р. у справі №320/1864/21, від 20.05.2022р. у справі №826/8284/17.

Так, як встановлено судом, відповідачем від ДПС України було отримано інформацію, яка міститься у листі ДПС України від 13.10.2022р. №12358/7/99-00-07-04-02-07 зі змісту якої вбачається, що у ході здійснення податкового контролю Департаментом податкового аудиту ДПС України здійснено аналіз розрахункових документів, проведених через РРО/ПРРО (дані СОД РРО) за 07-08 липня 2022 року у полі «Назва товару» яких присутні слова та/або частини слід: «пиво», «горілка», «водка», при цьому у графі для коду УКТЗЕД та/або назві товару відсутні коди УКТЗЕД, що відносяться до алкогольних напоїв. Згідно даних СОД РРО було встановлено, що при здійсненні розрахункових операцій не забезпечено режиму програмування із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно УКТЗЕД 3840 суб`єктами господарювання (Додаток 1), що є порушенням ст.17 Закону №265 та з метою виконання функцій, визначених законом, є підставою для проведення фактичної перевірки на підставі п.80.2 ст.80 ПК України (а.с.61-62).

Згідно до змісту Додатку 1 до наведеного листа, видно, що саме позивачем 07.07.2022р. здійснювалась реалізація підакцизних товарів (пиво різного найменування) у магазині позивача за адресою: АДРЕСА_1 , де у графі УКТЗЕД зазначені «0», тобто, позивачем здійснювався продаж підакцизних товарів без використання режиму програмування із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно УКТЗЕД (а.с.62).

Зі змісту копії оспорюваного наказу №200-п від 01.03.2023р., вбачається, що останній містить дату, номер наказу, найменування контролюючого органу, печатку контролюючого органу, підпис посадової особи контролюючого органу, найменування суб`єкта господарювання щодо якого призначена фактична перевірки (ТОВ «МП-ОДЕСА»), період перевірки (з 20.07.2020р. по дату закінчення перевірки), зазначено мету і підставу для проведення перевірки п.п.80.2.2 п.80.2 ст.80 ПК України у зв`язку з отриманням в установленому законодавством порядку інформації від ДПС України (від 13.10.2022 №12358/7/99-00-07-04-02-07) щодо суб`єктів господарювання, які проводили розрахункові операції через реєстратори розрахункових операцій та програмні реєстратори розрахункових операцій для підакцизних товарів без забезпечення режиму програмування із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТЗЕД (а.с.14,63-64).

Отже, із оскаржуваного наказу можливо ідентифікувати передбачену ПК України підставу для призначення фактичної перевірки позивача, а саме: проведення розрахункових операцій для підакцизних товарів без забезпечення режиму програмування із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТЗЕД.

Також зі змісту оспорюваного наказу можна ідентифікувати як суб`єкта господарювання (ТОВ МП-ОДЕСА»), так і період проведення перевірки, а саме: з 20.07.2020р. по дату закінчення перевірки (а.с.14,63).

При цьому, слід зазначити, що вказаний вище період фактичної перевірки з урахуванням того, що її призначено з 21.03.2023р. тривалістю 10 діб, тобто, до 31.03.2023р., відповідає строкам, встановленим у статті 102 ПК України, яка передбачає право контролюючого органу щодо проведення перевірок за період 1095 днів (3 роки).

Таким чином, аргументи позивача з приводу того, що період перевірки за минулий час (майже три роки) носить характер документальної перевірки є неспроможними, оскільки не відповідають та суперечать приписам ст.102 ПК України.

Аналогічний правовий висновок узгоджується і з висновком Верховного Суду у постанові від 13.04.2023р. у справі №460/9415/20.

З огляду на викладене та враховуючи, що оспорюваний наказ містить конкретну інформацію, яка була отримана від ДПС України (щодо проведення суб`єктами господарювання, у тому числі і позивачем згідно Додатку 1 до листа, розрахункових операцій для підакцизних товарів без забезпечення режиму програмування із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТЗЕД лист від 13.10.2022р. №12358/7/99-00-07-04-02-07) та свідчить про можливі порушення позивачем відповідного законодавства як підставу для призначення фактичної перевірки, суд приходить до висновку, що оспорюваний наказ відповідає вимогам п.п.80.2.2 п.80.2 ст.80 ПК України, оформлений був з дотриманням вимог п.81.1. ст.81 ПК України, тобто, прийнятий правомірно, а відповідно, у адміністративного суду відсутні обґрунтовані правові підстави для визнання такого наказу протиправним та його скасування, тому у задоволенні даного позову позивачеві слід відмовити.

Також, судом враховується і те, що у відповідності до п.п.19 п.2 ч.1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що індивідуальний акт акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Так, зі змісту оспорюваного наказу видно, що період проведення фактичної перевірки був призначений з 21.03.2023р. тривалістю 10 діб, тобто, до 31.03.2023р., а відповідно, із наведеного можна дійти висновку, що станом на момент розгляду даної справи 16.06.2023р. оспорюваний наказ не може бути визнаний протиправним та скасований у судовому порядку, оскільки вичерпав свою дію (визначений строк).

Окрім того, судом враховуються і ті обставини, що позивач скористався своїм передбаченим пунктом 81.1 статті 81 ПК України правом щодо не допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення фактичної перевірки у зв`язку з невідповідністю, на думку позивача, наказу про її проведення, вимогам законодавства, про що був складений акт від 21.03.2023р. (а.с.15).

За таких обставин, обґрунтовані підстави для визнання протиправним та скасування оспорюваного наказу, який вичерпав свою дію (визначений строк) станом на 16.06.2023р., у адміністративного суду відсутні.

За приписами ч.1 ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи ч.1 ст.75 наведеного Кодексу.

Згідно ч.1 ст.76 Кодексу, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час, і ч.1 ст.77 наведеного Кодексу, покладає обов`язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

Проте, позивачем у ході розгляду даної справи не було надано жодних доказів та не наведено обґрунтованих доводів порушення оспорюваним наказом прав та інтересів позивача з урахуванням встановлених обставин не допуску позивачем посадових осіб відповідача до проведення фактичної перевірки за цим наказом та вичерпанням визначеного у ньому строку проведення такої перевірки станом на момент розгляду даної справи з урахуванням обставин, встановлених судом та аналізу визначених приписів податкового законодавства.

Судом критично надається оцінка аргументам позивача з приводу того, що він не допустив до проведення фактичної перевірки через не надання документу, що підтверджує підставу проведення перевірки, з огляду на те, що під час перевірки посадовим особам позивача надається направлення на перевірки, копія наказу та пред`являються службові посвідчення згідно до приписів п.81.1 ст.81 ПК України та вказаною нормою не передбачено надання саме «документу, що підтверджує підставу проведення перевірки», а відповідно, такі аргументи позивача є неспроможними та такими, що суперечать наведеним нормам податкового законодавства.

Є безпідставними посилання позивача на відсутність у оспорюваному наказі детальної інформації, що була отримана, від кого та як вона стосується позивача, не вказано особу надавача інформації, оскільки зазначені твердження не відповідають дійсності та спростовуються змістом оспорюваного наказу де вказано, що інформація надійшла від ДПС України та стосується позивача щодо проведення розрахункових операцій для підакцизних товарів без забезпечення режиму програмування із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТЗЕД (а.с.14,63-64).

Щодо доводів позивача про не зазначення у оспорюваному наказі порядку та способу одержання такої інформації, то ці твердження позивача не можуть бути обрані підставами для визнання протиправним та скасування оспорюваного наказу, оскільки приписи п.81.1 ст.81 ПК України не містять таких вимог до оформлення наказу.

Судом критично надається оцінка аргументам позивача та відхиляються судом, з приводу того, що інформація ДПС України у листі від 13.10.2022р. №12358/7/99-00-07-04-02-07 має узагальнюючий, знеособлений характер, з огляду на те, що вказані аргументи не відповідають дійсності та спростовуються змістом наведеного листа, у якому зазначено, що перелік суб`єктів господарювання, які здійснювали розрахункові операції без забезпечення режиму програмування із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТЗЕД, наведені у Додатку 1, де, згідно змісту цього Додатку 1, міститься і найменування позивача (ТОВ «МП-ОДЕСА»), період проведення розрахункових операцій (07.07.2022р.) та адреса господарської діяльності: АДРЕСА_1 (а.с.61-62).

Окрім того, судом не можуть бути і враховані у даних правовідносинах правові позиції Верховного Суду, викладені позивачем у позові, оскільки досліджений судом їх зміст свідчить про те, що вони прийняті не у подібних правовідносинах, а відповідно, не є застосовними до правовідносин у даній справі виходячи з вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За викладених обставин, з урахуванням вимог ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, судом не встановлено протиправності дій відповідача при прийнятті оспорюваного наказу, а отже, відповідач при прийнятті спірного наказу діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому в адміністративного суду відсутні будь-які обґрунтовані правові підстави для задоволення даного адміністративного позову.

Враховуючи вищенаведене та те, що судом не встановлено протиправності дій відповідача при прийнятті оспорюваного наказу, позовні вимоги позивача у частині стягнення з відповідача на його користь витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6500 грн. згідно до вимог ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України, також задоволенню не підлягають.

За викладеного, у задоволенні даного адміністративного позову позивачеві слід відмовити повністю.

З урахуванням того, що позов не підлягає задоволенню, судові витрати слід покласти на позивача згідно до вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 78, 94, 122, 132, 132, 138, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «МП-ОДЕСА» до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування наказу №200-п від 01.03.2023р. відмовити повністю.

Судові витрати покласти на позивача згідно до вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимогстатті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначеністаттею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва