Постанова

від 07.06.2023 по справі 920/623/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" червня 2023 р. Справа№ 920/623/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Чорногуза М.Г.

Агрикової О.В.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Фермерського господарства "Ромни - Інвест"

на рішення Господарського суду Сумської області від 04.10.2022

у справі № 920/623/22 (суддя Резніченко О.Ю.)

за позовом Керівника Роменської окружної прокуратури Сумської області в інтересах держави в особі Андріяшівської сільської ради Сумської області

до Фермерського господарства "Ромни - Інвест"

про стягнення 113 544,94 грн безпідставно набутих коштів

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,

ВСТАНОВИВ:

Керівник Роменської окружної прокуратури Сумської області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Андріяшівської сільської ради (далі - Сільська рада, позивач) звернувся до Господарського суду Сумської області з позовом до Фермерського господарства "Ромни - Інвест" (надалі - Фермерське господарство, відповідач) про стягнення 113 544,94 грн безпідставно утриманих коштів.

Позовні вимоги обґрунтовані набуттям відповідачем у власність нерухомого майна, що розташоване на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді села Андріяшівка, якою відповідач фактично користується, не укладаючи договору оренди земельної ділянки, у зв`язку з чим позивач за період з 10.02.2021 по 31.05.2022 безпідставно набув кошти у вигляді несплаченої орендної плати, яка підлягає поверненню власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України).

26.09.2022 Прокурором подано відповідь на відзив, в якій просив суд зменшити розмір позовних вимог зі 116 744,37 грн до 113 544,94 грн та стягнути зазначену суму з відповідача на користь позивача.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.10.2022 у справі №920/623/22 (з урахуванням зменшення позовних вимог) позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з Фермерського господарства на користь Сільської ради 113 544,94 грн безпідставно утриманих коштів та судовий збір у розмірі 2 481,00 грн.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що 24.01.2011 відповідач набув право власності на нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: Сумська область, Роменський район, село Гудими, вулиця Центральна, 11-Д, та розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 5924181100:05:002:0103; вказана земельна ділянка є сформованою та перебуває у власності позивача; сам відповідач у відзиві на позов визнає факт формування земельної ділянки з кадастровим номером 5924181100:05:002:0103; Фермерським господарством не надано суду будь-яких інших правовстановлюючих документів, які б посвідчували факт правомірного використання вищевказаною земельною ділянкою (рішення про передачу земельної ділянки у власність/користування, державний акт на право постійного користування тощо). Таким чином, за період з 10.02.2021 по 31.05.2022 сума недоотриманої орендної плати (безпідставно збережених коштів) складає 113 544,94 грн та має бути повернута власнику земельної ділянки на підставі статті 1212 ЦК України.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Фермерське господарство звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 04.10.2022 у справі № 920/623/22 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що місцевим господарським судом було прийнято рішення при нез`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а також з порушенням норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Фермерське господарство вказало, що позивач необґрунтовано нарахував недоотриманий дохід з розрахунку 12% від нормативної грошової оцінки, оскільки договір оренди зазначеної земельної ділянки не був укладений, а істотна умова договору (ціна), встановлена у відсотках від нормативно грошової оцінки землі, не була погоджена сторонами. Позивачем не надано належних та допустимих доказів існування земельної ділянки площею 0,5825 га з кадастровим номером 5924181100:05:002:0103 як об`єкта цивільних прав у розумінні статті 79-1 Земельного кодексу України, в період з 10.02.2021 по 31.05.2022, оскільки вона була сформована (зареєстрована в Державному земельному кадастрі) лише 02.08.2022. Рішення позивача від 10.02.2021 та договір оренди земельної ділянки від 18.02.2021 є неналежними та недопустимими доказами стягнення безпідставно набутих коштів відповідачем, так як передували державній реєстрації права власності на земельну ділянку (02.08.2022). Посилаючись на правову позицію суду касаційної інстанції у справах № 922/926/19, 922/955/18, 922/3560/18,922/96/19, 922/3607/18, вказав, що договір оренди міг бути укладений лише після 02.08.2022, а тому відсутній факт безпідставного набуття коштів за період з 10.02.2021 по 31.05.2022. Відповідно до витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки нормативно грошова оцінка даної земельної ділянки складає 14 594,76 грн.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.10.2022 апеляційну скаргу Прокурора передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді ОСОБА_1, суддів Буравльова С.І., Шапрана В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2022 витребувано матеріали справи № 920/623/22 з Господарського суду Сумської області.

28.11.2022 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 920/623/22 з Господарського суду Сумської області.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2023 у зв`язку з перебуванням судді Шапрана В.В. на лікарняному, у справі № 920/623/22 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.01.2023 у справі № 920/623/22 визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді ОСОБА_1, суддів Буравльова С.І., Андрієнко В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.01.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства на рішення Господарського суду Сумської області від 04.10.2022 у справі № 920/623/22, розгляд справи призначено на 15.02.2023.

Прокурор скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та 02.02.2023 надіслав на адресу Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги Прокурор зазначив, що підлягають стягненню не збитки, а безпідставно набуте майно - несплачені кошти. Відповідач жодних дій щодо належного оформлення свого права користування зазначеною земельною ділянкою не здійснив та не звертався з клопотаннями про незгоду з умовами договору, запропонованим позивачем, а продовжував користуватися земельною ділянкою без правовстановлюючих на це документів. Рішення сільської ради, яким встановлено розмір орендної плати, є чинним. Спірна земельна ділянка є сформованою, оскільки їй присвоєно кадастровий номер та щодо неї було проведено нормативно грошову оцінку.

09.02.2023 на електронну адресу Північного апеляційного господарського суду від Фермерського господарства надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні суду визначеному судом.

13.02.2023 ухвалою Північного апеляційного господарського суду відмовлено в задоволенні заяви відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції 15.02.2023.

14.02.2023 та 15.02.2023 відповідач на електронну адресу Північного апеляційного господарського суду та через систему "Електронний суд" подав заяву про відкладення розгляду справи № 920/623/22.

15.02.2023 ухвалою Північного апеляційного господарського суду відкладено розгляд справи на 15.03.2023.

15.03.2023 судове засідання не відбулося.

На підставі розпорядження Північного апеляційного господарського суду № 09.1-07/274/23 від 28.03.2023 у зв`язку з рішенням Вищої ради правосуддя від 28.02.2023 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Північного апеляційного господарського суду у відставку, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 920/623/22.

Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.03.2023 апеляційну скаргу у справі № 920/623/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Чорногуза М.Г., Агрикової О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2023 апеляційну скаргу Фермерського господарства на рішення Господарського суду Сумської області від 04.10.2022 у справі № 920/623/22, прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Чорногуза М.Г., Агрикової О.В. Розгляд апеляційної скарги призначено на 10.05.2023.

17.04.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду відповідач подав додаткові пояснення, в яких зазначив, що в розрахунок має братися площа земельної ділянки 0,044 га, що дорівнює площі нерухомого майна апелянта. Доводи Прокурора про сплату коштів за всю земельну ділянку, на якій знаходить в менший за площею об`єкт нерухомості, не відповідає принципу правової визначеності. У матеріалах відсутні докази фактичного користування відповідачем спірною земельною ділянкою, зокрема, акт обстеження земельної ділянки, що виключає застосування до спірних правовідносин положення статті 1212 ЦК України. Нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці "11-Д", а не на земельній ділянці за кадастровим номером 5924181100:05:002:0103. Рішенням Сільської ради від 10.02.2021 було погоджено передачу земельної ділянки не для розміщення об`єкта нерухомого майна, а для іншого сільськогосподарського призначення. Спір у даній справі виник відносно двох земельних ділянок: площею 0,044 га, на якій розміщений об`єкт відповідача, та площею 0,5825 га за кадастровим номером 5924181100:05:002:0103. Також скаржник зазначив, що в спірний період право власності на земельну ділянку за позивачем площею 0,5825 га за кадастровим номером 5924181100:05:002:0103, не було зареєстроване. Також Фермерське господарство заперечило проти розрахунку Прокурора, пославшись на положення пункту 69.14. підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, за якими з 01.03.2023 не нараховуються будь-які орендні платежі за користування земельною ділянкою, оскільки територія Андріяшівської сільської ради входила до територій, на яких велися бойові дії. Здійснюючи розрахунок за 2021 рік, Прокурором неправомірно було взято нормативно грошову оцінку за 2022 рік. Розрахунок безпідставно збережених коштів/збитків зроблений не у порядку, визначеному Методикою визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, псування земель, порушення режиму, нормативів і правил їх використання, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 № 963 (далі - Методика). Також суд першої інстанції не перевірив підстави представництва Прокурором Сільської ради в даній справі.

10.05.2023 розгляд справи № 920/623/22 не відбувся у зв`язку з перебуванням судді Чорногуза М.Г. у відпустці.

Після виходу судді Чорногуза М.Г. з відпустки, колегія суддів вважає за можливе призначити розгляд справи на іншу дату.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2023 розгляд апеляційної скарги відповідача у справі № 920/623/22 призначено на 07.06.2023.

02.06.2023 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від представника позивача Дибчинської І.С. надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням системи відеоконференцзв`язку EASYCON.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.06.2023 задоволено клопотання представника Сільської ради про проведення 07.06.2023 судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням системи відеоконференцзв`язку EASYCON.

У судове засідання 07.06.2023 позивач явку свого уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, про поважність причин нез`явлення в судове засідання суд не повідомив, про день, місце та час був повідомлений ухвалою, копія якої була направлені на його електронну адресу.

Відповідно до частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

За приписами частини 1, пункту 2 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

З матеріалів справи вбачається, що суд повідомляв учасників справи про розгляд апеляційної скарги на електронні адреси, зазначені представниками учасників.

Таким чином, апеляційний суд виконав обов`язок щодо повідомлення учасників судового процесу про розгляд апеляційних скарг.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13.07.2022 у справі № 761/14537/15-ц, провадження № 61-3069св21.

Водночас, колегія звертає увагу на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Також колегія суддів зазначає, що позивач не був позбавлений права та можливості знайомитись з відповідними ухвалами у Єдиному державному реєстрі судових рішень (https://reyestr.court.gov.ua) з огляду на приписи частини 1 статті 9 ГПК України, частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", відповідно до яких доступ до судових рішень є відкритим, а повний текст судових рішень підлягає оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

В даному контексті слід враховувати також правову позицію Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Крім того, враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності позивача, явка якого у судове засідання обов`язковою не визнавалась, з огляду на те, що наявні в матеріалах справи докази є достатніми для вирішення спору у даній справі без заслуховування його пояснень, враховуючи відсутність клопотань від останнього про відкладення розгляду справи, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги за відсутності уповноваженого представника позивача.

У судовому засіданні 07.06.2023 відповідач підтримав доводи апеляційної скарги, просив вимоги скарги задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити у його задоволенні.

Прокурор заперечив проти вимог апеляційної скарги з огляду на її безпідставність та необґрунтованість, просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а судове рішення залишити без змін.

07.06.2023 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення Прокурора та відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваних рішень норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції має бути залишене без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18.08.2022 № 307768427 земельна ділянка, з кадастровим номером 5924181100:05:002:0103 площею 0,5825 га, перебуває в комунальній власності Андріяшівської сільської ради Роменського району Сумської області.

Відповідно до інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 19.08.2022 вказана земельна ділянка розташована за адресою: Сумська область, Роменський район, село Гудими, вулиця Центральна, 11-Д.

На зазначеній земельній ділянці, яка знаходиться за адресою: Сумська область, Роменський район, с. Гудими, вул. Центральна, 11-Д, розташовані об`єкти нерухомості, які на праві власності належать відповідачу.

Як вбачається з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацією права власності від 19.07.2022 № 305317324 та визнається самим відповідачем, за вказаною адресою на підставі свідоцтва про право власності від 24.01.2011 серія САС № 894181 Фермерському господарству належить на праві власності нежитлова будівля (зерносклад), площею 440,3 кв.м.

Право власності на нежитлову будівлю (зерносклад), площею 440,3 кв.м, зареєстровано за відповідачем з 25.05.2011.

З метою укладення договору оренди земельної ділянки, на якій розташоване це нерухоме майно, Фермерське господарство звернулося до Сільської ради із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою зазначеної земельної ділянки.

Рішенням позивача від 10.12.2018 відповідачу надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності, орієнтованою площею 0,60 га, що знаходиться під зерноскладом та розташована за адресою: Сумська область, Роменський район, с. Гудими, вул. Центральна, 11-Д, з метою подальшої передачі в оренду Фермерському господарству.

Рішенням Андріяшівської сільської ради від 10.02.2021 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності відповідачу загальною площею 0,5825 га (кадастровий номер 5924181100:05:002:0103), яка розташована за адресою: Сумська область, Роменський район, с. Гудими, вул. Центральна, 11-Д.

Крім того, відповідно до зазначеного рішення сесії ФГ «Ромни-Інвест» надано в оренду вказану земельну ділянку на 7 років, встановлено річну орендну плату у розмірі 12% від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки.

Прокурор мотивував свої вимоги тим, що Сільська рада неодноразово зверталася до відповідача з пропозицією укласти договір оренди зазначеної земельної ділянки, надсилала проект договору оренди, проте Фермерським господарством вказаний договір в свою чергу так і не був підписаний.

Таким чином, станом на день звернення із даним позовом до суду, договір оренди земельної ділянки із кадастровим номером 5924181100:05:002:0103 між Сільською радою та Фермерським господарством не укладено, орендна плата відповідачем не сплачується.

Посилаючись на вказані обставини, Прокурор в інтересах Сільської ради звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача безпідставно утриманих коштів в розмірі 113 544,94 грн за період з 10.02.2021 по 31.05.2022 на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 та 3 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Частиною 2 статті 4 Закону України «Про оренду землі» орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.

Як було зазначено вище, 25.01.2011 за відповідачем зареєстровано право власності на нерухоме майно (реєстраційний номер 32708720), яке знаходиться за адресою: Сумська область, Роменський район, село Гудими, вулиця Центральна, земельна ділянка 11-Д.

Земельна ділянка кадастровий номер 5924181100:05:002:0103, загальною площею 0,5825 га розташована по вулиці Центральна,11-Д, в селі Гудими, Роменського району, Сумської області.

Доказів розміщення майна відповідача на іншій земельній ділянці чи розміщення об`єктів нерухомості третіх осіб останнім не надано.

Разом із цим, у своєму ж листі від 14.01.2022 № 2 (т. 1, а.с. 29, 31) відповідач визнав, що на земельній ділянці кадастровий номер 5924181100:05:002:0103 площею 0,5825 га в селі Гудими Роменського Району Сумської області розташоване його майно.

Крім того, під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач не заперечував факту користування земельною ділянкою з кадастровим номером 5924181100:05:002:0103 та знаходження на ній нерухомого майна, що належить відповідачу на праві власності.

Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що майно відповідача розташоване на вказаній земельній ділянці комунальної власності.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Частиною 2 статті 16 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому ЗК України, або за результатами аукціону.

Відповідно до пункту 1 та пункту 2 частини 1 статті 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр», право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (частина 1 статті 124 ЗК України).

Рішенням Андріяшівської сільської ради від 10.02.2021 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності відповідачу загальною площею 0,5825 га (кадастровий номер 5924181100:05:002:0103), яка розташована за адресою: Сумська область, Роменський район, с. Гудими, вул. Центральна, 11-Д.

В подальшому, з метою уникнення безоплатного користування земельною ділянкою комунальної власності, позивачем було підготовлено проект договору оренди земельної ділянки. Однак цей правочин не був оформлений у передбачений законом спосіб.

Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Частинами 1 та 2 статті 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Відповідно до п. в) ч. 1 ст. 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Статтею 125 ЗК України закріплено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Водночас, відповідно до частин 1, 2 статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на момент прийняття позивачем рішення про затвердження проекту землеустрою), у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду фізичними або юридичними особами, які не можуть мати у власності земельних ділянок, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок, будівля або споруда, на умовах оренди (частина 5 статті 120 ЗК України).

Разом з тим, набувши 25.01.2011 право власності на нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: Сумська область, Роменський район, село Гудими, вулиця Центральна, будинок 11-Д, на земельній ділянці кадастровий номер 5924181100:05:002:0103, Фермерське господарство не сплатило кошти за користування вказаною земельною ділянкою та не оформило права на земельну ділянку.

Заперечуючи проти позову Фермерське господарство зазначило, що Прокурор та позивач не надали належних та допустимих доказів того, що земельна ділянка з кадастровим номером 5924181100:05:002:0103 існувала з 10.02.2021 по 31.05.2022, як об`єкт цивільних прав, так як право комунальної власності позивача на неї було зареєстровано лише 02.08.2022, що підтверджується відповідним витягом з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 19.08.2022 (т. 1, а.с. 51, 52).

Однак колегія суддів не погоджується з такими доводами апелянта, виходячи з наступного.

Як вірно було зазначено судом першої інстанції, згідно з положеннями частин 1, 3, 4 статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Відповідно до приписів частин 9, 10 статті 79-1 ЗК України земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Аналогічна правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 922/1646/20 та від 04.03.2021 у справі № 922/3463/19.

Разом із цим, із прийняттям 28.06.1996 Конституції України визначено один із фундаментальних принципів конституційного ладу держави, а саме гарантування права власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).

Ці положення створили принципово нову основу як для галузевого (земельного та цивільного) законодавства, так і для господарської діяльності і фактично відображені у статті 1 ЗК України та статті 373 ЦК України.

До державної власності в Україні відповідно до статті 31 Закону України від 07.02.1991 № 697-XII "Про власність" (діяв до 20.06.2007) належала загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).

При цьому суб`єктами права комунальної власності відповідно до частини 2 статті 32 цього Закону були визначені адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських рад народних депутатів.

Згідно із частиною 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За змістом частини 2 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (у редакції, чинній на 21.05.1997) підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

У пункті 10 прикінцевих та перехідних положень Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що з набранням чинності цим Законом майно, яке до прийняття Конституції України у встановленому законодавством порядку передане державою до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць та набуте ними на інших законних підставах, крім майна, що відчужене у встановленому законом порядку, є комунальною власністю відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст. Майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні і обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу. За пропозицією сільських, селищних, міських рад районні, обласні ради повинні приймати рішення про передачу до комунальної власності відповідних територіальних громад окремих об`єктів, спільної власності територіальних громад, які знаходяться на їх території і задовольняють колективні потреби виключно цих територіальних громад.

Із уведенням у дію 01.01.2002 нового ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності, про що зазначено у частині 2 статті 83 ЗК України.

Отже, принцип розмежування земель державної і комунальної власності відображено у положеннях ЗК України, який, зокрема, полягає у визнанні пріоритету належності земель у межах населеного пункту відповідній територіальній громаді. Тобто всі землі у межах населеного пункту вважаються такими, що із 01.01.2002 перебувають у комунальній власності, крім земель, належність яких державі або приватним власникам зафіксована у ЗК України.

Законом України від 05.02.2004 № 1457-IV "Про розмежування земель державної та комунальної власності" (втратив чинність 01.01.2013, підстава - Закон № 5245-VI) було визначено правові засади розмежування земель державної та комунальної власності і повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо регулювання земельних відносин з метою створення умов для реалізації ними конституційних прав власності на землю, забезпечення національного суверенітету, розвитку матеріально-фінансової бази місцевого самоврядування.

У статті 5 цього Закону було наголошено, що суб`єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Водночас при розмежуванні земель державної та комунальної власності до земель комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст передаються: усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної власності та земель, віднесених до державної власності; земельні ділянки за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти комунальної власності; землі запасу, які раніше були передані територіальним громадам сіл, селищ, міст відповідно до законодавства України; земельні ділянки, на яких розміщені об`єкти нерухомого майна, що є спільною власністю територіальної громади та держави (стаття 7 Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності").

Із 01.01.2013 набув чинності Закон № 5245-VI, за змістом пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" якого з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:

а) земельні ділянки:

на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади;

які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;

б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.

Згідно з пунктом 5 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно зі статтею 122 ЗК України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.

Як передбачено у пункті 6 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI, "у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються:

- у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами;

- за межами населених пунктів - органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками".

За змістом пункту 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI державна реєстрація речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності, зазначених у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється в порядку, встановленому законом.

Отже, беручи до уваги наведені положення Конституції України, ЗК України і пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI, Сільська рада є власником спірної земельної ділянки, оскільки дана ділянка розташована в межах населеного пункту - село Гудими, що входить до Андріяшівської громади Роменського району Сумської області, а відсутність державної реєстрації речового права не впливає на обставини виникнення права комунальної власності на них.

Цьому висновку відповідає також положення пункту 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI: "державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється в порядку, встановленому законом", що з урахуванням змісту пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI лише визначає порядок державної реєстрації права, однак не змінює моменту, з якого земля вважається комунальною власністю відповідних територіальних громад в силу закону.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 925/1370/20.

За таких підстав колегія суддів вважає, що правом власності на спірну земельну ділянку, розташовану в межах відповідного населеного пункту, Сільська рада наділена в силу введення 01.01.2002 у дію нового ЗК України.

Крім того, сам відповідач у відзиві на позов визнає факт формування земельної ділянки з кадастровим номером 5924181100:05:002:0103, зазначаючи: "Оскільки нормативну грошову оцінку можливо було отримати лише на вже сформовану земельну ділянку, тобто після присвоєння їй кадастрового номера та занесення даних до Державного земельного кадастру, за заявою ФГ «РОМНИ-ІНВЕСТ» 18.03.2021 було сформовано Витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки на 2021 рік."

Також колегія суддів звертає увагу, що ще в рішенні позивача від 10.02.2021 спірна земельна ділянка вже мала чіткі межі та кадастровий номер.

Наведене повністю спростовує твердження апелянта про те, що право комунальної власності на конкретну земельну ділянку в межах населеного пункту виникло з моменту державної реєстрації цього речового права (02.08.2022), і лише з цього моменту земельна ділянка набуває статусу об`єкта цивільних прав.

За приписами частин 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 08.01.2019 у справі №916/2927/17 та від 14.01.2019 у справі №912/1188/17.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.

За змістом положень глав 82 та 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Частиною 1 статті 93 та статтею 125 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» ч. 1 ст. 96 цього Кодексу).

Отже, за змістом вказаних положень виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи ч. 2 ст.120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

Не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розміщене це нерухоме майно.

До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Вказана правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, а відтак, в силу ч. 4 ст. 236 ГПК України, правомірно врахована судом першої інстанції при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.

За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що за період з 10.02.2021 по 31.05.2022 відповідач безпідставно не сплачував кошти за користування земельною ділянкою, яка знаходиться за адресою Сумська область, Роменський район, село Гудими, вулиця Центральна, 11-Д, та якою фактично користувався без правовстановлюючих документів.

У той же час, відповідач заперечує щодо правильності застосування нормативно-грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 5924181100:05:002:0103 у розмірі 775 237,54 грн у 2021 році.

Відповідач вважає, що цей показник у 2021 році склав 704 650,25 грн, що підтверджується витягом із технічної документації від 18.03.2021 № 1279. Тому розмір орендної плати (12%) повинен скласти 84 558,03 грн на 2021 рік, а не 93 028,50 грн, як розрахував позивач у акті, складеному комісією з визначення збитків від 03.06.2022 (а.с. 33-35).

Прокурор подав у відповіді на відзив заяву про зменшення розміру позовних вимог та зробив розрахунок із врахуванням вищезазначених заперечень відповідача, застосувавши показник нормативно-грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 5924181100:05:002:0103 у 2021 році у розмірі 704 650,25 грн.

Відповідно до розрахунку позивача розмір безпідставно несплачених коштів за період з 10.02.2021 по 31.05.2022 складає 113 544,94 грн, з яких: 75 061,08 грн (за період з 10.02.2021 по 31.12.2021, нормативна грошова оцінка 704 650,25 грн, ставка - 12 %), 38 483,86 грн за період з 01.01.2022 по 31.05.2022, нормативна грошова оцінка 775 237,54 грн, ставка - 12 %).

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що зміст ч. 4 ст. 319 та ст. 322 ЦК України, ст. 91 ЗК України свідчить про те, що до кола обов`язків власника земельної ділянки не належить обов`язок спонукати власника будівлі чи споруди до укладення договору оренди, а у випадку неналежного виконання своїх зобов`язань з боку виконавчого органу не є підставою для звільнення відповідача від обов`язку сплачувати за користування сформованою земельною ділянкою, на якій знаходиться нерухоме майно власника - відповідача, яке нерозривно пов`язане із земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, і переміщення такого майна неможливе без його знецінення, а отже, використання нежитлових приміщень, які належать відповідачу, неможливе без користування відповідною земельною ділянкою.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19.

У зв`язку з цим заперечення скаржника про недосягнення сторонами істотної умови договору позбавило його на визначення меншої ставки.

Також, Фермерське господарство заперечило проти розрахунку Прокурора, пославшись на положення пункту 69.14. підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, за якими з 01.03.2023 не нараховуються будь-які орендні платежі за користування земельною ділянкою, оскільки територія Андріяшівської сільської ради входила до територій, на яких велися бойові дії.

Згідно з положеннями пункту 69.14. підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України а період з 1 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих російською федерацією територіях України, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних осіб, та за період з 1 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року - в частині земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Колегія суддів не погоджується з вказаними запереченнями скаржника та вкотре зазначає, що предметом цього позову є стягнення безпідставно збережених коштів на підставі статей 1212 ЦК України в розмірі орендної плати.

При цьому, плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).

Відповідно до частини 1 статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 287.7 статті 287 ПК України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права. Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Отже, власники і землекористувачі земельних ділянок сплачують плату за землю (в т.ч. земельний податок) з дня виникнення права власності, права постійного користування земельною ділянкою, тому, оскільки за відповідачем будь-яке право на спірну земельну ділянку не зареєстровано у встановленому законодавством порядку, у контролюючого органу в силу вимог пунктів 287.1 ст. 287 ПК України відсутні обов`язки та, відповідно, повноваження на стягнення у судовому порядку податкових зобов`язань зі сплати земельного податку.

З урахуванням системного аналізу змісту ПК України та встановлених судами фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності - орендної плати за такі земельні ділянки, однак особа, яка є фактичним користувачем земельної ділянки, не маючи права власності або постійного користування на неї і використовуючи її без укладення договору оренди землі, не підпадає під правове регулювання наведених норм ПК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.04.2021 у справі № 922/2378/20.

Враховуючи викладене, положення пункту 69.14. підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України не підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Також відповідач вказав, що матеріали справи не містять належного розрахунку, здійсненого у порядку, передбаченому Методикою.

Згідно з пунктом 1 Методики вона спрямована на визначення розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам, юридичним особам та громадянам, на всіх категоріях земель внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, псування земель, порушення режиму, нормативів і правил їх використання.

За частиною 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Враховуючи викладене, колегія суддів суду зазначає, що збитки за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та безпідставно набуте майно мають різну правову природу і підпадають під різне нормативно-правове регулювання. Втім, на відміну від збитків, для стягнення яких підлягає доведенню наявність складу правопорушення, для висновків про наявність підстав для повернення безпідставно набутих коштів є встановлення обставин набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (потерпілого) та те, що набуття або збереження цього майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Отже, у разі коли особа користувалася земельною ділянкою без достатньої правової підстави, у зв`язку з чим зберегла кошти, вона зобов`язана повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17.

Таким чином, заперечення відповідача щодо відсутності належного доказу розрахунку з урахуванням Методики є безпідставними.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що за період з 10.02.2021 по 31.05.2022 сума недоотриманої орендної плати (безпідставно збережених коштів) складає 113 544,94 грн відповідно до розрахунку, наданого позивачем т. 1, а.с. 110).

Щодо підстав представництва інтересів позивача Прокурором колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України, прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про прокуратуру" на прокуратуру покладаються, зокрема, функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначеним цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

За приписами ч. ч. 3, 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Згідно з ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року у справі № 3-рп/99 встановлено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спільних відносинах.

Керівник Роменської окружної прокуратури, звертаючись з позовом в інтересах держави в особі Сільської ради, зазначив підставою для звернення прокурора до суду з даним позовом та представництва інтересів держави те, що позивачем як органом, уповноваженим на здійснення відповідних функцій держави у спірних правовідносинах, не вжито належних заходів щодо усунення порушень в межах своїх повноважень, в тому числі шляхом звернення до суду.

Так, органом уповноваженим державою здійснювати відповідні повноваження у спірних правовідносинах, прокурором визначено Андріяшівську сільську раду.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон) однією з форм місцевого самоврядування є представництво спільних інтересів територіальних громад, сіл селищ, міст через міські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Як визначено статтею 10 Закону, сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до приписів частини 5 статті 16 Закону від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно зі статтями 26, 33 Закону та статті 12 ЗК України до компетенції сільських, селищних, міських рад, та їх виконавчих органів належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, зокрема розпорядження землями територіальних громад, здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охоронною земель, вирішення земельних спорів та інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Частиною 5 статті 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

При цьому, враховуючи вимоги статті 19 Конституції України, Андріяшівська об`єднана територіальна громада як власник спірної земельної ділянки делегує Андріяшівській сільській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Тобто воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

Відповідно до статті 16 Закону матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є, зокрема, доходи місцевих бюджетів. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом, джерел та закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Склад доходів місцевих бюджетів визначається Бюджетним кодексом України та законом про Державний бюджет України (стаття 63 Закону).

Згідно зі статтями 10, 265 ПК України плата за землю є місцевим податком. Відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 64 Бюджетного кодексу України вона зараховується до бюджетів місцевого самоврядування, а отже бюджет позивача недоотримав кошти.

Місцеві бюджети мають бути достатніми для забезпечення виконання органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень на забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб. Повноваження на здійснення витрат місцевого бюджету мають відповідати обсягу надходжень місцевого бюджету.

Фактом неотримання коштів від орендної плати за спірну земельну ділянку місцевим бюджетом порушуються визначальні матеріальні потреби суспільства, Андріяшівської територіальної громади як носія єдиного джерела влади в Україні, тобто порушуються інтереси держави, оскільки ослаблюються економічні основи місцевого самоврядування, що призводить до неможливості забезпечення виконання відповідних програм розвитку.

Таким чином, Сільська рада є органом, уповноваженим державою здійснювати повноваження щодо захисту порушених інтересів держави у зазначеній сфері правовідносин.

Андріяшівська сільська рада, при наявності порушень інтересів територіальної громади, а саме факту несплати відповідачем плати за користування земельною ділянкою у передбаченому законодавством розмірі, у судовому порядку не вживає відповідних заходів та не здійснює захист порушених законних економічних (матеріальних) інтересів місцевого самоврядування, територіальної громади міста та як наслідок й інтересів держави в цілому.

Листом від 20.07.2022 за № 53-1946вих-22 Роменською окружною прокуратурою повідомлено позивача про виявлене порушення вимог земельного законодавства та запропоновано звернутися до суду для захисту своїх прав.

Листом від 25.07.2022 за № 481/02-35 Сільська рада повідомила, що не зверталася до суду із позовною заявою до ФГ «Ромни-Інвест» про стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів у зв`язку із відсутністю коштів на сплату судового збору.

Така пасивна позиція зазначеного вище уповноваженого органу не відповідає вимогам законодавства та свідчить про невиконання ним своїх повноважень із захисту інтересів держави.

Вказане свідчить про нездійснення позивачем повноважень захисту законних інтересів держави та відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру" є підставою для вжиття прокурором заходів представницького характеру та пред`явлення відповідного позову, ураховуючи, що інтереси держави на цей час залишаються незахищеними.

З огляду на зазначене, судом першої інстанції вірно встановлено, що саме пасивна поведінка позивача після отримання повідомлення про порушення інтересів держави і стала підставою для представництва прокурором інтересів держави та звернення до суду з таким позовом.

Таким чином, прокурор, звертаючись з позовом, зазначив підстави для представництва прокурором інтересів держави та підтвердив їх наявність.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Доводи апелянта щодо порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, неправильного застосування норм матеріального права, неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, які суд визнав встановленими та невідповідності висновків суду дійсним обставинам справи не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість викладених в оскаржуваному рішенні висновків суду.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги Прокурора в інтересах Сільської ради про стягнення 113 544,94 грн безпідставно утриманих коштів є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Сумської області від 04.10.2022 у справі №920/623/22 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв`язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга Фермерського господарства - без задоволення.

Судові витрати за перегляд справи у суді апеляційної інстанції, у зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Ромни - Інвест" на рішення Господарського суду Сумської області від 04.10.2022 у справі № 920/623/22залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 04.10.2022 у справі № 920/623/22 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 920/623/22 повернути до Господарського суду Сумської області.

Повний текст постанови складено 16.06.2023.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду відповідно до статей 286-291 ГПК України.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді М.Г. Чорногуз

О.В. Агрикова