Рішення

від 14.06.2023 по справі 904/1847/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.06.2023м. ДніпроСправа № 904/1847/23

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Стойчан В.В.

та представників:

від позивача: Цвіркун І.О.;

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю агропромислової компанії "Магнат" (с. Талалаївка Ніжинського району Чернігівської області)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ін-Агро Груп" (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за договором купівлі-постачання нафтопродуктів від 16.05.2022 у загальному розмірі 2 098 940 грн. 27 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю агропромислової компанії "Магнат" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ін-Агро Груп" (далі - відповідач) заборгованість за договором купівлі-постачання нафтопродуктів від 16.05.2022 у загальному розмірі 2 098 940 грн. 27 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 1 190 000 грн. 00 коп. - основний борг;

- 357 000 грн. 00 коп. - пеня;

- 484 997 грн. 53 коп. - інфляційні втрати;

- 66 942 грн. 74 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором купівлі-постачання нафтопродуктів від 16.05.2022 в частині повної та своєчасної поставки оплаченого позивачем товару, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 1 190 000 грн. 00 коп. За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 4.4. договору (у судовому засіданні 14.06.2023 представник позивача зазначив про допущену у позовній заяві описку) позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 07.06.222 по 07.12.2022 в сумі 357 000 грн. 00 коп. (30% від вартості оплаченого, але непоставленого товару). На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з червня 2022 року по лютий 2023 року у сумі 484 997 грн. 53 коп., а також 3% річних за загальний період прострочення з 07.06.2022 по 10.04.2023 у сумі 66 942 грн. 74 коп.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь судові витрати.

Ухвалою суду від 17.04.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 16.05.2023.

Від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява (вх. суду №18869/23 від18.04.2023), в якій він просить суд призначити судове засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів системі відеоконференцзв`язку "EasyCon".

Згідно з інформацією, наданою відділом інформаційно-технічного забезпечення Господарського суду Дніпропетровської області, 16.05.2023 о 12:30 год. була відсутня технічна можливість провести судове засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою системи EasyCon у зв`язку з наявністю справ, призначених до розгляду у залах Господарського суду Дніпропетровської області на 16.05.2023 о 12:30 год. (зайнятістю залів судових засідань обладнаних відповідними технічними засобами).

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 20.04.2023 Товариству з обмеженою відповідальністю агропромислової компанії "Магнат" було відмовлено у задоволенні заяви про участь у судовому засіданні 16.05.2023 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшло клопотання (вх. суду № 23087/23 від12.05.2023), в якому він просив суд відкласти розгляд справи та призначити наступне підготовче засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів системі відеоконференцзв`язку "EasyCon".

У підготовче засідання 16.05.2023 представники позивача та відповідача не з`явились, при цьому, судом було враховано наявність клопотання позивача про відкладення розгляду справи, яке було задоволено судом.

Судом також було відзначено, що станом на 16.05.2023 матеріали справи не містять відзиву на позовну заяву.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 16.05.2023 підготовче засідання було відкладено на 30.05.2023.

У підготовче засідання 30.05.2023 з`явився представник позивача, представник відповідача у вказане засідання не з`явився, причин нез`явлення суду не повідомив, при цьому, відповідач був належним чином повідомлений про день, час та місце підготовчого засідання, з огляду на таке.

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Як убачається з матеріалів справи, ухвалу суду про відкриття провадження у справі від 17.04.2023 було направлено відповідачу на його електронну пошту - ІНФОРМАЦІЯ_1, яка зазначена у розділі "Інформація для здійснення зв`язку" у Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 28).

Так, за приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Статтею 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" визначено перелік відомостей, про юридичну особу, які вносяться до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Зокрема, передбачено, що до Єдиного державного реєстру вноситься інформація для здійснення зв`язку з юридичною особою: телефон, адреса електронної пошти (пункт 18 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань").

Частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" встановлено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань електронною поштою відповідача є ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 28).

Суд відзначає, що вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань електронна пошта відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 є офіційною електронною адресою відповідача у розумінні законодавства, в тому числі Господарського процесуального кодексу України.

Належних та допустимих доказів того, що вказана електронна адреса не є офіційною електронною адресою відповідача, або перестала працювати, відповідачем не надано.

Так, господарським судом було долучено до матеріалів справи Довідку про доставку електронного листа, якою підтверджується, що ухвала суду від 16.05.2023 була доставлена відповідачу на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1, яку зазначено у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, - 18.05.2023 (а.с. 42).

За змістом частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи. Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Враховуючи вказане, відповідач, з урахуванням положень частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, 18.05.2023 отримав ухвалу суду від 18.05.2023, що підтверджується Довідкою про доставку електронного листа на електронну пошту відповідача (а.с. 42).

Крім того, з метою додаткового повідомлення відповідача про день, час та місце підготовчого засідання судом здійснювалась передача телефонограми на номер телефону, який зазначений у розділі "Інформація для здійснення зв`язку" у Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 28), яка отримана керівником підприємства - 18.05.5023 та залучена до матеріалів справи (а.с. 43).

Враховуючи все вищевикладене, відповідач є належним чином повідомлений про день, час та місце підготовчого засідання 30.05.2023.

З приводу виконання завдання підготовчого провадження суд зазначає таке.

Так, господарським судом було долучено до матеріалів справи Довідку про доставку електронного листа, якою підтверджується, що ухвала суду від 17.04.2023 була доставлена відповідачу на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1, яку зазначено у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, - 17.04.2023 (а.с. 31).

Враховуючи вказане, відповідач, з урахуванням положень частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, 17.04.2023 отримав ухвалу суду від 17.04.2023, що підтверджується Довідкою про доставку електронного листа на електронну пошту відповідача (а.с. 31).

Крім того, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 17.04.2023 була надіслана відповідачу на адресу його офіційного місцезнаходження: вулиця Василя Макуха, будинок 1, м. Дніпро, 49087, яка вказана у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.28).

Слід відзначити, що поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 17.04.2023, було повернуто за зворотною адресою з довідкою АТ "Укрпошта" форми 20 від 22.04.2023 "Адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с. 44-46).

З цього приводу суд зазначає наступне.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Відповідно до статей 9, 14, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" на підставі поданих юридичною особою документів у Єдиному державному реєстрі зазначаються відомості про її місцезнаходження.

Тобто, офіційне місцезнаходження повідомляється юридичною особою для забезпечення комунікації та зв`язку із нею зацікавлених осіб, у тому числі контрагентів, органів державної влади тощо.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: вулиця Василя Макуха, будинок 1, м. Дніпро, 49087 (а.с.28), на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, суд приходить до висновку, що в розумінні частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 17.04.2023 вважається врученою відповідачу 22.04.2023.

Так, ухвалою суду від 17.04.2023, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Враховуючи встановлену судом вище дату отримання ухвали суду відповідачем на його офіційну електронну адресу (17.04.2023), граничним строком для подання відзиву на позовну заяву було 02.05.2023.

Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв`язком.

Проте, станом на 30.05.2023 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг, закінчився.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважав, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

У підготовчому засіданні 30.05.2023 судом, відповідно до вимог статті 182 Господарського процесуального кодексу України, були здійснені всі дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 30.05.2023 підготовче провадження було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 14.06.2023; надано можливість представнику позивача прийняти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв`язку "EаsyCon".

У судове засідання 14.06.2023 з`явився представник позивача, представник відповідача у вказане засідання не з`явився, причин нез`явлення суду не повідомив, при цьому, відповідач був належним чином повідомлений про день, час та місце підготовчого засідання, з огляду на таке.

Так, господарським судом було долучено до матеріалів справи Довідку про доставку електронного листа, якою підтверджується, що ухвала суду від 30.05.2023 була доставлена відповідачу на його офіційну електронну адресу - ІНФОРМАЦІЯ_1, яку зазначено у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, - 01.06.2023 (а.с. 52).

Враховуючи вказане, відповідач, з урахуванням положень частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, 01.06.2023 отримав ухвалу суду від 30.05.2023, що підтверджується Довідкою про доставку електронного листа на електронну пошту відповідача (а.с. 52).

Крім того, з метою додаткового повідомлення відповідача про день, час та місце підготовчого засідання судом здійснювалась передача телефонограми на номер телефону, який зазначений у розділі "Інформація для здійснення зв`язку" у Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 28), яка отримана керівником підприємства - 05.06.5023 та залучена до матеріалів справи (а.с. 53).

Враховуючи все вищевикладене, відповідач є належним чином повідомлений про день, час та місце судового засідання 14.06.2023.

У даному випадку підстави для відкладення розгляду справи чи оголошення перерви у судовому засіданні, визначені статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, відсутні.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

У судовому засіданні 14.06.2023 представник позивача просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

У судовому засіданні 14.06.2023 оголошувалась технічна перерва.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У судовому засіданні 14.06.2023 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 16.05.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ін-Агро Груп" (далі - постачальник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю агропромисловою компаніїєю"Магнат"(далі - покупець, позивач) укладено договір купівлі-постачання нафтопродуктів (далі - договір, а.с.9-14), за умовами пункту 1.1. якого постачальник зобов`язується передати в погоджені строки, а покупець прийняти і оплатити на умовах, викладених в договорі, нафтопродукти (далі - товар), найменування, кількість, ціна яких вказується в заявках або накладних документах на товар, які оформлюються на кожну окрему партію товару.

У пункті 6.1. договору сторони визначили, що договір набирає чинності з дати його укладення та діє до 31.12.2022, а в частині розрахунків до їх повного проведення. У разі відсутності письмової заяви жодної із сторін про припинення дії договору, поданої до моменту припинення дії договору, останній вважається продовженим на один календарний рік. Кількість разів подовження дії договору є необмеженою.

Судом також встановлено, що у вказаному договорі сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, встановлених законом для даного виду договорів, договір підписаний уповноваженими представниками сторін, їх підписи скріплено печатками підприємств, отже, з урахуванням презумпції правомірності правочину, такий договір є правомірним, укладеним та таким, що породжує у сторін права та обов`язки щодо його виконання.

Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до пункту 1.2. договору номенклатура товару, його кількість, ціна встановлюються сторонами за обопільною згодою на основі заявки покупця й зазначаються в розрахункових документах (рахуках-фактурах) та/чи у відвантажувальних документах (видаткових накладних) на товар, котрі є специфікацією у розумінні статті 266 Господарського кодексу України та складають невід`ємну частину договору.

Згідно з пунктом 2.1. договору товар поставляється погодженими партіями, у відповідності з заявками покупця на постачання тієї чи іншої партії товару. Заявка вважається оформленою покупцем належним чином, якщо вона була надіслана письмово або (факсом/електронною поштою). Постачання товару підтверджується накладними документами на товар (видатковими накладними та/або актами приймання-передачі), які підписані представниками обох сторін.

У розділі 3 договору сторонами були визначені умови щодо ціни та порядку розрахунків, зокрема:

- загальна ціна договору визначається кількістю отриманого та оплаченого товару покупцем протягом всього строку дії договору. Вартість кожної окремої партії товару визначається постачальником в рахунках-фактурах або видаткових накладних (пункт 3.1. договору);

- покупець зобов`язується оплатити повну вартість (у розмірі 100%) товару (в тому числі ПДВ) відображений в рахунках-фактурах, у строк, визначений у відповідних рахунках-фактурах або додатках до договору, та в будь-якому випадку до моменту поставки товару. Платіжні документи за договором оформлюються згідно з умовами чинного законодавства України, з дотриманням усіх вимог, які зазвичай ставляться до змісту та форми таких документів, з обов`язковим зазначенням номеру та дати укладання договору згідно з яким здійснюється проплата грошових коштів, а також номер та дату відповідного рахунку-фактури, якщо інше сторони не обумовлять у відповідному (пункт 3.2. договору);

- право власності на товар переходить до покупця з дати поставки товару, що вказана у видаткових накладних та/або актах приймання-передачі. Право власності на поставлений товар та всі ризики, включаючи крадіжку, псування, конфіскацію або випадкову втрату товару переходять від постачальника до покупця в момент передачі товару покупцю (або перевізнику покупця) (пункт 3.3. договору);

- датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів банківською установою на банківський рахунок постачальника (пункт 3.4. договору).

Як вбачається з матеріалів справи, в процесі виконання договору сторонами було досягнуто згоди щодо поставки товару на загальну суму 1 590 000 грн. 00 коп., у зв`язку з чим відповідачем було виставлено позивачу:

1) рахунок на оплату № 208 від 16.05.2022 на суму 945 000 грн. 00 коп. та на об`єм 15 000 літрів дизельного палива (а.с.18);

2) рахунок на оплату № 211 від 20.05.2022 на суму 645 000 грн. 00 коп. та на об`єм 10 000 літрів дизельного пального (а.с.17).

Відповідно до положень статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Як убачається з матеріалів справи, на виконання взятих на себе зобов`язань, позивачем була здійснена попередня оплата за договором в загальній сумі 1 590 000 грн. 00 коп., що підтверджується:

- платіжним дорученням № 1561 від 17.05.2022 на суму 945 000 грн. 00 коп. з призначенням платежу "оплата за дизельне паливо згідно з рахунком № 208 від 16.05.2022" (а.с. 15);

- платіжним дорученням № 1664 від 24.05.2022 на суму 645 000 грн. 00 коп. з призначенням платежу "оплата за дизельне паливо згідно з рахунком № 211 від 20.05.2022" (а.с. 16).

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Як убачається з умов договору, сторонами не були визначені та погоджені строки поставки товару.

Суд відзначає, що позивачем до матеріалів справи не було додано ні заявки щодо поставки товару на суму здійсненої позивачем (покупцем) попередньої оплати - 1 590 000 грн. 00 коп., ні доказів отримання такої заявки постачальником.

Згідно з частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Позивач (покупець) посилається на те, що відповідачем (постачальником) були порушені умови договору купівлі-постачання нафтопродуктів від 16.05.2022 в частині повної та своєчасної поставки товару, за який позивачем була здійснена попередня оплата у загальному розмірі 1 590 000 грн. 00 коп., у зв`язку з чим позивач звернувся до відповідача із листом № 341 від 27.05.2022, в якому вимагав повернути попередню оплату в сумі 1 590 000 грн. 00 коп. (а.с.21).

Суд відзначає, що матеріали справи не містять доказів направлення чи вручення вказаного листа відповідачу.

У той же час, як убачається з матеріалів справи, на виконання вказаної вимоги, відповідач частково здійснив повернення попередньої оплати в загальній сумі 400 000 грн. 00 коп., що підтверджується:

- платіжною інструкцією № 835 від 07.06.2022 на суму 300 000 грн. 00 коп. з призначенням платежу "повернення коштів згідно з листом № 341 від 27.05.2022" (а.с. 19);

- платіжною інструкцією № 64 від 20.10.2022 на суму 100 000 грн. 00 коп. з призначенням платежу "повернення коштів згідно з листом № 341 від 27.05.2022" (а.с. 20).

З аналізу призначення платежу щодо повернення частини попередньої оплати в сумі 400 000 грн. 00 коп., яке зазначив сам відповідач, суд приходить до висновку, що відповідач 07.06.2022 отримав лист позивача № 341 від 27.05.2022, в якому позивач вимагав повернути попередню оплату в сумі 1 590 000 грн. 00 коп.

Як зазначає позивач, оскільки у повному обсязі здійснена ним попередня оплата повернута відповідачем не була, позивач звернувся до відповідача із претензією вих. № 395 від 28.06.2022, в якій просив повернути сплачені кошти у розмірі 1 290 000 грн. 00 коп. за непоставлений товар на поточний рахунок ТОВ АПК "Магнат" протягом 7-ми днів від дня пред`явлення цієї претензії (а.с.24-25). В матеріалах справи також наявні докази направлення вказаної претензії на офіційну поштову адресу відповідача (а.с.25 на звороті).

Як зазначає позивач, вказана вимога була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Отже, в порушення вказаних вище зобов`язань, відповідачем товар на суму здійсненої позивачем попередньої оплати поставлений не був, здійснену позивачем попередню оплату в залишкові сумі 1 190 000 грн. 00 коп. відповідач також не повернув, що і стало причиною звернення позивача із позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання щодо своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі шляхом подання позову.

Крім того, суд зазначає, що вибір способу захисту своїх прав та порушених інтересів є правом позивача. Відповідно до рішення Конституційного суду України від 09.07.2002 у справі №1-2/2002, положення частини 2 статті 124 Конституції України передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина 5 статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа, має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі - судовий захист.

Обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб`єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Позивач (покупець) посилається на те, що відповідачем (постачальником) були порушені умови договору купівлі-постачання нафтопродуктів від 16.05.2022 в частині повної та своєчасної поставки товару, за який позивачем була здійснена попередня оплата. У подальшому відповідач лише частково повернув позивачу отримані від нього у якості попередньої оплати грошові кошти.

Як було встановлено вище, позивач звертався до відповідача із претензією вих. № 395 від 28.06.2022, в якій просив повернути сплачені кошти у розмірі 1 290 000 грн. 00 коп. за непоставлений товар на поточний рахунок ТОВ АПК "Магнат" протягом 7-ми днів від дня пред`явлення цієї претензії (а.с.24-25). В матеріалах справи також наявні докази направлення вказаної претензії на офіційну поштову адресу відповідача (а.с.25 на звороті).

Однак, судом встановлено, що відповідач залишок попередньої оплати в сумі 1 190 000 грн. 00 коп. позивачу не повернув, доказів зворотного суду не надав.

У відповідності з положеннями частини 1 статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження поставки позивачу товару на суму здійсненої ним попередньої оплати у залишковій сумі 1 190 000 грн. 00 коп. відповідач не надав, також відповідачем не надано доказів повернення суми вказаної попередньої оплати. Отже, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, відповідачем не спростовані.

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.

Враховуючи те, що позивач здійснив попередню оплату товару на суму 1 190 000 грн. 00 коп., а відповідач не поставив позивачу оплачений товар, повернення попередньої оплати не здійснив, господарський суд дійшов висновку про те, що відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України відповідач зобов`язаний повернути позивачу 1 190 000 грн. 00 коп. суму попередньої оплати.

Враховуючи вказане, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача сплаченої позивачем попередньої оплати в сумі 1 190 000 грн. 00 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У судовому засіданні 14.06.2023 представник позивача пояснив, що ним було допущено описку в тексті позовної заяви; фактично вимоги про стягнення пені ґрунтуються на умовах пункту 4.4. договору.

Так, пунктом 4.4. договору передбачено, що у випадку порушення строків поставки товару, постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, чинної в період, за який нараховується пеня від суми вартості поставленого товару за кожен день прострочення (відповідно до Закону України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов`язань"), але в будь-якому випадку строни домовились, що сума штрафних санкцій повинна бути не менше 30% від вартості товару, а за прострочку оплати більш ніж на 10 календарних днів - не меншою ніж 50% від вартості товару. Нарахування пені буде здійснюватися покупцем протягом всього періоду прострочення виконання зобов`язання.

За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 4.4. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 07.06.222 по 07.12.2022 в сумі 357 000 грн. 00 коп. (30% від вартості оплаченого, але непоставленого товару).

Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд приходить до висновку, що вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 357 000 грн. 00 коп. не підлягають задоволенню, з огляду на таке.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Як було встановлено судом вище, у договорі сторонами не були визначені умови щодо строку поставки товару; доказів узгодження сторонами строків поставки товару на суму здійсненої позивачем попередньої оплати в сумі 1 590 000 грн. 00 коп. матеріали справи також не містять.

У даному випадку підлягають застосуванню положення частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У той же час, матеріали справи не містять доказів звернення позивача до відповідача із вимогою поставити товар на суму здійсненої позивачем попередньої оплати в сумі 1 590 000 грн. 00 коп.

Згідно з частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Як було встановлено судом вище, позивач скористався таким правом та надіслав відповідачу (постачальнику) лист № 341 від 27.05.2022, в якому позивач (покупець за договором) вимагав повернути попередню оплату в сумі 1 590 000 грн. 00 коп. (а.с.21).

Суд вище відзначав, що матеріали справи не містять доказів направлення чи вручення вказаного листа відповідачу, однак, враховуючи ту обставину, що у призначенні платежів 07.06.2022 та 20.10.2022 (якими відповідач частково повернув позивачу попередню оплату) відповідач посилався на реквізити листа № 341 від 27.05.2022, то суд приходить до висновку, що 07.06.2022 відповідач отримав вказаний лист (доказів отримання вказаного листа відповідачем раніше вказаної дати позивач суду не надав та матеріали справи не містять).

З цього приводу суд також зазначає, що у відповідача не можуть існувати два взаємовиключні обов`язки одночасно: 1) обов`язок щодо поставки товару на суму 1 590 000 грн. 00 коп. (або залишку в сумі 1 190 000 грн. 00 коп.), а також, 2) обов`язок щодо повернення попередньої оплати на суму 1 590 000 грн. 00 коп. (або залишку в сумі 1 190 000 грн. 00 коп.).

Отже, оскільки покупець (позивач) скористався своїм правом, передбаченим частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України, то з моменту отримання вимоги позивача про повернення попередньої оплати (07.06.2022), а саме: листа № 341 від 27.05.2022, у відповідача перестав існувати обов`язок з поставки товару на суму здійсненої позивачем попередньої оплати, та виник обов`язок з повернення одержаної від позивача попередньої оплати (зобов`язання поставити товар на підставі частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України трансформувалося у грошове зобов`язання щодо повернення суми попередньої оплати).

Враховуючи вказане, нарахування позивачем пені за порушення строків поставки товару в період з 07.06.2022 по 07.12.2022 є неправомірним, оскільки з 07.06.2022 у відповідач зобов`язання з поставки товару вже не існувало.

Враховуючи викладене, суд відмовляє у задоволенні вимог позивача в частині стягнення пені в сумі 357 000 грн. 00 коп.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з червня 2022 року по лютий 2023 року у сумі 484 997 грн. 53 коп., а також 3% річних за загальний період прострочення з 07.06.2022 по 10.04.2023 у сумі 66 942 грн. 74 коп.

З приводу вказаних вимог позивача суд зазначає наступне.

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17).

Відповідно до встановлених судами обставин справи, за змістом статті 625 Цивільного кодексу України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума інфляційних втрат та 3 % річних від несплаченої (неповернутої) суми попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3% річних на підставі частини 2 статті 625 цього Кодексу (пункт 74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19).

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судом вище було встановлено, що вимога про повернення попередньої оплати (лист №341 від 27.05.2022) отримана відповідачем 07.06.2022.

У той же час, з матеріалів справи також вбачається, що у подальшому позиція позивача (покупця за договором) була змінена. Так, у листі вих. № 384 від 20.06.2022 позивач зазначив наступне: "враховуючи те, що в обумовлені строки Вами не здійснено поставку товару, тому вимагаємо виконати Ваші зобов`язання по договору, здійснивши поставку товару у строк до 22.06.2022 або повернути зазначені кошти у сумі 1 590 000 грн. 00 коп. на рахунок ТОВ АПК "Магнат" (а.с.22).

Доказів направлення чи вручення вказаного листа відповідачу матеріали справи не містять.

Також у матеріалах справи наявний лист відповідача - вих. № 32 від 23.06.2022, в якому зазначено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Ін-Агро Груп" у відповідь на Ваш лист № 334 від 30.06.2022 повідомляє, що у зв`язку з затримкою поставки ГСМ на Вашу адресу, відвантаження або повернення коштів за товару буде здійснено до 01.07.2022" (а.с.23).

Крім того, як було вказано судом вище, позивач звертався до відповідача із претензією вих. № 395 від 28.06.2022, в якій просив повернути сплачені кошти у розмірі 1 290 000 грн. 00 коп. за непоставлений товар на поточний рахунок ТОВ АПК "Магнат" протягом 7-ми днів від дня пред`явлення цієї претензії (а.с.24-25). В матеріалах справи також наявні докази направлення 29.06.2022 вказаної претензії на офіційну поштову адресу відповідача через АТ "Укрпошта" у поштовому відправленні № 1660007513279 (а.с.25 на звороті).

Враховуючи неможливість відстеження вказаного поштового відправлення через закінчення шестимісячного строку зберігання відповідних даних, суд відзначає, що відповідно до строків, встановлених Нормативами і нормативними строками пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затвердженими наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 28.01.2014 за № 173/24950, нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку) місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1; у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+2; між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, пріоритетної - Д+3; між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об`єкті поштового зв`язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення. При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Отже, враховуючи Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень та поштових переказів (Д+5), а також положення частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України (+7 днів), граничним строком для повернення залишку попередньої оплати в сумі 1 190 000 грн. 00 коп. є 13.07.2022.

Таким чином, у відповідача виникло грошове зобов`язання перед позивачем, розмір якого підтверджується матеріалами справи.

Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги п`ятої Цивільного кодексу України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Приписи розділу І книги п`ятої Цивільного кодексу України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, у тому числі як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої цього Кодексу).

При цьому у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України.

З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін, як грошових зобов`язань, на них поширюється дія положень частини 2 статі 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 26.05.2022 у справі № 902/186/21.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем (а.с.8), та встановлено, що під час його проведення позивачем було невірно визначено період нарахування інфляційних втрат, оскільки, як встановлено судом, граничним строком повернення попередньої оплати є 13.07.2022, отже інфляційні втрати підлягають нарахуванню в період з липня 2022 року.

Таким чином, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем (а.с. 8), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:

"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Господарським судом також враховано таке.

Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.

Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.

Крім того, об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 надала роз`яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат з урахуванням вказаної вище методики, судом встановлено, що інфляційні втрати підлягають нарахуванню:

1) на суму 1 290 000 грн. 00 коп. у період з липня по жовтень 2022 року та в цей період складають 81 729 грн. 21 коп.;

2) на суму 1 190 000 грн. 00 коп. у період з листопада2022 року по лютий 2023 року та в цей період складають 34 886 грн. 66 коп., а всього 116 615 грн. 87 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 116 615 грн. 87 коп.

Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за період прострочення з 07.06.2022 по 10.04.2023 у сумі 66 942 грн. 74 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем (а.с.8), та встановлено, що під час його проведення позивачем було невірно визначено період нарахування 3% річних, оскільки, як встановлено судом, граничним строком повернення попередньої оплати є 13.07.2022, отже 3% річних підлягають нарахуванню в період з 14.07.2022.

Таким чином, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем (а.с. 8), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.

Враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних, судом встановлено, що 3% річних підлягають нарахуванню:

1) на суму 1 290 000 грн. 00 коп. у період з 14.07.2022 по 19.10.2022 та в цей період складають 10 390 грн. 68 коп.;

2) на суму 1 190 000 грн. 00 коп. у період з 20.10.2022 по 10.04.2023 та в цей період складають 16 311 грн. 50 коп., а всього 27 311 грн. 50 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 27 311 грн. 50 коп.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягає частина витрат по сплаті судового збору в сумі 20 008 грн. 91 коп.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю агропромислової компанії "Магнат" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ін-Агро Груп" про стягнення заборгованості за договором купівлі-постачання нафтопродуктів від 16.05.2022 у загальному розмірі 2 098 940 грн. 27 коп. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ін-Агро Груп" (вулиця Василя Макуха, будинок 1, м. Дніпро, 49087; ідентифікаційний код 43489649) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю агропромислової компанії "Магнат" (вулиця Прилуцька, будинок 125, с. Талалаївка, Ніжинський район, Чернігівська область, 16651; ідентифікаційний код 34490542) - 1 190 000 грн. 00 коп. - основного боргу, 116 615 грн. 87 коп. інфляційних втрат, 27 311 грн. 50 коп. 3% річних та 20 008 грн. 91 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений та підписаний 16.06.2023.

Суддя Ю.В. Фещенко