Постанова

від 13.06.2023 по справі 26/48/09

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.06.2023 року м. Дніпро Справа № 26/48/09 (808/3618/15)

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)

суддів: Коваль Л.А., Мороза В.Ф.

при секретарі судового засідання: Солодовій І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області

на рішення Господарського суду Запорізької області (суддя Черкаський В.І.) від 23.02.2023р. у справі № 26/48/09 (808/3618/15)

за позовом Запорізького державного підприємства "Радіоприлад" (пр. Соборний, буд. 3, м. Запоріжжя, 69600, код ЄДРПОУ 14313317)

до відповідачів:

1. Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, 166, м. Запоріжжя, 69107, код ЄДРПОУ ВП 44118663)

2. Управління Державної казначейської служби України у Комунарському районі м. Запоріжжя Запорізької області (вул. Чумаченка, б. 32, м. Запоріжжя, 69104, код ЄДРПОУ 39488289)

про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 23.02.2023р. у справі № 26/48/09 (808/3618/15):

- позов задоволено;

- стягнуто з Державного бюджету України на користь Запорізького державного підприємства "Радіоприлад" (місцезнаходження: пр. Соборний, 3, м. Запоріжжя, 69600, код ЄДРПОУ 14313317) пеню на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України у сумі 12 745 (дванадцять тисяч сімсот сорок п`ять) грн. 56 коп. за несвоєчасне повернення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість згідно декларації з ПДВ за вересень 2011р.;

- стягнуто з Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, 166, м. Запоріжжя, 69107, код ЄДРПОУ ВП 44118663) на користь Запорізького державного підприємства "Радіоприлад" (місцезнаходження: пр. Соборний, 3, м. Запоріжжя, 69600, код ЄДРПОУ 14313317) судові витрати у розмірі 182 (сто вісімдесят дві) грн. 70 коп.

Не погодившись з даним рішенням господарського суду, до Центрального апеляційного господарського суду звернулося Головне управління ДПС у Запорізькій області, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 23.02.2023р. у справі № 26/48/09 (808/3618/15) та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В обгрунтування апеляційної скарги апелянт, зокрема вказує, що нарахування позивачем пені згідно наведеного у позові розрахунку не включає в себе день погашення такої заборгованості, у зв`язку із чим таке нарахування пені є передчасним та не відповідає вимогам п. 200.23. ст. 200 Податкового кодексу України.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 25.04.2023р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Господарського суду Запорізької області від 23.02.2023р. у справі № 26/48/09 (808/3618/15), розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 13.06.2023р.

29.05.2023р. до апеляційного суду надійшло клопотання Головного управління ДПС у Запорізькій області про закриття провадження у справі № 26/48/09 (808/3618/15) у зв`язку з тим, що її розгляд не відноситься до юрисдикції господарських судів.

У судовому засіданні представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги та клопотання про закриття провадження у справі.

Представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області безпідставною, посилаючись при цьому на доведення ним наявності підстав для стягнення з державного бюджету пені на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України у сумі 12 745 (дванадцять тисяч сімсот сорок п`ять) грн. 56 коп. за несвоєчасне повернення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість згідно декларації з ПДВ за вересень 2011р.

Також, представник позивача заперечував проти закриття провадження у справі через передачу справи на розгляд Господарського суду Запорізької області ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду.

Відповідач-2 наданим йому правом участі у судовому засіданні не скористався та не забезпечив явку повноважного представника, про час та місце судового засідання був повідомлений апеляційним судом належним чином, що підтверджується відповідними матеріалами справи.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що явка представників учасників справи в судове засідання апеляційним судом не визнавалася обов`язковою, а неявка представника відповідача-2 не перешкоджає апеляційному перегляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за наявним складом учасників справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, судова колегія апеляційного суду дійшла до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги відповідача-1, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Запорізької області від 08.07.2009р. за заявою Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" порушено провадження у справі № 26/48/09 про банкрутство Запорізького державного підприємства "Радіоприлад" відповідно до вимог статтей 11, 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" за загальною процедурою. Введено процедуру розпорядження майном боржника та призначено розпорядника майна. Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Наразі процедура розпорядження майном Запорізького державного підприємства "Радіоприлад" триває, повноваження розпорядника майна виконує арбітражний керуючий Забродін О.М.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. 6 ст. 12 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

На час ухвалення оскаржуваного рішення набув чинності Кодекс України з процедур банкрутства (КУзПБ), який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Частиною 2 Прикінцевих та Перехідних Положень Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (Відомості Верховної Ради України, 1992р., № 31, ст. 440 із наступними змінами).

Згідно з ч. 4 Прикінцевих та Перехідних Положень Кодексу України з процедур банкрутства, з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

У разі якщо відповідачем у такому спорі є суб`єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи.

У липні 2015р. Запорізьке державне підприємство "Радіоприлад" звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області, Управління Державної казначейської служби України у Комунарському районі м. Запоріжжя Запорізької області в якому позивач просив стягнути на його користь з державного бюджету пеню на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України у сумі 12 745, 56 грн. за несвоєчасне повернення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість згідно декларації з ПДВ за вересень 2011 року.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 30.08.2022 суд допустив заміну відповідача по справі - Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області його правонаступником Головним управлінням ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ ВП:44118663).

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 30.08.2022 справу № 808/3618/15 за адміністративним позовом Запорізького державного підприємства "Радіоприлад" до Державної податкової інспекції у Комунарському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач - 1), Управління Державної казначейської служби України у Комунарському районі м. Запоріжжя Запорізької області (далі - відповідач - 2) про стягнення на його користь з державного бюджету пеню на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України у сумі 12 745, 56 грн. за несвоєчасне повернення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість згідно декларації з ПДВ за вересень 2011 року передано до Господарського суду Запорізької області для розгляду в межах справи № 26/48/09 про банкрутство Запорізького державного підприємства "Радіоприлад".

Проте, колегія суддів апеляційного суду вважає, що в господарського суду першої інстанції були відсутні підстави для розгляду по суті спору справи № 808/3618/15 в межах справи № 26/48/09 про банкрутство Запорізького державного підприємства "Радіоприлад".

Так, спір у цій справі виник через несвоєчасне відшкодування суб`єктом владних повноважень бюджетної заборгованості з ПДВ за вересень 2011 року, внаслідок чого позивач звернувся до суду адміністративної юрисдикції з позовними вимогами про стягнення з державного бюджету пені відповідно до пункту 200.23 статті 200 ПК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.04.2023р. у справі № 320/12137/20 зробила наступні правові висновки щодо юрисдикції справ за участю суб`єктів владних повноважень про стягнення з державного бюджету на користь платника податків, який перебуває у процедурі банкрутства, пені за несвоєчасне повернення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість:

«Згідно із частиною першою статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується, зокрема, за принципом спеціалізації і визначається законом.

Метою запровадження цього засадничого принципу є більш глибокий і фаховий розгляд найбільш складних справ суддями, що мають відповідний досвід.

Спеціалізація є основним критерієм розподілу юрисдикцій і, власне, причиною створення судів різних юрисдикцій, бо нівелювання юрисдикційних критеріїв (у тому числі їх «змішування» в залежності від обставин конкретної справи, майнового стану особи, мети чи стадії її звернення до суду) призводить до розгляду однакових за своєю юридичною природою спорів різними судами, плутанини у визначенні належного суду, і, зрештою, - порушення принципів верховенства права і правової визначеності, що є прямим порушенням означеної вище норми Конституції України.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Головним критерієм розмежування адміністративної та господарської судових юрисдикцій є предмет спору та зміст спірних правовідносин.

При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Приписами статей 2, 4 та 19 КАС України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні та в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції й може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин відповідну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт має виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тобто якщо спір виник у сфері публічно-правових відносин, це виключає розгляд справи в порядку господарського судочинства.

До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Водночас ГПК України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (стаття 1 ГПК України).

Відповідно до статті 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України закріплена спеціальна юридична норма, відповідно до якої до справ, що належать до юрисдикції господарських судів, входять справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, зокрема, справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.

Згідно з преамбулою КУзПБ цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Відповідно до статті 1 КУзПБ, банкрутством є визнана господарським судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедури санації та реструктуризації і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Кодексом, грошові вимоги кредиторів інакше, ніж через застосування ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника; боржником для цілей цього Кодексу є юридична особа або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, неспроможна виконати свої грошові зобов`язання, строк виконання яких настав.

Отже, банкрутством як різновидом процедур, що здійснюються в межах спеціалізації господарського судочинства, є судова процедура, яка регламентує правовідносини, що виникають внаслідок нездатності боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів через процедури санації чи ліквідації, які визначені КУзПБ, введеним у дію з 21 жовтня 2019 року. Цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи, передбачаючи ряд процесуальних норм, які регулюють порядок здійснення судочинства у цих процедурах (відкриття провадження у справі про банкрутство, види судових рішень у банкрутстві та порядок їх оскарження тощо).

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ установлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону № 2343-XII.

Особливістю провадження у справі про банкрутство є те, що врегулювання правовідносин неплатоспроможності боржника вимагає поєднання в одній процедурі як цивільних, так і адміністративних правовідносин щодо його майна (майнових прав) з метою якнайповнішого задоволення в ній вимог кредиторів - приватних осіб та контролюючих органів з грошовими вимогами до боржника у черговості, визначеній КУзПБ.

За змістом частини першої статті 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

Відповідно до частини першої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Згідно із частиною другою статті 7 КУзПБ господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України.

Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

У разі якщо відповідачем у такому спорі є суб`єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи.

Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи (частина третя статті 7 КУзПБ).

Аналіз змісту наведених приписів КУзПБ у взаємозв`язку з нормами статті 20 ГПК України дозволяє дійти висновку про те, що для віднесення справи до юрисдикції господарського суду, який розглядає справу про банкрутство, майнові вимоги мають бути безпосередньо пов`язані зі здійсненням провадження в такій справі, зокрема стосуватися визнання недійсними правочинів, учинених керуючим санацією (ліквідатором), визнання права власності на майно боржника, оскарження результатів аукціону з продажу майна боржника тощо.

До критеріїв визначення, чи підлягає розгляду у межах справи про банкрутство спір, стороною в якому є боржник, відносяться також такі умови, за яких вирішення спору: стосується питання щодо формування активів боржника (майно, майнові права); впливає на суб`єктний склад сторін та учасників у справі про банкрутство, їхні права, інтереси та (або) обов`язки.

Водночас регламентація процесуальних відносин нормами матеріального права без об`єктивної необхідності створює перешкоди для належної реалізації принципу правової визначеності, що має об`єктивні ризики при правозастосуванні.

Правила визначення юрисдикції визначає насамперед процесуальний кодекс (ГПК України, КАС України), а не кодекс з консолідованими нормами матеріального права, яким є КУзПБ.

Водночас у пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України йдеться про звернення до суду з «майновими вимогами до боржника», а у статті 7 КУзПБ - про «всі майнові спори, стороною в яких є боржник».

При цьому спеціальними нормами, що визначають юрисдикцію господарських судів, є приписи саме частини першої статті 20 ГПК України, пунктом 8 якої прямо передбачено, що не відносяться до юрисдикції господарських судів спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спори про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.

Ураховуючи сутність і правову природу спірних правовідносин, приписи процесуального закону мають превалюючу дію при розв`язанні колізій щодо обрання належної судової юрисдикції.

ЄСПЛ у рішенні від 12 липня 2001 року у справі «Феррадзіні проти Італії» (Ferrazzini v. Italy), заява № 44759/98, указав, що податкові питання і досі становлять частину основного пакета прерогатив державних органів. При цьому відносини між платником податків та податковим органом і далі мають переважно публічний характер. Суд вважає, що податкові спори виходять за межі сфери цивільних прав та обов`язків, незважаючи на матеріальні наслідки, які вони обов`язково створюють для платника податків (пункт 29).

Отже, податкове правопорушення у зв`язку з простроченням податковим органом відшкодування платнику податку бюджетної заборгованості з ПДВ напряму не пов`язане зі справою про банкрутство. Фактично спірні правовідносини у справі, що розглядається, виникли у межах публічно-правового спору у сфері бюджетного відшкодування ПДВ, тобто заборгованості держави щодо відшкодування платнику переплати з ПДВ, переведеного в площину процедурного врегулювання, встановлену законодавством. Тому автоматичне віднесення до господарської юрисдикції таких спорів не узгоджується з принципом правової визначеності.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 указала, що пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, що нараховується на суму заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ відповідно до пункту 200.23 статті 200 ПК України, як і стягнення інфляційних втрат і процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди. У цій справі Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що спір щодо вимоги про стягнення з бюджету інфляційних втрат та річних процентів, нарахованих на прострочену суму заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ, належить розглядати за правилами адміністративного судочинства незалежно від того, чи поєднана така вимога з однією з вимог, зазначених у пунктах 1-4 частини першої статті 5 КАС України, чи поєднана вона з вимогою про стягнення заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ та чи розглянуті такі вимоги в іншій справі (пункт 44).

З огляду на викладене вимоги платника податку (в тому числі й після відкриття провадження у справі про банкрутство та визнання його банкрутом з відкриттям щодо нього ліквідаційної процедури) про стягнення з контролюючого органу на користь позивача пені на суму бюджетної заборгованості з ПДВ згідно з пунктом 200.23 статті 200 ПК України, інфляційних втрат та річних процентів за характером і змістом відносин пов`язані саме з наявністю заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ, що унормовано приписами ПК України. Такі позовні вимоги стосуються насамперед перевірки законності дій суб`єкта владних повноважень, а при вирішенні спору про стягнення з бюджету пені, інфляційних втрат та річних процентів перед судом обов`язково постає питання щодо суми заборгованості з ПДВ, строк сплати такої заборгованості та тривалість прострочення. Наведене свідчить про публічно-правовий характер такого спору, а тому цей спір підлягає розгляду саме за правилами адміністративного судочинства».

Таким чином, спір у даній справі є публічно-правовим та відноситься до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В силу ч. 1 ст. 281 ГПК України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги ухвалює судові рішення у формі постанов згідно з вимогами, встановленими статтею 34 та главою 9 розділу III цього Кодексу, з урахуванням особливостей, зазначених у цій главі.

Згідно з ч. 4 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За ч.ч. 1, 2 ст. 278 ГПК України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20 - 23 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне апеляційну скаргу апелянта задовольнити частково, скасувати оскаржуване рішення, як таке, що ухвалено з порушенням правил юрисдикції господарських судів, та закрити провадження у справі № 26/48/09 (808/3618/15).

Згідно з ст. 129 ГПК України та виходячи з результатів розгляду апеляційної скарги, судові витрати по сплаті відповідачем-1 судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 2 740,50грн. слід покласти на позивача.

З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 255, 269, 270, 271, 275-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області на рішення Господарського суду Запорізької області від 23.02.2023р. у справі № 26/48/09 (808/3618/15) - задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 23.02.2023р. у справі № 26/48/09 (808/3618/15) - скасувати.

Провадження у справі 26/48/09 (808/3618/15) - закрити.

Стягнути з Запорізького державного підприємства "Радіоприлад" на користь Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 2 740,50грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повна постанова складена та підписана 19.06.2023 року.

Головуючий суддя А.Є. Чередко

Суддя Л.А. Коваль

Суддя В.Ф. Мороз