Постанова від 15.06.2023 по справі 921/94/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2023 року

м. Київ

cправа № 921/94/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Баранець О. М. - головуючий, Губенко Н. М., Кролевець О. А.,

за участю секретаря Низенко В. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

на рішення Господарського суду Тернопільської області

у складі судді Стадник М. С.

від 23.09.2022

та постанову Західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Галушко Н. А., Желіка М. Б., Орищин Г. В.

від 21.02.2023

у справі за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг

до Приватного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Тернопільгаз»

про стягнення 86 431 084,68 грн, з яких: 61 424 948,00 грн борг за договором № 18-01-ВТВ від 27.02.2018, 10 713 184,10 грн пені, 5 134 452,41 грн три проценти річних та 9 158 500,17 грн інфляційні втрати,

за участю представників:

від позивача: Литвин П. В.,

від відповідача: не з`явилися,

від третьої особи: не з`явилися.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Тернопільгаз» про стягнення 86 431 084,68 грн, з яких: 61 424 948,00 грн борг за договором №18-01-ВТВ від 27.02.2018, 10 713 184,10 грн пені, 5 134 452,41 грн трьох проценти річних та 9 158 500,17 грн інфляційних втрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на належне виконання позивачем умов договору постачання природного газу №18-01-ВТВ від 27.02.2018, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість в сумі, заявленій до стягнення.

Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій

Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №226 від 06.03.2019 перейменовано в Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України») (постачальник) та Приватне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Тернопільгаз» (споживач), керуючись Законом України «Про ринок природного газу» та іншими нормативно-правовими актами, уклали 27.02.2018 договір постачання природного газу №18-01-ВТВ, з врахуванням додаткової угоди №1 від 28.02.2018.

Відповідно до умов договору постачальник зобов`язується передати у власність споживачу у 2018 році природний газ, а споживач зобов`язується прийняти та оплатити газ на умовах договору, газ використовується споживачем виключно для забезпечення виробничо-технологічних витрат та нормованих втрат Споживача (п.п. 1.1, 1.2 договору).

Постачальник передає споживачу з 01 лютого 2018 року по 28 лютого 2018 газ обсягом 4 500,0 тис. куб.м та додатково передає з 01 березня 2018 року по 31 березня 2018 року (включно) газ обсягом 10000,00 тис. куб. м (п. 2.1 договору з врахуванням додаткової угоди №1).

Відповідно до п. 3.3 договору не пізніше 10-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, споживач зобов`язується надати постачальнику підписані та скріплені печаткою споживача два примірники акта приймання передачі газу у якому зазначаються обсяги використаного за цим договором газу, його фактична ціна та вартість. Постачальник не пізніше 13-го числа місяця наступного за місяцем продажу газу, зобов`язується повернути споживачу один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою. У разі не підписання постачальником акта приймання-передачі газу, постачальник письмово повідомляє споживача про причини не підписання акта.

Оплата планових обсягів газу здійснюється споживачем у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки газу. Оплата за газ здійснюється споживачем на поточний рахунок постачальника. Датою поставки вважається дата зарахування коштів на поточний рахунок постачальника (п. 6.1 договору).

Згідно з п. 8.2 договору сторони узгодили, що, у разі невиконання споживачем умов пунктів 6.1. та 6.6 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації природного газу з 01 лютого 2018 року до 31 березня 2018року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Як вбачається із матеріалів справи, постачальник, на виконання умов договору, протягом лютого - березня 2018 року поставив споживачу природний газ в кількості 10 634,663 тис. куб. м на загальну суму 96 484 948,00 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу: від 28.02.2018 в кількості 1 555,647 тис. куб. м на суму 15 776 127,36 грн та від 31.03 2018 в кількості 9 097,016 тис. куб.м на суму 80 708 820,64 грн, які підписані представниками сторін без заперечень, підписи яких скріплені печатками сторін договору.

Відповідно до наданих позивачем виписок по рахунку за період з 01.01.2018 по 31.01.2021 відповідачем перераховано 35 060 000,00 грн.

Сума заборгованості за основним зобов`язанням складає 61 424 948,00 грн.

Короткий зміст рішення та постанови судів попередніх інстанцій

Господарський суд Тернопільської області рішенням від 23.09.2022 у справі №921/94/21 позов задовольнив частково. Стягнув з Приватного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Тернопільгаз» на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» 61 424 948,00 грн боргу за договором №18-01-ВТВ від 27.02.2018, 1 071 318,41 грн пені, 513 445,24 грн три проценти річних, 9 158 500,17 грн інфляційних втрат та 794 500,00 грн судового збору. В решті позову відмовив.

Рішенням місцевого господарського суду встановлено правомірність нарахування позивачем на прострочену суму боргу інфляційні нарахування в розмірі 9 158 500,17 грн, а також, 10 713 184,10 грн пені та 5 134 452,41 грн три проценти річних. Виходячи із матеріальних інтересів обох сторін, їх фінансового стану, співмірності належних до сплати відповідачем штрафних санкцій і суми заборгованості та ступеня вини відповідача у виникненні спору, враховуючи, що заборгованість виникла через важкий фінансовий стан підприємства, враховуючи практику Верховного Суду, а також те, що позивач не надав суду доказів на підтвердження понесених збитків по договору поставки, судом зменшено суму пені та 3% річних на 90%, та стягнуто 1 071 318,41 грн пені та 513 445,24 грн три проценти річних.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 21.02.2023 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» задоволено частково. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 23.09.2022 у справі №921/94/21 скасовано в частині відмови в позові в стягненні 4 285 273,64 грн пені та 2 053 780,96 грн трьох відсотків річних. В цій частині позов задоволено. В решті рішення суду залишено без змін.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Тернопільгаз» на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія Нафтогаз України» 61 424 948,00 грн боргу за договором №18-01-ВТВ від 27.02.2018, 9 158 500,17 грн інфляційних втрат, 5 356 592,05 грн пені, 2 567 226,20 грн трьох відсотків річних, 794 500,00 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції, 160 457,32 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

В обґрунтування постанови апеляційний господарський суд зазначив, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, передбачених статтею 625 ЦК України у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).

Виходячи із матеріальних інтересів обох сторін, їх фінансового стану, співмірності належних до сплати відповідачем штрафних санкцій і суми заборгованості та ступеня вини відповідача у виникненні спору, враховуючи, що заборгованість виникла через важкий фінансовий стан підприємства, враховуючи практику Верховного Суду, апеляційний господарський суд дійшов до висновку щодо зменшення суми пені та 3% річних на 50%.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Тернопільської області від 23.09.2022 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.02.2023 у справі № 921/94/21 в частині відмови у стягненні трьох процентів річних у сумі 2 567 226,21 грн, у якій просило скасувати в цій частині судові рішення та прийняти нове, яким стягнути з відповідача на його користь 3 % річних в розмірі 2 567 226,21 грн.

Підставою касаційного оскарження скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктами 1, 4 абзацу 1 частини 2 статті 287, пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

В обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень скаржником зазначено, що судами попередніх інстанцій допущено неправильне тлумачення статті 233 Господарського кодексу України, не застосовано закон який підлягав застосуванню, а саме статі 549-552, 599, 617, 625 Цивільного кодексу України, а також порушено норми процесуального права, що виразилися в не дослідженні зібраних у справі доказів на підтвердження факту, що заявлений позивачем до стягнення розмір 3 % річних не є надмірним, а встановлений на рівні, що відповідає принципу справедливості, тобто розрахований за встановленою у статті 625 ЦК України ставкою, без порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності при її нарахуванні. Зазначив, що судові рішення прийняті без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03.02.2021 у справі № 5023/10655/11 (922/1379/20), від 03.02.2021 у справі № 5023/10655/11 (922/474/20), від 07.09.2021 у справі № 927/184/13-Г (927/1074/20), від 04.02.2020 у справі № 918/116/19. Також вказав на те, що судами попередніх інстанцій помилково застосовано висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, оскільки правовідносини у справах № 902/417/18 та № 921/94/21 не є подібними.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому просив залишити її без задоволення, постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.02.2023 - без змін.

Третя особа правом подати відзив на касаційну скаргу не скористалася, що не перешкоджає касаційному перегляду судових рішень у справі.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволення позовних вимог щодо стягнення 61 424 948,00 грн боргу за договором №18-01-ВТВ від 27.02.2018, 9 158 500,17 грн інфляційних втрат, 5 356 592,05 грн пені, 2 567 226,20 грн трьох відсотків річних не оскаржуються, тому відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України у касаційному порядку не переглядаються.

Спірним є питання наявності у суду права зменшити загальний розмір відсотків річних, нарахованих у розмірі, передбаченому законом.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною другою цієї статті зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Суди попередніх інстанцій встановили, що Приватним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Тернопільгаз» неналежно виконувались зобов`язання за договором постачання природного газу №18-01-ВТВ від 27.02.2018, що стало підставою для звернення Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» з цим позовом про стягнення 61 424 948,00 грн боргу, 10 713 184,10 грн пені, 5 134 452,41 грн трьох проценти річних та 9 158 500,17 грн інфляційних втрат.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо).

Вимагати сплату суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).

Визначене частиною другою статті 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Суди попередніх інстанцій, при зменшенні розміру нарахованих позивачем 3 % річних (на 90% суд першої інстанції та на 50 % суд апеляційної інстанції) керувалися висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Однак, суди попередніх інстанцій, правильно застосувавши загальний висновок Великої Палати у справі № 902/417/18 щодо права суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, не звернули увагу, що відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та зокрема критеріїв розумності, справедливості та пропорційності.

У справі №902/417/18 сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України і встановили її у розмірі 40 % річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96% річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев`яноста календарних днів до дня повної оплати. Велика Палата Верховного Суду встановила, що, фактично, визначені договором 96% річних є саме способом отримання кредитором доходу, тому, з метою запобігання такому безпідставному збагаченню, розмір належної до стягнення суми відсотків річних було обмежено.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Із цього випливає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення. Велика Палата Верховного Суду також вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.

Водночас у зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду, зменшуючи розмір неустойки, штрафу, процентів річних, не позбавила кредитора можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення процентів річних у тому розмірі, який відповідно до обставин справи одночасно виконує компенсаційну функцію для кредитора, але не є надмірним для боржника.

Отже, Велика Палата Верховного Суду допустила зменшення розміру відсотків річних з урахуванням конкретних обставин справи, а саме - встановлення процентної ставки річних на рівні 40 % та 96 % і її явної невідповідності принципу справедливості.

Водночас у справі, яка переглядається, позивачем до стягнення заявлено відсотки річних у розмірі, передбаченому законом (частиною другою статті 625 ЦК України) - 3 %.

Суди попередніх інстанцій у справі № 921/94/21 не встановили відповідних до справи № 902/417/18 обставин очевидної неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних (40 і 96 % річних).

З огляду на викладене, Верховний Суд вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для зменшення розміру 3 % річних з урахуванням критеріїв розумності, справедливості та пропорційності, оскільки обставини очевидної неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних відсутні, розмір заявлених до стягнення відсотків річних відповідає розміру, встановленому законом (3 %), наведені відповідачем підстави для зменшення пені не можуть бути підставою для зменшення розміру 3 % річних без встановлення судом виключних (надзвичайних) обставин.

Отже, справа № 902/417/18 не є подібною до справи № 921/94/21, оскільки в зазначених справах суди виходили з різних фактичних обставин при зменшенні розміру відсотків річних, тому суди попередніх інстанцій помилково зменшили розмір 3 % річних (на 90% суд першої інстанції та на 50 % суд апеляційної інстанції).

Подібні висновки викладені в наведених скаржником у касаційній скарзі постановах Верховного Суду від 03.02.2021 у справі № 5023/10655/11 (922/1379/20), від 03.02.2021 у справі № 5023/10655/11 (922/474/20), від 07.09.2021 у справі № 927/184/13-Г (927/1074/20), від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, а також послідовно підтримані, зокрема, у постановах 24.06.2021 у справі № 904/3177/20, від 31.05.2023 у справі № 914/2453/21, від 20.02.2023 у справі № 910/15411/21, від 07.03.2023 у справі № 910/17556/21.

Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що місцевим господарським судом та апеляційним господарським судом було неправильно застосовано правовий висновок у справі № 902/417/18 до неподібних правовідносин у цій справі. Встановивши правомірність нарахування позивачем на прострочену суму боргу 5 134 452,41 грн три проценти річних, місцевий господарський суд помилково зменшив розмір нарахування на 90%, а апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення місцевого господарського суду в частині відмови в позові в стягненні 4 285 273,64 грн пені та 2 053 780,96 грн трьох відсотків річних, помилково зменшив розмір нарахування 3 % річних на 50 %.

Відповідно доводи касаційної скарги позивача щодо наявності у цій справі правових підстав для стягнення 3 % річних від простроченої суми за весь час прострочення є обґрунтованими.

Враховуючи, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові Рішення Господарського суду Тернопільської області від 23.09.2022 у справі № 921/94/21 скасував в частині відмови в позові в стягненні 2 053 780,96 грн трьох відсотків річних, і в цій частині позов задовольнив та стягнув з Приватного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Тернопільгаз» на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» 2 567 226,20 грн трьох відсотків річних, а в решті рішення суду залишив без змін, то рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині відмови в позові про стягнення 2 567 226,21 грн трьох відсотків річних підлягають скасуванню, з прийняттям в цій частині нового рішення про задоволення позовних вимог.

Оскільки в іншій частині судові рішення судів попередніх інстанцій не оскаржені та судом касаційної інстанції не переглядаються, враховуючи, що судом апеляційної інстанції було частково скасовано рішення місцевого господарського суду, в іншій частині має бути залишена без змін постанова суду апеляційної інстанції.

Висновки Верховного Суду

За змістом пункту 3 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частиною першою статті 311 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені із неправильним застосуванням норм матеріального права в частині зменшення розміру 3 % річних, нарахованих на прострочену заборгованість, а тому підлягають скасуванню, із ухваленням нового рішення про задоволення позову у цій частині.

Щодо судових витрат

З огляду на те, що суд касаційної інстанції ухвалює нове рішення в частині, ним здійснюється розподіл судових витрат за правилами визначеними статтею 129 Господарського процесуального кодексу України. Понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору у суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 23.09.2022 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.02.2023 у справі № 921/94/21 в частині відмови у стягненні трьох процентів річних у сумі 2 567 226,21 грн скасувати.

3. Прийняти у цій частині нове рішення. Стягнути з Приватного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Тернопільгаз» (вул. Чернівецька, 54, м. Тернопіль, Тернопільська область, 46006, ідентифікаційний код 03353503) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (вул. Б. Хмельницького, буд. 6, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код 20077720) 3 % річних в розмірі 2 567 226,21 грн (два мільйони п`ятсот шістдесят сім тисяч двісті двадцять шість грн 21 коп.).

4. В іншій частині залишити без змін постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.02.2023 у справі № 921/94/21.

5. Стягнути з Приватного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Тернопільгаз» (вул. Чернівецька, 54, м. Тернопіль, Тернопільська область, 46006, ідентифікаційний код 03353503) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (вул. Б. Хмельницького, буд. 6, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код 20077720) судові витрати у вигляді судового збору, сплаченого за розгляд справи в цій частині, в суді першої інстанції в розмірі 38508,39 грн (тридцять вісім тисяч п`ятсот вісім грн 39 коп.), в суді апеляційної інстанції в розмірі 57762,59 грн (п`ятдесят сім тисяч сімсот шістдесят дві грн 59 коп.), в суді касаційної інстанції в розмірі 77016,79 грн (сімдесят сім тисяч шістнадцять грн 79 коп).

6. Видачу наказів у справі № 921/94/21 доручити Господарському суду Тернопільської області.

7. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді Н. Губенко

О. Кролевець