Ухвала

від 15.06.2023 по справі 904/2918/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

15 червня 2023 року

м. Київ

cправа № 904/2918/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І.М. (головуючий), Колос І.Б., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,

представників учасників справи:

позивача - Шуліка А.В. (адвокат)

відповідача - не з`явилися

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта"

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.01.2023 та

постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.04.2023

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта"

до: Дніпровської міської ради;

Департаменту економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради

про розірвання договору про пайову участь,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дельта" (далі - ТОВ "Дельта", позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Дніпропетровської міської ради в особі Департаменту економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради, в якому просить:

- розірвати договір про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпропетровська від 01.08.2016 №587 (далі - Договір), укладеного між Дніпровською міською радою в особі Департаменту економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради та ТОВ "Дельта".

Позовні вимоги обґрунтовано істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні Договору, що відповідно до положень статті 652 Цивільного кодексу України є підставою для його розірвання.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 10.01.2023 (суддя Євстигнеєва Н.М.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 11.04.2023 (колегія суддів: Іванов О.Г., Дармін М.О., Антонік С.Г.) рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.01.2023 залишено без змін.

Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №927/491/19, та від 02.07.2019 у справі №910/15484/17.

Дніпровська міська рада у відзиві на касаційну скаргу з посиланням на безпідставність доводів касаційної скарги просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Касаційна скарга ТОВ "Дельта" подана на підставі пункту 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з урахуванням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом у оскаржуваному судовому рішенні.

Разом з тим, дослідивши доводи касаційної скарги, відзив на касаційну скаргу і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі з огляду на таке.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційних скаргах, стосується правовідносин, які не є подібними.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Натомість, самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до імперативних приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Натомість, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Що ж до доводів касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеної у наведеній скаржником постанові, колегія суддів зазначає таке.

У Постанові Верховного Суду № 927/491/19 від 18.06.2021 у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду ухвалено про відступ від попередніх висновків щодо додаткових угод у закупівельних договорах про збільшення ціни за товар та зазначено, що навіть за наявності зростання цін на ринку відповідного товару, який відбувся після укладення договору, покупець має право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна продажу товару вже визначена в договорі купівлі-продажу чи поставки (у вказаній постанові проаналізовано підстави внесення змін до договору в частині застосування пункту 2 частини четвертої статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" у редакції закону до 19.04.2020, що є аналогічною пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" станом на дату виникнення спірних правовідносин).

Таким чином ця постанова стосується правовідносин, які виникли в рамках виконання договорів щодо постачання природного газу. Предметом справи якої є визнання додаткових угод недійсними з посиланням на Закон України "Про публічні закупівлі" та стягнення коштів.

Скаржник у своїй касаційній скарзі зазначає, що судами попередніх інстанцій не правильно надано оцінку обставині з посиланням на висновок Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №910/15484/17 про те, що на відміну від форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які роблять неможливим виконання зобов`язання в принципі, істотна зміна обставин є оціночною категорією, яка полягає у розвитку договірного зобов`язання таким чином, що виконання зобов`язання для однієї зі сторін договору стає більш обтяженим, ускладненим, наприклад, у силу збільшення для сторони вартості виконуваного або зменшення цінності отримуваного стороною виконання, чим суттєво змінюється рівновага договірних стосунків, призводячи до неможливості виконання зобов`язання.

У справі № 910/15484/17 предметом спору були вимоги приватного акціонерного товариство до Національного банку України про розірвання договору іпотеки, мотивовані тим, що внаслідок визнання ПАТ "КБ "Приватбанк" неплатоспроможним та подальшої його націоналізації, що зумовила об`єднання кредитора та боржника в одній особі - державі, відбулася істотна зміна обставин, якими сторони керувались при укладенні іпотечного договору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17 за позовом ПАТ "Ерлан" до Національного банку України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк" про розірвання договору, Верховний Суд, залишаючи без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2018, дійшов висновку про відсутність підстав для розірвання спірних договорів, передбачених пунктом 1 частини другої статті 652 ЦК України за встановлених судами попередніх інстанцій обставин.

Отже, правовідносини у справі № 910/15484/17, на яку посилається скаржник та у справі, що переглядається, не є релевантними за критеріями подібності, оскільки різняться за предметом позову, підставами позову та правовим регулюванням спірних правовідносин.

Ухвалюючи в цій справі рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій зазначили, зокрема, таке.

Між Дніпровською міською радою, в особі департаменту економіки, фінансів та міського бюджету Дніпропетровської міської ради та товариством з обмеженою відповідальністю "Дельта" (Забудовник), на підставі рішення Дніпровської міської ради від 21.03.2007 №6/11 "Про порядок залучення коштів на розрахунок інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпропетровська" (зі змінами та доповненнями), укладено договір про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпропетровська № 587 (Договір).

Відповідно до пункту 1.1 Договору Забудовник, що здійснює будівництво водно-розважального комплексу "Лайнер" з апартаментами (І черга) за адресою: вул. Яружна, 15, м. Дніпро, в порядку та на умовах, визначених договором, здійснює оплату величини пайової участі на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпропетровська шляхом перерахування грошових коштів до спеціального фонду міського бюджету.

Величина пайової участі згідно з розрахунком (додаток №1) становить 15 789 240,30 (п`ятнадцять мільйонів сімсот вісімдесят дев`ять тисяч двісті сорок) грн (без ПДВ) (пункт 2.1. Договору).

Зазначена величина пайової участі згідно з пунктом 2.2. Договору сплачуються в повному обсязі єдиним платежем або частинами за графіком, який є невід`ємною частиною Договору. Уточнений графік сплати пайової участі буде визначено додатковою угодою до цього договору після отримання Забудовником дозволу на виконання будівельних робіт.

Суди встановили, що на сьогоднішній день ТОВ "Дельта" є замовником будівництва та здійснює будівництво водно-розважального комплексу з апартаментами на земельній ділянці загальною площею 0,6227га, що передана в оренду на підставі рішення міської ради від 28.12.2011 № 99/19 та договору оренди землі від 05.03.2012.

Так, 29.03.2019 між товариством з обмеженою відповідальністю "Дельта" та товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Ольвія" (далі - Генеральний підрядник) укладено Договір генерального підряду на капітальне будівництво №290319.

За умовами генерального підряду, Генеральний підрядник зобов`язується за завданням Замовника на свій ризик виконати Роботи та передати Замовнику в установлений Договором строк закінчені роботи (Об`єкт будівництва), а Замовник зобов`язується надати Генеральному підряднику будівельний майданчик (фронт робіт), передати дозвільну та проектну документацію, прийняти від Генерального підрядника закінчені роботи (Об`єкт будівництва) та оплатити їх (п.2.1. Договору генерального підряду від 29.03.2019 №290319).

01.08.2022 ТОВ "Дельта" звернулося до Дніпровської міської ради в особі Департаменту економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради з пропозицією укласти Додаткову угоду про розірвання Договору від 01.08.2016 № 587 про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста.

Позивач просить розірвати договір про пайову участь на підставі статті 652 ЦК України у зв`язку з істотною зміною обставин.

Суди попередніх інстанцій зазначили про те, що доказів припинення договору генерального підряду на капітальне будівництво від 29.03.2019 № 290319 матеріали справи не містять, тому незалежно від строку дії договору генерального підряду зобов`язання з виконання будівельних робіт має бути виконаним. Відповідно зупинення будівельних робіт на період до закінчення воєнного стану в Україні, не є підставою розірвання договору про пайову участь.

Доводи позивача про наявність форс-мажорних обставин (військова агресія російської федерації проти України та введення воєнного стану в Україні), які підтверджуються листом Торгово-Промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 відхилені судом, оскільки позивачем не надано до матеріалів справи відповідний сертифікат, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку, а лист від 28.02.2022 є загальнодоступним для подальшого спрощення процедури підтвердження форс-мажорних обставин.

Щодо порушення при виконанні договору про пайову участь співвідношення майнових інтересів сторін і позбавлення заінтересованої сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору, то суди попередніх інстанцій зазначили, що кошти пайової участі мають виключно цільове призначення та спрямовуються для розвитку соціальної інфраструктури та інженерно-транспортних об`єктів відповідного населеного пункту. Відповідно до умов укладеного договору про пайову участь позивач має зобов`язання сплатити залишок коштів в сумі 11 052 468, 21 грн до введення об`єкта в експлуатацію.

Виконання позивачем договору від 01.08.2016 не позбавить останнього як заінтересовану сторону того, на що він розраховував при укладенні цього договору, а саме взяти пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Дніпра.

Таким чином, внесення залишку коштів в сумі 11 052 468, 21 грн пов`язано з введенням об`єкта в експлуатацію, будівельні роботи зупинені тільки на період воєнного стану, доказів відмови (розірвання) від договору генерального підряду, оренди земельної ділянки позивачем не надано, що свідчить про намір забудовника продовжити виконання робіт за договором підряду після скасування воєнного стану, із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона (позивач).

З огляду на вище викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що у цій справі відсутні умови, визначені частиною другою статті 652 ЦК України та, відповідно, підстави для розірвання Договору згідно з частиною першою статті 651, частинами першою , другою статті 652 ЦК.

Таким чином, предмет та підстави позовів у зазначених справах є різними зі справою, що розглядається, як і не є подібними встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин.

Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення. Такі ж висновки були викладені і в постанові Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №916/112/20.

У справі, яка переглядається, судами надано оцінку всім доказам, що були надані сторонами, до переоцінки яких, в силу приписів статті 300 ГПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може. Встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої та апеляційної інстанцій.

Отже, касаційна інстанція встановила, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 904/2918/22.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Дельта" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.01.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.04.2023 у справі № 904/2918/22.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п.24, Series A N32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява N 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, N 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, N 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження, зазвичай, вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.01.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.04.2023 у справі № 904/2918/22.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос

Суддя Т. Малашенкова