Рішення

від 08.06.2023 по справі 173/2295/21

ВЕРХНЬОДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №173/2295/21

Провадження №2/173/19/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2023 р. Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

У складі: головуючого - судді Петрюк Т.М

При секретареві - Салтиковій С.І.

За участю: представника позивача - адвоката Погорілого А.М

Розглянувши у відкритому судовому засіданні, за правилами загального провадження, в залі суду, в місті Верхньодніпровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕРАЗЕМ»</a>, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Ляшківська сільська рада, про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

ВСТАНОВИВ:

03.11.2021 року до суду звернувся позивач ОСОБА_1 , з позовом про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним до відповідача ТОВ «ТЕРАЗЕМ»

04.11.2021 року ухвалою судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області відкрите провадження у справі та справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження в підготовче судове засідання на 31.01.2022 року.

31.01.2022 року позивачем подано заяву про зміну предмету позову, яка прийнята судом та в судовому засіданні оголошена перерва до 30.03.2022 року в зв`язку з необхідністю ознайомлення відповідача із заявою про зміну предмету позову.

30.03.2022 року розгляд справи в підготовчому судовому засіданні відкладений до 15.06.2022 року в зв`язку з неявкою учасників розгляду справи.

15.06.2022 року розгляд справи в підготовчому судовому засіданні відкладений до 28.07.2022 року в зв`язку з неявкою представника відповідача

28.07.2022 року розгляд справи в підготовчому судовому засіданні відкладений до 17.10.2022 року в зв`язку з неявкою учасників розгляду справи.

17.10.2022 року розгляд справи в підготовчому судовому засіданні відкладений до 22.11.2022 року в зв`язку з неявкою учасників розгляду справи.

22.11.2022 року розгляд справи в підготовчому судовому засіданні відкладений до 12.01.2023 року в зв`язку з неявкою учасників розгляду справи.

12.01.2023 року розгляд справи в підготовчому судовому засіданні відкладений до 01.03.2023 року в зв`язку з неявкою учасників розгляду справи.

01.03.2023 року розгляд справи в підготовчому судовому засіданні відкладений до 12.04.2023 року в зв`язку з технічною неможливістю відповідача взяти участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції

12.04.2023 року проведене підготовче судове засідання. Справа призначена до розгляду на 08.06.2023 року

Учасникам розгляду справи роз`яснені права та обов`язки відповідно до ст. 43, 44, 49 ЦПК України.

В судовому засіданні 08.06.2023 року оголошена вступна і резолютивна частина рішення

Згідно позовних вимог за уточненою позовною заявою позивач просить: в порядку усунення перешкод у праві користування земельною ділянкою зобов`язати відповідача повернути йому, земельну ділянку з кадастровим номером 1221081800:01:407:0079 площею 2.0 га., для ведення особистого селянського господарства та скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки площею 2.0 га., за кадастровим номером 1221081800:01:407:0079 для ведення особистого селянського господарства , зареєстрованого за ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТЕРАЗЕМ», на підставі неукладеного договору оренди земельної ділянки № б/н від 14.01.2021 року, державним реєстратором виконавчого комітету Ляшківської сіслької ради Царичанського району Дніпропетровської області Савран Н.В., 08.02.2021 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про інше речове право: 40494005, з одночасним припиненням права оренди ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТЕРАЗЕМ»</a>, на земельну ділянку площею 2.0 га., за кадастровим номером 1221081800:01:407:0079 для ведення особистого селянського господарства .

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наступне: відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 15.12.2020 року № 1557-УБД «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» йому належить на праві приватної власності земельна ділянка за кадастровим номером 1221081800:01:407:0079 для ведення особистого селянського господарства, розташована на території колишньої Боровківської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області.

Відповідно до витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 240014617 від 11.01.2021 року його право на вказану земельну ділянку було зареєстроване 28.12.2020 року за реєстраційним номером 2266815912210 державним реєстратором Царичанської районної державної адміністрації Дніпропетровської області Кулагою Євгеном Олександровичем номер запису про право власності/ довірчої власності : 40071281.

У лютому місяці 2021 року він дізнався, що належною йому земельною ділянкою користується відповідач ТОВ «ТЕРАЗЕМ» на підставі договору оренди землі від 14.01.2021 року, укладеного начебто між ним. як Орендодавцем, та відповідачем. ТОВ «ТЕРАЗЕМ», як орендарем, строком на 10 років.

Відповідно до інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 20.10.2021 року, право оренди відповідача на належну йому земельну ділянку зареєстроване виконавчим комітетом Ляшківської сільської ради Царичанського району Дніпропетровської області 08.02.2021 ркоу номер запису в Державному реєстрі прав 40494005.

В свою чергу він ніякого договору оренди землі з кадастровим номером 1221081800:01:407:0079 від 14.01.2021року з відповідачем не укладав, оскільки 26.10.2020 року виїхав за кордон України в держави Європейського союзу через республіку Білорусь в Латвію через пункт Гомель і тільки 24.02.2021 року він повернувся до України через пункт Яготин. Вказане підтверджується відмітками про перетинання кордонів в його закордонному паспорті і свідчить про те, що він не мав можливості підписати 14.01.2021 року спірний договір оренди землі, оскільки знаходився за кордоном України, а як слідує із преамбули спірного договору, він укладався в м. Дніпро, тобто в Україні. А не за межами України.

В той час, коли він був за межами України, в грудні 2020 року з ним через програму Viber встановлену на телефон, зв`язався представник відповідача і повідомив його, що документи про його право власності на земельну ділянку вже готові, а тому йому необхідно укласти з відповідачем договір оренди земельної ділянки, на що він повідомив, що його в цей час в країні немає, і що коли в лютому 2021 року він повернеться до України то буде вирішувати питання щодо укладення або не укладення з відповідачем договору оренди земельної ділянки.

Однак, коли він повернувся в лютому 2021 року до України, то дізнався про те, що відповідач передав його дружині екземпляр договору оренди землі від 14.01.2021 року та екземпляр акту від 14.01.2021 року про встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), її приймання та передачі Орендодавцем Орендареві і передачі Орендареві на зберігання межових знаків земельної ділянки на території Боровківської сільської ради Верхньодніпровського району, в яких від імені Орендодавця ОСОБА_1 ,, проставлені підписи невідомих йому осіб.

При цьому він не надавав жодній особі, будь-яких доручень щодо укладення від його імені спірного договору оренди землі, що й стало підставою звернення до суду.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, давши пояснення фактично викладені в позовній заяві.

Представник відповідача ТОВ « ТЕРАЗЕМ», в судове засідання не з`явився, про дату час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставлення СМС-повідомлення. Представник відповідача подав клопотання про відкладення розгляду справи в зв`язку з технічною неможливістю вийти на зв`язок. Проте суд вважає причину неявки представника відповідача в судове засідання не поважною. Оскільки за клопотання представника відповідача неодноразово відкладався розгляд даної справи саме через неможливість його вийти на зв`язок. Відзив на позовну заяву відповідач не надав.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, яка відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до вимог ст. 55 Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку , встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною радою України.

За змістом положень вказаних норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, держави та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором

При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені, невизнані або оспорювані особою, до якої пред`явлений позов, тобто, законодавець пов`язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених, невизнаних або оспорюваних суб`єктивних прав або законних інтересів позивача.

Суд, з`ясувавши зміст позовних вимог, вивчивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, приходить до таких висновків.

Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 15.12.2020 року № 1557-УБД «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» позивачеві належить на праві приватної власності земельна ділянка за кадастровим номером 1221081800:01:407:0079 для ведення особистого селянського господарства, розташована на території колишньої Боровківської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, на даний час на території Верхньодніпровської міської ради, що підтверджується копією наказу.

Відповідно до витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 240014617 від 11.01.2021 року права власності позивача на вказану земельну ділянку було зареєстроване 28.12.2020 року за реєстраційним номером 2266815912210 державним реєстратором Царичанської районної державної адміністрації Дніпропетровської області Кулагою Євгеном Олександровичем номер запису про право власності/ довірчої власності : 40071281, що підтверджується копією витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Таким чином судом встановлено, що позивач є власником земельної ділянки за кадастровим номером 1221081800:01:407:0079, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Верхньодніпровської міської ради.

За доводами позивача лютому місяці 2021 року він дізнався, що належною йому земельною ділянкою користується відповідач, ТОВ «ТЕРАЗЕМ» на підставі договору оренди землі від 14.01.2021 року, укладеного начебто між ним, як Орендодавцем, та відповідачем, ТОВ «ТЕРАЗЕМ», як орендарем, строком на 10 років.

Відповідно до інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 20.10.2021 року, право оренди відповідача на належну йому земельну ділянку зареєстроване виконавчим комітетом Ляшківської сільської ради Царичанського району Дніпропетровської області 08.02.2021 року номер запису в Державному реєстрі прав 40494005, що підтверджується інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку .

Такими чином наданими доказами підтверджується факт перебування належної позивачеві земельної ділянки в оренді у відповідача.

В свою чергу позивач вказує на те, що він ніякого договору оренди землі з кадастровим номером 1221081800:01:407:0079 від 14.01.2021року з відповідачем не укладав та фізично не міг його укласти, оскільки 26.10.2020 року виїхав за кордон України в держави Європейського союзу через республіку Білорусь в Латвію через пункт Гомель і тільки 24.02.2021 року він повернувся до України через пункт Яготин.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 2 ст. 792 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) відносини, щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно ст. 1 Закону України «Про оренду землі», оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ч.1 статті 4 Закону України «Про оренду землі» орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені особи.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно ст. 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Згідно з ч. 2 ст.15 Закону України «Про оренду землі» порушення вимог статті 4, так само як і недосягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору оренди землі, є підставою для визнання договору недійсним.

Частиною 1 статті 16 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

За вимогами ч.1 ст. 13 ЦПК України- Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Згідно до ч.1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення.

Таким чином відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Відповідно до п. 10 Постанови пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено, що реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК ( 435-15 )) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного

правочину.

Відповідно д ст. 41 Конституції України - Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України - Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України - Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України - Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась 17 липня 1997 року, відповідно до Закону від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950р. Першого протоколу та протоколів № 2, № 4, № 7 та № 11 до Конвенції» закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи безперешкодно користуватись своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватись і розпоряджатись належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч.1,4 ст. 334 ЦК України - Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Другої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного суду України від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19.

У відповідності до ч. 1 ст. 81 ЦПК України - Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч. 6 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно вимог ч. 1 ст. 76 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є , показання свідків, письмові докази, речові, електронні докази і висновки експертів.

Відповідно до ст. ст 77-78 ЦПК України - Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до відміток в закордонному паспорті, виданому на ім`я позивача, підтверджуються доводи позивача про перетинання кордонів та його відсутність на території держави Україна, на час підписання спірного договору оренди земельної ділянки, тобто про те, що позивач не мав можливості підписати 14.01.2021 року спірний договір оренди землі, оскільки знаходився за кордоном України. В наданій суду копії договору оренди земельної ділянки вбачається, що договір, він укладався в м. Дніпро, тобто в Україні, а не за межами України.

Таким чином належним та допустимим доказом позивачем доведено, що договір оренди спірної земельної ділянки він з відповідачем не підписував, оскільки фізично не міг його підписати знаходячись за межами держави. На підставі чого суд приходить до висновку. що зазначений договір є неукладеним, а правочин з оренди земельної ділянки є нікчемним.

Позивачем обраний ефективний спосіб захисту порушеного права у вигляді усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та витребування її у відповідача, відповідно до наведених вище обґрунтувань.

Відповідачем будь-яких доказів і навіть заперечень на спростування встановлених вище фактів не надано.

На підставі чого суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до абзацу 2 ч. 3 ст. 26 ЗУ « Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» - У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Абзацом 3 ч. 3 ст. 26 ЗУ« Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав)».

З метою ефективного захисту порушених прав законодавець у вищевказаній правовій нормі застеріг, що ухвалення судових рішень про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав має супроводжуватись визнанням, зміню чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства. Вищевказана норма вимагає від суду при ухваленні рішення про визнання недійсним документа, на підставі якого проведено державну реєстрацію речового права, зазначити одночасно про припинення цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, які виникли на підставі зазначеного документа, незалежно від того, чи просить про це позивач, чи ні.

Оскільки судом ухвалюється рішення про задоволення позовних вимог щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, суд приходить до висновку, що вимоги в частині припинення реєстрації права оренди відповідача на спірну земельну ділянку також підлягають задоволенню, оскільки реєстрація права оренди виникла за підставою, яка на даний час відпала.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у відповідності до ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1 908.00 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 89, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕРАЗЕМ»</a>, третя особа, що не заявляє с самостійних вимог щодо предмета спору: Ляшківська сільська рада, про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою - задовольнити.

В порядку усунення перешкод у праві користування земельною ділянкою зобов`язати ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ « ТЕРАЗЕМ», код ЄДРПОУ: 37539708, юридична адреса: вул. Киснева, 3-а м. Дніпро Дніпропетровської області, повернути ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованому за адресою: АДРЕСА_1 , земельну ділянку з кадастровим номером 1221081800:01:407:0079 площею 2.0 га., для ведення особистого селянського господарства та скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки площею 2.00 га., за кадастровим номером 1221081800:01:407:0079 для ведення особистого селянського господарства, зареєстрованого за ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ « ТЕРАЗЕМ», код ЄДРПОУ: 37539708, юридична адреса: вул.. Киснева, 3-а м. Дніпро Дніпропетровської області, на підставі неукладеного договору оренди земельної ділянки № б/н від 14 січня 2021 року, державним реєстратором виконавчого комітету Ляшківської сільської ради Царичанського району Дніпропетровської області Савран Н.В., 08.02.2021 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про інше речове право: 40494005, з одночасним припиненням права оренди ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ « ТЕРАЗЕМ», код ЄДРПОУ: 37539708, юридична адреса: вул.. Киснева, 3-а м. Дніпро Дніпропетровської області, на земельну ділянку площею 2.0 га., за кадастровим номером 1221081800:01:407:0079 для ведення особистого селянського господарства.

Стягнути із ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ « ТЕРАЗЕМ», код ЄДРПОУ: 37539708, юридична адреса: вул.. Киснева, 3-а м. Дніпро Дніпропетровської області, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованому за адресою: АДРЕСА_1 908.00 (дев`ятсот вісім ) грн. на відшкодування понесених судових витрат по сплаті судового збору

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з моменту складання повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення відповідачем та/або подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо заяву про перегляд заочного рішення та/або апеляційну скаргу не було подано. У випадку подання апеляційної скарги та/або заяви про перегляд заочного рішення, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги та/або заяви про перегляд заочного рішення, залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду. .

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного тексту рішення.

Повний текст рішення виготовлений 18.06.2023 року.

Суддя Петрюк Т.М.

Направлене до ЄДРСР: 19.06.2023 року

Дата набрання законної сили: 19.07.2023 року