Постанова

від 15.06.2023 по справі 686/18876/21

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2023 року

м. Хмельницький

Справа № 686/18876/21

Провадження № 22-ц/4820/1162/23

Хмельницький апеляційний суд

в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Костенка А.М. ( суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Спірідонової Т.В.,

секретар судового засідання Кошельник В.М.

з участю: прокурора та представника відповідача ОСОБА_1.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 686/18876/21 за апеляційною скаргою Заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 березня 2023 року в складі судді Стефанишина С.Л. у цивільній справі за позовом Першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Гвардійської сільської ради до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області про визнання недійсним наказу, зобов`язання повернути земельну ділянку, визнання незаконною та скасування державної реєстрації земельної ділянки, скасування права власності на земельну ділянку.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд

в с т а н о в и в:

У серпні 2021 року перший заступник керівника Хмельницької обласної прокуратури звернувся до суду з уточненим у подальшому позовом в інтересах держави в особі Гвардійської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, в якому просив:

-визнати недійсним наказ Держгеокадастру від 17 березня 2016 року №22-5872-СГ про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки;

-зобов`язати ОСОБА_1 повернути територіальній громаді в особі Ради земельну ділянку.

-визнати незаконною та скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки, скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 893408568250), припинивши право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку.

На підтримання заявлених позовних вимог прокурор зазначав, що наказом Держгеокадастру від 17 березня 2016 року № 22-5872-СГ затверджено проект землеустрою та передано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер 6825081800:02:004:0316, розташовану за межами населених пунктів Гвардійської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області та призначену для ведення особистого селянського господарства. На підставі цього наказу, 30 березня 2016 року державним реєстратором зареєстровано право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Однак, ОСОБА_1 неправомірно набула земельну ділянку у власність, оскільки на ній розташовані водний об`єкт та його прибережні захисні смуги, так як на земельній ділянці знаходиться джерело, з якого починається витік струмка. Земельна ділянка розташована по обидва берега вказаного струмка без назви. Інша частина земельної ділянки вкрита природною та болотною рослинністю, площа прибережної захисної смуги в межах земельної ділянки складає 1,1255 га.

Прокурор вказував, що чинним законодавством не передбачено право безоплатної приватизації громадянами та юридичними особами земель водного фонду. Оскільки земельна ділянка перебуває під особливою охороною держави, має обмежений режим господарювання та не може передаватися у приватну власність, то її зайняття треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. Відтак у порядку задоволення негаторного позову ОСОБА_1 зобов`язана повернути земельну ділянку Державі в особі Гвардійської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 березня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.

Заступник керівника Хмельницької обласної прокуратури подав апеляційну скаргу на таке рішення суду першої інстанції, вказує на порушення судом норм процесуального права та невірне застосування норм матеріального права. Так прокурор зазначає, що позивачем надано докази, щодо належності спірної земельної ділянки до земель водного фонду, а саме акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об`єкту - земельної ділянки від 29 січня 2021 року № 4-ДК/30/АП/09/01/-21, складений спеціалістами управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, в якому вказано, що під час перевірки за місцем знаходження спірної земельної ділянки, встановлено що вона розташована по обидва береги струмка без назви, тобто в межах прибережної захисної смуги. Ці ж обставини підтверджуються листом Регіонального офісу водних ресурсів у Хмельницькій області, збірним кадастровим планом земельних ділянок, які знаходяться на території Гелетинецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, викопіюванням з кальки контурів справи по коректуванню планово-картографічних матеріалів зйомок минулих років колгоспу «Шлях Леніна» села Гелетенці Хмельницького району Хмельницької області, планом землекористування колгоспу 1998 року, зазначені докази в сукупності повністю та достовірно доводять той факт, що спірна земельна ділянка із кадастровим номером 6825081800:02:004:0316 знаходиться в межах земель водного фонду, а тому підлягає поверненню відповідачем ОСОБА_1 законному власнику Державі в особі Гвардійської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області. При розгляді справи судом безпідставно не прийнято до уваги надані прокурором докази, а справу розглянуто упродовж одного судового засідання, що призвело до ухвалення необґрунтованого рішення суду. В своєму рішенні суд послався як на беззаперечний доказ на проектну документацію, щодо земельної ділянки, переданої у власність ОСОБА_1 , однак вказаний доказ не підлягав прийняттю до розгляду, оскільки його подано із грубим порушенням вимог процесуального закону, оскільки суд вдався до збирання доказів, що стосується предмета спору за власною ініціативою, крім того прокурору проектна документація для ознайомлення не направлялась і в судовому засіданні не досліджувалася. Також вказує прокурор, що подача негаторного позову до суду є належним та ефективним способом захисту права власності на землі водного фонду, а саме повернення земельної ділянки на користь її законного власника. В поданій позовній заяві прокурором належним чином обґрунтовано порушення законних прав та інтересів Держави в особі Гвардійської територіальної громади, оскільки вилучення з порушенням вимог законодавства земель водного фонду, зміна їх цільового призначення та передача у приватну власність порушує інтереси сільської ради.

Щодо визнання недійсним наказу органу Держгеокадастру від 17 березня 2016 року №22-5872-СГ, яким затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, то суд помилково вважав, що така позовна вимога не підлягає задоволенню, оскільки прокурором належним чином аргументовано необхідність задоволення такої вимоги. Вказаний наказ суперечить вимогам закону, так як на підставі нього ОСОБА_1 було незаконно передано спірну земельну ділянку. Вимоги прокурора щодо скасування рішень про державну реєстрацію також є законними, а їх скасування є ефективним способом захисту такого права, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки, адже в разі скасування державної реєстрації права власності спірна земельна ділянка повернеться до її законного власника.

Тому, з огляду на доводи викладені в апеляційній скарзі, Заступник керівника Хмельницької обласної прокуратури, просить скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 березня 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Головним управлінням Держгеокадастру у Хмельницькій області подано відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач вказує, що заперчує проти задоволення апеляційної скарги в частині визнання недійсним наказу від 17 березня 2016 року №22-5872-СГ, оскільки у Головного управління не було підстав визначених ст. 118 Земельного кодексу України для відмови в передачі земельної ділянки ОСОБА_1 , під час розробки проекту землеустрою та проведення державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 6825081800:02:004:0316, жодного перетину із іншими земельними ділянками, а також наявності прав на новостворені земельні ділянки у третіх осіб, виявлено не було. Відтак, державна реєстрація була проведена кадастровим реєстратором на підставі документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки.

Апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду скасувати з ухваленням нового судового рішення, з таких підстав.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.

Звераючись до суду з позовом прокурор обґрунтовував його тим, що ОСОБА_1 незаконно набула право власності на земельну ділянку, оскільки на ній розташовані водний об`єкт та його прибережні захисні смуги, тобто земельна ділянка віднесена до земель водного фонду та не може бути передана у приватну власність.

Судом встановлено, що наказом Держгеокадастру від 17 березня 2016 року №22-5872-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 2 га, кадастровий номер 6825081800:02:004:0316, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення, розташованої за межами населенних пунктів Гелетинецької сільської ради Хмельницького району.

На підставі цього наказу 30 березня 2016 року Реєстраційна служба Хмельницького міськрайонного управління юстиції Хмельницької області зареєструвала право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 6825081800:02:004:0316, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційни номер об`єкта нерухомого майна 6825081800:02:004:0316, номер запису про право власності 14012180.

Згідно акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства, складеного Головним управлінням Держгеокадастру у Хмельнийцькій області від 29.01.2021 року №4-ДК/30/АП/09/01/-21 щодо об`єктів земельних ділянок, в тому числі і земельної ділянки кадастровий номер 6825081800:02:004:0316, на вказаній земельній ділянці розташовано водний об`єкт та його прибережно - захисні смуги, а саме: на земельній ділянці з кадастровим номером 6825081800:02:004:0316 знаходиться джерело з якого починається витік струмка, природний водотік якого проходить через зазначену земельну ділянку. В ході проведення перевірки на місцевості здійснювались геодезичні роботи. Відповідно до Збірного плану земельних ділянок дана земельна ділянка розташована по обидва береги вищенаведеного струмка без назви. Інша частина даної земельної ділянки вкрита природною та болотною рослинністю. Площа прибережної захисної смухи в межах даної земельної ділянки, відповідно до ст 60 ЗК України та ст. 88 ВК України, складає 1,1255 га.

Вказана обставина підтверджується і кадастровим планом земельної ділянки з кадастровим номером 6825081800:02:004:0316.

Відповідно до інформації Регіонального офісу водних ресурсів у Хмельницькій області у листі від 29.12.2020 року №1427 земельна ділянка з кадастровим номером 6825081800:02:004:0316 розташована по обидва береги струмка без назви - ліва притока ІІ порядку р. Смотрич - ліва притока Дністра (басейн р. Дністер).

Вказані обставини підитверджуються і Збірним кадастровим планом земельних ділянок, які знаходяться на території Гелетинської сільської ради Хмельницького району.

При цьому, за цим Збірним кадастровим планом земельна ділянка кадастровий номер 6825081800:02:004:0316 межує з земельною ділянкою кадастровий номер 6825081800:02:004:015, яка в свою чергу межує з земельною ділянкою кадастровий номер 6825081800:02:004:0319, яка в свою чергу межує з земельною ділянкою кадастровий номер 6825081800:02:004:0320, яка в свою чергу межує з земельною ділянкою кадастровий номер 6825081800:02:004:0321, яка в свою чергу межує з земельною ділянкою кадастровий номер 6825081800:02:004:0322, яка в свою чергу межує з земельною ділянкою кадастровий номер 6825081800:02:004:0323, і всі ці земельні ділянки розташована по обидва береги струмка без назви - ліва притока ІІ порядку р. Смотрич - ліва притока Дністра (басейн р. Дністер).

Рішення Господарського суду Хмельницької області від 27.04.2022 у справі № 924/820/21, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.09.2022 та постановою Верховного Суджу від 11 січня 2023 року, встановлено, що земельні ділянки кадастрові номери 6825081800:02:004:0319, 6825081800:02:004:0320, 6825081800:02:004:0321, 6825081800:02:004:0322, 6825081800:02:004:0323 в силу приписів частини першої статті 58 Земельного кодексу України та статті 4 Водного кодексу України належать до земель водного фонду. .

За таких обставин та досліджених доказів в їх сукупності слід дійти всинвоку, що спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги, на неї розповсюджуються обмеження щодо її використання, а тому вона не може передаватися у приватну власність.

Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

За змістом статті 3 Водного кодексу України до водного фонду України належать, зокрема, водотоки (річки, струмки).

Згідно з частиною першою статті 58 Земельного кодексу України та статтею 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті, зокрема: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами. Для створення сприятливого режиму водних об`єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Статтею 59 Земельного кодексу України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди.

В силу ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України землі водного фонду не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Випадки передачі земель водного фонду у приватну власність громадян передбачені положеннями ч. 2 ст. 59 Земельного кодексу України.

На підставі ч. 4 ст. 59 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Відповідно до ст. 61 Земельного кодексу України, ст. 89 Водного кодексу України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів; для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо.

На підставі ст. 60 Земельного кодексу України, ст. 88 Водного кодексу України уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

- для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари 25 метрів;

- для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею

понад 3 гектари 50 метрів;

- для великих річок, водосховищ на них та озер 100 метрів.

Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у ст. 59 Земельного кодексу України, суперечить нормам статті 84 Земельного кодексу України.

За змістом наведених норм права землі у межах прибережних захисних смуг вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не можуть передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України. На неможливість перебування такого виду об`єктів майна у приватній власності, крім випадків, передбачених у ст. 59 ЗК України, вказує також і розташування земель водного фонду.

Наведене відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у постанові від 22 травня 2018 року в справі № 469/1203/15-ц, у пункті 70 постанови від 28 листопада 2018 року в справі № 504/2864/13-ц, у пункті 80 постанови від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц, у пункті 96 постанови від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14-ц, які апеляційний суд на підставі ч. 4 ст. 263 ЦПК України враховує при застосуванні норм права до спірних правовідносин.

Частиною 2 ст. 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що землекористування в Україні здійснюється з дотриманням правового режиму використання земель. У зв`язку з цим, чинне законодавство встановлює поділ земель України на відповідні категорії на основі природних (екологічних) ознак та соціально-економічних і виробничих характеристик використання земель. При цьому законом визначено порядок встановлення та зміни цільового призначення земель, а саме, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень уповноважених органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Щодо земель водного фонду як природоохоронних територій, до складу яких входять і прибережні захисні смуги, законодавець встановив особливий порядок їх набуття у власність і господарського використання. Зокрема, за рішенням органу виконавчої влади такі землі можуть передаватися у приватну власність громадян лише у виді замкненої природної водойми (загальною площею до 3 гектарів).

Як на час виникнення спірних правовідносин так і на даний час законодавство обмежувало безоплатне передання у приватну власність земель водного фонду лише таким випадком.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що прокурором не доведено факту віднесення спірної земельної ділянки до земель водного фонду, оскільки на думку суду в Головного управління Держгеокадастру при затвердження проекту для передачі земельної ділянки у власність відповідача були відсутні дані про наявність струмка та належність цієї землі до водного фонду, а також прокурором не надано інших доказів цієї обставини.

Однак такі висновки суду суперечать акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства, складеного Головним управлінням Держгеокадастру у Хмельнийцькій області від 29.01.2021 року №4-ДК/30/АП/09/01/-21, інформації Регіонального офісу водних ресурсів у Хмельницькій області у листі від 29.12.2020 року №1427, Збірному кадастрову плану, рішенню Господарського суду Хмельницької області від 27.04.2022 у справі № 924/820/21, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.09.2022 та постановою Верховного Суду від 11 січня 2023 року, які в сукупності свідчать, що спірна земельна відноситься до земель водного фонду.

З врахуванням викладеного колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції про відмову в позові підлягає скасуванню з підстав невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Що стосується вирішення позовних вимог по суті, то колегія суддів виходить з наступного.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц зроблено висновок, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України, частина друга статті 152 Земельного кодексу України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 Земельного кодексу України). Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу України).

Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово висловлювалась про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам Земельного кодексу України є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу.

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц.

Визначившись з характером позову, встановивши факт належності спірної земельної ділянки до земель водного фонду, колегія суддів вважає, що прокурор по суті пред`явив негаторний позов і заявлена прокурором вимога про зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку територіальній громаді в особі Гвардійської сільської ради є ефективним способом захисту, тому позов в цій частині підлягає задоволенню.

Стосовно втручання у право на мирне володіння майном фізичної особи колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до практики ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986 року, «Щокін проти України» від 14.10.2010 року, «Сєрков проти України» від 07.07.2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009 року, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 року, «East/WestAllianceLimited» проти України» від 23.01.2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Відповідний принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

В питаннях оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, також визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за виключенням випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах «Спорронґ і Льоннорт проти Швеції», «Булвес» АД проти Болгарії»).

ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22.02.1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 05.07.2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 05.07.2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від 04.09.2001 року, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 06.11.2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

На думку суду, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави критеріям правомірного втручання в право ОСОБА_1 на мирне володіння майном, так і порушення принципу пропорційності, котрі сформовані у сталій практиці ЄСПЛ.

Так, статтями 13, 14 Конституції України визначено, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності українського народу, а органи державної влади здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної власності.

Прийняття рішення про передачу земель державної власності в приватну власність із земель державної власності позбавляє український народ загалом (стаття 13 Конституції України) правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі державної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 незаконно отримала земельну ділянку з земель водного фонду, яка не може передаватись у приватну власність з таким цільовим призначенням.

За таких обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокурора до суду з вимогою про зобов`язання відповідача повернути у влаінсть держави спірну земельну ділянку є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок із земель державної власності, а також захист суспільних інтересів загалом. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині відновлення становища, яке існувало до порушення права власності українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі, що незаконно вибула з такої власності.

В той же час позовні вимоги прокурора про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області недійсним від 17 березня 2016 року №22-5872-СГ про передачу у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки та визнання незаконною і скасування у Державному земельному кадастрі державну реєстрації земельної ділянки, скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з припиненням права власності ОСОБА_1 на цю земельну ділянку задовленню не підлягають з підстав обрання неналежного способу захисту порушеного права.

Так Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі № 359/3373/16-ц від 23 листопада 2021 року (п.п. 148-151) вказала, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Так, для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника. Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, Державного акта про право власності на земельну ділянку першого власника недійсними (незаконними) та їх скасування також не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння, не є ефективним способом захисту, адже задоволення таких вимог не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою

Такі правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 , від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19.

Оскільки обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (правова позиція Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18), в задоволенні вищевказаних позовних вимог прокурора в цій частині слід відмовити саме з вказаних підстав.

При цьому, в мотивувальній частині постанови зазначено, що за даних обставин у вказаній цивільній справі ефективним способом захисту порушеного права є зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку у власність держави.

Крім того, вимога про скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки, скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку виключає задоволення позову в частині зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку у власність держави, оскільки після скасування в ДЗК державної реєстрації земельної ділянки та права власності ОСОБА_1 земельна ділянка як об`єкт нерухомості та об`єкт цивільних прав перестане існувати і рішення суду в частині повернення земельної ділянки виконати буде неможливо.

Отже такі дві позовні вимоги прокурора є взаємовиключними, суперечливі між собою, а тому колегія суддів з врахуванням правових позицій Верховного Суду вважає, що задоволеннню підлягає лише вимога про зобов`язання відповідача повернути спірну земельну ділянку у власність територіальної громади.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

На підставі частини 1 статті 141 ЦПК України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з відповідачів на користь Хмельницької обласної прокуратури підлягає стягненню судовий збір.

Так, Хмельницькою обласною прокуратурою було сплачено судовий збір за три вимоги по 2270 грн.за кожну вимогу в загальній сумі 6810 грн., при подачі апеляційної скарги на ухвалу суду про призначення експертизи, яка була задоволена апеляційним судом 2481 грн., при подачі апеляційної скарги сплачено судовий збір в сумі 10215 грн.

Судом задоволено позов частково, щодо однієї позовної вимоги, а в задоволенні двох інших вимоги відмовлено.

Отже з ОСОБА_1 та Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області слід стягнути на користь Хмельницької обласної прокуратури судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3251 грн (6810+10215+2481/3/2) з кожного.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 31 березня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов Першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури задовольнити частково.

Зобов`язати ОСОБА_1 повернути Гвардійській територіальній громаді в особі Гвардійської сільської ради земельну ділянку, площею 2,0000 га, кадастровий номер 6825081800:02:004:0316, що розташована за межами села Гелетинці Гвардійської сільської ради Хмельницького району.

В решті позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 та Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області на користь Хмельницької обласної прокуратури судові витрати по сплаті судового збору по 3251 грн з кожного

Повний текст постанови складено 19 червня 2023 року.

Судді А.М. Костенко

Р.С. Гринчук

Т.В. Спірідонова