Рішення

від 19.06.2023 по справі 240/42999/21

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2023 року м. Житомир справа № 240/42999/21

категорія 112010203

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, яка призвела до ненарахування та невиплати йому підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області провести йому з 15.06.2021 нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, встановленого статтею 39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в розмірі, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, встановленим законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що після прийняття Конституційним Судом України рішення №6-р/2018 від 17.07.2018, яким відновлено дію статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", він, як непрацюючий пенсіонер, який має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи та проживає в населеному пункті, віднесеному до території радіоактивного забруднення, має право на отримання щомісячного підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плата. Однак, відповідач відмовив йому у нарахування та виплаті вказаного підвищення до пенсії. Позивач вважає таку бездіяльність відповідача щодо невиплати йому підвищення до пенсії протиправною, а тому він звернувся з даним позовом до суду.

Ухвалою суду провадження в даній справі відповідно до норм ст.ст. 257, 262 КАС України було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області подало до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечувало проти заявлених позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Матеріали справи підтверджується, що позивач належить до категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та проживає в населеному пункті, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106, знаходиться в зоні гарантованого добровільного відселення. Крім того, в ході розгляду справи судом встановлено, що позивач є пенсіонером, перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.

З метою реалізації свого права на отримання щомісячної підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", позивач звернувся із відповідною заявою до відповідача. Однак у відповідь на свою заяву позивач отримав лист з відмовою, в якому відповідач повідомив, що відновлена рішенням Конституційного Суду України ч. 2 ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не передбачає та не надає права на нарахування та виплату підвищення до пенсії непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення. У зв`язку з цим, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та перевіряючи дії відповідача на відповідність ч. 2 ст. 2 КАС України, суд зазначає наступне.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон України №796).

Стаття 39 Закону України №796-XII у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, передбачала, що: "Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України".

Однак, підпунктом 7 пункту 4 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України", який набрав чинності 01 січня 2015 року, до Закону №796-XII було внесено зміни та виключено статтю 39.

01 січня 2016 року набрав чинності Закон України від 04.02.2013 №987-VIII "Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", яким до Закону №796-ХІІ було включено статтю 39, що передбачала виплату доплати виключно для громадян, які працюють у зоні відчуження та у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України.

В подальшому, Конституційний Суд України прийняв рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018, яким підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" визнав такими, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Конституційний Суд України у вказаному рішенні зазначив, що обмеження чи скасування Законом №76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон №76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини 2 статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18 (номер провадження №Пз/9901/55/18), з 17 липня 2018 року відновлено дію статті 39 Закону України №796-XII у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року в частині, яка не змінена Законом України від 04 лютого 2016 року №987-VIII "Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Таким чином, з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновлено право непрацюючих пенсіонерів, які проживають на території радіоактивного забруднення, на отримання підвищення до пенсії передбаченого статтею 39 Закону № 796-ХІІ.

Під час розгляду справи судом було безспірно встановлено, що позивач має статус постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи та проживає в населеному пункті, який віднесений до зони гарантованого добровільного відселення.

Зі змісту інформації вказаної у трудовій книжці позивача, а також з наявних у матеріалах індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5) вбачається, що позивач в період з 13.02.2021 по 31.08.2021, а також з 01.03.2022 по 28.05.2022 працював на Підприємстві споживчої кооперації "Овруцький кооперативний ринок" Овруцької райспоживспілки (код ЄДРПОУ 01559079), а тому у вказаний період він був працюючою особою.

Відтак, статус непрацюючого пенсіонера позивач мав у період з 01.09.2021 по 28.02.2022 та з 29.05.2022.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що після прийняття рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії, встановленого статтею 39 Закону України №796-ХІІ (у редакції, яка була чинною до 01 січня 2015 року) за період з 01.09.2021 по 28.02.2022 та з 29.05.2022, а тому бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу вказаного підвищення є протиправною.

Вирішуючи спірні правовідносини в частині розміру щомісячного підвищення до пенсії, на який позивач має право, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 39 Закону України №796-ХІІ (у редакції, яка була чинною до 01 січня 2015 року) непрацюючим пенсіонерам, які проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, виплачується щомісячне підвищення до пенсії в розмірі, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року, ухваленій за результатами розгляду зразкової справи №240/4937/18, надаючи правову оцінку висновку суду першої інстанції про розмір підвищення, передбаченого статтею 39 Закону України №796-ХІІ, суд зазначив про помилковість делегування права визначення такого Кабінету Міністрів України. Водночас, у цій справі, виходячи з доводів позивача, а також аргументів, на яких ґрунтувались заперечення відповідача, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спірні правовідносини потребують оцінки судом застосування норм законів України №796-ХІІ та №1774-VІІІ, зокрема, щодо визначення розрахункової величини для проведення розрахунку доплати до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення.

Так, розглядаючи зразкову справу №240/4946/18 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2019 року визнала помилковим висновок суду першої інстанції щодо обчислення розміру щомісячної грошової допомоги, передбаченої статтею 37 Закону України №796-ХІІ у відсотковому відношенні до мінімальної заробітної плати з наступних підстав.

За змістом пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", який набрав чинності 01 січня 2017 року, (у редакції, чинній на час прийняття рішення судом першої інстанції) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.

За результатами аналізу наведених положень Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 грудня 2019 року по зразковій справі №240/4946/18 дійшла висновку, що за загальним правилом дії норм права у часі, у зв`язку з набранням чинності Законом №1774-VІІІ, яким установлено розрахункову величину для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат - прожитковий мінімум для працездатних осіб, і заборонено застосовувати мінімальну заробітну плату після набрання чинності цим Законом, положення статті 37 Закону №796-XII щодо обчислення щомісячної грошової допомоги у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.

Наведений висновок обумовив зміну рішення Верховного Суду в частині слів "мінімальної заробітної плати, встановленої законом про Державний бюджет України на відповідний рік" на слова та цифри "прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року".

З огляду на викладене, суд приймаючи рішення по даній справі приходить до висновку, що непрацюючі пенсіонери, які проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, мають право на отримання щомісячного підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону України №796-ХІІ (у редакції, яка була чинною до 01 січня 2015 року) в розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановленим на 01 січня відповідного календарного року, а не в розмірі, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам.

Такий висновок суду не суперечить положенням статті 71 Закону №796-ХІІ. Зазначеною правовою нормою закріплено, що дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.

Однак, положення пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1774-VІІІ визначають нову розрахункову величину, яка підлягає застосуванню під час реалізації положень статті 39 Закону №796-ХІІ, що не має своїм правовим наслідком призупинення дії такої.

Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом під час розгляду зразкової справи №200/9195/19-а, з яким погодилась Велика Палата Верховного Суду. Зокрема, у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду вказаної справи зазначено, що Законом №1774-VІІІ змінено підхіддо визначення розмірів посадових окладів і заробітної плати працівників, а також інших виплат (наприклад, для розрахунку розміру плати за надання адміністративних послуг, у колективних договорах та угодах усіх рівнів). Тобто цим Законом запроваджено нову розрахункову величинудля визначення розмірів тих чи інших виплат шляхом заміни мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, підвищення до пенсії, передбачене статтею 39 Закону України №796-ХІІ, у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законом про Державний бюджет України на 01 січня відповідного календарного року.

Зазначені висновки суду узгоджуються з правовою позицією викладеною у постановах Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05.09.2022 у справі №240/5904/22, Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.06.2022 у справі №140/16883/21 та Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.09.2022 у справі №320/3839/21.

Відтак, суд, з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

При зверненні до суду з даним позовом до суду позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 908,00 гривень, що підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією.

З огляду на положення ч. 1, 3 ст. 139 КАС України, та враховуючи сплату позивачем судового збору в мінімальному розмірі, суд дійшов висновку, що сплачений позивачем судовий збір належить стягнути відповідача у повному розмірі.

Керуючись статями 2, 9, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, 7, м.Житомир, 10003; код ЄДРПОУ 13559341) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 01.09.2021 по 28.02.2022 та з 29.05.2022 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, передбаченого статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (в редакції, яка була чинною до 01.01.2015).

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити ОСОБА_1 за період з 01.09.2021 по 28.02.2022 та з 29.05.2022 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території гарантованого добровільного відселення, передбаченого статтею 39 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (у редакції, яка була чинною до 01.01.2015), в розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановленим законом про Державний бюджет України на 01 січня відповідного календарного року.

В задоволені решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн (дев`ятсот вісім гривень).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.Е.Черняхович