Рішення

від 31.07.2019 по справі 910/4160/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31.07.2019Справа № 910/4160/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді ДЖАРТИ В. В., за участі секретаря судового засідання Рєпкіної Ю. Є., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Андріївське"

до Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"

про визнання договору частково недійсним

Представники учасників процесу згідно протоколу від 31.07.2019,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Андріївське" (далі - позивач, Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (

Далі - відповідач, Компанія) про визнання пункту 5.4. Договору поставки зерна майбутнього врожаю, укладеного 22.12.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Андріївське" та Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України", недійсним.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що викладені у пункті 5.4. умови договору про сплату процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 30% річних за період з дня одержання першої частини попередньої оплати від покупця до дня її повернення останньому та штраф у розмірі 25% від загальної суми отриманої попередньої оплати, не відповідають положенням Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, а також Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.04.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/4160/19 для розгляду за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 24.04.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.04.2019 розгляд справи було відкладено на 21.05.2019.

02.05.2019 через відділ автоматизованого документообігу, моніторингу виконання документів (канцелярію) суду надійшов відзив на позовну заяву.

За результатами підготовчого засідання 21.05.2019 судом було ухвалено продовжити підготовче провадження у справі № 910/4160/19 на 30 днів до 04.07.2019 (включно), відкласти підготовче засідання у справі на 19.06.2019 та визначено строк для подання додаткових письмових доказів, клопотань, заяв, пояснень - до 13.06.2019.

06.06.2019 до канцелярії суду надійшла відповідь позивача на відзив.

Ухвалою суду від 19.06.2019 підготовче засідання у справі було відкладено на 03.07.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.07.2019 підготовче судове засідання призначене на 03.07.2019 було перенесено на 11.07.2019.

У підготовче судове засідання 11.07.2019 прибула представник відповідача та надала пояснення.

За наслідками судового засідання 11.07.2019 судом була поставновлена ухвала про закриття підготовчого засідання та призначений розгляд справи по суті в судовому засіданні 31.07.2019.

29.07.2019 до суду через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про залишення позову без розгляду.

Під час судового засідання 31.07.2019 судом було розглянуте та відхилено подане клопотання позивача про залишення позову без розгляду з огляду на те, що таке право позивача може бути реалізоване на стадії підготовчого провадження, яке судом було закрите 11.07.2019.

У призначене судове засідання сторони не направили своїх представників, про дату, час та місце проведення судового засідання, повідомлені належним чином.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (частина 4 та 5 статті 240 ГПК України).

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між ТОВ «АНДРІЇВСЬКЕ» та ПАТ «ДЕРЖАВНА ПРОДОВОЛЬЧО-ЗЕРНОВА КОРПОРАЦІЯ УКРАЇНИ» 22.12.2017 був укладений договір поставки зерна майбутнього врожаю № ДНП006ІП-Ф (далі - договір).

Як вказує позивач, за умовами цього договору ТОВ «АНДРІЇВСЬКЕ», як постачальник, у визначений сторонами строк поставляє ПАТ «ДЕРЖАВНА ПРОДОВОЛЬЧО-ЗЕРНОВА КОРПОРАЦІЯ УКРАЇНИ», як покупцю, зерно пшениці 3 класу у кількості 550 тон (товар), а покупець зобов`язаний прийняти товар та оплатити його.

Пунктом 5.4 вказаного договору встановлено, що у разі невиконання постачальником своїх зобов`язань або за наявності очевидних підстав вважати, що останній не виконає своїх зобов`язань у визначений термін або виконає їх неналежним чином... покупець має право зупинити виконання своїх зобов`язань, відмовитись від їх виконання частково або в повному обсязі, при цьому постачальник зобов`язаний повернути покупцю (на підставі письмової вимоги) всі кошти, перераховані на користь постачальника на виконання умов цього договору, а також суму грошових коштів, що визначені згідно з пунктом 4.1. договору (попередня оплата), та проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 30% річних за період з дня одержання першої частини попередньої оплати від покупця до дня її повернення останньому та штраф у розмірі 25% від загальної суми отриманої попередньої оплати.

Товариство вважає, що умови договору про сплату процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 30% річних за період з дня одержання першої частини попередньої оплати від покупця до дня її повернення останньому та штраф у розмірі 25% від загальної суми отриманої попередньої оплати не відповідають законодавству, виходячи з наступного. Вказані умови встановлюють відповідальність за невиконання постачальником своїх зобов`язань. Така плата за користування визначається у випадку невиконання постачальником своїх обов`язків. Тобто ця плата за своєю природою є санкцією за порушення (невиконання, неналежне виконання) обов`язків за договором.

Посилаючись на приписи статті 230, 231 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 536, 549, 625 ЦК України, Товариство стверджує, що умови пункту 5.4. договору не відповідають вимогам законодавства, оскільки в ньому визначено не тільки розмір відсотків, а й період стягнення за неправомірне користування чужими коштами.

Таким чином позивач вважає, що на підставі частини 1, 5статті 203 ЦК України та статті 215 ЦК України пункт 5.4 спірного правочину має бути визнаний недійсним.

Відповідач у свою чергу, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначає, що позов поданий позивачем з надуманих підстав та є не чим іншим як спробою останнього уникнути відповідальності за невиконання зобов`язань з поставки товару та неповернення передоплати, що були отримані позивачем в якості передоплати за зерно, яке позивач мав поставити, однак не поставив.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За своєю правовою природою укладений сторонами правочин є договором поставки, який регламентується приписами статті 265 ГК України, 712 ЦК України та 655 ЦК України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Відповідно до частин 1 та 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статті 203 ЦК України, відповідно до якої: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

На спростування доводів Товариства суд зазначає, що приписи статті 536 ЦК України не містять положення щодо нарахування процентів від дня, коли товар мав бути переданий і до дня передачі товару чи повернення коштів, а має наступну редакцію: «За користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства».

Також згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Положення пункту 5.4 договору щодо сплати процентів за користування чужими грошовими коштами цілком узгоджуються із нормами статті536 ЦК України, 231 ГК України, адже період з моменту одержання і до моменту повернення і є періодом користування чужими грошовими коштами. Тобто, доводи позивача щодо іншого способу обчислення розміру процентів річних є безпідставними.

Спірним пунктом 5.4 договору передбачені правові наслідки порушення Постачальником зобов`язання з поставки товару за Договором. Зокрема, у випадку невиконання зобов`язань з поставки товару користування, отриманими в якості передоплати, грошовими коштами вважається неправомірним та в такому випадку Постачальник зобов`язаний сплатити проценти за користування ними. Користування отриманими грошовими коштами може вважатися правомірним лише у випадку виконання постачальником зобов`язання з поставки товару, тобто з моменту отримання передоплати до дати поставки. Однак, у випадку невиконання постачальником зобов`язання з поставки товару, користування грошовими коштами позивача є неправомірним з моменту їх отримання до моменту повернення. Вищезазначене підтверджується умовами пункту5.4 договору, яким передбачений обов`язок постачальника сплачувати проценти за користування чужими грошовими коштами за період з дня одержання попередньої оплати від покупця до дня її повернення останньому у разі невиконання ним своїх зобов`язань у встановлений строк або виконання їх неналежним чином.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Посилання позивача на постанову Великої палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 є безпідставним оскільки обставини вказаних справ не є подібними. Так у вказаній справі між сторонами виник спір у зв`язку із набуттям грошових коштів на підставі статті 1212 ЦК Украйни, тобто без достатньої правової підстави.

Безпідставним також є посилання позивача на приписи частини 3 статті 692 ЦК України, оскільки вказана стаття регулює правовідносини, що стосуються оплати товару, а у частині 3 вказаної статті передбачена відповідальність покупця за несвоєчасну оплату товару.

Суд відхиляє доводи позивача, що ґрунтуються на невідповідності пункту 5.4 договору приписам статті 625 ЦК України, оскільки вказаною статтею урегульовано відповідальність за невиконання грошового зобов`язання, у той час як пункт 5.4 договору ґрунтується на порушенні негрошового зобов`язання, зокрема, унормовують відповідальність за невиконання зобов`язання з поставки товару.

До того ж, у позовній заяві позивач зазначає, що за своєю правовою природою проценти за користування чужими грошовими коштами за кожен день прострочення, в разі їх визначення в договорі, охоплюються визначенням пені, а тому на думку Товариства передбачення в договорі можливості одночасного стягнення пені та процентів за користування чужими грошовими коштами у разі порушення зобов`язання є неправомірним та суперечить статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме порушення

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки , а відповідно до статті 230 ҐК України - видами штрафних санкцій , тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №917/194/18, від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Враховуючи наведене, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що вимога договір поставки зерна майбутнього врожаю №ДНП0061П-Ф від 22.12.2017 є таким, що укладений відповідно до положень чинного законодавства, а тому позовні вимоги Товариства задоволенню не підлягають.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 236 ГПК України).

Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Згідно із статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

За приписами статті 129 ГПК України судові витрати зі справи слід покласти на позивача.

Керуючись статтями 73-74, 76-80, 86, 129, 232-233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Андріївське" до Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" про визнання договору частково недійсним - відмовити повністю.

2. Судові витрати, пов`язані з розглядом позову, покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю "Андріївське".

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СУДДЯ В. В. ДЖАРТИ