Ухвала

від 12.06.2023 по справі 758/4372/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 11-cc/824/3229/2023 Слідчий суддя в 1-й інстанції: ОСОБА_1

Категорія: ст. 170 КПК Доповідач: ОСОБА_2

Єдиний унікальний номер: № 758/4372/23

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2023 року місто Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючої судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Подільського районного суду міста Києва від 02 травня 2023 року, -

за участі:

представника - ОСОБА_7 ,

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою слідчого судді Подільського районного суду міста Києва від 02 травня 2023 року задоволено клопотання прокурора Подільської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_8 про накладення арешту на майно та накладено арешт на майно, тимчасово вилучене 19.04.2023 року в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: мобільний телефон марки Iphone 13 ProMax чорного кольору у чорному чохлі IMEI: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 із номером мобільного телефону НОМЕР_3 ; грошові кошти в сумі 40 000 доларів США; грошові кошти в сумі 436 450 гривень; договори купівлі-продажу, договір про надання послуг, акти надання послуг, видаткові накладні.

Не погоджуючись з таким висновком слідчого судді представник ОСОБА_6 -адвокат ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, у якій просила ухвалу слідчого Подільського районного суду міста Києва від 02 травня 2023 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання сторони обвинувачення відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржувана ухвала постановлена без достатніх на те підстав та з суттєвими порушеннями норм КПК України, у зв`язку з чим підлягає скасуванню.

Як зазначає сторона захисту, у клопотанні прокурора не вказано підстав для накладення арешту на майно та не зазначено документів, що підтверджують право власності, що суперечить вимогам ст. 171 КПК України, однак проігноровано слідчим суддею, що в свою чергу є грубим порушенням вимог кримінального процесуального законодавства.

Мотивуючи апеляційні вимоги стверджує, що вилучені грошові кошти у ОСОБА_6 та мобільний телефон не входять до переліку речей, які згідно ухвали суду про обшук мали бути вилучені, а відтак є тимчасово вилученим майном, клопотання про накладення арешту на яке мало бути подане до суду протягом 48 годин з моменту вилучення, або повернуте власнику. Разом з тим прокурор в порушення вимог закону не звернувся з відповідним клопотанням та не повернув зазначене майно, чим продовжив незаконно утримувати вилучене майно.

Апелянт зазначає також, що вилучені грошові кошти не відповідають вимогам ст. 98 КПК України, є особистою власністю ОСОБА_6 та не є результатом або інструментом здійснення господарської діяльності. Ці грошові кошти не мають жодного відношення до обставин вчинення кримінального правопорушення, що підтверджується договором купівлі-продажу транспортного засобу та договором купівлі-продажу квартири.

Представник звертає увагу суду, що у кримінальному провадженні не доведений жодний критерій відношення вилучених речей до речових доказів та не повідомлено про підозру.

В судове засідання представник прокурор у кримінальному провадженні не з`явився, хоча були завчасно повідомленим про дату та час призначеного судового розгляду.

Апеляційний суд приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана бути зацікавленою провадженням у її справі, добросовісно виконувати процесуальні обов`язки.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що причина неприбуття у судове засідання прокурора є неповажною та призводить до необґрунтованого затягування розгляду апеляційної скарги та вирішення питання щодо законності оскаржуваного судового рішення, а відтак вирішила за можливе розглянути дане провадження за відсутністю сторони обвинувачення, оскільки це не суперечить положенням ч. 1 ст. 172 та ч. 4 ст. 405 КПК України.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника, яка підтримала доводи поданої апеляційної скарги та просила її задовольнити в повному обсязі, вивчивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів, наданих до суду апеляційної інстанції, слідчим відділом Подільського управління Поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за № 42021102070000210 від 03.09.2021 року, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 191 КК України.

19.04.2023 року на підставі ухвали слідчого судді Подільського районного суду м. Києва № 758/3734/23 було проведено обшук за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого було виявлено та вилучено: мобільний телефон марки Iphone 13 ProMax чорного кольору у чорному чохлі IMEI: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 із номером мобільного телефону НОМЕР_3 ; грошові кошти в сумі 40 000 доларів США; грошові кошти в сумі 436 450 гривень; договори купівлі-продажу, договір про надання послуг, акти надання послуг, видаткові накладні.

20.04.2023 року прокурор Подільської окружної прокуратури міста Києва звернувся до Подільського районного суду міста Києва з клопотанням про накладення арешту на майно, тимчасово вилучене 19.04.2023 року в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 .

Метою арешту вказаного майна прокурор зазначив збереження речових доказів, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

02.05.2023 року ухвалою слідчого судді Подільського районного суду міста Києва задоволено клопотання прокурора та накладено арешт на майно, тимчасово вилучене 19.04.2023 року в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: мобільний телефон марки Iphone 13 ProMax чорного кольору у чорному чохлі IMEI: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 із номером мобільного телефону НОМЕР_3 ; грошові кошти в сумі 40 000 доларів США; грошові кошти в сумі 436 450 гривень; договори купівлі-продажу, договір про надання послуг, акти надання послуг, видаткові накладні.

Задовольняючи клопотання прокурора про накладення арешту на майно, слідчий суддя послався на те, що вказане клопотання містить правові підстави для арешту майна, оскільки майно, на яке прокурор просить накласти арешт, відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України та, враховуючи достатню кількість доказів необхідності накладення арешту на майно прийшов до висновку про наявність достатніх обґрунтованих підстав для задоволення клопотання сторони обвинувачення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком слідчого судді з огляду на наступне.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II).

Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52).

Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону.

При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Розглядаючи клопотання про накладення арешту на вищевказане майно, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт, зокрема з`ясувати правову підставу для арешту, що має бути викладена у клопотанні та відповідати вимогам закону.

Колегія суддів вбачає, що наведені в клопотанні прокурором доводи про накладення арешту на вищевказане майно, перевірялись судом першої інстанції, досліджено матеріали судового провадження, а також з`ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо арешту майна і приходить до висновку, що вказаних доводів цілком достатньо для підтвердження наявності підстав накладення арешту на майно.

Зокрема, посилаючись у клопотанні, майно, тимчасово вилучене 19.04.2023 року в ході проведення обшуку за адресою: м. Київ, вул. Дружківська, 10, є речовими доказами та відповідають критеріям майна, на яке може бути накладено арешт, визначеним ст. 170 КПК України, прокурор повинен був зібрати та надати слідчому судді достатні на даному етапі досудового розслідування докази на підтвердження такого висновку.

Як вбачається зі змісту клопотання, процесуальний керівник зазначив обставини вчинення кримінального правопорушення та надав достатню на його думку кількість доказів, що підтверджують необхідність у застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна.

Разом з тим представник у апеляційній скарзі навів доводи, що вищевказане вилучене майно не відповідає вимогам ст. 98 КПК України.

Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Оцінивши доводи сторін у їх сукупності та взаємозв`язку, колегія суддів приходить до висновку, що позиція сторони обвинувачення логічно узгоджується з фактичними обставинами кримінального провадження та попередньою кваліфікацією вчиненого кримінально-протиправного діяння.

Натомість стороною захисту не спростовано наявність у вилученого майна ознак, передбачених ст. 98 КПК України та не доведено належним чином, що вилучений мобільний телефон та грошові кошти є особистою власністю ОСОБА_6 .

Як свідчать матеріали, надані до суду апеляційної інстанції, на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою збереження речових доказів, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

Що стосується доводів представника стосовно пропуску стороною обвинувачення 48-годинного строку для звернення з клопотанням про накладення арешту на тимчасово вилучене майно, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з абз. 2 ч. 5 ст. 171 КПК України, у разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої статтею 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.

Як вбачається з матеріалів провадження, обшук за адресою: АДРЕСА_1 , було проведено 19.04.2023 року. З клопотанням про накладення арешту на тимчасово вилучене під час обшуку майно прокурор звернувся до Подільського районного суду міста Києва на наступний день після проведення обшуку, тобто 20.04.2023 року, про що свідчить відмітка про реєстрацію вхідної кореспонденції Подільського районного суду міста Києва № 20801/23 від 20.04.2023 року.

Вказані відомості, що містяться у матеріалах провадження, засвідчують факт дотримання стороною обвинувачення визначених законом строків для звернення з клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна, а отже спростовують доводи представника в цій частині, які в свою чергу не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що матеріали судового провадження переконливо свідчать про те, що майно, на яке прокурор просить накласти арешт, в рамках даного кримінального провадження, відповідає критеріям ч. 1 ст. 170 КПК України, оскільки стороною обвинувачення доведено його відповідність ознакам ст. 98 КПК України. Вказане в своїй сукупності слугує підставами для застосування обмежувальних заходів в даному кримінальному провадженні.

На підставі викладеного посилання представника на те, що стороною обвинувачення не було доведено необхідність накладення арешту, є безпідставним, оскільки прокурором надано достатні на даній стадії кримінального провадження докази вважати, що майно відповідає критеріям, зазначеним в ст. 170 КПК України. Вказане свідчить про правомірність висновку слідчого судді про необхідність накладення такого виду обтяження як арешт майна.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді, що потреби досудового розслідування виправдовують саме спосіб накладення арешту на майно, як заборона відчуження та розпорядження. За викладених обставин найменш обтяжливий спосіб арешту майна буде співмірним обмеженню права власності завданням кримінального провадження, для виконання яких прокурор звернувся із клопотанням. Одночасно вказаний спосіб арешту майна не призведе до зупинення або надмірного обмеження підприємницької діяльності товариства або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.

А тому доводи автора апеляційної скарги про відсутність правових підстав для арешту майна, не є переконливими.

Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.

Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді не встановлено та не вбачаються такі і зі змісту апеляційної скарги.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення.

Керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Ухвалу слідчого судді Подільського районного суду міста Києва від 02 травня 2023 року, якою задоволено клопотання прокурора Подільської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_8 про накладення арешту на майно та накладено арешт на майно, тимчасово вилучене 19.04.2023 року в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: мобільний телефон марки Iphone 13 ProMax чорного кольору у чорному чохлі IMEI: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 із номером мобільного телефону НОМЕР_3 ; грошові кошти в сумі 40 000 доларів США; грошові кошти в сумі 436 450 гривень; договори купівлі-продажу, договір про надання послуг, акти надання послуг, видаткові накладні, - залишити без змін, а апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.

Ухвала апеляційного суду є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4