Рішення

від 20.06.2023 по справі 760/17018/22

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №760/17018/22

2/760/708/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 червня 2023 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - Шереметьєвої Л.А.

за участю секретаря - Фареник А.О.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м.Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління реконструкції та будівництва АТ «Київметробуд» про стягнення невиплаченої заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, суд

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулася до суду з позовом і просить стягнути з відповідача:

- 58 500, 00 гр. заборгованості по заробітній платі;

- 100 000, 00 гр. в відшкодування моральної шкоди.

Посилається в позові на те, що з 16 вересня 2019 року працювала черговою по гуртожитку Управління реконструкції та будівництва АТ «Київметробуд».

01 листопада 2022 року була звільнена з роботи за власним бажанням відповідно до ст.38 КЗпП України.

Починаючи з лютого 2022 року і до моменту звільнення відповідач не виплачував їй заробітну плату і довідки про розмір нарахованої та невиплаченої заробітної плати на момент звільнення не надав.

З урахуванням цього, відповідно до п.5 ст.38 Бюджетного кодексту України, розмір заборгованої заробітної плати нею визначається виходячи з її мінімального розміру.

Станом на 01 січня 2022 року мінімальна заробітна плата становила 6 500. 00 гр., а з жовтня 2022 року - 6 700, 00 гр.

Виходячи з цього, станом на день звільнення заборгованість відповідача становить 58 500. 00 гр., з рохрахунку: 6 500.00 х 8= 52 000.00 гр.; 6 700.00 х 1 = 6 700,00 гр.; 52 000, 00 + 6 700, 00 = 58 500. 00 гр.

Крім того, протягом тривалого часу відповідач порушував її право на оплату праці, не провів з нею розрахунку при звільненні.

У зв`язку з цим вона щоденно зазнавала душевних та фізичних страждань, була позбавлена можливості задовольняти свої життєві потреби, в тому числі навіть для нормального харчування.

Виходячи з цього, просить задовольнити позов.

Позовна заява була зареєстрована в канцелярії суду 18 листопада 2022 року та відповідно до ст. 33 ЦПК України було визначено склад суду.

Ухвалою суду від 29 грудня 2022 року в справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

В подальшому суд перейшов до розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Сторонам було направлено копію ухвали про відкриття провадження, відповідачу копію позовної заяви з додатками.

При цьому вказані документи направлялися відповідачу двічі за двома адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

Конверти з копією ухвали про відкриття провадження та копією позовної заяви з додатками з пропозицією надати відзив на позов, який двічі направлявся відповідачу за двома адресами, зазначеними в ЄДРПОУ, повернулися до суду з відміткою «неправильно зазначена (відсутня) адреса» та за відсутністю адресата за зазначеними адресами.

Відповідачу був наданий строк для надання відзиву.

На день ухвалення рішення відповідач своїм правом не скористався, відзив на позов не подав.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, подав клопотання про розгляд справи в його відстуності та відсутності позивача.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився. Про час розгляду справи повідомлявся належним чином.

Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої у постанові в справі № 918/539/16 від 07 липня 2022 року, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Виходячи з цього, на підставі ч.1 ст.223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглядати справу в відсутності сторін.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивача, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 94 КЗпП України та ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Згідно зі ст. 115 КЗпП України заробітна плата працівникам виплачується у строки, передбачені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць.

За змістом ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Тобто, законодавство України прямо покладає на власника обов`язок повного розрахунку з працівником з виплатою йому всіх сум, що йому належать, в день звільнення.

Судом встановлено, що позивач наказом №129 від 13 вересня 2019 року була прийнята на роботу в Управління реконструкції та будівництва АТ «Київметробуд» черговою по гуртожитку.

Наказом № 23 о/к від 31 жовтня 2022 року позивач була звільнена з роботи за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України.

Звертаючись до суду, позивач зазначила, що з лютого 2022 року заробітна плата їй не виплачувалася і в порушення вимог ст.116 КЗпП України розрахунок у день звільнення з нею проведений не був.

За клопотанням представника позивача ухвалою суду від 01 травня 2023 року у відповідача витребовувалася інформація про розмір заборгованості по заробтній платі перед позивачем.

Ухвала суду відповідачем виконана не була, конверт з копією ухвали, направлений на адерсу відповідача, повернувся до суду без вручення адресату.

/ а.с. 48; 52 - 53 /

Невиплата позивачу заробітної плати відповідачем з лютого 2022 року підтверджується довідками Пенсійного фонду за формою ОК-5.

Даних обставин відповідач, не подавши відзив, не спростовував.

Щодо суми заборгованості суд виходить з нступного.

Позивач, звертачись до суду, з урахуванням ненадання їй довідки про розмір зборгованості та непроведення розрахунку при звільненні, ставить питання про визначення суми заборгованості виходячи з мінімальної заробітної плати.

Частинами 4, 7 ст.43 Конституції України передбачено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За змістом ст.21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Стаття 115 КЗпП України та ст. 24 Закону України «Про оплату праці» передбачають, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Судом встановлено, що у період, за який позивач просить стягнути заробітну плату, позивач виконувала свої трудові обов`язки, проте заробітну плату не отримувала.

Невиплату позивачу заробітної плати відповідач, не подавши відзив, не спростовував.

Частинами 1,2 ст.96 ЦК України передбачено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, інформація про припинення діяльності відповідача, його ліквідацію, банкрутство чи інші будь-які додаткові відомості, відсутня.

З точки зору закону позивач при зверненні до суду має довести перед судом розмір заробітної плати, що встановлена за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадових обов`язків).

У той же час, як зазначено вище, позивач позбавлена можливості отримати довідку про нараховану та не виплачену їй заробітну плату, а відповідач, у свою чергу, не довів перед судом про належну виплату такої чи неправильність її розміру, зазначеного позивачем при зверненні до суду.

Доказів про розмір заборгованості, витребуваний ухвалою суду від 01 травня 2023 року, відповідач також не надав.

Надані позивачем та на виконання ухвали суду відомості Пенсійного фонду України підтверджують перебування позивача в трудових відносинах з відповідачем та невиплату їй заробітної плати в зазначений нею період.

З урахуванням цього, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача заборгованої заробітної плати виходячи з проведеного нею розрахунку в розмірі 58 700. 00 гр., оскільки при проведенні розрахунку позивачм була допущена помилка при складанні сум.

Суд враховує, що за діючою в площині цивільного судочинства презумпції винуватості відповідача тягар доказування виконання своїх зобов`язань перед працівником лежить саме на відповідачеві.

У ході судового розгляду відповідачем не надано відомостей про виплату позивачеві заборгованості по заробітній платі за вказаний нею період.

На думку суду, відсутність у позивача можливості подання довідки про заборгованість по заробітній платі, неподання відповідачем до органу Пенсійного фонду відомостей про нараховану заробітну плату, не може тлумачитися на шкоду працівнику та бути підставою обмеження права на отримання заробітної плати, яка є джерелом її існування.

Відповідно до абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.

Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян (податку на доходи фізичних осіб) є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку і інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до ст. 67 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, врегульовано розділом IV Податкового кодексу України, яким визначено види отриманих фізичними особами доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (стаття 164 ПК України), та доходів, що не включаються до розрахунку загального (річного) оподатковуваного доходу (стаття 165 ПК України).

Відповідно до п. п. 168.1.1 п. 168.1 ст.168 Податкового Кодексу України податковий агент, що нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену ст.167 Кодексу. Згідно п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України встановлено ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами). Відповідно до п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України встановлено оподаткування заробітної плати військовим збором. Ставка військового збору складає 1,5% об`єкта оподаткування, визначеного пп. 1.2 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Кодексу.

Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої в постанові в справі № 180/683/13 від 25 липня 2018 року роботодавець має виконати функції податкового агента щодо нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходу у вигляді заробітної плати, присудженої до стягнення, середнього заробітку, нарахованого на підставі рішення суду за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

За змістом даної норми закону підставою для відшкодування моральної шкоди є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 03 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) роз`яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

В свою чергу, виходячи з розміру заборгованої заробітної плати на момент звільнення, тривалість часу з моменту звільнення позивача з роботи та тривалості порушення її трудових прав на оплату праці, з урахуванням принципів розумності, справедливості та співмірності, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивача в цій частині в розмірі 10 000, 00 гр.

Відповідно до ч.ч.1,6 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно д п.1 ч.1 ст.5 Закону України « Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Звертаючись до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 992, 40 гр. в частині вимоги про стягнення моральної шкоди.

З урахуванням цього та пропорційності задоволених позовних вимог у цій частині, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 99, 24 гр. судового збору.

Крім цього, з відповідача на користь держави підлягає стягненню 992. 40 гр. за вимогу в частині стягнення заробітної плати.

Керуючись ст.ст. 38, 94, 115, 116, 237-1 України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 141, 263 - 266, 268, 273 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Управління реконструкції та будівництва Акціонерного товариства «Київметробуд» на користь ОСОБА_1 58 700, 00 гр. заробітної плати та 10 000, 00 гр. в відшкодування моральної шкоди / за вирахуванням визначених законом податків та зборів /.

Стягнути з Управління реконструкції та будівництва Акціонерного товариства «Київметробуд» на користь ОСОБА_1 99, 24 гр. судового збору.

В решті позову відмовити.

Стягнути з Управління реконструкції та будівництва Акціонерного товариства «Київметробуд» на користь держави 992. 40 гр. судового збору.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_3 ,РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: Управління реконструкції та будівництва АТ «Київметробуд», адреса: 03035, м. Київ, вул. Сурикова, 3, корпус 8б, поверх 5, ЄДРПОУ: 01392580.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л.А. Шереметьєва