Рішення

від 21.06.2023 по справі 904/2400/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.06.2023м. ДніпроСправа № 904/2400/23

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Мілєвої І.В., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВК Альянс", Дніпропетровська область, с. Василівка-на-Дніпрі

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промхімцентр", Дніпропетровська область, м. Кам`янське

про стягнення 271 825,00 грн

Без виклику представників сторін

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДВК Альянс" звернулося до господарського суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промхімцентр" про стягнення 271 825,00 грн.

Суд ухвалою від 15.05.2023 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВК Альянс" залишив без руху. Запропонував Товариству з обмеженою відповідальністю "ДВК Альянс" усунути недоліки позовної заяви шляхом подання до суду чеку та опису вкладення у цінний лист (оригіналів або належним чином засвідчених копій), які підтверджують факт відправлення відповідачу (на адресу, зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань) копії позовної заяви і доданих до неї документів у строк до 29.05.2023.

22.05.2023 до господарського суду від позивача надійшла заява на виконання вимог ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 15.05.2023 про залишення позовної заяви без руху. Разом із вказаною заявою позивач подав до суду докази направлення копії позовної заяви з додатками відповідачу.

Господарський суд Дніпропетровської області ухвалою від 24.05.2023 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі. Постановив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

06.06.2023 відповідач подав до суду відзив, в якому зазначив, що якщо між сторонами господарського договору не укладено, то позивач сплатив відповідачу кошти, знаючи, що між ним та відповідачем відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) з повернення коштів, а тому поведінка позивача є суперечливою (тобто потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків) і за таких обставин на думку Верховного Суду, висловленій в постанови від 11.01.2023 у справі № 548/741/21, безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню. Відповідач виставив та надав позивачу рахунок на оплату № 164 від 19.04.2021 на загальну суму 747 000,00 грн за постачання 60,0 тон товару «карбамід марки Б фасований (у біг-бегах)» за ціною (без ПДВ) 10 375,00 грн за тону. 19.04.2021 позивач платіжною інструкцією № 1224 сплатив відповідачу за рахунком № 164 грошові кошти в сумі 747 000,00 грн. Отже, з огляду на норми ст.ст.628, 629, 639, 640, 642 ЦК України, ст.ст.180, 181 ГК України, шляхом складання та надання відповідачем-постачальником рахунку, а також оплати вказаного рахунку позивачем-покупцем, між сторонами було укладено договір поставки в спрощений спосіб. Таким чином, отримані відповідачем кошти не можуть вважатися набутими без достатніх правових підстав, адже це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, а саме в результаті правочину. В даній справі укладений в спрощений спосіб договір поставки в установленому порядку не скасовано, не визнано недійсним, не змінено, припинено. Наявність між сторонами зобов`язальних правовідносин, для яких характерним є спосіб повернення майна, переданого за договором, виключає можливість пред`явлення позову в порядку ст. 1212 ЦК України. В такому випадку права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права. Таким чином, в даній справі ст. 1212 ЦК України не може бути застосована і між сторонами ще досі наявний не виконаний до кінця договір поставки карбаміду. Отже, уклавши 19.04.2021 договір поставки у спрощений спосіб, сторони не узгодили строки і порядок поставки, а коли завод-виробник призупинив виробництво карбаміду позивач виставив вимогу з повернення сплачених коштів. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22.09.2020 (справа № 918/631/19), виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства вважала суму, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар, який має бути поставлений, авансом (попередньою оплатою) - грошовою сумою, яка не забезпечує виконання договору. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс. З огляду на вказане відповідач в червні - жовтні 2021 року повернув позивачу 475 175,00 грн. Тим часом завод-виробник поновив виробництво карбаміду і відповідач з кінця 2021 року отримав можливість і був готовий виконати своє зобов`язання з поставки добрива на залишок сплачених коштів в сумі 271 825,00 грн, але позивач не виказував вимог з поставки товару, не пропонував час, дату і місце поставки, свого представника і транспорт для отримання товару не направляв, довіреності не виписував. В результаті відповідач не мав можливості здійснити поставку з вини позивача. Отже, зобов`язання відповідача поставити позивачу товар або повернути аванс, виникне після усунення прострочення позивача, як кредитора, та висування відповідної вимоги до відповідача виконати свої зобов`язання. У зв`язку із чим відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з огляду на їх передчасність.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач стверджує, що між ним (Товариством з обмеженою відповідальністю "ДВК Альянс") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Промхімцентр" у 2021 році велись переговори щодо постачання товару - карбаміду марки Б.

Відповідач виставив позивачу рахунок № 164 від 19.04.2021 (а.с. 10) на оплату карбаміду марки Б фасованого (у біг-бегах) у кількості 60 тон на загальну суму 747 000,00 грн з ПДВ.

Позивач зазначає, що виставляючи рахунок № 164, відповідач пропонував укласти відповідний господарський договір після оплати вказаного рахунку № 164 в якості передплати за товар.

19.04.2021 позивач відповідно до платіжної інструкції № 1224 від 19.04.2021 (а.с 11), сплатив відповідачу грошові кошти у розмірі 747 000,00 грн, з призначенням платежу: «за карбамід фасований згідно рахунку № 164 від 19.04.2021».

Однак, як зазначає позивач, відповідного господарського договору між сторонами укладено так і не було, а товар, обумовлений у рахунку № 164, не був поставлений відповідачем позивачу.

Враховуючи викладене, позивач звернувся до відповідача з листом № 30 від 25.03.2021 (а.с. 13), в якому просив повернути грошові коштів у розмірі 747 000,00 грн, сплачениі згідно з рахунком № 164.

Позивач зазначає, що у відповідь на вказаний лист відповідач здійснив часткове повернення грошових коштів, а саме:

- платіжною інструкцією № 21495317 від 07.06.2021 сплатив позивачу 249 000,00 грн, з призначенням платежу: «часткове повернення коштів за карбамід у зв`язку з не поставкою товару зг. рах № 164 від 19.04.2021» (а.с. 14);

- платіжною інструкцією № 21495439 від 27.07.2021 сплатив позивачу 74 700,00 грн, з призначенням платежу: «часткове повернення коштів за карбамід у зв`язку з не поставкою товару зг. рах № 164 від 19.04.2021» (а.с. 18);

- платіжною інструкцією № 21495531 від 26.08.2021 сплатив позивачу 99 600,00 грн, з призначенням платежу: «часткове повернення коштів за карбамід у зв`язку з не поставкою товару зг. рах № 164 від 19.04.2021» (а.с. 21);

- платіжною інструкцією № 21495685 від 20.10.2021 сплатив позивачу 51 875,00 грн, з призначенням платежу: «часткове повернення коштів за карбамід у зв`язку з не поставкою товару зг. рах № 164 від 19.04.2021» (а.с. 24).

Таким чином, відповідач здійснив часткове повернення грошових коштів, сплачених відповідно до рахунку № 164, у загальному розмірі 475 175,00 грн. Отже неповернута частина грошових коштів, сплачених згідно рахунку № 164, складає 271 825,00 грн (747 000,00 грн - 475 175,00 грн).

Позивач зазначає, що відповідач решту коштів не повернув, що і стало причиною звернення до суду.

З позовної заяви вбачається, що позивач кваліфікує грошові кошти у розмірі 271 825,00 грн як безпідставно набуті та просить стягнути їх з відповідача в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами Глави 83 Цивільного кодексу України.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України).

За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України.

Якщо поведінка набувача, потерпілого не свідчить про існування та виконання договірного зобов`язання, то у разі виникнення між ними спору щодо повернення майна, яке знаходиться у набувача, на спірні правовідносини поширюються положення статті 1212 Цивільного кодексу України.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Як вказано вище, відповідач виставив позивачу рахунок № 164 від 19.04.2021 (а.с. 10) на оплату карбаміду марки Б фасованого (у біг-бегах) у кількості 60 тон на загальну суму 747 000,00 грн з ПДВ. 19.04.2021 позивач відповідно до платіжної інструкції № 1224 від 19.04.2021 (а.с 11) сплатив відповідачу грошові кошти у розмірі 747 000,00 грн, з призначенням платежу: «за карбамід фасований згідно рахунку № 164 від 19.04.2021».

Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України).

Господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України).

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку (ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України).

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч. 2 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття (ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України).

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства (ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України).

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України).

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч. 2 ст. 205 Цивільного кодексу України).

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України)

За договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст. 265 Господарського кодексу України).

Враховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов до висновку, що між сторонами було укладено договір поставки у спрощений спосіб.

Враховуючи вищевикладене, укладений сторонами договір поставки у спрощений спосіб є достатньою та належною правовою підставою сплати позивачем відповідачу грошових коштів у розмірі 747 000,00 грн.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України).

Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України).

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ч. 1 ст. 663 Цивільного кодексу України).

Рахунок № 164 від 19.04.2021 на суму 747 000,00 грн жодних умов постачання товару, в тому числі строку поставки товару не містить.

Господарський суд зазначає, що будь-які належні та достовірні докази погодження сторонами строку поставки товару в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, оскільки зміст укладеного між сторонами договору не дає змоги визначити строк виконання зобов`язання з поставки товару, то відповідно до ч. 1 ст. 663 Цивільного кодексу України такий строк визначається згідно із положеннями ст. 530 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Господарський суд зазначає, що доказів звернення до відповідача із вимогою щодо поставки товару позивачем до суду не надано.

Таким чином, відповідно до положень чинного законодавства України строк виконання зобов`язання з поставки товару не є таким. що настав.

Враховуючи викладене, позивачем належними та допустимими доказами не доведено факту порушення продавцем свого зобов`язання щодо своєчасної передачі товару.

З огляду на викладене, сплачені позивачем відповідачу грошові кошти не можуть вважатися безпідставно набутими в розумінні ст. 1212 Цивільного кодексу України, оскільки сплачені на виконання договору поставки, укладеного сторонами у спрощений спосіб.

Згідно із ст. 14 ГПК України ("Диспозитивність господарського судочинства") суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду із вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу, факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи інтересу.

Тому зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову це зміна обставин (фактів), на яких ґрунтується вимога позивача.

Отже, попри обов`язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу.

Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

Суд зауважує, що особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Також, господарський суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України).

З аналізу положень ст. 693 Цивільного кодексу України вбачається, що право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати виникає у покупця у тому разі, якщо продавець не передав товар у встановлений строк.

Тобто, покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати лише у випадку, якщо продавець не здійснить поставку товару покупцю у встановлений договором строк, а за відсутності такого - у строк, визначений ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Оскільки позивачем не доведено факту порушення відповідачем свого зобов`язання з поставки товару, то відповідно у позивача не виникло право вимагати у відповідача повернення суми попередньої оплати.

За таких обставин, враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів прострочення продавцем виконання його обов`язку щодо передачі товару, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги про повернення попередньої оплати в сумі 271 825,00 грн є передчасними.

В даному випадку, враховуючи, що виставлений рахунок не містить строків поставки товару, Товариству з обмеженою відповідальністю "ДВК Альянс" необхідно було звернутись до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промхімцентр" з вимогою про поставку товару. Постачальник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги. В подальшому у випадку невиконання в цей строк постачальником зобов`язання щодо поставки товару Товариство з обмеженою відповідальністю "ДВК Альянс" має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд вважає позовні вимоги про стягнення з відповідача 271 825,00 грн не підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача у розмірі 4077,38 грн.

Керуючись ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду.

Суддя І.В. Мілєва