Рішення

від 22.05.2023 по справі 910/13875/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.05.2023Справа № 910/13875/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Ковтуна С.А., секретар судового засідання Мамонтова О.О., розглянувши справу

за позовом Інституту ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України

до Державного науково-контрольного інституту біотехнології і штамів мікроорганізмів

про зобов`язання вчинити дії

Представники:

від позивача Савчук В.О.

від відповідача Ткаченко Г.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До суду звернувся з позовом Інститут ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук України до Державного науково-контрольного інституту біотехнології і штамів мікроорганізмів про зобов`язання повернути незаконно зайняті споруди - два гаражі для автомобіля.

Суд своєю ухвалою від 19.12.2022 залишив без руху позовну заяву, встановив Інституту ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом подачі доказів сплати судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Позивач у строк, встановлений судом, усунув недоліки позовної заяви.

Також позивач подав заяву про зміну предмету позову, виклавши позовні вимоги в такій редакції: «Зобов`язати Державний науково-контрольний інститут біотехнології і штамів мікроорганізмів знести самочинно збудоване нерухоме майно два гаражі для автомобілів, розташовані на земельній ділянці (кадастровий номер 8000000000:72:045:0004) Інституту ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук по адресі: 03151, м. Київ, вул. Донецька, 30, за рахунок відповідача з приведенням земельної ділянки до попереднього стану».

За твердженням позивача, Державний науково-контрольний інститут біотехнології і штамів мікроорганізмів самовільно збудував два гаражі для автомобілів на земельній ділянці, яка належить на праві постійного користування позивачеві.

Суд своєю ухвалою від 17.01.2023 відкрив провадження у справі № 910/13875/22, постановив розглядати справу у порядку загального позовного провадження.

Відповідач відзиву не подав. Його представник під час розгляду справи по суті позов відхилив повністю посилаючись на те, що майно є державною власністю і з 1995 року він є його балансоутримувачем.

Розглянувши надані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

У 1977 році Радою Міністрів Української РСР (постанова від 04.07.1997 № 351) перетворено Київський філіал Українського науково-дослідного інституту експериментальної ветеринарії Південного відділення Всесоюзної академії сільськогосподарських наук в Український науково-дослідний ветеринарний інститут.

У 1990 році Український науково-дослідний ветеринарний інститут перейшов з підпорядкування Південного відділення Всесоюзної академії сільськогосподарських наук в підпорядкування Української академії аграрних наук (наказ Всесоюзної академії сільськогосподарських наук № 237 від 29.12.1990).

Наказом Української академії аграрних наук № 100 від 14.04.1992 Український науково-дослідний ветеринарний інститут перейменовано у Інститут ветеринарної медицини Української академії аграрних наук.

На підставі рішення Київської міської ради від 12.02.2004 № 43/1253 Інституту ветеринарної медицини Української академії аграрних наук видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ № 080661. За цим актом Інститут ветеринарної медицини Української академії аграрних наук є постійним користувачем земельної ділянки площею 0,9798 га, що розташована на вул. Донецькій, 30 у Солом`янському районі м. Києва, кадастровий номер земельної ділянки 8 000 000 000:72:045:0004. Земельна ділянка надана для експлуатації та обслуговування будівель і споруд лабораторного корпусу. Цей акт видано 04.02.2004.

У зв`язку з перейменуванням у 2010 році Української академії аграрних наук в Національну академію аграрних наук України (Указ Президента України № 8/2010) назву Інституту ветеринарної медицини Української академії аграрних наук змінено на Інститут ветеринарної медицини Національної академії аграрних України.

На земельній ділянці на вул. Донецькій, 30 у м. Києві, кадастровий номер 8 000 000 000:72:045:0004, землекористувачем якої є позивач, розташовані два гаражі, кожен з яких (літ. Д-1 та літ. Г-1) площею 19,4 кв.м. Ці обставини визнаються сторонами.

Відповідно до технічних паспортів, складених 05.11.2018 техніком з інвентаризації нерухомого майна за замовленням Державного науково-контрольного інституту біотехнології і штамів мікроорганізмів, гаражі збудовані у 1990 році. При складанні технічних паспортів не надано документів про введення їх в експлуатацію.

Гаражі з 1995 року обліковуються Державним науково-контрольним інститутом біотехнології і штамів мікроорганізмів як основні засоби і він є їх балансоутримувачем.

Відповідно витягу з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна, наданого Фондом державного майна України, бокси для автомобілів літ. Д-1 та літ. Г-1 за адресою: вул. Донецькій, 30 у м. Києві, є державним майном, суб`єктом управління, який здійснює управління майном (гаражами), є Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, балансоутримувачем цього державного майна є Державний науково-контрольний інститут біотехнології і штамів мікроорганізмів.

Вирішуючи спір суд виходить з такого.

Зміст права державної власності, які і будь-якого права власності, відображено у ст. 319 ЦК України, і він пов`язаний з правом володіння, користування і розпорядження. Ці правомочності від імені та в інтересах держави Україна здійснюють відповідні органи державної влади (ч. 2 ст. 326 ЦК України).

Правові основи управління об`єктами державної власності визначає Закон України «Про управління об`єктами державної власності» (далі - Закон).

У розумінні Закону (ст. 1) управління об`єктами державної власності - це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Суб`єкти управління об`єктами державної власності наведені у ст. 4 Закону, серед яких є міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи.

Цим же Законом (ст. 12) запроваджено функціонування Єдиного реєстру об`єктів державної власності. Єдиний реєстр об`єктів державної власності є автоматизованою системою збирання, обліку, накопичення, оброблення, захисту та надання інформації про нерухоме майно, у тому числі передане в оренду (лізинг), концесію або заставу, державних підприємств, установ та організацій, а також про корпоративні права держави та державне майно, що не увійшло до статутного капіталу господарських структур (ч. 1). Реєстр формується Фондом державного майна України за участю центральних органів виконавчої влади, що забезпечують реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, у сфері статистики, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, Антимонопольного комітету України, інших уповноважених органів управління, а також Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, на єдиних методологічних засадах, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (абз. 1 ч. 2). Формування Реєстру в частині нерухомого майна здійснюється на підставі відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманих зазначеними в абзаці першому цієї частини органами відповідно до законодавства (абз. 2 ч. 2).

Право державної власності реалізується також за допомогою таких способів, як право господарського відання і оперативного управління (статті 136, 137 Господарського кодексу України). Право господарського відання і оперативного управління є речовими правами суб`єкта підприємництва на володіння, користування і розпорядження майном, закріпленим за ним власником. Як право господарського відання, так і право оперативного управління є обмеженими речовими правами, які не можна повністю прирівнювати до права власності, тому що частина права, яка прямо чи опосередковано стосується розпорядження державним майном, буде завжди вужча за обсягом, ніж право власності.

Отже, щодо спірного майна (гаражі літ. Д-1 та літ. Г-1 площею 19,4 кв.м. кожен) весь обсяг повноважень з володіння, користування і розпоряджання здійснює Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів як суб`єкт управління об`єктами державної власності.

Право користування земельною ділянкою є речовим правом на чуже майно, яке підлягає захисту на рівні права власності (статті 395, 396 ЦК України).

Порушення права власності, яке не пов`язано з невиконанням зобов`язань, є порушенням права власності як абсолютного права, захист якого здійснюється речово-правовими заходами, до яких належить позов про захист права власності від порушень, не пов`язаних з володінням (негаторний позов).

З огляду на викладене, вимога про знесення майна як самочинно збудованого є вимогою користувача земельної ділянки про усунення перешкод у здійсненні ним права користування цієї ділянкою як майном. Внаслідок знесення майна, яке є нерухомим, останнє перестане існувати як об`єкт цивільних прав, тобто перестане бути об`єктом, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Аналізуючи наведене суд дійшов висновку, що особою, до якої повинна бути пред`явлена вимога про знесення майна як самочинно збудованого, є особа, права якої як власника цього майна після знесення перестануть існувати.

Державний науково-контрольний інститут біотехнології і штамів мікроорганізмів є балансоутримувачем спірних гаражів, тобто наділений щодо цього майна обмеженими речовими правами, які не можна повністю прирівнювати до права власності. Як зазначено судом вище, щодо гаражів весь обсяг повноважень з володіння, користування і розпорядження здійснює Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів як суб`єкт управління об`єктами державної власності. Отже, остання повинна бути відповідачем за вимогою про знесення майна.

Підсумовуючи наведене суд вважає, що Державний науково-контрольний інститут біотехнології і штамів мікроорганізмів є неналежним відповідачем за вимогою про знесення гаражів, право державної власності на які від імені держави здійснює Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, а тому позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України суд покладає на позивача 2481,00 грн судового збору та повертає позивачеві з Державного бюджету України 4419,00 грн судового збору.

На підставі викладеного, керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 248 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Відмовити Інституту ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук у задоволенні позову до Державного науково-контрольного інституту біотехнології і штамів мікроорганізмів.

2. Покласти судові витрати на Інститут ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук.

3. Повернути Інституту ветеринарної медицини Національної академії аграрних наук з Державного бюджету України 4419,00 грн судового збору, сплаченого платіжним дорученням № 301 від 27.12.2022.

Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення складено 21.06.2023.

Суддя С. А. Ковтун