Рішення

від 20.06.2023 по справі 922/1488/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" червня 2023 р.м. ХарківСправа № 922/1488/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Державного публічного акціонерного товариства "Будівельна компанія "Укрбуд" (02002, м. Київ, вул. М. Раскової, 23; адреса фактичного місцезнаходження: 02002, м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, 23; код ЄДРПОУ:33298371) до Товариства з обмеженою відповідальністю "БРУС ТАУ" (61002, м. Харків, вул. Свободи, 7/9; код ЄДРПОУ: 39222093) про стягнення заборгованості без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

19.04.2023 Державне публічне акціонерне товариство "Будівельна компанія "Укрбуд" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "БРУС ТАУ", в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БРУС ТАУ" заборгованість за договором оренди нерухомого майна у загальному розмірі 123 163,52 грн. з яких: основна заборгованість у розмірі 69 616,48 грн., пеня у розмірі 5 169,47 грн., штраф у розмірі 19 882,56 грн., інфляційні витрати у розмірі 28 495,01 грн., а також стягнути з відповідача судові витрати, що складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на порушення відповідачем умов договору оренди №КС/20-0010 нерухомого майна державного публічного акціонерного товариства «Будівельна компанія «Укрбуд» від 01.12.2019 в частині сплати своєчасних та в повному обсязі орендних платежів.

21.04.2023 ухвалою Господарського суду Харківської області прийнято позовну заяву Державного публічного акціонерного товариства "Будівельна компанія "Укрбуд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "БРУС ТАУ" про стягнення заборгованості до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/1488/23. Вирішено розгляд справи №922/1488/23 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачу встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов (ст.251 ГПК України), строк 15 днів з дня отримання цієї ухвали для подання клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження (ч.7 ст.252 ГПК України) та строк 5 днів на подання до суду заперечень на відповідь позивача на відзив з дня його отримання, оформлених відповідно до ст.167 ГПК України.

В той же день, для надання можливості відповідачу скористатися своїми процесуальними правами відповідно до ст.251, ст.252 та ст.167 Господарського процесуального кодексу України, суд, з використанням установи поштового зв`язку АТ "Укрпошта", направив на адресу відповідача -Товариства з обмеженою відповідальністю "БРУС ТАУ" (61002, м. Харків, вул. Свободи, 7/9) вищезазначену ухвалу суду про відкриття провадження по справі №922/1488/23 від 21.04.2023 рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Однак, вказану судову кореспонденцію 03.05.2023 повернуто на адресу суду з відміткою пошти в довідці ф.20: "адресат відсутній за вказаною адресою".

Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду.

Такі принципи господарського судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі, реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов`язків, до яких, зокрема, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення (відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №909/595/21).

29.05.2023 ухвалу суду про відкриття провадження по справі №922/1488/23 від 21.04.2023 було повторно направлено на адресуТовариства з обмеженою відповідальністю "БРУС ТАУ", а саме: 61002, м. Харків, вул. Свободи, 7/9, яка збігається із адресою, зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як адреса місцезнаходження юридичної особи. Відповідна адреса також вказана позивачем в позовній заяві.

Як вбачається з матеріалів справи, вищезазначену судову кореспонденцію повернуто на адресу суду з відміткою пошти в довідці ф.20: "адресат відсутній за вказаною адресою".

Згідно із ч.1 ст.10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідно до ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ч.7 ст.120 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Інформації ж про іншу адресу відповідача у суду немає.

Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (постанова Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі № 904/9904/17).

Таким чином суд дійшов висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи.

Водночас, відповідач своїм правом наданим відповідно до ст.251, ст.252 ГПК України не скористався, відзив на позов не надав, з клопотанням про розгляд справи в порядку загального позовного провадження до суду не звертався.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.

Крім того, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.

Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Проте, станом на 20.06.2023 від відповідача будь-яких заяв чи пояснень по суті спору не надходило.

Приймаючи до уваги належне повідомлення відповідача про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність у матеріалах справи достатньої кількості документів для розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про її розгляд за наявними матеріалами.

Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

01.12.2019 міжДержавним публічним акціонерним товариством "Будівельна компанія "Укрбуд" (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЬФАБУД КАПІТАЛ" (орендар) було укладено договір оренди №КС/20-0010 нерухомого майна державного публічного акціонерного товариства «Будівельна компанія «Укрбуд» (надалі - Договір) (а.с.13-17 т.1).

Відповідно до п.1.1. Договору, орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нерухоме майно (надалі - майно), склад, загальна площа та цільове призначення якого визначається сторонами в Акті приймання-передачі майна (Додаток №1 до Договору), що розташоване у нежитловій будівлі (комплексі будівель та споруд) за адресою: 02002, м. Київ, вул. Є. Сверстюка, 23 (надалі - об`єкт), яка належить орендодавцю на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 13.07.2004 №897.

Вартість майна, що передається в оренду за умовами цього Договору, визначається за його балансовою вартістю згідно відомостей бухгалтерського обліку орендодавця (п.1.3.Договору).

Плата за користування майном (надалі - орендні платежі) здійснюються орендарем щомісячно (п.1.4.Договору).

Згідно з п.1.7. Договору, на правовідносини цього Договору не поширюється дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Орендар вступає у строкове платне користування майном від дати укладання сторонами акту приймання-передачі майна в оренду (Додаток 1 до цього Договору) і користується ним протягом встановленою цим договором строку (терміну) (п.2.1.Договору).

У разі припинення цього Договору орендар зобов`язується негайно повернути майно орендодавцю. майно вважається повернутим з моменту укладання сторонами акту приймання-передачі (повернення) майна з оренди (додаток до цього Договору) (п.2.3.Договору).

Згідно з п.3.1 Договору орендні платежі за місяць оренди майна є договірними і визначаються згідно узгодженого з орендарем розміру щомісячного платежу за оренду майна (Додаток 2 до цього Договору) та складається із плати за користування майном (орендна плата) та відшкодування витрат орендодавця на утримання (забезпечення комунальними послугами, експлуатація та обслуговування) об`єкту, пропорційно площі майна, переданого в оренду.

Вартість оренди майна сторонами визначена із врахуванням індексу інфляції протягом всього строку (терміну дії) цього Договору (п.3.1.1Договору).

Розмір орендних платежів збільшується у разі збільшення витрат орендодавця на утримання об`єкту (в тому числі, але невиключно, плати (цін і тарифів) за електричну та теплову енергію, водопостачання та водовідведення, технічне обслуговування ліфтів, пожежної сигналізації, плати за землю, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, послуг по вивозу сміття та інших видів робіт і послуг по експлуатації та обслуговуванню об`єкту) (п.3.1.2.Договору).

Зміна розміру орендних платежів оформлюється між сторонами шляхом укладання нового розміру щомісячного платежу (Додаток №2), який є невід`ємною частиною Договору (п.3.1.3.Договору).

Відповідно до п.3.2. Договору, орендні платежі сплачуються у безготівкову порядку шляхом перерахування орендарем грошових коштів на поточний рахунок орендодавця в банківській установі.

Орендар протягом п`яти календарних днів від дати укладення цього Договору сплачує орендний платіж за перший місяць оренди згідно наданого орендодавцем рахунку-фактури, який включає плату за фактичну кількість днів оренди першого місяця із розрахунку розміру щомісячного орендного платежу (п.3.3.Договору).

У подальшому орендар зобов`язаний сплачувати орендні платежі за поточний місяць оренди не пізніше десятого числа поточного місяця у розмірі щомісячного орендного платежу на підставі рахунку-фактури, який орендар не пізніше п`ятого чиста поточного місяця повинен отримати у орендодавця (п.3.4.Договору).

Несвоєчасне отримання орендарем рахунку-фактури не звільняє його від зобов`язання вчасно та в повному обсязі сплачувати орендні платежі, визначені цим Договором (п.3.5.Договору).

Надлишкові суми орендних платежів, що надійшли орендодавцю підлягають заліку в рахунок наступних орендних платежів за цим Договором або поверненню орендарю за його письмовою вимогою (п.3.6.Договору).

Документом, що підтверджує факт надання оренди Майна для бухгалтерського та податкового обліку є Акт наданих послуг, який орендар не пізніше п`ятого числа місяця, наступного за розрахунковим, повинен отримати у орендодавця та в термін до десятого числа місяця, наступного за розрахунковим повернути орендодавцеві один примірник укладеного належним чином Акту надання послуг або в цей же термін надати орендодавцеві мотивовану письмову відмову від укладання Акту наданих послуг (п.3.7.Договору).

У разі, якщо у строки визначені п.3.7 цього Договору орендар не з`явився до орендодавця за отриманням Акту наданих послуг або не повернув останньому один примірник укладеного належним чином Акту наданих послуг або не надав мотивовану письмову відмову від укладанні Акту наданих послуг, послуги за цим Договору вважаються такими, що надані орендодавцем належним чином і в повному обсязі, а Акт наданих послуг укладається орендодавцем в односторонньому порядку (п.3.8.Договору).

Відсутність укладеного орендарем належним чином Акту наданих послуг, припинення орендодавцем на умовах цього Договору доступу орендаря до орендованого майна не позбавляє орендодавця права стягувати з орендаря орендні платежі за цим Договором в повному обсязі (п.3.9.Договору).

Згідно з п.4.2. Договору орендар зобов`язався своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендодавцю орендні платежі.

Пунктом 8.2. Договору сторонами визначено, що якщо у випадку зміни розміру орендного платежу (п.3.1. цього Договору) орендар протягом 5 (п`яти) банківських днів з дня отримання від орендодавця нового розміру щомісячного орендного платежу не узгоджує такі зміни і не підписує новий розмір щомісячного орендного платежу (додаток 2). При цьому продовжує надалі користуватися майном, то орендодавець розцінює такі дії орендаря як погодження та узгодження ним зміни розміру орендних платежів (частина друга і третя ст. 205 та ст. 654 ЦК України).

За невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором сторони несуть відповідальність згідно з законодавством України та цим Договором (п.9.1.Договору).

Згідно з п.9.2. Договору, за несвоєчасне внесення орендних платежів (після 15 числа поточного місяця) орендар сплачує на користь орендодавця пеню у розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення до 28 числа поточного місяця включно, а у разі несплати орендних платежів до 28 числа поточного місяця, орендар, крім зазначеної пені, сплачує на користь орендодавця штраф в розмірі 25% від суми простроченого платежу.

Відповідно до п.10.1. Договору, цей Договір діє до 30.11.2020 включно.

Згідно Акту приймання-передачі в оренду нерухомого майна від 01.12.2019, орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нерухоме майно загальною площею 16,00 м.кв., яке розташоване у нежитловій будівлі (комплексі будівель та споруд) за адресою: 02002, м. Київ, вул. Є. Сверстюка, 23, поверх 6, приміщення 622 (а.с.18 т.1).

В той же день, сторонами було погоджено Розмір суми щомісячного платежу за оренду нерухомого манна, що належить державному публічному акціонерному товариству "Будівельна компанія "Укрбуд" в адмінбудинку за адресою: 02002, м. Київ, вул. Є. Сверстюка, 23 (Додаток №2) та Перелік осіб, які від орендодавця уповноважені підписувати первинні документи, що складаються на виконання договору оренди нерухомого майна державного публічного акціонерного товариства «Будівельна компанія «Укрбуд» від 01.12.2019 №КС/20-0010 (рахунки (рахунки-фактури) на сплату орендних платежів, на відшкодування вартості електроенергії та комунальних послуг, спожитих у зв`язку з орендною майна, акти виконаних робіт (наданих послуг) тощо), та зразки власноручних і факсимільних (факсиміле) підписів таких осіб (Додаток №3 (а.с.19-20 т.1).

Згідно Додатку №2 від 01.12.2019 загальна сума щомісячного орендного платежу становить 6 413,76 грн.

17.12.2019 між Державним публічним акціонерним товариством "Будівельна компанія "Укрбуд" (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЬФАБУД КАПІТАЛ" (орендар) було укладено додаткову угоду №1 до договору оренди №КС/20-0010 нерухомого майна державного публічного акціонерного товариства «Будівельна компанія «Укрбуд» (надалі - Додаткова угода №1) (а.с.21-17 т.1).

Згідно Додаткової угоди №1 сторони дійшли взаємної згоди внести зміни до п.10.1. Договору.

Так, згідно п.10.1. Договору, цей Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та передачі орендодавцем майна орендареві згідно з актом приймання-передачі майна в оренду (додаток 1 до цього Договору) і діє по 31.10.2022 включно.

Як стверджує позивач, на виконання п.3.1.3 Договору позивач надав відповідачеві для підписання новий Додаток 2 до цього Договору - Розмір суми щомісячного платежу за оренду нерухомого майна, що належить Державному публічному акціонерному товариству «Будівельна компанія «Укрбуд», від 01.12.2020.

Згідно Додатку №2 від 01.12.2020 загальна сума щомісячного орендного платежу становить 6 734,40 грн. (а.с.22 т.1).

Вказаний Додаток відповідачем не підписано, проте заперечень щодо його підписання матеріали справи не містять.

Як стверджує позивач, відповідач не надав підписаного ним примірника Розміру суми щомісячного платежу від 01.12.2020 та вказаний примірний позивачеві не повернув, але продовжив користуватися орендованим майном.

На переконання позивача, така поведінка відповідача свідчить про погодження та узгодження ним Розміру суми щомісячного платежу від 01.12.2020, а саме: зміни з 01.12.2020 щомісячного орендного платежу і розміру в сумі 6 413,76 грн. на розмір в сумі 6 734,40 грн. з ПДВ.

29.12.2021 Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЬФАБУД КАПІТАЛ" було внесено зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в частині найменування та місцезнаходження, зокрема, змінено найменування товариства з Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬФАБУД КАПІТАЛ" на Товариство з обмеженою відповідальністю "БРУС ТАУ".

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було виставлено відповідачу рахунки-фактури з оплати оренди за період з грудня 1019 року по грудень 2021 року на загальну суму 164 512,32 грн. (а.с.23-35 т.1).

Згідно банківських виписок відповідачем сплачено орендні платежі частково в сумі 94 895,84 грн. (а.с.36-51 т.1).

21.102021 позивач звернувся до відповідача з претензією про сплату заборгованості, в якій позивач попередив відповідача, що у випадку непогашення заборгованості до 21.11.2021 позивач змушений буде у встановленому чинним законодавством порядку звернутися до господарського суду для примусового стягнення заборгованості із застосуванням до відповідача негативних фінансових наслідків за невиконання договірних зобов`язань (а.с.60-61 т.1).

Проте, як стверджує позивач, відповідач відповіді на претензію не надав та всупереч положенням Договору належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання по сплаті орендних платежів, чим спричинив виникнення заборгованості за оренду майна у сумі 69 616,48 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (стаття 626 Цивільного кодексу України).

Згідно з приписами статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як було встановлено судом, 01.12.2019 між Державним публічним акціонерним товариством "Будівельна компанія "Укрбуд" (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АЛЬФАБУД КАПІТАЛ" (орендар) було укладено договір оренди №КС/20-0010 нерухомого майна державного публічного акціонерного товариства «Будівельна компанія «Укрбуд», відповідно до п.1.1. якого, орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нерухоме майно, склад, загальна площа та цільове призначення якого визначається сторонами в Акті приймання-передачі майна, що розташоване у нежитловій будівлі (комплексі будівель та споруд) за адресою: 02002, м. Київ, вул. Є. Сверстюка, 23, яка належить орендодавцю на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 13.07.2004 №897.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 13.07.2004 №897, з метою забезпечення ефективного розвитку будівництва утвореноДержавне публічне акціонерне товариство "Будівельна компанія "Укрбуд" у формі відкритого акціонерного товариства. Установлено, що 100% акцій компанії до прийняття рішення про їх продаж залишаються у державній власності.

Згідно п.19 Статуту Державного публічного акціонерного товариства "Будівельна компанія "Укрбуд", а також відповідно до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємці та громадських формувань, засновником та єдиним акціонеромДержавного публічного акціонерного товариства "Будівельна компанія "Укрбуд" є Держава в особі Кабінету Міністрів України.

Разом з цим, згідно з п.1.7. Договору на правовідносини цього Договору не поширюється дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

За приписами статті 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Приписами статті 283 Господарського кодексу України встановлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Суд установив, що відповідачу на підставі договору оренди №КС/20-0010 нерухомого майна державного публічного акціонерного товариства «Будівельна компанія «Укрбуд» від 01.12.2019, 01.12.2019 було передано в строкове платне користування нерухоме майно загальною площею 16,00 м.кв., яке розташоване у нежитловій будівлі (комплексі будівель та споруд) за адресою: 02002, м. Київ, вул. Є. Сверстюка, 23, поверх 6, приміщення 622, що підтверджується Актом приймання-передачі в оренду нерухомого майна від 01.12.2019.

Відповідно до частини першої статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно із частиною першою статті 286 Господарського кодексу України орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з п.3.1 Договору орендні платежі за місяць оренди майна є договірними і визначаються згідно узгодженого з орендарем розміру щомісячного платежу за оренду майна (Додаток 2 до цього Договору) та складається із плати за користування майном (орендна плата) та відшкодування витрат орендодавця на утримання (забезпечення комунальними послугами, експлуатація та обслуговування) об`єкту, пропорційно площі майна, переданого в оренду.

Вартість оренди майна сторонами визначена із врахуванням індексу інфляції протягом всього строку (терміну дії) цього Договору (п.3.1.1Договору).

Розмір орендних платежів збільшується у разі збільшення витрат орендодавця на утримання об`єкту (в тому числі, але невиключно, плати (цін і тарифів) за електричну та теплову енергію, водопостачання та водовідведення, технічне обслуговування ліфтів, пожежної сигналізації, плати за землю, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, послуг по вивозу сміття та інших видів робіт і послуг по експлуатації та обслуговуванню об`єкту) (п.3.1.2.Договору).

Зміна розміру орендних платежів оформлюється між сторонами шляхом укладання нового розміру щомісячного платежу (Додаток №2), який є невід`ємною частиною Договору (п.3.1.3.Договору).

Орендар протягом п`яти календарних днів від дати укладення цього Договору сплачує орендний платіж за перший місяць оренди згідно наданого орендодавцем рахунку-фактури, який включає плату за фактичну кількість днів оренди першого місяця із розрахунку розміру щомісячного орендного платежу (п.3.3.Договору). У подальшому орендар зобов`язаний сплачувати орендні платежі за поточний місяць оренди не пізніше десятого числа поточного місяця у розмірі щомісячного орендного платежу на підставі рахунку-фактури, який орендар не пізніше п`ятого чиста поточного місяця повинен отримати у орендодавця (п.3.4.Договору). Несвоєчасне отримання орендарем рахунку-фактури не звільняє його від зобов`язання вчасно та в повному обсязі сплачувати орендні платежі, визначені цим Договором (п.3.5.Договору).

Згідно Додатку №2 від 01.12.2019 загальна сума щомісячного орендного платежу становить 6 413,76 грн.

В подальшому, як стверджує позивач, на виконання п.3.1.3 Договору позивач надав відповідачеві для підписання новий Додаток 2 до цього Договору - Розмір суми щомісячного платежу за оренду нерухомого майна, що належить Державному публічному акціонерному товариству «Будівельна компанія «Укрбуд», від 01.12.2020 (Додаток №2 від 01.12.2020), згідно якого загальна сума щомісячного орендного платежу становить 6 734,40 грн.

Вказаний Додаток №2 від 01.12.2020 відповідачем не підписано, заперечень щодо його підписання матеріали справи не містять.

Суд звертає увагу, що згідно банківських виписок відповідачем 29.01.2021, 02.04.2021 та 06.07.2021 було здійснено оплату орендних платежів у сумі 6 734,40 грн., що фактично свідчить про згоду відповідача на збільшення розміру суми щомісячного платежу за оренду нерухомого майна до суми передбаченої Додатком №2 від 01.12.2020.

За таких обставин, позивач починаючи з 01.12.2020 нараховував відповідачу орендну плату у розмірі 6 734,40 грн.

Як було встановлено судом, позивачем було виставлено відповідачу рахунки-фактури з оплати оренди за період з грудня 1019 року по грудень 2021 року на загальну суму 164 512,32 грн.

Згідно банківських виписок відповідачем сплачено орендні платежі частково в сумі 94 895,84 грн.

Доказів сплати відповідачем заборгованості з орендних платежів у розмірі 69 616,48 грн. матеріали справи не містять.

Згідно із частиною шостою статті 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Норма права, закріплена у частині шостій статті 762 Цивільного кодексу України, визначає в якості підстави звільнення від зобов`язання сплатити орендну плату об`єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає. Обставини, зазначені у даній статті можуть бути спричинені, зокрема, й безпосередньо вольовою дією як орендодавця, так і орендаря.

Для застосування вказаної норми та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном, визначальною умовою звільнення від сплати орендної плати є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем і він не відповідає за це, мають бути доведені.

Доказів наявності обставин, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане відповідачем матеріали справи не містять.

Відповідно до частини першої статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Згідно із частинами першою і другою статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Отже зазначеною нормою встановлено основне правило щодо можливості припинення зобов`язання лише на підставі договору або закону. При цьому припинення зобов`язання на вимогу однією зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами договору.

Доказів припинення договору оренди №КС/20-0010 нерухомого майна державного публічного акціонерного товариства «Будівельна компанія «Укрбуд» від 01.12.2019 матеріали справи також не містять.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що зТовариства з обмеженою відповідальністю "БРУС ТАУ" на користь Державного публічного акціонерного товариства "Будівельна компанія "Укрбуд" підлягає до стягнення орендна плата у розмірі 69 616,48 грн., що утворилась у період з грудня 1019 року по грудень 2021 року та яку розраховано виходячи із розміру орендної плати, встановленої Додатком №2 від 01.12.2019 та Додатком №2 від 01.12.2020, у зв`язку із чим позов в цій частині підлягає задоволенню.

Разом з цим, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 5 169,47 грн. та штраф у розмірі 19 882,56 грн.

Частина 1 статті 217 Господарського кодексу України визначає, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Частина 2 зазначеної статті визначає такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.

Відповідно до ст.230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч.2 ст.549 Цивільного кодексу України).

Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Застосування штрафних санкцій, спрямовано перш за все на покарання за допущене правопорушення.

Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов`язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 Цивільного кодексу України).

Згідно зі частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Разом з тим, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до п.4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 №10 даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

В силу приписів частини 1 статті 231 Господарського кодексу України Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Згідно частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Відповідальність у вигляді пені та штрафу передбачена пунктом 9.2. Договору.

Так, сторони погодили, що за несвоєчасне внесення орендних платежів (після 15 числа поточного місяця) орендар сплачує на користь орендодавця пеню у розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення до 28 числа поточного місяця включно, а у разі несплати орендних платежів до 28 числа поточного місяця, орендар, крім зазначеної пені, сплачує на користь орендодавця штраф в розмірі 25% від суми простроченого платежу.

Верховний Суд у постанову по справі №917/194/18 від 02.04.2019 вказав, що одночасне стягнення зі сторони, яка порушила господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст.61 Конституції, оскільки вони є формами неустойки та видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Наведена правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17.

З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем). Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі №910/20107/17, від 21.05.2019 по справі №916/2889/13, від 16.04.2019 по справам №922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі №910/1389/18, від 14.02.2019 по справі №922/1019/18, від 22.01.2019 по справі №905/305/18, від 21.05.2018 по справі №904/10198/15, від 02.03.2018 по справі №927/467/17.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем до позовної заяви розрахунки штрафу та пені судом встановлено, що відповідні розрахунки позивачем здійснено арифметично вірно, а тому суд задовольняє позов в цій частині.

Також, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 28 495,01 грн.

Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 підкреслив, що платежі, встановлені ст.625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Також Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.

Отже, Верховний Суд України розв`язуючи спір застосовував принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16.

14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж,і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат суд встановив, що дані розрахунки є арифметично вірними, а тому суд задовольняє позов в цій частині.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людиниу справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людиниу справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Згідно з вимогами частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що суд задовольнив позов повністю, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.

Разом з цим, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати, пов`язані з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи позивач відносить витрати, пов`язані з відправленням Господарському суду Харківської області та відповідачу позовної заяви і доданих до неї документів. Сума витрат, яку позивач просить стягнути з відповідача становить 40,00 грн.

Відповідно до пункту 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Метою запровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективного захисту своїх прав в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, як зазначено у частині 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Разом з позовною заявою позивачем було надано опис вкладення в цінний лист, поштову накладну та квитанцію АТ "Укпошта" про сплату 42,00 грн. за пересилання на адресу відповідача копії позовної заяви та доданих до неї документів.

З них позивач просить стягнути 40,00 грн.

При цьому суд зазначає, що останній не має правових підстав виходити за межі зазначеного позивачем максимального розміру витрат.

Відповідно до висновків викладених в постанові КГС ВС від 21.06.2019 у справі №910/10126/18, поштові витрати, понесені стороною при направленні іншим учасникам справи кореспонденції, відносяться до судових витрат.

Пунктом 1 частини 4 статті 129 ГПК України встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

З огляду на викладене, вищевказані документально підтверджені судові витрати позивача на суму 40,00 грн. підлягають стягненню з відповідача в порядку ст.129 ГПК України.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Державного публічного акціонерного товариства "Будівельна компанія "Укрбуд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "БРУС ТАУ" про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути зТовариства з обмеженою відповідальністю "БРУС ТАУ" (61002, м. Харків, вул. Свободи, 7/9; код ЄДРПОУ: 39222093) на користьДержавного публічного акціонерного товариства "Будівельна компанія "Укрбуд" (02002, м. Київ, вул. М. Раскової, 23; адреса фактичного місцезнаходження: 02002, м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, 23; код ЄДРПОУ:33298371) основну заборгованість за договором оренди нерухомого майна у розмірі 69 616 (шістдесят дев`ять тисяч шістсот шістнадцять) грн. 48 коп., пеню у розмірі 5 169 (п`ять тисяч сто шістдесят дев`ять) грн. 47 коп., штраф у розмірі 19 882 (дев`ятнадцять тисяч вісімсот вісімдесят дві) грн. 56 коп., інфляційні втрати у розмірі 28 495 (двадцять вісім тисяч чотириста дев`яносто п`ять) грн. 01 коп., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп. та витрати, пов`язані з розглядом справи у розмірі 40 (сорок) грн. 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено "20" червня 2023 р.

СуддяТ.О. Пономаренко