Рішення

від 16.05.2023 по справі 705/2671/21

УМАНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №705/2671/21

2/705/460/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 травня 2023 року Уманський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Піньковського Р.В.

при секретарі Прокопенко І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Умані в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Черповоди» про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення орендної плати,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Стамбула В.М. звернувся до суду з позовом про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення орендної плати, в обґрунтування зазначивши наступне.

Між ОСОБА_1 та ТОВ «Черповоди» 19.04.2014 року було укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 2,05 га, кадастровий номер 7124389200:02:000:0442, яка розташована в адміністративних межах Черповодівської сільської ради Уманського району Черкаської області.

Вказаним договором встановлено, що ТОВ «Черповоди» сплачує орендну плату за користування земельною ділянкою в розмірі 5,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки за кожен рік користування.

Не зважаючи на досягнуті домовленості, ТОВ «Черповоди» систематично не виконує свій обов`язок орендаря, не сплачуючи орендну плату за період з 2018 по 2020 роки.

У зв`язку із зазначеним, позивач вважає, за необхідне розірвати вищевказаний договір оренди землі.

Вважає, що всього відповідачем не було сплачено на користь позивача орендної плати за період з 2018 року по 2020 рік 12867,61 грн., з урахуванням нормативної грошової оцінки орендованої земельної ділянки: у 2018 році 6901,65 грн.; у 2019 році 2982,98 грн., у 2020 році 2982,98 грн.

Також вважає, що з відповідача підлягають стягненню на користь позивача 3% річних від невиконаного зобов`язання у розмірі 635,79 грн. та інфляційні збитки 1304,77 грн.

Враховуючи систематичну несплату відповідачем орендної плати за договором оренди на користь позивача, права останнього, передбачені ст. ст. 24 та 25 ЗУ «Про оренду землі» були порушені.

У зв`язку з цим позивач вимушений звернутися до суду з цим позовом та просить суд розірвати договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 2,05 га, кадастровий номер 7124389200:02:000:0442, яка розташована в адміністративних межах Черповодівської сільської ради Уманського району Черкаської області, укладений 19.04.2014 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Черповоди».

Стягнути з відповідача на користь позивача орендну плату з урахуванням 3% річних та інфляційний витрат у розмірі 14808,17 грн., а також судові витрати в розмірі 26816 грн., з яких 25000,00 грн. витрати на правову допомогу та 1 816,00 грн. судовий збір.

На адресу суду керівником ТОВ «Черповоди», відповідача по справі, направлено відзив, у якому позовні вимоги не визнає та просить відмовити у задоволенні позову, з огляду на наступне.

Вважає твердження позивача про систематичну несплату орендної плати таким, що не відповідає дійсності, оскільки відповідно до п. 11 укладеного договору оренди землі річна плата за оренду становить 4604,93 грн., що на момент складання договору складає 5,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. У відповідності до п. 12 вказаного договору обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексації нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

У відповідності до вимог Податкового кодексу України сплата податку за орендовану земельну ділянку покладається на орендаря, тому, без урахування податків та зборів за період з 2018 року по 2020 рік відповідач мав би сплати позивачу оренду плату у розмірі: у 2018 році 5555,82 грн., у 2019 році 2401,30 грн., у 2020 році 2401,30 грн., тобто всього 10358,42 грн., а не 12867,61 грн., як це зазначено у позовній заяві та як просить позивач.

Крім того, звертають увагу суду, що у відповідності до вимог п. 13 договору оренди земельної ділянки орендар зобов`язаний виплачувати орендну плату, за винятком податку з доходів фізичних осіб, який перераховується орендарем до бюджету відповідно до законодавства, у строки, обумовлені цим договором, в грошовій формі, шляхом виплати орендної плати через касу орендаря, її безготівкового переказу за реквізитами, зазначеними у відповідній заяві орендодавця, її безготівкового переказу за реквізитами, зазначеними у відповідній заяві орендодавця, або, за погодженням сторін на момент здійснення виплат, в натуральній та відробітковій формі, а також шляхом поєднання вищезазначених форм плати.

Враховуючи вказане, звертають увагу суду, що позивач не зверталася до відповідача для отримання орендної плати за договором оренди землі у порядку, визначеному п. 13. Договору оренди землі.

Крім того, за інформацією, що наявна у відповідача, позивач не проживає в Україні, а вже тривалий час проживає за кордоном.

Запевняють, що відповідач жодним чином не заперечує проти виплати позивачу орендної плати за договором оренди земельної ділянки, однак позивач не зверталася до відповідача для отримання орендної плати через касу відповідача та не зверталася з відповідною заявою для безготівкового переказу за реквізитами.

Відповідно до п. 15 договору оренди землі орендна плата за поточний рік вноситься не пізніше 30 числі грудня такого року, а в разі, якщо орендодавцем не буде отримано орендну плату до 30 грудня поточного року, орендар не несе відповідальність щодо неотримання орендодавцем орендної плати вчасно та така несплата не буде вважатися несплатою орендної плати та/чи простроченням оплати. В будь-якому випадку за орендодавцем залишається право отримати орендну плату в будь який час, але орендодавець за таких умов не має права вимагати сплати неустойки.

В разі, якщо орендодавцем не буде отримано орендну плату до 30 листопада поточного року, орендар має право відкрити в банку, обраному на свій власний розсуд, поточний рахунок на користь орендодавця та перерахувати орендну плату на такий рахунок, або виплатити орендну плату поштовим переказом на адресу орендодавця, вказану в цьому договорі, або виплатити орендну плату поштовим переказом на адресу орендодавця, вказану в цьому договорі. В цьому разі обов`язок орендаря щодо виплати вважається виконаним з моменту прийняття поштового переказу для пересилання поштовим відділенням.

У зв`язку з тим, що позивач не зверталася до відповідача з вимогою про отримання орендної плати, несплата позивачу орендної плати не вважається несплаченою, і відповідач не може відповідальність за таке, а тому не може йти мова про сплату 3 % річних від невиконаного зобов`язання та інфляційних збитків.

Вважає, що відсутнє істотне порушення умов договору оренди землі, що в свою чергу свідчить про відсутність підстав для розірвання договору оренди землі та стягнення заборгованості зі сплати орендної плати за договором оренди землі у розмірі, що зазначений у позові.

Повністю заперечує проти задоволення позову в частині стягнення судових витрат та має намір в ході розгляду справи подати суду розрахунок судових витрат відповідача.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, від представника позивача Стамбули В.М. на адресу суду надійшло письмове клопотання, у якому просить суд розгляд справи проводити у його відсутність та у відсутність його довірителя, позовні вимоги підтримують та просять суд позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача ТОВ «Черповоди» в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомляли. Від адвоката Самойленко М.С. надійшла заява, у якій зазначає, що вона не є представником відповідача, оскільки 11.04.2022 між нею та ТОВ «Черповоди» було укладено додаткову угоду про розірвання договору № 01/07-2 від 01.07.2021 про надання правової допомоги адвокатом (професійної правничої допомоги), відповідно до п. 1 якої, сторони дійшли до згоди припинити дію по договору № 01/07-2 від 01.07.2021 про надання правової допомоги адвокатом за домовленістю сторін з дати укладення цієї додаткової угоди.

Суд, вивчивши письмові матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у заявах по суті та підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, із врахуванням заперечень відповідача, оцінивши позиції сторін та докази у справі за принципами, встановленими ст. 89 ЦПК України, прийшов до наступних висновків.

Згідно з ч.1 ст.15, ч.1 ст.16 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до приписів ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Вимоги ст. 264 ЦПК України зобов`язують суд під час ухвалення рішення вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог. Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Суд вважає, що спірні правовідносини, які виникли між сторонами у справі врегульовані нормами Конституції України, Цивільним кодексом України, Земельним кодексом України, Законом України «Про оренду землі».

Статтею 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Крім того, ст.41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Отже, із наведених судом норм Конституції України вбачається, що держава Україна приділяє особливу увагу захисту права власності на землю.

Відповідно до ст. 1, 13, 14 Закону України «Про оренду землі» оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України (220-2004-п).

Згідно ст. 18 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

За приписами ст.15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Відповідно до ст.35 Закону України «Про оренду землі» спори, пов`язані з орендою землі, вирішуються у судовому порядку.

Судом встановлено, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованої 15.08.2020 року за № 220421748, земельна ділянка кадастровий номер 7124389200:02:000:0442, площею 2,05 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована за адресою: Черкаська область, Уманський район, Черповодівська сільська рада, належить ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, серія та номер: ІІІ-ЧР №043894, виданий 06.03.2003 Черповодівською сільською радою народних депутатів.

19.04.2014 року було укладено договір оренди б/н вказаної земельної ділянки, який посвідчено приватним нотаріусом Шелудько В.П. Жашківського районного нотаріального округу Черкаської області. Строк дії договору: 10 років. Орендарем є Товариство з обмеженою відповідальністю «Черповоди», орендодавцем ОСОБА_1 . Орендна плата згідно п. 11 вказаного договору становить 5,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 4604,93 грн.

Згідно п.12 обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексації нормативної грошової оцінки Земельної ділянки. В разі інфляції, розмір орендної плати може бути збільшений в порядку, визначеному цим договором.

Відповідно до пункту 13 договору визначено, що орендар зобов`язаний виплачувати орендну плату, за винятком податку з доході фізичних осіб, який перераховується орендарем до бюджету відповідно до законодавства у строки, обумовлені цим договором. Пунктом 16 цього договору визначено, що розмір орендної плати переглядається за спільною згодою сторін.

Будь-яких доказів, щодо сплати орендної плати на користь позивача ОСОБА_1 , відповідачем не надано, крім того, у відзиві на позовну заяву, представник відповідача посилається на те, що орендна плата не була виплачена позивачу, у зв`язку з тим, що остання не зверталася до орендаря з метою отримання орендної плати, та взагалі позивач перебувала за кордоном.

Підставою для звернення позивача до суду стало те, що відповідачем було порушено умови спірного договору оренди щодо порядку та строків виплати орендної плати.

Отже, за період з 2018 по 2020 роки орендна плата позивачу взагалі виплачена не була.

Представником позивача ставилося питання щодо стягнення з відповідача орендної плати за період з 2018 по 2020 роки з урахуванням інфляційних нарахувань і розмір такої орендної плати має становити 12867,61 грн., але з таким розміром орендної плати відповідач не погоджується та вважає, що розмір орендної плати, який мав би бути сплачений відповідачем на користь позивача, має становити 10358,42 грн.

Крім того, що відповідачем не надано жодного доказу в підтвердження виплати позивачу орендної плати, сам же представник відповідача зазначає, що виплата коштів не відбулася, оскільки позивач не зверталася до відповідача з такою вимогою. При цьому представник відповідача роз`яснює інші варіанти виплати орендної плати на користь позивача, але не вказує з яких причин, у разі незвернення позивача з вимогою про погашення боргу, відповідач не скористався такими варіантами для належного виконання умов договору оренди земельної ділянки в частині своєчасної виплати орендної плати.

Тобто загалом, товариство не оспорює, що орендна плата не виплачена, проте вважає, що це пов`язане з ухиленням позивача від її отримання.

Суд не погоджується з такими доводами відповідача, так як сплата орендної плати є обов`язком відповідача відповідно до умов договору. Із договору оренди землі вбачається, що відповідачу достовірно було відомо про місцезнаходження позивача, оскільки така інформація міститься у договорі.

Однак відповідач не надав жодного доказу на підтвердження факту сплатити орендної плати та факту ухилення позивача від отримання такої плати, зокрема, що орендодавцю було запропоновано, але він відмовився від отримання орендних платежів або орендар вживав інші заходи щодо виплати орендної плати, але не мав можливості її сплатити, у тому числі шляхом внесення коштів за місцем проживання позивача або шляхом внесення грошових коштів на депозит нотаріуса, нотаріальної контори, якщо не знав куди відправляти кошти на виконання договірного зобов`язання. Під час розгляду справи заборгованість по орендній платі також не була сплачена.

Матеріали справи не містять даних про умисне ухилення позивача від отримання орендної плати та вчинення будь-яких дій з боку відповідача для належного виконання ним обов`язку щодо сплати орендної плати.

У зв`язку із зазначеним, суд прийшов до висновку про те, що відповідачем не надано належних доказів на спростування вимог позивача щодо порушення умов договору оренди в частині не виплати орендної плати за договором оренди земельної ділянки з її власником і на час розгляду вказаної справи в суді, існує заборгованість у розмірі 12867,61 грн., яку саме фактично відповідач і визнає, але вважає, що має сплатити лише кошти без урахування відаповідних податків, оскільки згідно умов договору оренди такі витрати покладаються саме на відповідача.

Судом встановлено, що дійсно згідно з п. 13 договору оренди земельної ділянки орендар зобов`язаний виплачувати орендну плату, за винятком податку з доходів фізичних осіб, який перераховується орендарем до бюджету відповідно до законодавства, але при цьому орендна плата має нараховуватися саме із сумою ПДФО, а питання її відрахування вирішується при отриманні орендодавцем орендної плати. Тобто, у відповідності до вимог чинного податкового законодавства, нарахування орендної плати проводиться відповідно до визначеного розміру орендної плати, але виплата проводиться за винятком податку з доходів фізичних осіб, тому у вказаному випадку заборгованість по орендній платі становить саме 12867,61 грн. При цьому суд зазначає, що орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою саме згідно з договором оренди землі, а не Законом України «Про плату за землю» чи Податковим кодексом України.

Як убачається із матеріалів справи та змісту діючого договору оренди землі між сторонами спору відповідач у порушення п. п. 11-13 зазначеного правочину повно та своєчасно до 30 грудня поточного року, протягом 2018 - 2020 років добросовісно не виплатив визначений договірний розмір орендної плати за вказаний період оренди землі в сумі 12867,61 грн. без урахування індексів інфляції (проте з урахуванням податків та обов`язкових платежів, які необхідно нарахувати та сплатити відповідачу як податковому агенту). Саме цей договірний розмір орендної плати без урахування індексів інфляції, на думку суду, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в якості ефективного договірного способу захисту його порушеного права на своєчасне та повне отримання орендної плати за користування земельною ділянкою, оскільки доказів у підтвердження зворотного відповідач суду не надав. При цьому, суд ураховує те, що представник позивача навів методологічно та кулькуляційно правильний розрахунок орендної плати за вищевказаний період без урахування індексів інфляції за 2018 - 2020 роки. Тому позов у цій частині вимог є обґрунтований та відповідно підлягає повному задоволенню.

Щодо розміру інфляційних збитків та 3% річних за невиконані відповідачем зобов`язання, суд бере до уваги саме заборгованість у розмірі 12867,61 грн. та розрахунок вказаних сум наданий позивачем, який не було спростовано відповідачем, оскільки останній лише послався на те, що інфляційні збитки та 3% річних за невиконання умов договору взагалі не можуть бути нарахованими, так як позивач не зверталася до них з вимогою про отримання орендної плати, що було спростовано в ході розгляду цієї справи.

Таким чином, в даному випадку орендар має нести відповідальність, передбаченуст. 625 ЦК України, згідно положень ч.2 якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних не є штрафними санкціями та входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника (орендаря) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора (орендодавця) від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредитору (орендодавцю).

Оскільки наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційних нарахувань і 3 % річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права і інтересу, вони нараховуються незалежно від провини боржника.

Отже, правовідносини з виплати орендної плати за землю, які склалися між сторонами у справі на підставі договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 2,05 га, кадастровий номер 7124389200:02:000:0442, яка розташована в адміністративних межах Черповодівської сільської ради Уманського району Черкаської області від 19.04.2014 року, є грошовим зобов`язанням.

Таким чином, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

З урахуванням вказаних приписів закону та встановлених обставин справи суд вважає, що положення п.15 оскаржуваного договору оренди землі в частині того, що орендар не несе відповідальність щодо неотримання орендодавцем орендної плати вчасно та така несплата не буде вважатися несплатою орендної плати та/чи простроченням оплати, не можуть бути застосовані при вирішенні даного спору оскільки прямо суперечать вимогам законодавства та виключають відповідальність, передбачену ст.625 ЦК України.

За вказаних обставин, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по орендній платі підлягають задоволенню.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Пунктом 1 частини першої статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до частин першої, другої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У пункті д) частини першої статті 141 ЗК України передбачено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Згідно зі ст.13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Приписами ст. 24 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Згідно положень ст.25 Закону України «Про оренду землі» орендар земельної ділянки зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку.

Положеннями ст.32 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Отже, розглядаючи спори про розірвання договору оренди з підстав заборгованості по орендній платі, слід мати на увазі, що згідно зі статтями 13, 15, 21 Закону України «Про оренду землі» основною метою договору оренди земельної ділянки та одним з визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі. У разі систематичної несплати орендної плати за користування земельною ділянкою, тобто систематичне порушення договору оренди земельної ділянки може бути підставою для розірвання такого договору.

Таким чином, наведеними положеннями закону, які регулюють спірні відносини, передбачена систематична (два і більше випадки) несплата орендної плати, передбаченої договором, як підстава для розірвання договору оренди. Враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України.

Відповідно до пункту 36 договору оренди землі, його дія припиняється шляхом розірвання: за взаємною згодою сторін; за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також інших підстав, визначених законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 912/1385/17 (провадження № 12-201гс18) міститься висновок, що: «враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України. Відповідна правова позиція була викладена Верховним Судом України також у постанові від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1449цс17 і підстав для відступу від неї, як і від висновку у справі № 910/16306/13, Велика Палата Верховного Суду не вбачає. Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18) зазначено, що: «у пункті «д» частини першої статті 141 ЗК України визначено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати. Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться».

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст.13 ЦПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показання свідків.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Оцінивши належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок зібраних у справі доказів у їх сукупності суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про розірвання договору оренди є обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки знайшли своє підтвердження під час судового розгляду та доведені належними та допустимими доказами.

Щодо вимоги позивача про стягнення судових витрат суд зазначає наступне.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16.

Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому суд враховує, що у разі недотримання вимог частини ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Однак обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, тому суд враховує його під час обрання та застосування норм до спірних правовідносин з огляду на положення ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Згідно з ч. 8ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Судом встановлено, що між адвокатом Стамбулою В.М. та Макарською Л.А. було укладено Договір про надання правової допомоги від 05 травня 2021 року.

Згідно розрахунку робіт (наданих послуг) для надання правничої допомоги, викладених у позовній заяві, вартість наданих послуг становить 25 000 гривень.

Із наданого розрахунку встановлено, що підготовка позову від імені ОСОБА_1 про розірвання договору оренди земельної ділянки становить 15000,00 грн., участь в двох судовому засіданнях становить 10000,00 грн. по 5000,00 грн. за кожне.

Як убачається з досліджених судом матеріалів, вказана справа не є складною, при цьому судові засідання при розгляді вказаної справи проводилися в режимі відеоконференції, в тому числі за клопотанням представника позивача адвоката Стамбули В.М. Судові засідання по вказаній справі призначалися 4 рази, два з яких були відкладені, у зв`язку з неявкою в судове засідання учасників справи, в тому числі позивача та його представника. Тобто, об`єктивно об`єм виконаних робіт адвокатом і затрачений ним час не відповідають заявленим до стягнення витратам на правову допомогу.

Отже, враховуючи співмірність зазначеного представником позивача розміру його послуг зі складністю справи та виконаним обсягом робіт, ціною позову та значенням справи для позивача, суд приходить до висновку, що заявлений розмір витрат на правову допомогу є завищеним, а тому вважає, що достатнім розміром, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача є 12000,00 гривень, а саме 7000,00 грн. на підготовку позову та по 2500,00 грн. за кожне з двох судових засідань по цій справі.

Доводи представника відповідача про те, що представником позивача не було доведено належним чином факту оплати витрат адвоката, пов`язаних з наданням правничої допомоги (фактичної сплати), на думку суду не заслуговують на увагу, оскільки за висновками об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом за умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.

На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про оренду землі», ст. ст. 124 та 141 ЗК України, ст. 203, 207, 526, 625, 638, 651 ЦК України, ст.ст. 10, 12, 13, 81, 89, 141, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Розірвати договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 2,05 га, кадастровий номер 7124389200:02:000:0442, яка розташована в адміністративних межах Черповодівської сільської ради Уманського району Черкаської області, укладений 19.04.2014 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальність «Черповоди».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Черповоди» (ЄДРПОУ 36781270) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) заборгованість по орендній платі у розмірі 12867 (дванадцять тисяч вісімсот шістдесят сім) гривень 61 копійку, з урахуванням податку з доходів фізичних осіб, який перераховується орендарем до бюджету, відповідно до п. 13 договору оренди землі від 19.04.2014 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Черповоди» (ЄДРПОУ 36781270) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) гривень 00 копійок та витрати на правову допомогу у розмірі 12000 (дванадцять тисяч) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення до Черкаського апеляційного суду безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Р. В. Піньковський