Ухвала

від 20.06.2023 по справі 320/5141/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

20 червня 2023 року

м. Київ

справа № 320/5141/21

адміністративне провадження № К/990/21692/23

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Олендера І.Я., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29.12.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2023 у справі №320/5141/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інжинірінгова Компанія «Донгідроекоресурс» до Головного управління ДПС у Київській області, Державної податкової служби України про визнання протиправним дій, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління ДПС у Київській області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України 15.06.2023 звернулось з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та недотримання норм процесуального права, просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 29.12.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2023 у справі №320/5141/21 в частині задоволення позову та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Інжинірінгова Компанія «Донгідроекоресурс» відмовити в повному обсязі.

У поданій відповідачем касаційній скарзі також наведено підстави, що зумовили пропуск визначеного законом процесуального строку на касаційне оскарження спірних судових рішень.

Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання скаржником вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України в касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 цього Кодексу, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

При цьому, обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 2 і 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі:

- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; 2) постанову Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; 3) вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу (для пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України);

- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися (для пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України).

Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).

Також обов`язковою умовою при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 1 і 2 частини четвертої статті 328 КАС України є подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Так, керуючись частиною п`ятою статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22.12.2005 №3262, згідно з якою судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Єдиного державного реєстру судових рішень з`ясовано, що Верховний Суд ухвалами від 05.04.2023 та від 15.05.2023 раніше подані відповідачем касаційні скарги повернув скаржнику на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України як такі, що не містили обґрунтованих підстав для касаційного оскарження спірних у цій справі судових рішень. При цьому, у кожній зі своїх ухвал Верховний Суд послідовно зазначив про незмістовність наведеного скаржником обґрунтування підстав для касаційного оскарження відповідно до пунктів 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України та роз`яснив скаржнику вимоги щодо форми і змісту касаційної скарги, яким така має відповідати при викладенні підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, в тому числі, і у випадку подання касаційної скарги на підставі пунктів 1-4 частини четвертої статті 328, частин другої та третьої статті 353 КАС України.

Під час перевірки втретє поданої Головним управлінням ДПС у Київській області, утвореним на правах відокремленого підрозділу ДПС України касаційної скарги встановлено, що її зміст щодо підстав для касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій є майже ідентичним до тих, які було повернуто ухвалами Верховного Суду раніше та які суд касаційної інстанції визнав необґрунтованими.

Так, усуваючи недоліки попередньо поданих касаційних скарг, відповідач, посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, стверджує про неправильне застосування судами, зокрема, статей 61, 62, пункту 185.1 статті 185, статті 187, пунктів 201.1, 201.16 статті 201 Податкового кодексу України, пункту 12 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 №1246, частин першої, другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та зазначає ті ж самі постанови Верховного Суду, (з цитуванням окремих витягів з тексту зазначених у касаційній скарзі постанов), посилання на які судом вже визнано таким, що не доводить застосування судами першої та апеляційної інстанції норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування, у тому числі які викладені у цих постановах.

Поряд з цим, Суд у черговий раз звертає увагу відповідача, що наведені ним постанови Верховного Суду ухвалені за інших фактичних обставин справ, установлених судами, тому посилання заявника касаційної скарги на те, що судові рішення у цій справі ухвалені без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у зазначених ним постановах Верховного Суду, є безпідставними.

Вказівка на постанови Верховного Суду та зазначення мотивів незгоди з рішеннями судів попередніх інстанцій без взаємозв`язку з підставами касаційного оскарження, передбаченими частиною четвертою статті 328 КАС України, не означає, що касаційна скарга відповідає пункту 1 частини другої статті 330 цього ж Кодексу.

Обґрунтування формального зазначеного пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, аналогічно попередньо поданим касаційним скаргам, зводиться до незгоди із наданою судами правовою оцінкою встановленим обставинам у взаємозв`язку із наявними в матеріалах справи доказами, що не є тотожним застосуванню норм права без урахування висновків Верховного Суду; викладення обставин справи на підставі оцінки доказів, цитування встановлених контролюючим органом порушень та норм податкового законодавства з абстрактним зазначенням, що судами першої та апеляційної інстанцій рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.

Аналогічно попередньо поданим касаційним скаргам, скаржник, посилаючись на постанови Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки) не зазначає взаємозв`язку із посиланням: 1) на норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) який саме висновок у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

До того ж, у разі посилання на висновки Верховного Суду, які на думку скаржника не були враховані судами першої та/або апеляційної інстанцій, необхідно посилатися на ті висновки, які були зроблені на підставі дослідження норм, що підлягають застосуванню у спірних правовідносинах за однакових умов.

Скаржник, посилаючись на постанови Верховного Суду (з відтворенням у касаційні скарзі частини цих постанов) так і не обґрунтовує у чому він вбачає подібність правовідносин у справі, у якій подає касаційну скаргу, зі справами, які він вказує, і які були предметом розгляду касаційним судом.

Відповідач так і не наводить обґрунтування неправильного застосування норм права у взаємозв`язку із тими висновками, які стали підставою для задоволення позову, і про які зазначив Верховний Суд у своїх ухвалах.

Поряд з цим, Верховний Суд зауважує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній відповідачем постанові від 20.02.2023 урахував правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 22.10.2018 у справі №822/1817/18, від 21.05.2019 у справі №0940/1240/18, від 18.06.2020 у справі №824/245/19-а та від 10.08.2022 у справі №420/937/20, натомість скаржником так і не аргументовано, у чому, на його думку, полягає помилковість застосування Шостим апеляційним адміністративним судом цих позицій.

Таким чином, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що наведене скаржником обґрунтування не узгоджується із визначеною ним підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Також, як убачається зі змісту втретє поданої контролюючим органом касаційної скарги, останній, як і у раніше поданих, посилається на положення пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначаючи про наявність підстави для скасування судових рішень передбаченої пунктами 1, 4 частини другої статті 353 цього Кодексу. Доводить, що судами попередніх інстанцій не повно, не всебічно з`ясовано обставини справи й не досліджено докази, що призвело до порушення норм процесуального права, та свідчить про наявність підстав для їх скасування.

Поряд з цим, суд касаційної інстанції повторно вказує, що доводи про не встановлення судами істотних обставин справи або не дослідження доказів у справі є прийнятними за умови обґрунтованості заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу. Однак, з огляду на вищевикладене, пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржником належним чином не обґрунтовано і не зазначено, які саме обставини встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або які саме зібрані у справі докази, судом залишилися не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цими судами норм процесуального права, а вимогами касаційної скарги є не направлення справи на новий розгляд (як це передбачено статтею 353 КАС України), а скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій (в частині) з ухваленням нової постанови про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, що передбачено статтею 351 КАС України. До того ж, обставиною в розумінні КАС України є фактичні дані (певний матеріально-правовий факт), а не правова оцінка суду встановленому факту.

Доводи відповідача щодо цієї підстави касаційного оскарження фактично полягають в оспорюванні встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи та оцінкою судів доказів у справі.

Відповідно ж до частини першої статті 341 КАС України переоцінка доказів знаходиться поза межами касаційного перегляду справи. Відтак, і незгода з оцінкою судом доказів не може бути підставою касаційного оскарження.

Крім того, суд касаційної інстанції звертає увагу, що надання неправильної оцінки наявному у матеріалах справах доказу не є тотожним встановленню судом обставин на підставі недопустимого доказу. Недопустимим доказом у розумінні статті 74 КАС України є доказ, одержаний з порушенням закону.

Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, щодо форми і змісту касаційної скарги. Частиною першою статті 45 КАС України регламентовано, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України в частині належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, є процесуальним обов`язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями.

Не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, слід зазначити, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини восьмої статті 169 КАС України, відповідно до якої скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.

Однак, звертаючись з касаційною скаргою втретє, скаржник так і не виправив недоліків, які стали підставою для повернення попередніх касаційних скарг. Зазначене свідчить про формальний підхід скаржника до оформлення касаційної скарги та зловживання процесуальними правами.

Суд у черговий раз звертає увагу скаржника, що на стадії відкриття касаційного провадження, касаційний суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.

Суд повторно наголошує, що суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин, касаційна скарга Головного управління ДПС у Київській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України підлягає поверненню як така, що не містить належного викладення підстав (підстави) касаційного оскарження рішення Київського окружного адміністративного суду від 29.12.2021 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2023 у справі №320/5141/21. Посилання скаржника на приписи статей 242, 246, підпункту «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підміняють визначення таких підстав.

Відповідно до частини сьомої статті 332 КАС України копія ухвали про повернення касаційної скарги надсилається учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 цього Кодексу. Скаржнику надсилається копія ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.

Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи особисто або через представника.

На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Суд -

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29.12.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2023 у справі №320/5141/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інжинірінгова Компанія «Донгідроекоресурс» до Головного управління ДПС у Київській області, Державної податкової служби України про визнання протиправним дій, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії повернути особі, яка її подала.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи, скаржнику - копію даної ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Роз`яснити заявнику касаційної скарги, що її повернення не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя І.Я. Олендер