Постанова

від 20.06.2023 по справі 804/84/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2023 року

м. Київ

справа № 804/84/15

адміністративне провадження № К/9901/26681/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,

суддів - Хохуляк В.В, Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2015 року (головуючий суддя Добродняк І.Ю., судді: Бишевська Н.А., Семененко Я.В.)

у справі № 804/84/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Всесвіт»

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

У С Т А Н О В И В :

У січні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «Всесвіт» (далі - позивач, Товариство) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - відповідач, податковий орган), в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, якими збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток та за платежем податок на додану вартість.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 05.03.2015 року в задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що з наявних в матеріалах справи документів вбачається відсутність реальності здійснення фінансово-господарської діяльності з контрагентами позивача.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 10.11.2015 року скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нову постанову, якою позов задовольнив.

Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 05.12.2014 № 0002082201 та № 0002102201.

Суд апеляційної інстанції встановив, що відносини, що виникли між позивачем та його контрагентами - постачальниками, оформлені належним чином складеними первинними документами, їх реальність підтверджена матеріалами справи.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, податковий орган звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Податковий орган зазначає, що суд апеляційної інстанції не надав оцінку доводам відповідача, не дослідив в повному обсязі первинні документи товариства з урахуванням специфіки господарських операцій.

У запереченні на касаційну скаргу товариство стверджує, що всі первинні документи були надані до перевірки в повному обсязі, посилається на рішення господарського суду, якими встановлено факт господарських відносин, зазначає про неправомірність нарахування штрафних санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведено планову виїзну перевірку товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2012 року по 31.12.2013 року, за результатами якої складено акт від 23.10.2014 року №1327/22-01/31313654.

Перевіркою, зокрема, встановлено порушення:

1. п.135.1, п.135.2, п.135.4, п.п.135.5.4 ст.135, п.137.1, п.138.1, п.138.2, п.138.4, п.138.6 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, внаслідок чого підприємством занижено податок на прибуток всього на суму 3 786 992 грн;

2. п.185.1 ст.185, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.4, п.201.6, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, внаслідок чого підприємством занижено податок на додану вартість всього на суму 1 354 554 грн та його завищення на всього на суму 1 346 302 грн, що призвело до заниження податку на додану вартість на 8 252 грн.

На підставі висновків акта перевірки податковим органом 05.12.2014 року прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0002082201, яким збільшено суму грошового зобов`язання по податку на прибуток всього на суму 5 680 487 грн, з яких за основним платежем - 3 786 992 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 893 496 грн.

- № 0002102201, яким збільшено суму грошового зобов`язання по податку на додану вартість всього на суму 12 378 грн, з яких за основним платежем - 8 252 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 4 126 грн.

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

В ході перевірки податковий орган встановив, що по взаємовідносинам позивача з ТОВ «Газукраїна-2020», ТОВ «ТД Ветек», ПП «Багвам», ТОВ «Комсервіс Плюс», ПП «Сайтек», ТОВ «Стоун Девелопмент», ТОВ «Буд-Центр», ТОВ «МКГ-Бізнес», ТОВ «Єдиний Комп`ютінг», ТОВ «Раквере» неможливо підтвердити реальність придбання Товариством нафтопродуктів у цих контрагентів-постачальників та подальшої реалізації вищевказаних ТМЦ ТОВ «Екком LTD», ПП «Обрій», ТОВ «Енергонафта», ТОВ «ОТК-Самара», ТОВ «Атан-Крим», ТОВ ВКФ «Вельта» та інших.

Позивачем до матеріалів справи долучено відповідні договори та первинні документи, які проаналізовано судами попередніх інстанцій.

Суд першої інстанції окремо зазначив, що позивачем не було надано документів на підтвердження здійснення фінансово-господарської діяльності з ТОВ «Раквере» (ПП «Валга»). На відсутність вказаних документів посилається й податковий орган в касаційній скарзі.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції встановив, що з матеріалів справи вбачається, що товариство мало господарські відносини з придбання нафтопродуктів (дизельного палива, бензину тощо), зокрема, за договором поставки нафтопродуктів № 300303 від 30.03.2011, укладеним з ТОВ «Раквере» (постачальник) (т.1, а. с.21-24).

Суд касаційної інстанції, перевіривши вказане твердження, зазначає, що в першому томі справи на аркушах 7-58 міститься акт перевірки, на 29 сторінці якого (том 1 арк. с. 21) міститься аналіз господарських відносин між Товариством та ТОВ «Раквере», який в жодному разі не можливо розцінювати як первинний документ, підтверджуючий відповідні господарські операції.

З огляду на зазначене, суд не погоджується з висновком суду апеляційної інстанцій в частині того, що відносини, що виникли між позивачем та ТОВ «Раквере» оформлені належним чином складеними первинними документами, їх реальність підтверджена матеріалами справи.

Приписами статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частиною 1 статті 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судами попередніх інстанцій не проаналізовано надані позивачем первинні документи з огляду на їх відповідність вимогам частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема, не перевірено, чи містять документи посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Також, суд першої інстанції встановив, що в наданих до матеріалів справи позивачем товарно-транспортних накладних на відпуск нафтопродуктів не зазначено номер резервуару, здебільшого відсутня адреса пункту навантаження, номер подорожнього листа, а також не є можливим встановити особу, яка одержала вантаж.

Окрім того позивачем не було надано довіреностей, виписаних на отримання товару.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції зазначив, що товарно-транспортна накладна не є документом суворої звітності, а тим самим обов`язковою до застосування, відсутність товарно-транспортних накладних як і недоліки в товарно-транспортних накладних, може бути свідченням порушення правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов`язані з дотриманням вимог податкового законодавства та самі по собі не свідчать про безтоварність операції за наявності інших підтверджуючих документів.

Суд не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, оскільки операції постачання нафти і нафтопродуктів мають певні особливості.

Порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України визначено Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженою наказом Міністерства палива та енергетики, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв`язку, Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 року №281/171/578/155.

Вимоги цієї Інструкції є обов`язковими для всіх суб`єктів господарювання (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України (далі - підприємства).

Крім того, суд першої інстанції встановив, що згідно товарно-транспортних накладних перевізником є товариство.

Проте, ані суд першої, ані суд апеляційної інстанцій, не перевірили, чи були у товариства на момент здійснення господарських операцій свідоцтва про допущення транспортних засобів до перевезення визначених небезпечних вантажів. Надані до апеляційної скарги копії свідоцтв видані у 2014, 2015 роках, тобто пізніше перевіряємого періоду (том 3 арк. с. 191-196). Наявність свідоцтв, виданих раніше, судами не встановлено.

Враховуючи, що суд касаційної інстанції не має права збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази - суд позбавлений можливості перевірити правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права

Також, суд погоджується з доводом позивача, що судами не перевірено правомірність нарахування штрафних санкцій в обсязі 50 % від суми визначених податкових зобов`язань.

За таких обставин, касаційний суд, розглядаючи касаційну скаргу податкового органу, вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними, та такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до приписів статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинної на період розгляду судами попередніх інстанцій даної справи) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Не встановлення та ненадання правової оцінки обставинам, які мають суттєве значення у справі, свідчить про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при розгляді справи.

Як встановлено частиною 1 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України в чинній редакції, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з частиною 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов`язок вживати визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

За правилами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що вище встановлені порушення, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже суд приходить до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановив фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 243, 246, 250, 341, 345, 349, 350 , 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.03.2015 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2015 року у справі № 804/84/15 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.А. ВасильєваСудді: В.В. Хохуляк В.П. Юрченко