Рішення

від 06.06.2023 по справі 910/2565/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.06.2023Справа № 910/2565/23

За позовом Державного підприємства "АНТОНОВ";

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДУБЛЬ Д"</a>;

про стягнення 260 000,00 грн та розірвання договору.

Суддя Мандриченко О.В.

Секретар судового засідання Рябий І. П.

Представники:

Від позивача: Парубець Є.О., адвокат, довіреність від 28.12.2022 № 420/216-д;

Від відповідача: не з`явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "АНТОНОВ" звернулося з позовом до Господарського суду міста Києва, в якому просить суд:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДУБЛЬ Д"</a> штраф за ненадання звітів про нарахування суми ліцензійної винагороди за ліцензійним договором № 02-47-16 від 04.03.2016 за період з ІІ кварталу 2016 року включно до ІV кварталу 2022 року включно в розмірі 260 000,00 грн;

- розірвати з 01 січня 2023 року ліцензійний договір № 02-47-16 від 04.03.2016, укладений між Державним підприємством "АНТОНОВ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДУБЛЬ Д".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.02.2023 відкрито провадження у справі № 910/2565/23 та вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого засідання, підготовче засідання призначено на 28.03.2023.

До господарського суду 24.03.2023 від Товариства з обмеженою відповідальністю "ДУБЛЬ Д"</a> надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

03.04.2023 до господарського суду від Державного підприємства "АНТОНОВ" надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.04.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/2565/23 до судового розгляду по суті на 23.05.2023.

У судовому засіданні 23.05.2023 судом було оголошено перерву до 06.06.2023.

Під час розгляду спору по суті у судовому засіданні 06.06.2023 представник позивача позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.

У судове засідання 06.06.2023 представник відповідача не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, ухвали суду надсилалися відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, яка зазначена у відомостях з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Маршала Тимошенка, 2-Л, кв. 54, м. Київ, 04212, проте з указаної адреси поштові відправлення повернулися з відміткою оператора поштового зв`язку про причини повернення - "за закінченням терміну зберігання".

Згідно з частиною 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Згідно з частиною 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 910/2565/23 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Судом, враховано, що в силу вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням пунктом 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

З огляду на наведене та з урахуванням того, що неявка представників відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

06.06.2023 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "АНТОНОВ" (далі - ліцензіар, позивач), є власником прав на такі торговельні марки: ??зображувальна ТМ за Свідоцтвом України № 1717 від 15.10.1993, заявка № 104850/SU від 19.09.1986, для товарів по 28 класу міжнародної класифікації товарів та послуг (далі - МКТП) - "іграшки"; ??зображувальна ТМ за Свідоцтвом України № 63772 від 17.07.2006 заявка № 2004022000 від 27.02.2004 для товарів по 28 класу МКТП - "моделі транспортних засобів зменшені"; ??словесної ТМ за свідоцтвом № 2381 від 15.11.1993, заявка № 121891/SU від 07.05.1990 для товарів по 28 класу МКТП - "іграшки"; ??словесної ТМ за Свідоцтвом України № 16958 від 15.11.2000, заявка № 961 12544 від 05.11.1996, для товарів по 28 класу МКТП - "моделі транспортних засобів зменшені"; ??словесної ТМ за Свідоцтвом України № 2643 від 30.11.1993, заявка № 121890/SU від 07.05.1990 для товарів по 28 класу МКТП - "іграшки"; ??словесної ТМ за Свідоцтвом України № 16959 від 15.11.2000, заявка № 96112545 від 05.11.1996 для товарів по 28 класу МКТІ - "моделі транспортних засобів зменшені"; ??словесної ТМ за Свідоцтвом України № 8009 від 25.04.1997, заявка № 93041466 від 16.04.1993 для товарів по 28 класу МКТП - "моделі транспортних засобів зменшені".

04.03.2016 між Державним підприємством "АНТОНОВ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДУБЛЬ Д" (далі - ліцензіат, відповідач) укладено ліцензійний договір № 02-47-16 на право використання знака для товарів і послуг (далі - договір), відповідно до п. 2.1. якого, ліцензіар надає, а ліцензіат приймає на термін дії даного договору і за винагороду, що сплачується ліцензіатом ліцензіару згідно п.7.1 даного договору, невиключну ліцензію на використання на території України торговельних марок ліцензіара за свідоцтвами України № 1717, №63772, № 2381, № 16958, №2643, №16959, №8009.

Пунктами 7.1., 7.2. договору визначено, що за надані права, передбачені даним договором, ліцензіат сплачує ліцензіарові в національній валюті України ліцензійну винагороду у вигляді роялті в розмірі, передбаченому додатком 9 до даного договору. Операції з виплат роялті не є об`єктом оподаткування ПДВ згідно Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI. Якщо контрактна ціна визначена в іншій валюті, ніж валюта платежу по даному договору, то вона перераховується у національну валюту України за офіційним курсом НБУ на день реалізації. Ліцензіат здійснює усі розрахунки з ліцензіаром платіжними дорученнями в порядку і терміни, встановлені п. 7.3 даного договору.

У п. 7.3. договору визначено порядок проведення фінансових розрахунків з ліцензіаром і надання ліцензіатом звіту:

(7.3.1.) На протязі 14 календарних днів після закінчення першого звітного періоду і кожного наступного звітного періоду ліцензіат надає ліцензіару звіт про нарахування суми Ліцензійної винагороди на користь ліцензіара по формі згідно додатку 8 до цього договору з врахуванням дати виникнення обов`язку по нарахуванню роялті. У разі відсутності продажі у звітному періоді, ліцензіат також надає звіт з відміткою про відсутність продажі (нульовий звіт).

(7.3.2.) Ліцензіар на протязі 7 календарних днів з дня отримання звіту виставляє ліцензіату рахунок для перерахування суми ліцензійної винагороди.

(7.3.3.) Ліцензіат протягом 30 календарних днів з дня отримання рахунку перераховує ліцензіару суму ліцензійної винагороди згідно рахунку, виставленому ліцензіаром.

Датою здійснення платежу вважається дата зарахування коштів на рахунок ліцензіара (п. 7.4. договору).

У п. 7.5. договору сторони погодили, що при несвоєчасному перерахуванні платежів, передбачених даним договором, ліцензіат протягом 10 календарних днів з моменту отримання письмової вимоги ліцензіара сплачує пеню, яка нараховується від суми несвоєчасних платежів у розмірі 0,1 відсотка ліцензійної винагороди за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. При простроченні платежів понад тридцять днів, додатково, незалежно від пені, стягується штраф у розмірі семи відсотків від суми несвоєчасних платежів.

Пунктом 11.5 договору визначено, що фінансові обов`язки що виникли в період дії цього договору, діють до їх повного виконання.

Як визначено п. 11.1. договору, даний договір укладений терміном на 10 років і набуває чинності з дати підписання.

Позивач вказує, що відповідачем не виконуються вимоги п. 3.2.4. договору, що полягає у ненаданні ліцензіару звітів про нарахування суми ліцензійної винагороди.

Позивач вказує, що відповідачем було надано звіт лише за ІІ квартал 2016 року з відміткою про відсутність продаж у звітному періоді.

При цьому, як вказує позивач, відповідачем проігноровані неодноразові запити щодо надання позивачу вказаних звітів.

Крім того позивач зазначає, що без відповіді відповідача залишилася претензія № 126/4626-21 від 20.04.2021 та претензія № 126/9988-22 від 17.11.2022 про сплату грошових коштів.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог вказує, що 03.08.2016 ним було підготовлено та надано позивачу проект додаткової угоди № 1 до договору про розірвання договір № 02-47-16 на право використання знака для товарів і послуг від 04.03.2016, про що свідчить підпис директора Державного підприємства "АНТОНОВ", а відтак, на думку відповідача, договір № 02-47-16 на право використання знака для товарів і послуг від 04.03.2016 є розірваним.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом ч. 1, 3 ст. 1109 Цивільного кодексу України, за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об`єкта права інтелектуальної власності визначеним способом (способами) протягом певного строку на певній території, а ліцензіат зобов`язується вносити плату за використання об`єкта, якщо інше не встановлено договором. У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об`єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об`єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об`єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Судом встановлено, що відповідачем за час дії договору не були надані звіти згідно пункту 3.2.4 договору за 26 (двадцять шість) звітних періодів, а саме з ІІІ кварталу 2016 року по ІV квартал 2022 року, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

Протягом терміну дії даного договору ліцензіат зобов`язується, зокрема, своєчасно згідно п. 7.3. договору здійснювати платежі в розмірі, передбаченому п. 7.1. даного договору та надавати ліцензіару протягом 14 календарних днів після закінчення звітного періоду (квартал) звіт про нарахування суми ліцензійної винагороди на користь ліцензіара згідно з додатком 8 до даного договору. (п. 3.2.3., 3.2.4. договору).

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

А відтак, відповідач у встановлений строк договором не надавав позивачу звіти про нарахування суми ліцензійної винагороди на користь ліцензіара згідно з додатком 8 до договору чим порушив умови п. 3.2.3., 3.2.4. договору.

Позивач, керуючись п. 3.2.4. договору звертався до відповідача з листами № 566/10953 від 05.10.2016, №566/12486-18 від 01.11.2018 та № 566/3244-19 з вимогою про термінове направлення на його адресу звітів про нарахування суми ліцензійної винагороди на користь ліцензіара, однак вказані листи залишилися без відповіді.

Враховуючи те, що відповідач не виконує своє зобов`язання з надання звітів про нарахування суми ліцензійної винагороди на користь ліцензіара, позивач звертався до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДУБЛЬ Д"</a> з претензією № 126/4626-21 від 20.04.2021 та претензією № 126/9988-22 від 17.11.2022 про сплату грошових коштів, однак відповідачем на вказані претензії відповіді надано не було.

Частина 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки не надавав позивачеві звіти про нарахування суми ліцензійної винагороди на користь ліцензіара, а отже є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

У зв`язку з порушенням відповідачем умов договору, позивач просить стягнути 260 000,00 грн штрафу.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

В свою чергу, згідно з п. 3.2.8. договору, за кожний випадок не надання ліцензіару звіту про нарахування суми ліцензійної винагороди згідно п. 3.2.4 ліцензіат повинен на основі письмової вимоги ліцензіара виплатити йому штраф у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень.

Отже, при укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення відповідачем зобов`язання щодо подання звітів про нарахування суми ліцензійної винагороди на користь ліцензіара.

Дослідивши та перевіривши надані позивачем розрахунок суми штрафу, з урахуванням умов договору та строку прострочення виконання зобов`язання, господарський суд дійшов висновку, що він є обґрунтованим, а тому вимога про стягнення з відповідача 260 000,00 грн штрафу підлягає задоволенню у повному обсязі.

Щодо тверджень відповідача про те, що договір є розірваним з 03.08.2016 суд зазначає наступне.

За змістом ст. 654 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Пунктом 11.4. договору встановлено, що даний договір може бути достроково розірвано наступним чином:

(11.4.1.) За згодою сторін, про що укладається додаткова угода до даного договору. Кожна з сторін має право на пропозицію про дострокове розірвання даного договору шляхом надсилання письмового повідомлення іншій стороні не менш, ніж за 6 місяців до дати передбачуваного припинення з викладенням причини та шляху закінчення виконання зобов`язань і розрахунку сторін.

(11.4.2.) З ініціативи однієї сторони: - згідно п. 9.3 даного договору якщо немає можливості встановити дату закінчення дії обставин непереборної сили, але не менше ніж за 6 місяців після їх початку. Через 6 місяців з дати письмового повідомлення з пропозицією про дострокове розірвання даного договору укладається додаткова угода до даного договору.

Відповідач зазначає, що ним було підготовлено додаткову угоду №1 до договору від 03.08.2016 про розірвання договору. Додаткова угода №1 до договору, за підписом директора відповідача Карловського С.Є. та відтиском печатки ТОВ "Дубль Д" , в двох примірниках, було вручена особисто директору ДП "АНТОНОВ" Коцобі О.А. засновником відповідача Йогансеном Д. В. в присутності громадянина ОСОБА_2 під час особистої зустрічі за адресою: місто Київ, вулиця Електриків, 26, яка відбулася 03 серпня 2016 року.

Відповідач зазначає, що директор позивача, Коцюба О.А. , особисто зробив відмітку про отримання додаткової угоди №1 до договору на супровідному листі від 03.08.2016 року.

Також відповідач вказує, що під час зустрічі з директором ДП "АНТОНОВ" Коцюбою О.А. було погоджено умови додаткової угоди № 1 до договору про розірвання вказаного договору в усній формі. З умовами додаткової угоди № 1 до договору про розірвання договору було досягнуто згоди в усній формі.

В підтвердження вказаного відповідач надає копію супровідного листа від 03.08.2016.

Однак з вказаним твердженням суд не може погодитися враховуючи наступне.

Відповідно до пункту 7.2. статуту Державного підприємства "АНТОНОВ", затвердженого наказом Державного концерну "Укроборонпром" 11.07.2016, управління підприємством здійснюється його керівником (президентом) на підставі цього Статуту та укладеного між Концерном та керівником контракту.

Таким чином, посада керівника позивача у період з 11.07.2016 мала назву "президент", а не "директор", як про те зазначено у відзиві на позов та у супровідному листі від 03.08.2016.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема зі змісту договору, станом на дату його підписання, а саме 03.04.2016, Коцюба Олександр Анатолійович обіймав посаду першого віце-президента ДП "АНТОНОВ", а не директора.

А відтак, суд приходить до висновку, що як на момент укладання договору, так і станом на 03.08.2016 Коцюба Олександр Анатолійович не обіймав та не міг обіймати посаду директора ДП "АНТОНОВ".

Також суд звертає увагу відповідача на положення ст. 654 Цивільного кодексу України та п. 11.4. договору, оскільки відповідно до вказаних приписів договір вважається розірваним з моменту укладення відповідної додаткової угоди. Також за змістом п. 11.4.1. договору сторона має направити письмове повідомлення про розірвання договору.

Однак в матеріалах справи відсутні належні та достовірні докази направлення відповідачем на адресу позивача такого повідомлення та укладання додаткової угоди про розірвання договору.

Копія супровідного листа від 03.08.2016 таким доказом не може бути, у зв`язку з вищенаведеним.

А тому суд відхиляє твердження відповідача, у зв`язку з їх недоведеністю.

Також позивач просить розірвати ліцензійний договір № 02-47-16 на право використання знака для товарів і послуг від 04.03.2016.

Згідно із статтею 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (статті 599 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Отже, за змістом ст. 188 Господарського кодексу України, розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. Тобто, за загальним правилом, розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути встановлені законом або безпосередньо в договорі.

Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання.

Розірванням договору є припинення договірного зобов`язання, тобто зникнення правового зв`язку між сторонами договірного зобов`язання на підставах, встановлених у законі або договорі, та припинення їхніх прав та обов`язків.

Оскільки, виконання зобов`язання, проведене належним чином, є однією із підстав його припинення (ст. 599 Цивільного кодексу України), то виконання боржником, у даному випадку відповідачем як продавцем за договором (зобов`язаною стороною за договором передання товару), повинно бути підтверджено відповідачем належним чином.

З урахуванням наведеного, тягар доведення належного виконання відповідачем свого обов`язку за договором, а так само обставин, які перешкоджали виконанню цього обов`язку, несе відповідач як боржник у цьому зобов`язанні.

Відповідно до п. 11.4.3. договору, ліцензіаром в односторонньому порядку з дати, вказаної в письмовому повідомленні, не менш, ніж за 1 місяць до дати дострокового розірвання, в разі невиконання Ліцензіатом на протязі року зобов`язання за п. 3.2.3 договору. У такому разі ліцензіар пред`являє претензію ліцензіату. Ліцензіату надається 30 календарних днів з дати письмової вимоги ліцензіара для усунення порушення.

Як було встановлено судом, відповідач у встановлений строк договором не надавав позивачу звіти про нарахування суми ліцензійної винагороди на користь ліцензіара згідно з додатком 8 до договору чим порушив умови п. 3.2.3., 3.2.4. договору.

Позивач, керуючись п. 3.2.3., 3.2.4. договору звертався до відповідача з листами № 566/10953 від 05.10.2016, №566/12486-18 від 01.11.2018 та № 566/3244-19 з вимогою про термінове направлення на його адресу звітів про нарахування суми ліцензійної винагороди на користь ліцензіара, однак вказані листи залишилися без відповіді.

Також, як вбачається з матеріалів справи, позивач у претензії № 126/9988-22 від 17.11.2022 повідомив останнього про розірвання договору з 01.01.2023 в односторонньому порядку у відповідності до п. 11.5. договору.

Враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів виконання відповідачем договору та направлення позивачем на адресу відповідача повідомлення про розірвання договору з 01.01.2023 в односторонньому порядку у відповідності до п. 11.5. договору, суд приходить до висновку про доведеність порушення відповідачем умов договору, які полягають у неспроможності відповідача виконати його умови у встановлений строк, що є істотною умовою договору, а тому суд вважає за можливе задовольнити вимогу позивача про розірвання договору № 02-47-16 на право використання знака для товарів і послуг від 04.03.2016 з 01.01.2023.

Згідно з частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Як вказано в статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України встановлено що, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

В статті 79 Господарського процесуального кодексу України вказано, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судових засіданнях всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

З урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Розірвати ліцензійний договір № 02-47-16 від 04.03.2016, укладений між Державним підприємством "АНТОНОВ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДУБЛЬ Д" з 01.01.2023.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДУБЛЬ Д"</a> (04212, м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, буд. 2-Л, кв. 54, ідентифікаційний код 36630952) на користь Державного підприємства "АНТОНОВ" (03062, м. Київ, вул. Академіка Туполєва, буд. 1, ідентифікаційний код 14307529) штраф у розмірі 260 000 (двісті шістдесят тисяч) грн 00 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 6 584 (шість тисяч п`ятсот вісімдесят чотири) грн 00 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 19.06.2023.

Суддя О.В. Мандриченко