Ухвала

від 20.06.2023 по справі 902/752/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

20 червня 2023 року

м. Київ

cправа № 902/752/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

та представників

позивача: Гурба М.Ф. (в режимі відеоконференції),

відповідача: Чудак В.Д. (в режимі відеоконференції),

третьої особи: не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Вапнярської селищної ради

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.04.2023

рішення Господарського суду Вінницької області від 13.01.2023

та додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 27.01.2023

у справі № 902/752/22

за позовом Фізичної особи-підприємця Кондратової Ірини Олександрівни

до Вапнярської селищної ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Комунальне некомерційне підприємство "Вапнярський медичний центр первинної медико-санітарної допомоги" Вапнярської селищної ради

про усунення перешкод у користуванні орендованим приміщенням,

В С Т А Н О В И В:

До Господарського суду Вінницької області 18.08.2022 надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Кондратової Ірини Олександрівни до Вапнярської селищної ради про зобов`язання усунути порушення у користуванні переданим позивачу в оренду по договору оренди нерухомого майна від 20.02.2018 нежитловим приміщенням, розташованим за адресою Вінницька обл., Тульчинський р-н, смт Вапнярка, вул. Незалежності, буд. 196, шляхом відновлення підключення вказаного приміщення до електромережі та відновлення у ньому електропостачання.

На обґрунтування позовних вимог ФОП Кондратова І.О. посилалась на те, що є орендарем нерухомого майна на підставі договору оренди нерухомого майна від 20.02.2018, укладеного з Вапнярською селищною радою. З моменту укладення договору оренди, передане їй в оренду приміщення вона використовувала для здійснення господарської діяльності з надання стоматологічних послуг населенню смт. Вапнярка, проте 07.05.2022 орендоване нею приміщення було від`єднано від електромережі. Незважаючи на неодноразові звернення до відповідача з проханням вжити заходів щодо виконання умов договору оренди та відновлення в орендованому приміщенні електропостачання, відповідач не вчиняє жодних дій щодо відновлення електропостачання в орендованому нею приміщенні, чим порушує свої зобов`язання передбачені пунктом 3.2 договору оренди. Внаслідок вказаних дій з боку відповідача позбавлена можливості використовувати орендоване майно за призначенням для своєї діяльності, оскільки надання стоматологічної практики залежить від можливості використання електроенергії. Таким чином, відповідач в порушення умов договору перешкоджає у використанні орендованого приміщення.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 13.01.2023 (суддя Шамшуріна М.В.) позов задоволено. Зобов`язано відповідача усунути перешкоди у користуванні позивачу за договором оренди нерухомого майна від 20.02.2018 нежитловим приміщенням, розташованим за адресою Вінницька обл., Тульчинський р-н, смт Вапнярка, вул. Незалежності, буд. 196, шляхом приєднання вказаного приміщення до електричних мереж та відновлення у ньому постачання електричної енергії.

Додатковим рішенням Господарського суду Вінницької області від 27.01.2023 (суддя Шамшуріна М.В.) стягнуто з відповідача на користь позивача 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.04.2023 (колегія суддів у складі: Саврій В.А. - головуючий, Тимошенко О.М., Миханюк М.В.) рішення та додаткове рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Судами обох інстанцій встановлено, що 14.11.2017 на 29-й сесії 8-го скликання Вапнярської селищної ради прийнято рішення №280 Про надання дозволу на передачу в оренду частини нежитлового приміщення, яким вирішено надати в оренду частину нежитлового приміщення комунальної власності Вапнярської об`єднаної територіальної громади загальною площею 14,05 м2, яке розташоване за адресою: смт. Вапнярка, вул. Незалежності, 196 лікарю Кондратовій Ірині Олександрівні для надання стоматологічних послуг населенню.

20.02.2018 між Вапнярською селищною радою (орендодавець) та Суб`єктом підприємницької діяльності фізичною особою Кондратовою Іриною Олександрівною (орендар) укладено нотаріально посвідчений договір оренди нерухомого майна.

Згідно з п. 1.1. цього договору орендодавець зобов`язується передати орендарю, а орендар зобов`язується прийняти у тимчасове користування (оренду) нежитлове приміщення, частину приміщення поліклініки, зазначене в плані під літерою Б2, загальною площею 14,05 м2, визначені у договорі за плату та на обумовлений строк для здійснення виробничої діяльності.

Пунктом 1.2. договору визначено, що вищевказане нерухоме майно, яке передається в оренду за договором, знаходиться за адресою: смт. Вапнярка, Томашпільського району, Вінницької області, вул. Незалежності, будинок під №196 (сто дев`яносто шість) і належать орендодавцю на підставі свідоцтва про право власності, виданого Реєстраційною службою Томашпільського районного управління юстиції Вінницької області від 26.11.2014, індексний номер 30062785. Право власності на об`єкт нерухомості зареєстровано за наймодавцем у Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за №511745905239 від 26.11.2014, згідно з витягом Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за №112807962 від 05.02.2018. Ринкова вартість об`єкта, що передається у найм (оренду), становить 32 132 (тридцять дві тисячі сто тридцять дві) гривень, відповідно до звіту з ринкової вартості об`єкта нерухомості від 04.12.2017 оцінювач Біневский М.В.

Згідно з п. 1.3. договору нерухоме майно надається орендарю для використання його у виробничій діяльності орендаря.

Відповідно до п. 3.2. договору орендодавець взяв на себе зобов`язання надати нерухоме майно орендарю у справному стані, належному для використання його за призначенням за актом здачі-приймання, в якому зазначається технічний стан нерухомого майна і інженерного устаткування на момент передачі в оренду.

Речове право право користування (найму (оренди)) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами набуте орендарем за договором оренди зареєстроване 26.02.2018, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №115344969 від 26.02.2018.

02.01.2018, а надалі 02.01.2021, між КНП Вапнярський медичний центр первинної медико-санітарної допомоги Вапнярської селищної ради та ФОП Кондратовою І.О. було укладено договір про відшкодування витрат на оплату комунальних послуг, пунктом 1.1. якого передбачено, що орендар ФОП Кондратова Ірина Олександрівна відшкодовує комунальні послуги за електроенергію КНП Вапнярському медичному центру первинної медико-санітарної допомоги Вапнярської селищної ради.

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач зареєстрована фізичною особою-підприємцем 07.02.2018. Основним видом економічної діяльності позивача є стоматологічна практика.

Позивач стверджує, що взяті на себе зобов`язання за договором оренди виконувала належним чином, проте відповідач на порушення умов договору створює перешкоди у користуванні об`єктом оренди не забезпечуючи постачання електричної енергії до нього, що унеможливлює використання приміщення за цільовим призначенням та здійснення господарської діяльності позивача. Тому позивач звернувся з вимогою до відповідача про зобов`язання усунути перешкоди у користуванні переданим позивачу в оренду за договором оренди нерухомого майна від 20.02.2018 нежитловим приміщенням шляхом відновлення підключення вказаного приміщення до електромережі та відновлення у ньому електропостачання.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що з метою відновлення порушеного права позивача, застосований позивачем спосіб захисту є ефективним, оскільки відповідає змісту порушеного права та характеру його порушення, тому позовні вимоги про зобов`язання відповідача усунути перешкоди у користуванні за договором оренди нерухомого майна від 20.02.2018 року нежитловим приміщенням, розташованим за адресою Вінницька обл., Тульчинський р-н, смт Вапнярка, вул. Незалежності, буд. 196, шляхом приєднання вказаного приміщення до електричних мереж та відновлення у ньому постачання електричної енергії є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Не погоджуючись з постановою апеляційного, рішенням та додатковим рішенням місцевого господарських судів, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на те, що суди не встановили хто саме припинив електропостачання до орендованого приміщення та чому обов`язок по відновленню електропостачання покладено на відповідача. Судами проігноровано факт, що відповідач ніколи не постачав електроенергію до орендованого приміщення. Стверджує, що рада не мала можливості припинити чи відновити електропостачання в орендованому приміщенні, оскільки ніколи його туди не надавала, а також, що про відсутність комунікацій в приміщенні ФОП Кондратовій І.О. було відомо. Крім того, суди вийшли за межі позовних вимог, оскільки такої вимоги як приєднання вказаного приміщення до електричних мереж позивачем не заявлялось. Суди не звернули уваги, що відповідач належним чином виконує умови договору оренди нерухомого майна від 20.02.2018 та вживає необхідних заходів щодо приєднання електроенергії до орендованого приміщення в будівлі по вул. Незалежності, 196 в смт. Вапнярка, Тульчинського району, Вінницької області. Звертає увагу, що відповідно до ст.19 Конституції України, Кондратова І.О., вправі робити все, що не заборонено законом. Договором оренди їй також не заборонено самостійного укладання договорів на надання (постачання) комунальних послуг, у тому числі постачання та розподілу електричної енергії до нежитлового приміщення, частина якого є об`єктом оренди. В разі необхідності вона могла б звернутися за таким дозволом до Вапнярської селищної ради, однак вона цим не скористалася, що також свідчить про безпідставне звернення до суду з даним позовом.

Скаржником умотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - судом апеляційної інстанції не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 12.12.2019 у справі № 360/1701/16-ц, від 19.06.2018 у справі № 905/3377/15, від 27.05.2020 у справі № 910/13499/19 щодо необхідності встановлення чи встановив чи порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до суду, яке саме право порушено та ким саме порушено, в чому полягає його порушення та чи призведе вимога позивача до реального захисту і поновлення його порушених прав та інтересів.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.05.2023 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 20.06.2023 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 12.06.2023.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 13.06.2023 надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені постанову апеляційного господарського суду, рішення та додаткове рішення місцевого господарського суду - без змін, посилаючись на правильність викладених у них висновків та помилковість доводів скаржника.

Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного, рішення та додаткове рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

В обґрунтування підстави відкриття касаційного оскарження скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 12.12.2019 у справі № 360/1701/16-ц, від 19.06.2018 у справі № 905/3377/15, від 27.05.2020 у справі № 910/13499/19 щодо необхідності встановлення чи встановив чи порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до суду, яке саме право порушено та ким саме порушено, в чому полягає його порушення та чи призведе вимога позивача до реального захисту і поновлення його порушених прав та інтересів.

Так у справі № 360/1701/16-ц позивач звернулася до суду з позовом до відповідачів про усунення перешкод у користуванні спільною частковою власністю.

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області, у задоволенні позову відмовлено. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач не довела того, що відповідачі чинять їй перешкоди в користуванні спільним майном, а захист прав на майбутнє не передбачено законодавством.

Залишаючи без змін оскаржені судові рішення Верховний Суд у постанові від 12.12.2019 зазначив, що відмовляючи у задоволенні позову суди, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи у межах заявлених позовних вимог, взявши до уваги усі надані сторонами докази та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, дійшли обґрунтованого висновку про те, що вона не довела вимог свого позову, того, що відповідачі чинять їй перешкоди в користуванні спільним майном.

Предметом розгляду у справі № 905/3377/15, на яку посилається позивач у касаційній скарзі, було визнання недійсними рішень, прийнятих 10.07.2015 Парафіяльними зборами Свято-Стрітенської Парафії міста Костянтинівка Донецької області". Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10.07.2015 були проведені Парафіяльні збори відповідача, на яких прийняті рішення про зміну канонічної підлеглості релігійної громади та про затвердження Статуту релігійної громади. Зазначені рішення позивач вважав недійсними, оскільки вони, на його думку, прийняті з порушенням вимог Статуту відповідача а також положень Статуту про управління Української Православної Церкви.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій, виходили з того, що враховуючи положення Статуту та Статуту про управління Парафія входить до складу Горлівської єпархії Української Православної Церкви та є підзвітною їй у діяльності, тобто, позивач та відповідач пов`язані відносинами з управління та контролю, які є господарськими відносинами, що виникли з господарської діяльності в розумінні статті 3 Господарського кодексу України, зокрема, організаційно-господарськими, внаслідок чого відповідач шляхом прийняття рішень впливає на права та/або охоронювані законом інтереси позивача.

У постанові від 19.06.2018 Верховний Суд зазначив, що відповідач є юридичною особою. При цьому, позивач не є засновником чи учасником відповідача. Відповідно до положень Статуту та Статуту про управління, Парафіяльні збори є вищим органом управління Парафії. Відтак, Парафіяльним зборам відповідача надано виключне право приймати рішення щодо управління Парафією. При цьому, Парафія у своїй релігійній та адміністративно-фінансовій діяльності підзвітна єпархіальному архієрею (пункт 1.6 Статуту), а не Горлівській єпархії Української Православної церкви.

Із положення пункту 1 Статуту убачається, що Горлівська єпархія Української Православної церкви складається з парафій, зокрема, Свято-Стрітенської парафії міста Костянтинівки Донецької області. Тобто, Горлівська єпархія Української Православної церкви не утворювала зазначену Парафію, а навпаки, внаслідок об`єднання різних парафій і існує Горлівська єпархія Української Православної церкви. Відтак, спірні рішення, прийняті відповідачем, стосуються виключно питань щодо управління Парафією і не визначають питання щодо управління та контролю Горлівської єпархії Української Православної церкви. Враховуючи те, що судами першої та апеляційної інстанцій було у повній мірі встановлено фактичні обставини справи, однак, суди надали таким обставинам невірних висновків, Верховний Суд вважає за можливе прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову в зв`язку з недоведеністю порушенням спірними рішеннями прав позивача.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 910/13499/19 зазначено, що у вересні 2019 року Релігійна організація «Кам`янець-Подільська єпархія української православної церкви» звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання протиправним та скасування розпорядження голови Хмельницької обласної державної адміністрації від 22.04.2019 № 289/2019-р. Позовна заява обґрунтована тим, що підписані настоятелем документи - заява щодо реєстрації статуту Релігійної організації «Релігійна громада Свято-Ільїнського храму православної церкви України села Клинове Городоцького району Хмельницької області» у новій редакції, статут цієї релігійної організації є нікчемними, не породжують жодних юридичних наслідків, а розпорядження голови Хмельницької обласної державної адміністрації від 22.04.2019 № 289/2019-р, яким було зареєстровано статут вказаної релігійної організації, прийняте з перевищенням повноважень, в порушення вимог законодавства, зокрема Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».

Рішенням Господарського суду міста Києва, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду, позов задоволено.

Скасовуючи рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів, і направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд зазначив, що керівник релігійної громади має право на підписання заяви для реєстрації статуту (положення) релігійної громади у новій редакції в силу закону.

Господарські суди, вказуючи на те, що настоятель є неуповноваженою особою на підписання заяви про реєстрацію змін до статуту релігійної організації у зв`язку із відсутністю рішення загальних (парафіяльних) зборів членів релігійної організації щодо вчинення ним таких дій, не звернули увагу на те, що ним була підписана заява від 11.03.2019 не про реєстрацію змін до статуту, а про реєстрацію статуту релігійної організації у новій редакції та не з`ясували його повноважень на підписання заяви про реєстрацію статуту, які він має згідно з Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації». Також суди не звернули увагу на те, що у матеріалах справи міститься заява такого ж змісту від 12.03.2019 за підписом особи, яка була уповноважена на її підписання рішенням загальних (парафіяльних) зборів членів Релігійної організації «Релігійна громада Свято-Ільїнського храму села Клинове Городоцького району Кам`янець-Подільської єпархії УПЦ», оформлених протоколом № 1 від 08.03.2019 та не дали їй оцінки. Відтак, суд дійшов висновку, що задовольняючи позов господарські суди вказаного не врахували та не встановили чи порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до суду, оскаржуваним розпорядженням від 22.04.2019 № 289/2019-, яке саме право порушено та в чому полягає його порушення та чи призведе вимога позивача до реального захисту і поновлення його порушених прав та інтересів.

Верховний Суд зазначає, що саме лише посилання на ст.ст. 3, 15, 16 ЦК України та ст. 1 ГПК України не робить відповідні правовідносини у справах № 360/1701/16-ц, № 905/3377/15, № 910/13499/19 та розглядуваній справі подібними. У справі № 360/1701/16-ц Верховний Суд констатував, що суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що вона не довела вимог свого позову, того, що відповідачі чинять їй перешкоди в користуванні спільним майном; у справі № 905/3377/15 Верховний Суд зазначив, що спірні рішення, прийняті відповідачем, стосуються виключно питань щодо управління Парафією і не визначали питання щодо управління та контролю Горлівської єпархії Української Православної церкви; у справі № 910/13499/19 Верховний Суд з посиланням на Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» вказав, що суди не звернули увагу на те, що ним була підписана заява від 11.03.2019 не про реєстрацію змін до статуту, а про реєстрацію статуту релігійної організації у новій редакції та не з`ясували його повноважень на підписання заяви про реєстрацію статуту, які він має згідно з Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації». Також суди не звернули увагу на те, що у матеріалах справи міститься заява такого ж змісту від 12.03.2019 за підписом особи, яка була уповноважена на її підписання рішенням загальних (парафіяльних) зборів членів Релігійної організації «Релігійна громада Свято-Ільїнського храму села Клинове Городоцького району Кам`янець-Подільської єпархії УПЦ», оформлених протоколом № 1 від 08.03.2019 та не дали їй оцінки.

Відтак, встановлені фактичні обставини у відповідних справах різняться від тих, які наявні у справі № 902/752/22, як і предмети позовів та матеріально-правове регулювання спірних відносин, що свідчить про неподібність правовідносин, наявних у них, з тими, що виникли у цій справі.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" суд вказав, що прописаний у Конвенції термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. Суд стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та засади моральності суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Суд нагадує, що вирази "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним.

Крім того, суттєвим є той факт, що застосовне національне право відповідає поняттю "законність", визначеному Конвенцією, яка вимагає, щоб усе право - писане чи неписане - було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, у разі потреби - з належною консультацією, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити така дія (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ від 21.10.2010 у справі "Diya 97 v. Ukraine").

Правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п. 31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (правова позиція, викладена в ухвалі ОП КГС від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України, оскільки правовідносини у справах № 360/1701/16-ц, № 905/3377/15, № 910/13499/19 та № 902/752/22 не є подібними.

В свою чергу, окремого обґрунтування незаконності додаткового рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції в цій частині касаційна скарга не містить, що дає Суду підстави вважати, що скаржник оскаржує її лише у взаємозв`язку з рішенням про задоволення позову. Водночас, в обґрунтування відповідної підстави касаційного оскарження скаржник послався на постанови Верховного Суду, правовідносини у яких не є подібними з розглядуваною справою.

Керуючись ст.ст. 234, 235, 287, 296 ГПК України, Верховний Суд, -

У Х В А Л И В :

Касаційне провадження за касаційною скаргою Вапнярської селищної ради на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.04.2023, рішення Господарського суду Вінницької області від 13.01.2023 та додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 27.01.2023 у справі № 902/752/22 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.