Рішення

від 13.06.2023 по справі 556/574/23

ВОЛОДИМИРЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа 556/574/23

Номер провадження 2/556/214/2023

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13.06.2023 . Володимирецький районний судРівненської області

в складі: головуючого судді Котик Л.О.

при секретарі Соловей Г.С.

за участю позивача ОСОБА_1

представника відповідача адвоката Пожидаєва І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Володимирець, в режимі відеоконференції, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Підприємства «Господарське управління Київської міської ради профспілок» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з посади, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

встановив:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Підприємства «Господарське управління Київської міської ради профспілок» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з посади, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що 12 квітня 2022 року його було прийнято на посаду адміністратора Підприємства "Господарське управління Київської міської ради профспілок".

Відповідно до запису у трудовій книжці ОСОБА_1 , останній був звільнений 31 січня 2023 року на підставі ст. 38 КЗпП України, тобто за власним бажанням, згідно наказу №02-к від 31.01.2023. Вважає, що даний наказ прийнятий з порушенням трудового законодавства, виходячи з того, що заява на звільнення була написана при відсутності власного внутрішнього волевиявлення, за вказівкою посадових осіб відповідача, під впливом психологічного тиску.

Так, 18.01.2023, ОСОБА_1 був викликаний в кабінет директора для написання пояснення по факту крадіжки товарно-матеріальних цінностей, що належали орендаторам приміщень Київської міської ради профспілок. Не розуміючи, що відбувається, поставивши під сумнів такий факт крадіжки, та маючи намір розібратись в тому, що відбулось, того ж дня позивач написав заяву на ім`я директора з проханням ознайомити його із заявою орендарів щодо факту крадіжки. Однак ні усно, ні письмово йому не було надано відповіді на його заяву, як і не ознайомлено зі змістом заяви орендарів. 20 січня 2023 року, позивач з письмовою заявою звернувся знову до директора із проханням ознайомити його з матеріалами службової перевірки по факту крадіжки товарно-матеріальних цінностей орендарів із приміщень, що вони орендували. Проте відповіді не отримав та ознайомлення не було здійснене.

Того ждня,а саме20січня 2023року, директорвикликав ОСОБА_1 та щеіншого адміністратора- ОСОБА_2 до себев кабінетта уприсутності заступника ОСОБА_3 почав вимагативід позивачата ОСОБА_2 написаннязаяв назвільнення завласним бажанням,оскільки їмне довіряють. ОСОБА_1 відмовлявся таку заяву писати та залишив кабінет директора, однак його було повернуто майже силоміць назад. Відтак під тиском ОСОБА_1 написав заяву на звільнення за власним бажанням. ОСОБА_1 , відразу ж у той день - 20.01.2023 дали наказ про звільнення, датований 31 січня 2023 року, на ознайомлення, де останній поставив підпис.

Після написання заяви 20.01.2023 від ОСОБА_1 забрали спецодяг, ключі та фактично відсторонили від роботи, сказали більше не з`являтися, а документи надішлють поштою.

Через перенесений психо - емоційний стрес у нього погіршилося самопочуття та стан здоров`я; 23.01.2023 позивач звертався до лікаря-невролога, 02.02.2023 до лікаря-психіатра та до лікаря-невролога.

Доказами відсутності власного внутрішнього волевиявлення на написання заяви на звільнення та доказами факту примусу до написання такої заяви є, зокрема, копії заяв позивача від 18.01.2023 та 20.01.2023, які свідчать про його бажання розібратись в суті проблеми, що виникла, переконатися у тому, що взагалі був якийсь факт крадіжки. Дані заяви були наслідками тих усних звинувачень, що лунали в його адресу. Відтак, якщо був наслідок у вигляді написання заяв щодо надання відповідної інформації, то була і причина цього, а саме, причина полягала у витребуванні від позивача пояснень.

Доказами факту примусу є погіршення стану здоров`я та факт звернення ОСОБА_1 до лікарів. Морально-психологічна атмосфера у колективі по відношенню до позивача загострилась настільки, що він не мав можливості спокійно відпрацювати з 20 по 31 січня, а перебував вдома.

Також факт недобровільності написання заяви та примусу з боку роботодавця стверджується і тією обставиною, що підпис про ознайомлення з наказом був відібраний завчасно - 20 січня 2023 року, хоча він ще мав право відкликати свою заяву до закінчення терміну попередження, проте наказ вже був написаний. Згодом він був надісланий ОСОБА_1 поштою 31.01.2023. З наказом про звільнення позивач міг бути ознайомлений не раніше дня його видання, тоді не було б потреби його висилати, так як день звільнення є останнім днем роботи.

На підставі наведеного просить позов задовольнити.

Вказаний позов надійшов до суду 01 березня 2023 року.

Ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 02 березня 2023 року заяву прийнято до розгляд та відкрито провадження в справі в порядку загального позовного провадження.

27 березня 2023 року від представника відповідача подано відзив на позовну заяву, вважають звільнення ОСОБА_1 правомірним та таким, що повністю відповідає вимогам чинного законодавства. Позивач власноруч написав заяву про звільнення за власним бажанням з 31 січня 2023 року. Матеріали справи не містять жодних доказів вчинення на позивача тиску, погроз, примушування до написання заяви про звільнення від 20.01.2023. На момент написання позивачем заяви про звільнення від 20.01.2023, в якій він просив його звільнити саме з 31 січня 2023 року, ОСОБА_1 було відомо, що у разі не зміни обстановки, він буде звільнений саме з цієї дати. В той же час, право позивача на відкликання свої заяви ніхто не обмежував; таких доказів матеріали справи не містять, як і відсутні докази бажання працювати на займаній посаді. В день звільнення ОСОБА_1 не з`явився на робочому місці, відповідно підтвердив своє власне бажання звільнитися з 31.01.2023. Відповідно в порядку, передбаченому КЗпП України, а саме 31.01.2023 оскаржуваний наказ був направлений позивачу.

Також, ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження сукупності необхідних складових для притягнення відповідача до цивільної відповідальності, а саме щодо стягнення моральної шкоди.

Вважають, що позивач не довів свою позицію тиску та примусу на нього до написання заяви про звільнення, а бездіяльність та невчинення будь-яких дій, які б свідчили, що прозивач бажає продовжувати працювати навіть після написання заяви про звільнення, свідчить про власне бажання ОСОБА_1 та волю звільнитися з займаної посади на підприємстві.

Ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 04 травня 2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

У судовому засіданні позивач підтримав заявлені вимоги і суду пояснив, що він працював на посаді адміністратора Підприємства «Господарське управління Київської міської ради профспілок».

18.01.2023 його викликали до директора підприємства для написання пояснення по факту крадіжки товаро-матеріальних цінностей в орендарів. Тоді ж, він написав заяву з проханням ознайомити його з заявами орендарів щодо даного факту. Проте відповіді не отримав, вище згадані заяви не реєстрував. А 20.01.2023 його знову викликали до директора, вимагали написати заяву на звільнення за власним бажання, в зв`язку з недовірою. Кричали, говорили, що не допустять до роботи. Він був дуже знервований і не пам`ятає всі обставини цього інциденту. Не усвідомлював, що писав. Зразу здав ключі, форменний одяг. На роботу з 20 по 31 січня 2023 року не виходив, заяви про відкликання заяви про звільнення за власним бажанням не подавав.

Вважає, що дана заява про звільнення за власним бажанням була написана ним під тиском, з боку роботодавця. Доказом факту примусу є погіршення стану здоров`я, в зв`язку з чим вимушений був звертатися до лікарів. Мав намір продовжувати працювати.

В зв`язку з вище викладеним, просить поновити його на роботі, стягнути з відповідача 5000 грн моральної шкоди.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, пояснив, що заява на звільнення за власним бажанням написана позивачем власноручно і даний факт ніким не заперечується. Твердження останнього, що писав заяву під тиском не підтверджено ніякими доказами. Наказ про звільнення був оформлений належним чином і направлений ОСОБА_1 поштою. Частинами 1 та 2 ст.38 КЗпП України, передбачено можливість працівника розірвати трудовий договір,укладений наневизначений строк,попередивши проце роботодавцяписьмово задва тижні.У разі,коли заявапрацівника прозвільнення зроботи завласним бажаннямзумовлена неможливістюпродовжувати роботу,роботодавець повиненрозірвати трудовийдоговір устрок,про якийпросить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Однак, з 20.01.2023 по 31.01.2023 ОСОБА_1 не подав ніяких заяв про відкликання своєї заяви про звільнення за власним бажанням та не висловлював своє бажання іншим чином, на роботу не виходив. Відсутні будь які докази, що позивач мав намір працювати з 20.01.2023 по 31.01.2023. В день звільнення ОСОБА_1 не з`явився на робочому місці, чим підтвердив своє власне бажання звільнитися з 31 січня 2023 року. Також на підприємство не надходило ніяких заяв від позивача від 18.01.2023, 20.01.2023 відносно ознайомлення з заявами орендарів по факту крадіжки.

Отже, з боку відповідача, не були порушені права позивача, які могли бути підставою для звернення до суду.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши і оцінивши письмові докази, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав:

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 12 квітня 2022 року працював на підприємстві «Господарське управління Київської міської ради профспілок» на посаді адміністратора.

20 січня 2023 року адміністратор ОСОБА_1 звернувся до директора Підприємства «Господарське управління Київської міської ради профспілок» з письмовою заявою про звільнення за власним бажанням з 31 січня 2023 року.

Наказом Підприємства «Господарське управління Київської міської ради профспілок» від 31 січня 2023 року № 02-К ОСОБА_1 31 січня 2023 року, звільнено за власним бажанням, з посади адміністратора.

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до частини першої статті 4ЦПК України, частини першої статті 16ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Як зазначено в статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган за два тижні. Якщо після закінчення цього строку працівник не залишив роботу і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за раніше поданою заявою. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Виходячи із зазначеного ОСОБА_1 мавповне правовідкликати свою раніше поданузаяву прозвільнення,однак такимправом нескористався. Суд зауважує, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження направлення до Підприємства «Господарське управління Київської міської ради профспілок» заяви про відкликання заяви про звільнення.

В матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази того, що ОСОБА_1 не мав наміру звільнятися з займаної посади.

Частиною 1 ст. 39 КЗпП України передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноваженого ним органу письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, власник або повноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Водночас сторони трудового договорумають право домовитисяпро будь-який строк звільненняпісля подання працівником заяви про це в межах двотижневого строку, навіть якщо відсутні поважні причини. Суди з цього приводу зазначають: якщо підприємство домовилося з працівником про звільнення не за угодою сторін, а за власним бажанням, тодатою звільнення може бути будь-який день, зокрема день написання заяви про звільнення. При цьому роботодавець не вправі звільняти працівника до закінчення двотижневого строку після подання заяви про звільнення, якщо працівник про це не просить (постанова Верховного Суду від 10.10.2018 у справі № 359/2642/16-ц, постанова Апеляційного суду Рівненської обл.від 21.12.2017 у справі № 556/1672/16-ц).

Аналогічний висновок зроблений в постанові Верховного Суду від 04 листопада 2020 року (справа №753/1181/18) де зазначено, що сторони трудового договору можуть домовитися про будь-який строк звільнення після подання заяви про це в межах двотижневого строку. За наявності домовленості працівника можна звільнити навіть в день подачі заяви про звільнення.

Таким чином позивач, скориставшись своїм правом, відповідно до вимог ч. 1 ст. 38 КЗпП України, написанням заяви про звільнення виявив бажання розірвати трудовий договір з відповідачем, а обставин написання позивачем заяви про звільнення за власним бажанням під тиском адміністрації підприємства, позивачем, відповідно до вимог ст.ст.12, 81 ЦПК України, не доведено.

У абзацах першому та другому пункту 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», судам роз`яснено, що по справах про звільнення за статтею 38 КЗпП України суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору. Подача працівником заяви з метою уникнути відповідальності за винні дії не може розцінюватись як примус до цього і не позбавляє власника або уповноважений ним орган права звільнити його за винні дії з підстав, передбачених законом, до закінчення встановленого статтею 38 КЗпП України строку, а також застосувати до нього протягом цього строку в установленому порядку інше дисциплінарне стягнення.

Твердження позивача, про те, що керівництво примусило його подати заяву про звільнення є голослівним, перевірити дане твердження не вбачається можливим за відсутності доказів на підтвердження такого факту, а тому вказані доводи є безпідставними.

Як зазначено в ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Верховний Суд у своїй постанові від 17лютого 2020року, в справі №495/9926/18, наголосив, що суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши, що позивач не повідомила відповідача про відкликання раніше поданої заяви про звільнення або про перенесення дати звільнення, а також те, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що власник або уповноважений ним орган примусив її подати заяву про звільнення за власним бажанням, дійшов обґрунтованого висновку, що звільнення відбулось із дотриманням норм трудового законодавства щодо реалізації волевиявлення працівника, а тому немає правових підстав для задоволення позову.

А як зазначено в постанові Верховного Суду від 11грудня 2019року, справа №483/1070/17, згідно із статтею38 КЗпП України позивач мав право відкликати свою заяву про звільнення, і відповідач не вправі був його звільняти за поданою раніше заявою. Оскільки позивач заяви про звільнення не відкликав, хоча мав на це право, цим спростовуються його пояснення про небажання звільнитись. Доводи касаційної скарги про те, що позивач усно відкликав заяву про звільнення, а відповідач не надав можливості позивачу письмово відкликати свою заяву про звільнення, є безпідставними, оскільки належними доказами не підтверджені.

Верховний Суд роз`яснює, що трудове законодавство наділяє працівника правом як безпосередньо подати заяву про відкликання заяви про звільнення, так і через опосередковане волевиявлення, якщо працівник фактично продовжить виконувати посадові обов`язки. (постанова Верховного Суду від 02.10.2019, справа №826/17279/16)

Отже, судом встановлено, що звільнення позивача відбулося без порушень трудового законодавства, всупереч твердженням останнього, оскільки за положенням ст. 38 КЗпП України працівник може не відпрацьовувати два тижні, якщо сторони дійшли такої згоди. Матеріали справи свідчать про те, що сторони досягли вказаної згоди, що випливає із заяви позивача про звільнення з 31 січня 2023 року та відповідного наказу про звільнення, клопотання про відкликання заяви матеріали справи не містять.

Доводи ОСОБА_1 стосовно тиску на нього з боку керівництва є безпідставними оскільки, позивач не скористався своїм правом звернення до відповідних органів для фіксування здійснення на нього, як на працівника, тиску з боку роботодавця.

Наявні в матеріалах справи докази, встановлені обставини справи свідчать про відсутність правових підстав вважати, що права позивача були порушені.

Таким чином, за наявності обставин, що підтверджують бажання позивача на звільнення та відсутність тиску з боку керівництва підприємства, що не були спростовані позивачем належними доказами, оскільки позивач заяви про звільнення не відкликав, на роботу не виходив, хоча мав на це право, цим спростовуються його пояснення про небажання звільнитись, а тому суд не знаходить підстав для задоволення позову.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. (ч.1 ст.89 ЦПК України)

З урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю (постанова Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц (провадження № 61-787св17)).

На підставі наведеного, суд вважає, що відповідачем доведено правомірність та обґрунтованість свого рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Щодо заявлених позивачем вимог про відшкодування моральної шкоди в розмірі 5 000 грн суд зазначає наступне.

Поняття моральної (немайнової) шкоди і порядок її відшкодування визначається ст. 23 ЦК України.

Зокрема, підставами для відшкодування моральної шкоди можуть бути порушення майнових, особистих немайнових прав особи, а також зобов`язань у випадках, передбачених договором або законом.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала

У п. п. 3, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 (зі змінами та доповненнями) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Сам по собі факт порушення права, за відсутності доведеної наявності вищезазначених втрат немайнового характеру, не є підставою для відшкодування моральної шкоди, а її наявність відповідно до загальних засад змагальності цивільного процесу підлягає доведенню особою, яка порушує питання про її відшкодування.

Враховуючи те, що в діях відповідача, судом не встановлено порушення прав позивача, оскільки оспорений наказ прийнятий за результатами розгляду поданої позивачем заяви, то такі дії відповідача не можуть ставитися у вину, як неправомірна дія відповідача, що спричинила моральну шкоду (моральні страждання), а тому і в цій частині позовних вимог слід відмовити.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, у суду відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат між сторонами, відповідно до ст. 141 ЦПК України.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.5-1, 21,38,39 КЗпП, Конституції України, ст.ст. ст.ст. 4,6,8,10-13, 17-18, 259, 263-265, 274, 279 ЦПК України, суд,-

Ухвалив:

У задоволенніпозову ОСОБА_1 до Підприємства «Господарське управління Київської міської ради профспілок» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з посади, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Рівненського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подачі апеляційної скарги через Володимирецький районний суд Рівненської області.

Згідно п.15.5 Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення проголошено 22 червня 2023 року.

Суддя: Котик Л.О.

Учасники процесу:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , житель АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 .

Відповідач: Підприємство «Господарське управління Київської міської ради профспілок», місцезнаходження: м. Київ, вул. Хрещатик. 16, 01001, код ЄДРПОУ:32114592.