Рішення

від 21.06.2023 по справі 120/5753/23

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2023 р. Справа № 120/5753/23

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Саал Павла Ігоровича, розглянувши в м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області та Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

04.05.2023 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі відповідач 1) та Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі відповідач 2) про:

- визнання протиправним рішення відповідача 2 від 10.04.2023 № 025650006740 та повідомлення відповідача 1 про відмову у призначенні пенсії;

- зобов`язання відповідача 2 призначити позивачу пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України № 796-ХІІ від 28.02.1991 "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як потерпілому внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії, виходячи із наявного страхового стажу роботи, який становить не менше 20 років, починаючи з 01.04.2023.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 03.04.2023 позивач звернувся до відповідача 1 з заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону № 796-ХІІ. Листом відділу обслуговування громадян № 9 (сервісний центр) Управління обслуговування громадян Головного управління пенсійного фонду України у Вінницькій області від 11.04.2023 позивача повідомлено про рішення відповідача 2 за № 025650006740, яким йому відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, а саме 28 років.

Позивач з наданою відмовою та прийнятим рішенням не погоджується, вважає їх протиправними, а тому за захистом прав та інтересів звертається до суду.

Ухвалою суду від 09.05.2023 відкрито провадження у справі за вказаним позовом та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Крім того, у відповідача 1 вирішено витребувати матеріали пенсійної справи позивача.

24.05.2023 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач 1 просить відмовити у задоволенні позову.

Відповідач 1 зазначає, що 03.04.2023 позивач звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком згідно із Законом № 796. За принципом екстериторіальності подану заяву розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області та прийнято рішення від 10.04.2023 № 58025650006740 про відмову у призначенні пенсії.

Відповідач 1 вказує на те, що до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи з 01.09.1986 по 30.12.1986, оскільки запис про вказаний період завірений неналежним чином, а саме не печаткою організації, а печаткою "для документів". Також не зараховано періоди роботи з 1990 по 1996 рр. в колгоспі ім. Щорса, оскільки записи про такі періоди внесені з порушенням вимог Інструкції № 58, а дані про вихододні завірені неналежним чином.

Відповідач 1 звертає увагу на те, що за період роботи за 1991, 1994 роки позивачем була надана довідка № 91 від 28.09.2018, однак вона не може бути врахована, оскільки не містить підстав видачі (посилання на первинні документи), що суперечить Порядку № 637.

Таким чином, страховий стаж позивача складає 16 років 07 місяців 15 днів, чого є недостатньо для призначення пенсії за віком згідно із Законом № 796-XII.

Разом з відзивом відповідач 1 надав матеріали електронної пенсійної справи позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 КАС України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система.

Частиною сьомою статті 18 КАС України передбачено, що особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

З матеріалів справи видно, що копію ухвали суду від 09.05.2023 відповідачу 2 доставлено до електронного кабінету 09.05.2023 о 17:51 год, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, яка міститься у матеріалах справи.

Втім, як у встановлений судом строк, який завершився 24.05.2022, так і станом на дату ухвалення рішення зазначений відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву.

Тому суд, керуючись ч. 6 ст. 162 КАС України, вирішує справу за наявними матеріалами.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши наведені сторонами доводи на підтримку своїх вимог та заперечень, суд встановив, що 03.04.2023 позивач ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

За принципом екстериторіальності зазначена заява була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області.

Рішенням відповідача 2 за № 025650006740 від 10.04.2023 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону № 796-XII, оскільки позивач немає необхідного страхового стажу.

При цьому до страхового стажу позивача не було зараховано період згідно з довідкою № 91 від 28.09.2018 про роботу в колгоспі у 1991, 1994 роках, оскільки в довідці не зазначена підстава видачі документа.

Листом відділу обслуговування громадян № 9 (сервісний центр) Управління обслуговування громадян Головного управління пенсійного фонду України у Вінницькій області від 11.04.2023 позивача повідомлено про рішення № 025650006740 від 10.04.2023.

Позивач вважає протиправною відмову у призначенні йому пенсії, а тому просить суд про за захист його порушених прав та інтересів.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам в межах предмету позову та заявлених позовних вимог, суд керується такими мотивами.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислуги років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави щодо тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсії, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.03.2003 № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV), який набрав чинності 01.01.2004.

Частиною першою статті 9 Закону України № 1058-IV передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно зі статтею 15 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-XII (далі Закон № 796-XII) умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" або надається їм право на одержання пенсій на підставах, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".

За змістом статті 49 Закону № 796-XII пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Статтею 55 Закону № 796-XII визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.

Приписами пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема:

особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років зменшення віку передбачено на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.

Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Таким чином, обов`язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII є факт постійного проживання та (або) роботи такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років до 01.01.1993.

При цьому особам, які додатково до зазначеної умови постійно проживали у зоні гарантованого добровільного відселення в період з моменту аварії (26.04.1986) по 31.07.1986, також встановлюється початкова величина зниження пенсійного віку 3 роки.

Особам, які постійно не працювали/постійно не проживали в зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986, але постійного проживали/постійно працювали у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років станом на 01.01.1993, зменшення пенсійного віку на 3 роки застосовується без початкової величини, з послідуючим зменшення пенсійного віку, з розрахунку 1 рік за 2 роки проживання/роботи.

Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. Відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року. Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону (ч.ч. 2,3 ст. 55 Закону № 796-XII).

За умовами частини першої статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року не менше 30 років.

Системний аналіз вказаних правових норм свідчить на користь того, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за нормами Закону № 1058-IV з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом № 796-XII. Отже, норми спеціального закону Закону № 796-XII, застосовуються субсидіарно із нормами загального закону Закону № 1058-IV, доповнюють і конкретизують їх.

Судом встановлено, що після досягнення 58-рчного віку позивач ОСОБА_1 звернувся до відповідача 1 з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Законом № 796-XII.

За принципом екстериторіальності заяву позивача розглянуто відповідачем 2, який прийняв рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії. Підставою для такого рішення став висновок про відсутність у позивача достатнього страхового стажу.

Як зазначає відповідач 2, до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи згідно довідки № 91 від 28.09.2018, а саме робота в колгоспі (1991, 1994 рр.), оскільки в довідці не зазначена підстава видачі документа. При цьому в рішенні підтверджено право позивача на вихід на пенсію зі зниженням пенсійного віку на 2 роки. Тобто необхідний страховий стаж, визначений ст. 26 Закону № 1058-IV, зменшений на кількість років зменшення пенсійного віку становить 28 років. Водночас, як вважає пенсійний орган, страховий стаж позивача 16 років 07 місяців 15 днів.

Перевіряючи вказані доводи суд враховує, що згідно з частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За приписами частини другої вказаної статті, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Отже, до 01.01.2004 стаж роботи підтверджується в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом № 1058-IV.

Так, приписами статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі Закон № 1788-XII) визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Статтею 62 Закону № 1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637 (далі Порядок № 637).

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

З аналізу наведених норм слідує, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж, є трудова книжка. При цьому лише у разі відсутності трудової книжки або записів у ній органи Пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів. У разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами.

Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310, та чинних на час розгляду справи (далі Основні Положення).

Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.

До трудової книжки колгоспника, зокрема заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).

Згідно з пунктом 6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

Відповідно до пункту 8 Основних Положень, трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.

Трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).

У трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 містяться такі записи:

- відповідно до запису № 14 позивач 09.06.1990 прийнятий членом колгоспу ім. Ватутіна в якості шофера ІІІ класу;

- згідно з записом № 15 11.09.1990 в зв`язку з розділенням колгоспу утворено колгосп ім. Щорса і Кашперівка;

- відповідно до запису № 16 05.12.1992 колгосп перейменовано на КСТП ім. Щорса;

- відповідно до запису № 27 01.08.1996 позивач вибув з членів товариства ім. Щорса с. Кашперівка і звільнений з роботи за власним бажанням.

Суд зауважує, що вказані записи є чіткими та без виправлень, завірені (засвідчені) відповідними печатками підприємств, де працював позивач. Будь-яких зауважень щодо правильності заповнення записів про роботу позивача у трудовій книжці оскаржене рішення відповідача 2 не містить.

Суд враховує, що в силу приписів чинного законодавства заповнення трудової книжки працівника здійснюється роботодавцем, а не працівником, і саме підприємство-роботодавець є відповідальним за організацію обліку трудових книжок працівників, в тому числі правильність внесення записів до них.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 25.04.2019 в справі № 593/283/17 та від 30.09.2019 в справі № 638/18467/15-а, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження органами пенсійного фонду в реалізації особою конституційного права на соціальний захист та призначення пенсії.

Крім того, на працівника не слід покладати ризик негативних наслідків (позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку) за формальну неправильність оформлення досліджуваного документу, якщо недоліки допущені із вини адміністрації підприємства.

Такий висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17.

Наведене додатково підтверджується тим, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Отже, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а тому й не може впливати на його особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17.

Суд наголошує, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи особи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Крім того, право особи на гарантоване Конституцією і законами України пенсійне забезпечення не може ставитись в залежність від існування певних документів, відсутніх не з вини такої особи, збереження яких не може нею контролюватись.

Натомість в оскаржуваному рішенні відсутні будь-які належні обґрунтування щодо неможливості врахування спірних періодів роботи позивача в колгоспі на підставі записів у трудовій книжці.

Крім того, судом встановлено, що з метою підтвердження одного з періодів своєї трудової діяльності позивач надав відповідачу довідку № 91 від 28.09.2018, видану правлінням СВК "Кашперівський" (с. Кашперівка), якою підтверджується, що позивач працював у господарстві в 1991, 1994 роках та отримував заробітну плату.

Суд вважає, що таку довідку відповідач відхилив передчасно, формально зіславшись на те, що у ній відсутнє посилання на первинні документи.

Суд враховує, що незважаючи на подання заявником додаткових документів у відповідності до пунктів, 1, 3 Порядку № 637, пенсійний орган не вчинив жодних дій для перевірки відомостей відомостей з довідки № 91 від 28.09.2018, хоча наділений такими повноваженнями. Це при тому, що таку довідку видано сільськогосподарським виробничим кооперативом приватних пайовиків "Кашперівський", який на сьогодні є діючим товариством згідно коду ЄДРПОУ 01195336.

Отже, витребування додаткових документів з цього підприємства та, в разі необхідності, проведення звірки є можливим, чого відповідачем, одначе, не зроблено.

Суд зауважує, що право особи на гарантоване Конституцією і законами України пенсійне забезпечення не може ставитись в залежність від існування певних документів, відсутніх не з вини такої особи, збереження яких не може нею контролюватись.

Враховуючи наведене, суд вважає, що при винесенні оскаржуваного рішення відповідач 2 не дослідив обставини та не вчинив усіх можливих дій для підтвердження або спростування можливості зарахування позивачу періодів його роботи за 1991, 1994 роки.

У відзиві на позовну заяву відповідач 1 також вказує на те, що до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи з 01.09.1986 по 30.12.1986, оскільки запис про цей період завірений неналежним чином, а саме не печаткою організації, а печаткою "для документів", та період з 1990 по 1996 в колгоспі ім. Щорса, оскільки записи про вказані періоди внесені у трудову книжку з порушенням Інструкції № 58, а дані про вихододні завірені неналежним чином.

Однак зазначені доводи суд до уваги не бере та при вирішенні цієї справи не оцінює, оскільки предметом оскарження у справі є рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 10.04.2023 № 025650006740, зі змісту якого слідує, що за результатами розгляду документів про призначення пенсії до страхового стажу позивача не був зарахований лише період роботи в колгоспі у 1991, 1994 рр. згідно з довідкою № 91 від 28.09.2018. Про незарахування будь-яких інших періодів, а також причини, яких це зроблено, у рішенні не зазначено.

Відтак суд не вбачає підстав для надання оцінки доводів відповідача 1 щодо незарахування періодів роботи позивача, викладених у відзиві на позовну заяву, позаяк відповідні періоди та мотиви не оцінювались при винесенні оскаржуваного рішення відповідачем 2.

З огляду на викладене суд доходить висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 10.04.2023 № 0256500006740 та необхідність його скасування, як необґрунтованого і передчасного.

Разом з тим, на думку суду, позивач помилково просить визнати протиправним повідомлення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 11.04.2023 у призначенні пенсії за віком, оскільки цим листом відповідач 1 лише повідомив позивача про наслідки розгляду його заяви про призначення пенсії. Відтак скасування такого листа не призведе до захисту прав позивача, які у даному випадку порушуються рішенням про відмову у призначенні пенсії, яке прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області.

Крім того, беручи до уваги встановлені обставини справи, за результатами вирішення цього спору суд не вбачає достатніх передумов для покладення на відповідача 1 обов`язку з призначення позивачу пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку.

Суд враховує, що відповідач 1 у відзиві зазначає, що до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи з 01.09.1986 по 30.12.1986 та з 1990 по 1996. Однак дані періоди роботи позивача не досліджувалися при прийнятті оскаржуваного рішення.

Також додатковій перевірці з урахуванням висновків суду підлягають твердження пенсійного органу про неможливість зарахування періодів роботи згідно з довідкою № 91 від 28.09.2018.

Водночас суд не може перебирати на себе дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень та самостійно робити висновки з питань, які не були предметом його розгляду або розглянуті неналежно, тим паче ухвалювати з цих питань рішення.

Як зазначено у пп. 5.1. п. 5 Рішення Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у ч. 3 ст. 129 цієї Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об`єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, як наголосив Конституційний Суд України в абзаці 1 пп. 3.2 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 02 листопада 2011 року № 13-рп/2011, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист.

Відповідно до висновків Європейського суду з прав людини у рішенні від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України" (заява № 63566/00), суд зобов`язаний оцінити кожен специфічний, доречний та важливий аргумент, а інакше він не виконує свої зобов`язання щодо п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (параграф 25).

Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб`єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України.

За результатами розгляду справи, в межах предмету позову та на основі наданих сторонами доказів, суд доходить висновку, що відповідач 2 неналежно розглянув заяву позивача від 03.04.2023 про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та прийняв передчасне, необґрунтоване і протиправне рішення від 10.04.2023 № 025650006740, яким відмовив позивачу у призначенні такої пенсії.

Частиною четвертою статті 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача-суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Під час розгляду цієї справи суд надав оцінку тим підставам, які, на думку відповідача, перешкоджали призначенню позивачу пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катасрофи".

Разом з тим, у зв`язку із скасуванням оскаржуваного рішення, процедура розгляду питання про призначення позивачу пенсії за віком вважається незакінченою і пенсійний орган, реалізуючи свої законні повноваження щодо призначення пенсії, повинен повторно розглянути заяву позивача та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити частково, а саме у спосіб визнання протиправним та скасування рішення відповідача 2 від 10.04.2023 № 025650006740 та зобов`язання відповідача 1 повторно розглянути заяву позивача від 03.04.2023 про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з урахуванням висновків суду за наслідками розгляду цієї справи. В решті позовних вимог належить відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч. 3 ст. 139 КАС України).

Таким чином, оскільки позовні вимоги мають немайновий характер, а позов задоволено частково, на користь позивача належить стягнути половину понесених нею судових витрат зі сплати судового збору, тобто 538,30 грн, за рахунок бюджетних асигнувань кожного з відповідачів у справі (порівну).

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 10.04.2023 № 025650006740 про відмову у призначені ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з урахуванням висновків суду, наведених у цьому рішенні, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03 квітня 2023 року про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 269,15 грн (двісті шістдесят дев`ять гривень 15 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 269,15 грн (двісті шістдесят дев`ять гривень 15 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Інформація про учасників справи:

1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 );

2) відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 13322403, місцезнаходження: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100).

3) відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548, місцезнаходження: вул. А. Саєнка, 10, м. Фастів, Київська область, 08500).

Повне рішення суду складено 21.06.2023.

Суддя Сало Павло Ігорович