Рішення від 06.06.2023 по справі 523/6609/22

Справа № 523/6609/22

Провадження №2/523/151/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" червня 2023 р. м.Одеса

Суворовський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді Мурманової І.М.

за участю секретаря судового засідання Лапчинської О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 6 в м. Одесі цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Арсенал Страхування», про стягнення шкоди внаслідок дружньо-транспортної пригоди, -

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Страхова компанія «Країна» звернулось до Суворовського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Арсенал Страхування», про стягнення шкоди внаслідок дружньо-транспортної пригоди.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що 24.01.2019 року ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «Toyota Rav4» реєстраційний номер НОМЕР_1 , допустив зіткнення з автомобілем «BMW X3», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 . Між Акціонерним товариством «Страхова компанія «Країна» та ОСОБА_3 24.05.2018року було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №34УА/0184558. На підставі даного Договору позивач взяв на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку сплатити на користь страхувальника страхове відшкодування. Згідно повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (Європротокол) відповідач визнав вину в настанні ДТП.

На підставі страхового акту АТ «СК Країна» здійснила виплату страхового відшкодування потерпілому у розмірі: 50000 гривень. Страховою компанією відповідача ПАТ «СК «Арсенал Страхування» було відшкодоване шкоду у розмірі: 13171 грн. 37 коп. Таким чином, різниця між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням становить: 36828 грн. 63 коп.

На підставі викладеного представник позивача просить стягнути з відповідача на користь позивача завдані збитки в порядку регресу в розмірі: 36828 грн. 63 коп., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі: 2481 грн. 00 коп.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, суддю визначено автоматизованою системою документообігу суду, відповідно до ст.ст. 14, 33 ЦПК України.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 11 липня 2022 року позовну заяву прийнято до розгляду призначено розгляд справи в судове засідання, сторонам направлено копії ухвали суду, відповідачу роз`яснено про право на подання відзиву на позовну заяву, третій особі про право на подання письмових пояснень щодо позову.

На адресу суду 11.04.2023 року (вх. № 9759) надійшла заява за підписом представника відповідача адвоката Дерід Т.М., про застосування строків позовної давності. В обґрунтування заяви про застосування строків позовної давності, представник відповідача зазначила, що 24.01.2019 року страхувальник повідомив страховика про настання страхового випадку. На підставі страхового акту 19.02.2019 року позивач здійснив виплату страхового відшкодування у сумі 50000 гривень. В подальшому, 28.02.2019 року позивач звернувся до страхової компанії відповідача щодо виплати страхового відшкодування. 06.05.2019 року страхова компанія відповідача здійснила виплату страхового відшкодування у сумі 13171, 37 коп. Представник зазначає, що з огляду на дати проведення страхових виплат, позивач порушив строки на звернення до суду, а відтак є таким, що подав позов з порушенням строків позовної давності. Відповідно до положення ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки.

Таким чином, представник відповідача зазначає, що позивач про своє порушене право дізнався 06.05.2019 року, а тому саме з цієї дати почав відраховуватись відлік часу на пред`явлення позову до відповідача про стягнення різниці страхового відшкодування. Просила застосувати строки позовної давності (а.с.69-71).

Чергове судове засідання у справі призначено на 06 червня 2023 року.

Представник позивача Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» до суду не з`явився, разом з цим, прохальна частина позовних вимог містить в собі клопотання про розгляд справи за відсутності сторони позивача, в якій представник також зазначив, що не заперечує з приводу заочного розгляду справи (а.с.3).

Відповідач ОСОБА_1 , до суду також не з`явися, про час та місце слухання справи повідомлений, в матеріалах справи міститься заява представника відповідача про застосування строків позовної давності.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Арсенал Страхування» до суду не з`явися, третя особа про час та місце слухання справи повідомлялась, 09.01.2023 року представник третьої особи звертався на адресу суду з заявою про отримання копії позову з додатками. Згідно роздруківки (а.с.56), копію позову представнику було направлено на електронну пошту.

Таким чином, судом встановлено, що сторони про час та місце слухання справи повідомлені, представник позивача просив розгляд справи провести у відсутність сторони позивача, а відтак, у суду не має підстав для відкладення слухання справи.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з розглядом справи за відсутності учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані стороною позивача докази на підтвердження позовних вимог в їх сукупності, встановивши факти і відповідні їм правовідносини, дослідивши заяву представника позивача про застосування строків позовної давності, суд дійшов наступних висновків.

Так, звертаючись до суду з даним позовом представник позивача зазначив, що 24.01.2019 року сталась дорожньо-транспортна пригода, за участю ОСОБА_1 , який, керуючи транспортним засобом «Toyota Rav4» реєстраційний номер НОМЕР_1 , допустив зіткнення з автомобілем «BMW X3», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 .

Між Акціонерним товариством «Страхова компанія «Країна» та ОСОБА_3 24.05.2018року було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №34УА/0184558. На підставі даного Договору позивач взяв на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку сплатити на користь страхувальника страхове відшкодування. Згідно повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (Європротокол) відповідач визнав вину в настанні ДТП.

На підставі страхового акту АТ «СК Країна» здійснила виплату страхового відшкодування потерпілому у розмірі: 50000 гривень. Оскільки, відповідачем ОСОБА_1 , станом на момент подання позову, вимогу про сплату різниці страхового відшкодування не задоволено, тому позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Вирішуючи вимоги за даним позовом, суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що Полісом №АМ/6001905 ОСОБА_3 застрахував цивільну-правовувідповідальність власниківназемних транспортнихзасобів (а.с.10). З повідомленням про настання страхового випадку до Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» ОСОБА_3 звернувся 24.01.2019 року. Страхова справа № 52747. (а.с.6).

З заявою про виплату страхового відшкодування ОСОБА_3 звернувся 11.02.2019 року (а.с.7).

Згідно звіту № 0190-01-19 оцінки КТЗ автомобіля «BMW X3», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ринкова вартість авто становить 512499, 63 грн.; вартість відновлювального ремонту становить станом на 30.01.2019 року 104739, 16 грн.; вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу авто, станом на 30.01.2019 рік становить 61744, 81 гривню (а.с.15-28).

Згідно страхового акту № 34/52747/2.1.5.1 від 19.02.2019 року затверджено суму до сплати у розмірі 50000 гривень (а.с.31). Відповідно до платіжного доручення № 2862 від 19.02.2019 року ПАТ СК «Країна» здійснило виплату страхового відшкодування у розмірі: 50000 гривень (а.с.32).

В подальшому, 28.02.2019 року позивач АТ «СК Країна» звернулось до ПАТ «СК Арсенал Страхування» з претензією в порядку ст. 35 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» про здійснення виплати страхового відшкодування у 30-ти денний термін у розмірі: 50000 гривень (а.с.33).

Відповідно до платіжного доручення (а.с.34) 06.05.2019року ПАТ «СК Арсенал Страхування» на рахунок АТ «СК Країна» здійснило виплату у сумі: 13171, 37 гривень .

В подальшому, 25.10.2019 року АТ «СК Країна» звернулась до ОСОБА_1 з претензією про відшкодування збитків в порядку регресу. В обґрунтування заяви страховик зазначив, що страхова компанія ПрАТ «СК Арсенал Страхування» здійснила виплату страхового відшкодування у розмірі: 13171, 37 гривень, таким чином різниця вартості відшкодування становить 36828, 63 гривень. ОСОБА_1 ,. запропоновано в найкоротший термін, але не пізніше ніж 30 днів, здійснити виплату різниці збитків 36828, 63 гривень (а.с.36).

Отже, з огляду на досліджені докази судом встановлено, що винним в ДТП є відповідач у справі ОСОБА_1 , страхова компанія винуватця ДТП здійснила виплату у сумі: 13171, 37 гривень, різниця вартості становить - 36828, 63 гривень, страхувальником, тобто позивачем здійснено виплату в сумі: 50000 гривень.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про страхування»: «Страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі».

Згідно ст. 9 Закону України «Про страхування»: «Страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку».

Відповідно до ст. 993 ЦК України, яка кореспондується зі ст. 27 Закону України «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

За загальним правилом відповідальність за заподіяну шкоду несе особа, яка її завдала. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), вона відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 статті 1077 ЦК України: «За договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника)».

Враховуючи, правову позицію Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, висловлену при розгляді справи № 6-2587цс15 від 23.12.2015 р.: «За змістом статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

До таких випадків, зокрема, відноситься виплата страховиком за договором добровільного страхування страхового відшкодування страхувальнику (потерпілому), внаслідок чого до такого страховика переходить право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією. Під час суброгації нового зобов`язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий, яким є страхувальник або вигодонабувач, передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого. Тобто, у випадку суброгації відбувається лише заміна осіб у вже наявному зобов`язанні (заміна активного суб`єкта) зі збереженням самого деліктного зобов`язання. У такому разі, страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.04.2018 року в справі № 910/3165/17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року в справі №910/2603/17.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. При цьому підставами для виникнення цивільних прав та обов`язків можуть бути: договори та інші правочини, а також - інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Згідно ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про страхування», страховик зобов`язаний: при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою ст. 1188 ЦК України.

Згідно ч. ч. 1-2ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів та показанням свідків.

У відповідності до ст. 88 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов`язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов`язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов`язанні ним є страховик.

Враховуючи викладене, оцінюючи належність, допустимість та достовірність наданих позивачем доказів, кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, судом встановлено, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Разом з цим, судом розглядається і заява представника відповідача щодо застосування строків позовної давності.

У п. 27 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року №4 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки", роз`яснюється, що при вирішенні спорів про право зворотної вимоги страховика суди повинні розрізняти поняття "регрес" та "суброгація". Наприклад, у випадку суброгації відбувається лише заміна осіб у вже наявному зобов`язанні (заміна активного суб`єкта) зі збереженням самого зобов`язання. У такому разі страхувальник передає свої права страховикові на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав.

У випадку регресу одне зобов`язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається. При цьому регрес регулюється загальними нормами цивільного права (зокрема, статтею 1191 ЦК), а також статтею 38 Закону № 1961-IV, а для суброгації відповідно до статті 993 ЦК і статті 27 Закону України "Про страхування" встановлено особливий правовий режим.

При суброгації перебіг строку позовної давності починає обчислюватися з моменту виникнення страхового випадку, а при регресі - з того моменту, коли страховик виплатив страхове відшкодування. Розмір страхового відшкодування визначається за правилами, встановленими у договорі страхування. Страховик не має права вимагати від завдавача шкоди суму, яку він виплатив страхувальнику у зв`язку з порушенням умов договору страхування. Проценти, неустойка виплачуються страховиком через несвоєчасне виконання ним власного зобов`язання перед страхувальником (стаття 992 ЦК) і не можуть бути стягнуті у порядку суброгації з особи, винної в завданні шкоди. Також у порядку суброгації страховик може стягнути із завдавача шкоди лише ту суму, яку він сам виплатив страхувальнику. Оскільки при суброгації відбувається заміна особи в зобов`язанні, тому з урахуванням положення статті 515 ЦК суброгація застосовується лише до майнового страхування.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» має на увазі форму захисту - шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту). Питання про об`єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (право на захист) у контексті її співвідношення із суб`єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин. Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права. Суб`єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Ураховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, слід дійти висновку, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

У статті 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина 2 статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Як встановлено матеріалами справи, позивач дізнався про порушення свого права 06.05.2019 року, тобто з дня коли отримав від страхувальника ПрАТ «СК Арсенал Страхування» винуватця ДТП частину страхової виплати в розмірі: 13171, 37 гривень, а відтак, строки позовної давності слід рахувати саме з 06.05.2019 року.

При суброгаціїстрок позовноїдавності обчислюєтьсяз моментуДТП,а прирегресі -моментом здійсненнявідповідної виплатистрахового відшкодування.

Таким чином, право на пред`явлення позову в порядку регресної вимоги до відповідача у позивача виникло 06.05.2019 року, тобто з дня коли позивач дізнався, що його вимоги з повного страхового відшкодування задоволені лише в частині, а саме на суму 13171, 37 грн.

Разом з цим, позов до суду надійшов лише 23.06.2023 року, згідно вихідної дати проставленої на позовній заяві, позов зареєстровано 14.06.2022 року, а відтак, судом встановлено, що позивачем пропущено строки на пред`явлення позову.

Первісне (основне) деліктне зобов`язання та зобов`язання, що виникло з регресної вимоги, не можуть виникати та існувати одночасно.

Викладене узгоджується з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду України від 05 квітня 2017 у справі № 6-2806цс16.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Таким чином, враховуючи, що Акціонерне товариство «Страхова компанія «Країна» звернулось до суду з пропуском строку позовної давності суд дійшов висновку, що позов підлягає залишенню без задоволення.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, вимоги позивача щодо відшкодування судових витрат задоволенню не підлягають, оскільки останньому в позові відмовлено.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1-18, 76, 77-81, 82, 95, 141, 228, 229, 235, 247, 258, 259, 263-265, 354 ЦПК України, ст.ст. 256, 261, 267, 993, 1077, 1188 ЦК України, ЗУ «Про страхування», суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Арсенал Страхування», про стягнення шкоди внаслідок дружньо-транспортної пригоди залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складно 12.06.2023р.

Суддя: