Рішення

від 20.06.2023 по справі 448/921/23

МОСТИСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер: 448/921/23

Провадження № 2/448/330/23

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

(повне)

20.06.2023 року м.Мостиська

Мостиський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Юрія БІЛОУСА,

за участю секретаря судового засідання Ірини РОМАНЧЕНКО,

сторони:

позивачка Любов ТРОПАК,

відповідач Мостиська міська рада Львівської області,

суть спору: про визначення додаткового строку для прийняття спадщини,

учасники справи:

позивачка Любов ТРОПАК - не з`явилася (заява),

представник відповідача Мостиської міської ради Львівської області - не з`явився (заява),

третя особа в.о. завідувача Мостиської державної нотаріальної контори Львівської області Валентина ШАРАВАРА не з`явилася (заява),

в с т а н о в и в :

І. Короткий виклад обставин справи:

Громадянка ОСОБА_1 , (надалі Позивачка) звернулася до суду із зазначеним позовом, покликаючись на те, що після смерті її матері ОСОБА_2 , котра померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишилось спадкове майно, а саме: житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 , видане виконавчим комітетом Чернівської сільської ради Мостиського району Львівської області від 30.12.2009 року та земельна ділянка площею 1,1053 га у межах згідно з планом, яка розташована на території Мостиської міської ради Львівської області, цільове призначення - для ведення товарногосільськогосподарськоговиробництва, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯА №728307 від 15.03.2007 року.

Зазначає, що за життя ОСОБА_2 ,склала заповіт від 03.09.2008 року, згідно з яким все своє майно заповіла дочці ОСОБА_1 (позивачці по справі).

Стверджує, що рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 08.04.2015 року у цивільній справі №448/248/15-ц (провадження №2/448/122/15) за її ( ОСОБА_1 ) позовом до Чернівської сільської ради Мостиського району Львівської області, треті особи Мостиська державна нотаріальна контора, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, позивачці було визначено додатковий строк в 3 (три) місяці з дня набрання даним рішенням законної сили для подання нею заяви в нотаріальну контору про прийняття спадщини, що відкрилася після смерті її матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Наголошує, що вона не змогла звернутися в нотаріальну контору в межах строку наданого судом (до 28.07.2015 року) із заявою про прийняття спадщини, оскільки з липня 2015 року хворіла та перебувала під наглядом лікаря психіатра, що підтверджується випискою-епікризом із стаціонарної картки хворої №0259/09, виданою Львівською обласною клінічною психіатричною лікарнею від 15.02.2009 року (діагноз біполярний афективний розлад, дисгормональна кардіопатія. ХНК 2 ст.) та довідкою №165/01-25, виданою КЗ «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» від 26.12.2014 року.

Зазначає також, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її (позивачки) рідний брат ОСОБА_4 , який протягом 2015-2020 років важко хворів та перебував під наглядом лікаря, що підтверджується даними з його медичної картки, а саме протоколом обстеження від 15.03.2018 року, виданим 5 тою МКЛ, а ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ще один її рідний брат ОСОБА_3 , за яким вона (позивачка) здійснювала постійний догляд протягом 2015-2021 років.

Просить суд врахувати той факт, що на даний час вона не може оформити право на спадщину, а тому звернулася до суду з даним позовом.

Таким чином, вважає, що строк для прийняття спадщини було пропущений нею з поважних причин, а спадкоємці, які б прийняли спадщину чи претендували б на таку, відсутні.

З огляду на наведене, просить суд ухвалити рішення, яким визначити їй додатковий строк для подання нею заяви про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_2 , котра померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ІІ. Позиція учасників справи:

В підготовче засідання позивачка не з`явилася, однак подала заяву (зареєстровану канцелярією суду за Вх.№3511 від 20.06.23), в якій підтримала позовні вимоги в повному обсязі, просить суд їх задоволити та здійснювати розгляд справи за її відсутності.

Представник відповідача Мостиської міської ради Львівської області у підготовче засідання не з`явився, а подав заяву (зареєстровану канцелярією суду за Вх. №3335 від 09.06.23), в якій просить суд розглянути справу без його участі та зазначає, що не заперечує проти позову.

Третя особа в.о. завідувача Мостиської державної нотаріальної контори Львівської області Шаравара В.В. у підготовче засідання не з`явилася, а подала заяву (зареєстровану канцелярією суду за Вх.№3463 від 15.06.23), в якій просить суд розглянути справу без її участі, вирішення спору покладає на розсуд суду.

ІІІ. Процесуальні дії у справі:

Ухвалою судді від 02.06.2023 року відкрито провадження у даній справі та постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження.

Відповідно до частини 3 статті 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

При цьому суд розглядає справу у загальному порядку, оскільки підстави для заочного розгляду справи відсутні.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 49 ЦПК України відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

За змістом частини четвертої статті 200 ЦПК України ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статями 206, 207 цього Кодексу.

Так, частиною четвертою статті 206 ЦПК України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Визнання позову відповідачем - це одностороннє вільне волевиявлення відповідача, спрямоване на припинення спору з позивачем. Право відповідача на визнання позову повністю або частково є виявом принципів диспозитивності і змагальності.

Таким чином, ЦПК України допускає ухвалення рішення в підготовчому судовому засіданні і в правовідносинах, що виникли між сторонами відповідач позов визнав, таке визнання позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, тобто в даному випадку наявні законні підстави для ухвалення рішення про задоволення позову в підготовчому судовому засіданні у відповідності до вимог статей 200, 206 ЦПК України.

ІV.Обставини справи,встановлені судом:

Суд, дослідивши усі надані йому докази, оцінивши їх з точки зору належності, допустимості і достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні усіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, керуючись законом, при цьому, створивши учасникам справи всі необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання обов`язків, виходив із такого.

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права, пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-змістовному зв`язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя, за своєю суттю, визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Зазначені висновки викладено в абзаці десятому пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003.

У справі «Belletv.France» Суд зазначив, що "стаття 6 §1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Виходячи із наведених вище процесуальних норм, практики та роз`яснень, суд, перевіривши порушення прав та обов`язків Позивачки у межах заявлених позовних вимог, встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилась спадщина внаслідок смерті ОСОБА_2 (матері Позивачки).

Факт родинних відносин між спадкодавцем ОСОБА_2 та Позивачкою ОСОБА_1 підтверджується копією свідоцтва про народження позивачки серії НОМЕР_2 та копією свідоцтва про розірвання шлюбу позивачки серії НОМЕР_3 .

Рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 08.04.2015 року у цивільній справі №448/248/15-ц, встановлено, що до складу спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_2 входить, зокрема, право власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 , який належав померлій ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 30.12.2009року та право власності на земельну ділянку площею 1,1053 га, що розташована на території Чернівської сільської ради і призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА №728307 від 15.09.2007року.За свого життя, а саме 03.09.2008 року, спадкодавець ОСОБА_2 склала заповіт, яким усе своє майно заповіла дочці ОСОБА_1 позивачці у справі, яка бажає прийняти спадщину та отримати в нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину за заповітом, однак на час смерті матері вона проживала окремо від неї, а після смерті останньої у шестимісячний строк не звернулася в нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини.Із довідки, виданої виконавчим комітетом Чернівської сільської ради Мостиського району Львівської області №1934 від 09.12.2014року, видно, що спадкодавець ОСОБА_2 на час своєї смерті постійно проживала за адресою: АДРЕСА_1 , де була зареєстрована одна.

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Також, вказаним рішенням суду від 08.04.2015 року, позивачці ОСОБА_1 визначено додатковий строк в 3 (три) місяці з дня набрання даним рішенням законної сили для подання нею заяви в нотаріальну контору про прийняття спадщини, що відкрилася після смерті її матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В межах строку наданого судом (до 28.07.2015 року), позивачка ОСОБА_1 , не звернулася в нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини, оскільки з липня 2015 року хворіла та перебувала під наглядом лікаря психіатра, що підтверджується випискою-епікризом із стаціонарної картки хворої №0259/09, виданою Львівською обласною клінічною психіатричною лікарнею від 15.02.2009 року (діагноз біполярний афективний розлад, дисгормональна кардіопатія. ХНК 2 ст.) та довідкою №165/01-25, виданою КЗ «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» від 26.12.2014 року. Також, ІНФОРМАЦІЯ_2 помер рідний брат позивачки - ОСОБА_4 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_4 ), який протягом 2015-2020 років важко хворів та перебував під наглядом лікаря, що підтверджується даними з його медичної картки, а саме протоколом обстеження від 15.03.2018 року, виданим 5 тою МКЛ, а ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ще один рідний брат ОСОБА_1 ОСОБА_5 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_5 ), за яким позивачка здійснювала догляд протягом 2015-2021 років.

Згідно матеріалів спадкової справи №419/2014, заведеної у Мостиській державній нотаріальній конторі Львівської області після смерті ОСОБА_2 , вбачається, що позивачка звернулась до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після померлої ОСОБА_2 , але Свідоцтво про право на спадщину не було їй видано, оскільки пропущено строк для прийняття спадщини.

Інші спадкоємці із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 до Мостиської державної нотаріальної контори Львівської області, не звертались, що підтверджується матеріалами спадкової справи №419/2014 та Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру №72729889 від 06.06. 2023 року.

В свою чергу, Позивачка бажає прийняти спадщину та отримати в нотаріуса свідоцтво про право на спадщину, однак після смерті матері у шестимісячний строк не звернулася вчасно до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини з поважних причин, у зв`язку із чим була змушена звернутися до суду із даним позовом.

Вказані обставини сторонами не оспорюються та підтверджуються наявними у справі письмовими доказами: копією свідоцтва про смерть ОСОБА_2 серії НОМЕР_6 ; копією свідоцтва про народження ОСОБА_6 серії НОМЕР_2 від 25.02.1953 року; копією свідоцтва про розірвання шлюбу позивачки серії НОМЕР_3 ; копією заповіту ОСОБА_2 від 03.09.2008 року; копією Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі №39115123 від 09.12.2014 року; копією Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 30.12.2009 року; копією Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №24961765 від 30.12.2009 року;копією технічного паспорта на житловий будинок в АДРЕСА_1 ; копією Державного Акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА №728307; копією рішення Мостиського районного суду Львівської області від 08.04.2015 року у справі №448/248/15-ц; копіями свідоцтв про смерть ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ; копіями свідоцтв про народження ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ; копією паспорта та ідентифікаційного коду гр. України ОСОБА_1 ; матеріалами спадкової справи №419/2014, заведеної у Мостиській державній нотаріальній конторі Львівської областіпісля смерті ОСОБА_2 та іншими матеріалами справи.

V. Застосоване судом законодавство:

В статті 55 Конституції України закріплено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до іншої особи (спадкоємця).

Згідно з частиною 1 статті 1221 ЦК України, місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

У відповідності до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Частиною першою статті 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, проте, закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Згідно частини 1 статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Частиною третьою статті 1272 ЦК України передбачено, що за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Пленум Верховного Суду України в п.24 постанови від 30 травня 2008р. №7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснив, що вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Верховний Суд України у постанові від 4 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15 виклав правовий висновок, згідно з яким право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживає зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Аналогічний за змістом правовий висновок, викладено Верховним Судом України у постанові від 26 вересня 2012 року у справі № 6-85цс12.

Положеннями ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини, як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ілхан проти Туреччини» від 27 червня 2000 року при вирішенні питання пропуску строку на вчинення дій має застосовуватись правило встановлення всіх обставин з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру.

Як слідує з правової позиції Верховного Суду у справі ВС/КЦС № 681/203/17-ц від 17 жовтня 2018 року, вирішуючи питання поважності причин пропущення шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України, для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи. Принцип «пропорційності» тісно пов`язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип «пропорційності» як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності. Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

Суд ураховує, що Мостиська міська рада Львівської області є належним відповідачем по справі, оскільки має право на спадкове майно (у розумінні ст. 1277 ЦК України щодо відумерлості спадщини), інші спадкоємці відсутні, відповідач визнав позов, що в свою чергу підтверджує те, що вимоги позову і визнання їх відповідачем не суперечать закону та не порушують жодним чином права інших осіб, і не направлені на захист інтересів таких інших осіб.

ЦПК України встановлено, що:

- відповідно до положень ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом і кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (статті 12 і 81);

- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (стаття 13);

- обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (стаття 82);

- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76);

- належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77);

- згідно ст.78 ЦПК України суд небередоуваги докази,щоодержаніз порушеннямпорядку,встановленогозаконом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

- у відповідності до ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

- статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми єдокази,якіусвоїй сукупностідаютьзмогудійти висновкупронаявністьабо відсутністьобставинсправи,яківходятьдо предметадоказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

- відповідно до положень ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

VI. Висновки суду за результатами розгляду даної справи:

Відповідно до статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи відповідному органі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов`язків; таким чином, пункт передбачає «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору.

Беручи до уваги вищенаведені, викладені у позовній заяві пояснення Позивачки щодо пропуску нею строку для прийняття спадщини, які підтверджуються матеріалами справи, суд вважає, що зазначені обставини зумовили істотні труднощі для Позивачки щодо вчинення нею дій по оформленню своїх спадкових прав, а тому суд визнає поважними причини пропуску строку для прийняття спадщини, яка відкрилась внаслідок смерті її матері ОСОБА_2 .

Згідно абз.3 п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з`ясування і дослідження інших обставин справи.

Таким чином, з огляду на наведені положення закону та враховуючи встановлені судом обставини справи, суд вважає, що визнання відповідачем пред`явленого позову не суперечить закону та не порушує права свободи чи інтереси інших осіб, а тому є всі підстави для задоволення позовних вимог позивачки і визначення їй додаткового строку у три місяці, який буде достатнім для подання нею заяви про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_2 , котра померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відомості, які б спростовували даний висновок суду, відсутні, а інше вирішення спору не відповідало б таким засадам цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 ЦК України).

Підстави для негайного виконання рішення відсутні.

Заходи забезпечення позову по даній цивільній справі не застосовувалися.

VII. Розподіл судових витрат між сторонами:

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Сторони не заявляли клопотань про розподіл судових витрат, а тому суд вважає можливим залишити понесені судові витрати за сторонами.

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 141, 200, 206, 247, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд -

у х в а л и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Мостиської міської ради Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Мостиська державна нотаріальна контора Львівської області, про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, - задовольнити повністю.

Визначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , додатковий строк в 3 (три) місяці з дня набрання даним рішенням законної сили для подання нею заяви в нотаріальну контору про прийняття спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Судові витрати зі сплати судового збору залишити за позивачкою.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Львівського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua

Повний текст судового рішення складено 22.06.2023 року.

Відомості щодо учасників справи:

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_7 ;

Відповідач: Мостиська міська рада Львівської області; місце знаходження: м.Мостиська, вул. Грушевського, 6, Львівської області; код ЄДРПОУ 04056227;

Третя особа: Мостиська державна нотаріальна контора Львівської області; місцезнаходження: м.Мостиська, вул. Грушевського, 22, Яворівського району Львівської області.

Суддя Юрій БІЛОУС

Рішення суду набрало законної сили «

Суддя Юрій БІЛОУС