Рішення

від 21.06.2023 по справі 903/508/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21 червня 2023 року справа № 903/508/23

Господарський суд Волинської області у складі судді Дем`як В.М., за участю секретаря судового засідання Кошового В.А, розглянувши справу

за позовом: Фізичної особи підприємця Логвиненко Анни Андріївни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАН ОПТ" (43023, Волинська область, Луцький район, місто Луцьк, вулиця Карбишева, будинок 2, офіс 201, код ЄДРПОУ 44406428)

про стягнення 550 000 грн. безпідставно набутих коштів

Представники сторін:

від позивача: Дашко Максим Володимирович

від відповідача: не прибув;

встановив: Позивач Фізична особа підприємець Логвиненко Анна Андріївна звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАН ОПТ" та просить стягнути 550 000 грн. безпідставно набутих коштів на підставі ст. 1212 ЦК України.

В обґрунтування позову позивач вказує, що ним перераховано на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАН ОПТ" оплату у розмірі 550 000 грн. за поставку бензинових генераторів, однак відповідач товар не передав, одержані кошти не повернув.

Ухвалою суду від 23.05.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 21.06.2023.

Ухвала суду від 23.05.2023 про відкриття провадження у справі, була надіслана та доставлена представнику позивача електронною поштою, що підтверджується відміткою відділу документального забезпечення та контролю суду.

Ухвала суду від 23.05.2023 про відкриття провадження у справі, яка була направлена з рекомендованим листом на адресу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАН ОПТ", повернулась до суду 02.06.2023 із відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою", що підтверджується рекомендованим повідомленим про вручення №4301040571323.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, місцезнаходження відповідача: 43023, Волинська область, Луцький район, місто Луцьк, вулиця Карбишева, будинок 2, офіс 201, код ЄДРПОУ 44406428), отже суд направив ухвалу від 23.05.2023 за місцем реєстрації останнього

У відповідності до п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Пунктом 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про юридичну особу, зокрема місцезнаходження юридичної особи.

Отже, суд дійшов висновку, що позивач та відповідач про розгляд справи судом повідомлені належним чином.

Станом на 21.06.2023 ухвала суду від 23.05.2023 залишена відповідачем без належного реагування.

Відзив та заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження відсутні.

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, відсутність відзиву з відповідними вказівками на незгоду відповідача з будь-якою із обставин справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, що позбавляє відповідача відповідно до ч. 4 ст. 165 ГПК України заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи, суд вважає, що в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч. ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється залежності від обставин справи та з розгляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

У визначений ухвалою від 23.05.2023р. день та час в засідання суду з`явився представник позивача, котрий, з посиланнями на обставини, викладені у позовній заяві, та докази, долучені до матеріалів справи, пред`явлені до відповідача позовні вимоги підтримав, просив суд задоволити позов.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Між Фізичною особою-підприємцем Логвиненко Анни Андріївни (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СТАН ОПТ" (відповідач) було досягнуто усної домовленості щодо поставки товарно-матеріальних цінностей (бензинових генераторів Bt-3800 у кількості 30 шт.).

Відповідно до досягнутих між сторонами домовленостей, загальна вартість бензинових генераторів Bt-3800 у кількості 30 шт. становить 550 000 грн.

На виконання досягнутої домовленості позивачем згідно платіжної інструкції №54 від 04.11.2022 перераховано на рахунок ТОВ "СТАН ОПТ" грошові кошти у розмірі 550 000 грн. з призначенням платежу: "За генератори згідно рах. №223 від 04.11.2022 у сумі 458333,33 грн., ПДВ 91666,67 грн.".

В порушення зобов`язальних відносин ТОВ "СТАН ОПТ" не виконав поставку товару (бензинових генераторів Bt-3800).

З метою досудового врегулювання господарського спору щодо неналежного виконання ТОВ "СТАН ОПТ" своїх зобов`язань позивачем 07.04.2023 на адресу ТОВ "СТАН ОПТ" було направлено претензію від 06.04.2023 з вимогою повернення товариством безпідставно збережених перерахованих на підставі платіжної інструкції №54 від 04.11.2022 на загальну суму 550 000 грн. Зазначену вимогу було залишено боржником без відповіді та належного реагування та безпосереднього задоволення по суті шляхом повернення отриманих коштів.

Невиконання відповідачем вимог в частині повернення суми отриманих коштів позивача виступили підставою для звернення підприємця Логвиненко А.А. до суду з позовом про примусове стягнення з ТОВ "СТАН ОПТ" на підставі ст. 1212 ЦК України грошових коштів в загальному розмірі 550 000 грн., як безпідставно отриманих.

Надаючи оцінку даним спірним правовідносинам, суд виходив із такого.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч. 1 ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 2 статті 4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Відповідно до зазначеної статті, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 08.01.2019р. по справі №916/2927/17 та від 14.01.2019р. по справі №912/1188/17.

Конструкція ст. 1212 ЦК України, як і загалом норми глави 83 ЦК України, свідчать про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі. Узагальнюючи викладе, можна дійти висновку про те, що кондикція - позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

За змістом положень ст. 1212 ЦК України про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави цей вид зобов`язань породжується наявністю таких юридичних фактів: 1) особа набула або зберегла у себе майно за рахунок іншої особи; 2) правові підстави для такого набуття (збереження) відсутні або згодом відпали. А отже, кошти, отримані як оплата за виконання робіт за договором і набуті за наявності правових підстав для цього, не можуть бути витребувані згідно зі ст. 1212 Цивільного кодексу України як безпідставне збагачення.

Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.

Таким чином, слід зауважити, що застосування ст. 1212 ЦК України має відбуватись за наявності певних умов та відповідних підстав, що мають бути встановлені судом під час розгляду справи на підставі належних та допустимих доказів у справі.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв`язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).

Отже, при зверненні до суду з позовними вимогами про стягнення грошових коштів на підставі ст. 1212 ЦК України позивачем повинно бути доведено суду обставини отримання (утримання) відповідачем вказаних коштів без достатньої правової підстави або обставини того, що певна підстава набуття коштів припинилась.

До подій, за результатами яких можуть виникнути зобов`язання передбачені статтею 1212 ЦК України, відноситься, зокрема, перерахування грошових коштів іншій особі, з якою платник не знаходиться в договірних зобов`язаннях. Дана правова позиція узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Касаційного господарського Суду у складі Верховного Суду від 26.01.2022 у справі №924/1338/19.

Судом, встановлено, що позивачем було перераховано ТОВ "СТАН ОПТ" грошові кошти в розмірі 550 000 грн. відповідно до платіжної інструкції №54 від 04.11.2022р.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

У відповідності до норм ст.ст. 202, 205 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Статтею 208 ЦК України унормовано, що у письмовій формі належить вчиняти: 1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу; 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу;

Статтею 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Станом на день винесення судом рішення, відповідач ТОВ "СТАН ОПТ" не надано доказів в підтвердження здійснення перерахування (повернення) на рахунок позивача отриманих коштів в сумі 550 000 грн. в досудовому порядку, як і не надано будь-яких документів в підтвердження перерахування попередньо отриманих грошових коштів на рахунок підприємця Логвиненко А.А. на час розгляду справи судом.

За таких обставин, виходячи з наявних в матеріалах справи документів, суд дійшов висновку щодо наявності підстав вважати, що грошові кошти в сумі 550 000 грн. є такими, що набуті та збережені відповідачем без належної для цього правової підстави, а отже, підстав здійснювати висновоки щодо правомірності та обгрунтованості вимог позивача про їх стягнення з відповідача згідно та на підставі положень ст. 1212 ЦК України.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Враховуючи наведене, заявлені позовні вимоги є правомірними та підлягають задоволенню в повному обсязі.

За приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі справи слід покласти на відповідача.

Позивачем заявлено до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 60 000 грн.

Частинами 2-6 ст. 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу:

1) за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу);

2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;

3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат;

4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Суд, з урахуванням вимог ст.ст. 123, 124, 126, 129 ГПК України дослідивши надані заявником докази на підтвердження об`єму наданих послуг, встановив, що надання позивачу правничої допомоги підтверджується доданими до заяви доказами, а саме: договором про надання професійної правової допомоги від 01.05.2023, розрахунком суми гонорару від 05.05.2023 за договором про надання професійної правничої допомоги №672 від 01.05.2023., актом про надані послуги від 05.05.2023, рахунком від 05.05.2023 №05/05, платіжною інструкцією від 08.05.2023 №63 на суму 30 000,00 грн.

Суд встановив, що між Фізичною особою-підприємцем Логвиненко Анною Андріївною (Замовник) та адвокатом Дашком Максимом Володимировичем (Виконавець) було укладено договір про надання професійної правової допомоги від 01.05.2023 №672, згідно умов п. 1.1. котрого, виконавець зобов`язується надавати замовнику професійну правничу допомогу за завданням замовника, а замовник зобов`язується прийняти й оплатити надані виконавцем послуги на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п. 2.1. договору від 01.05.2023 №672 згідно з цим договором, виконавець надає замовнику професійну правничу допомогу, яка попередньо складається з наступного: попереднього опрацювання матеріалів наданих замовником, підготовки правової позиції по справі в суді першої інстанції; підготовки позовної заяви ФОП Логвиненко А.А. до ТОВ "СТАН ОПТ" про стягнення безпідставно набутих коштів; обговорення позовної заяви з замовником та внесення доповнень за бажанням замовника; підготовки до ведення справи в суді першої інстанції (підготовка, друк додатків та направлення позовної заяви з додатками відповідачу та в судову інстанцію засобами поштового зв`язку); усних консультацій, роз`яснення, узгодження позиції по справі, обговорення ходу ведення справи з замовником в суді першої інстанції; складання запитів, заяв, пояснень, клопотань в процесі підготовки та ведення справи в суді першої інстанції; представництва інтересів замовника в суді першої інстанції, для чого замовник надає виконавцю, як представнику, наступні повноваження: представляти інтереси замовника в господарському суді, апеляційному суді, Верховному Суді, інших державних органах у цивільних справах, користуючись при цьому всіма правами та виконуючи всі обов`язки, які передбачені законодавством для осіб, які беруть участь у відповідній категорії справ, в тому числі: знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, знайомитися з матеріалами справи, заявляти клопотання і відводи, давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, висловлювати свою думку з питань, які виникають під час розгляду справи, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, подавати заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, знайомитися з технічним записом та журналом судового засідання і подавати письмові зауваження до них, робити із матеріалів справи виписки, знімати копії з матеріалів справи, одержувати копії судових рішень, оскаржувати судові рішення у частині, що стосується їхніх

інтересів, змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір

позовних вимог або відмовитися від позову в будь-який час до закінчення судового розгляду, відмовитися від позову й у суді апеляційної чи касаційної інстанції до закінчення відповідно апеляційного чи касаційного розгляду, підписувати процесуальні документи, користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм ГПК України.

Пунктами 3.1.-3.2. договору від 01.05.2023 №672 сторони погодили, що замовник здійснює оплату послуг виконавцю на підставі розрахунку суми гонорару, що є невід`ємною частиною цього договору. Замовник зобов`язаний перерахувати суми, зазначені в розрахунку до цього договору: 50% - протягом 3 (трьох) днів з моменту отримання рахунку та 50% - з дня винесення рішення Господарським судом Волинської області.

Як вбачається з платіжної інструкції №63 від 08.05.2023 ФОП Логвиненко А.А. здійснило оплату адвокату Дашко М.В. наданих останнім послуг на суму 30 000,00 грн. (гонорар).

Суд бере до уваги висновок, зазначений у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 зі справи №922/445/19. В абзацах другому та третьому пункту 6.5 цієї постанови зазначено, що згідно зі змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу).

Враховуючи наведене, та те, що відповідач не спростував обґрунтованість заявлених позивачем витрат на правову допомогу, суд вважає обґрунтованими та співмірними вимоги заяви позивача про покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 60 000 грн, пов`язаних із розглядом справи №903/508/23.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 75, 76-80, 123, 126, 129, 130, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

в и р і ш и в:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАН ОПТ" (43023, Волинська область, Луцький район, місто Луцьк, вулиця Карбишева, будинок 2, офіс 201, код ЄДРПОУ 44406428) на користь Фізичної особи підприємця Логвиненко Анни Андріївни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 550 000 грн. безпідставно набутих коштів, 8250 грн. витрат пов`язаних з оплатою судового збору та 60 000 грн. витрат на правову допомогу.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення

складено 23.06.2023.

Суддя В. М. Дем`як