Постанова

від 21.06.2023 по справі 443/1572/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

21 червня 2023 року

м. Київ

справа № 443/1572/18

провадження № 61-3440св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Жидачівська міська рада Стрийського району Львівської області, Стрийська районна державна адміністрація Львівської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Пилипів Ольга Василівна, на рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 27 вересня 2022 року у складі судді Сливки С. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Мельничук О. Я., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Бережницької сільської ради Жидачівського району Львівської області та, уточнивши в подальшому позовні вимоги, просив суд:

- визнати поважними причини пропуску позивачем позовної давності та поновити строк звернення до суду за захистом своїх прав;

- визнати дії Жидачівської районної державної адміністрації при прийнятті розпорядження № 158 від 12 березня 2004 року «Про припинення користування земельною ділянкою фермером ОСОБА_3 » та Бережницької сільської ради при прийнятті рішення № 7 від 27 жовтня 2003 року «Про вилучення земельної ділянки в кількості 12 га, наданої фермеру ОСОБА_3 » -незаконними, вчиненими за межами наданих їм повноважень;

- визнати незаконними розпорядження Жидачівської районної державної адміністрації № 158 від 12 березня 2004 року та рішення Бережницької сільської ради № 7 від 27 жовтня 2003 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що виконавчим комітетом Жидачівської районної ради народних депутатів йому виділено на території Бережницької сільської ради в довічне успадковуване володіння 12 га землі для ведення селянського господарства з видачею державного акта від 22 липня 1991 року.

15 березня 1995 року ним зареєстровано фермерське господарство «Мадараш В. М.»

27 жовтня 2003 року Бережницька сільска рада ухвалила рішення № 7, яким вирішила звернутися з клопотанням до Жидачівської районної державної адміністрації про припинення права користування земельною ділянкою фермером ОСОБА_3 , наданою йому для ведення фермерського господарства у розмірі 12 га і про передачу її до земель запасу Бережницької сільської ради.

На підставі вказаного рішення Жидачівська районна державна адміністрація розпорядженням № 158 від 12 березня 2004 року, керуючись статтею 144, пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, припинила право користування земельною ділянкою площею 12 га, наданою йому на землях Бережницької сільської ради, без зміни цільового призначення та доручено районному відділу земельних ресурсів списати державний акт на право постійного користування землею серії Б № 060336.

Позивач вважає, що дії Бережницької сільської ради та Жидачівської районної державної адміністрації є неправомірними, а ухвалені ними рішення - незаконними, оскільки відповідачі вийшли за межі наданих їм повноважень.

Вказує, що про вказані рішення він дізнався лише в 2006 році і почав оскаржувати їх. Враховуючи відсутність у нього юридичної освіти, а також гарантоване Конституцією України право кожної особи на отримання правової допомоги, він вважає поважними причини пропуску позовної давності, а порушення його права таким, що підлягає захисту.

В судовому засіданні 12 травня 2022 року клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Пилипів О. В., про залучення правонаступників задоволено. Ухвалою Жидачівського районного суду Львівської області залучено до участі у справі Жидачівську міську раду Стрийського району Львівської області, Стрийську районну державну адміністрацію Львівської області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 27 вересня 2022 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Залишаючи позов без задоволення, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані позивачем дії та рішення є правомірними з огляду на те, що припинення права користування позивачем земельною ділянкою було здійснено в межах норм чинного законодавства.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Пилипів О. В. оскаржив його в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Пилипів О. В., залишено без задоволення, рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 27 вересня 2022 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

10 березня 2023 року до Верховного Суду через систему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана представником - адвокатом Пилипів О. В., на рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 27 вересня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року.

В касаційній скарзі заявник просить суд скасувати оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржені судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу від 17 квітня 2023 року Стрийська районна державна адміністрація просить суд у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 , яка подана представником - адвокатом Пилипів О. В., відмовити, оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано справу з суду першої інстанції.

12 квітня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2023 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що згідно державного акту № 36 від 22 липня 1991 року за ОСОБА_3 закріплено в довічне успадковуване володіння 12 га землі на території Бережницької сільської ради для ведення селянського господарства. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право користування землею за № 36.

15 березня 1995 року зареєстровано фермерське господарство «Мадараш В. М.», що підтверджується розпорядженням голови Жидачівської РДА № 171 від 15 березня 1995 року та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до пункту 2.1 статуту ФГ «Мадараш В. М.» основним видом діяльності ФГ є виробництво товарної сільськогосподарської продукції, її переробка та реалізація.

Згідно пункту 3.1 статуту основою виробничо-господарської діяльності ФГ є земля.

Відповідно до пункту 3.2 статуту право ФГ на користування землею посвідчується державним актом, який видається на ім`я його голови.

Згідно пункту 3.3 статуту правовідносини пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням землею ФГ, регулюються ЗК України, Законом України «Про селянське (фермерське) господарство, іншими законодавчими та підзаконними нормативними актами про землю.

Рішенням Бережницької сільської ради № 7 від 27 жовтня 2003 року «Про вилучення земельної ділянки в кількості 12 га, наданої фермеру ОСОБА_3 під фермерське господарство», відповідно до статей 187, 189 ЗК України, в 2002 році фермер ОСОБА_3 не виконав припису вказівки № 4 від 01 серпня 2002 року, при усній розмові з сільським головою обіцяв, що весною буде використовувати земельну ділянку для ведення сільськогосподарського виробництва. Але весною фермер ОСОБА_3 сільськогосподарських робіт не проводив, в результаті чого земельна ділянка площею 12 га заросла бур`янами і будяками. Комісією сільської ради на підставі статті 189 ЗК України в 2003 році був складений акт (повторний) про те, що земельна ділянка не використовується і направлений акт в земельний відділ Жидачівської РДА.

Згідно листа Державної обласної інспекції по використанню та охороні земель № 24 від 16 жовтня 2003 року та відповідно до статті 144 про вирішення питання щодо припинення користування даної земельної ділянки сесія сільської ради вирішила на основі викладеного матеріалу звернутися з клопотанням до Жидачівської РДА про припинення користування земельною ділянкою фермером ОСОБА_3 наданої йому для ведення фермерського господарства в розмірі 12 га та передати її в землі запасу Бережницької сільської ради.

Згідно розпорядження голови Жидачівської РДА № 158 від 12 березня 2004 року «Про припинення користування земельною ділянкою фермером ОСОБА_3 », розглянувши клопотання Бережницької сільської ради № 219 від 29 жовтня 2003 року про вилучення земельної ділянки у фермера ОСОБА_3 , рішення ХІ сесії ІV демократичного скликання Бережницької сільської ради № 7 від 27 жовтня 2003 року «Про вилучення земельної ділянки в кількості 12 га, наданої фермеру ОСОБА_3 під фермерське господарство», клопотання Управління організації інспекційної діяльності Львівського обласного управління земельних ресурсів № 24 від 16 березня 2003 року про вирішення питання щодо припинення користування земельною ділянкою фермером ОСОБА_3 , керуючись статтею 144 та пунктом 12 Перехідних положень Земельного Кодексу України:

1.Припинено право користування земельною ділянкою площею 12 га, наданою фермеру ОСОБА_3 на землях запасу Бережницької сільської ради.

2.Земельну ділянку площею 12 га передано в землі запасу Бережницької сільської ради без змін цільового призначення.

3.Районному відділу земельних ресурсів доручено списати державний акт на право постійного користування землею (серія Б №060336) в установленому законом порядку.

4.Контроль за виконанням даного розпорядження покладено на заступника голови райдержадміністрації С. Демченко.

Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 14 серпня 2009 року у Журавнівській селищній раді Жидачівського району Львівської області зареєстровано шлюб між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , внаслідок чого ОСОБА_3 змінив прізвище на « ОСОБА_3 ».

У квітні 2006 року ФГ «Мадараш В. М.» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Жидачівської РДА та Бережницької сільради, в якому з урахуванням уточнення позовних вимог просило визнати незаконним та скасувати розпорядження Жидачівської РДА № 158 від 12 березня 2004 року «Про припинення користування земельною ділянкою фермером ОСОБА_3 », вказівки державного інспектора по використанню та охороні земель № 4 від 01 серпня 2002 року, акт перевірки дотримання земельного законодавства № 4 від 09 вересня 2002 року, акт № 1 від 04 липня 2003 року, протокол про порушення земельного законодавства № 5/16 від 18 липня 2003 року, та рішення Бережницької сільради № 7 від 27 жовтня 2003 року про звернення до Жидачівської РДА з клопотанням щодо вирішення питання про припинення права користування земельною ділянкою фермером ОСОБА_3 у розмірі 12 га.

Постановою Господарського суду Львівської області від 18 жовтня 2006 року у справі № 3/103-23/112, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 17 квітня 2007 року, у задоволенні вказаного позову ФГ «Мадараш В. М.» відмовлено.

Даним судовим рішенням суду встановлено, що згідно з державним актом № 36 від 22 липня 1991 року за ОСОБА_3 закріплено в довічне успадковуване володіння 12 га землі для ведення селянського господарства. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право користування землею за № 36. У 1995 році створене ФГ «Мадараш В. М.». 25 липня 2003 року заступник головного державного інспектора по використанню і охороні земель Львівської області Падляк І. М. розглянув протокол від 18 липня 2003 року № 5/16. В зв`язку з невжиттям заходів по боротьбі з бур`янами на земельній ділянці площею 12 га в с. Загурщина на території Бережиицької сільської ради фермером ОСОБА_3 і тим самим порушенням ним вимог статей 91, 96 ЗК України притягнено останнього (з дотриманням чинного законодавства) до адміністративної відповідальності за статтею 52 КУпАП і накладено на нього штраф в сумі 136,00 грн, який державною виконавчою службою стягнуто повністю. Про вказане свідчить постанова про закінчення виконавчого провадження державного виконавця Жидачівського ВДВС від 09 вересня 2003 року. Одночасно із накладенням штрафу, Падляк І. М. зобов`язано фермера ОСОБА_3 вжити до 25 серпня 2003 року заходів по боротьбі з бур`янами. Оскільки до вказаного терміну позивач жодних заходів по боротьбі з бур`янами не вжив, державний інспектор по використанню і охороні земель Львівської області Зубик О. Л. надіслала 16 жовтня 2003 року, відповідно до статті 144 ЗК України голові Бережницької сільської ради Кухті Г. Г. лист № 24. В листі, зокрема зазначено, що до встановленого у згаданій постанові терміну (25 серпня 2003 року) позивач вказівки по усуненню порушення не виконав, порушення земельного законодавства у встановлений термін не усунув, а тому Держаний інспектор по використанню та охороні земель Львівської області запропонувала Бережницькій сільській раді вирішити питання щодо припинення користування позивачем земельною ділянкою відповідно до чинного законодавства і проінформувати управління організації інспекційної діяльності Львівського обласного управління земельних ресурсів про результати розгляду її клопотання.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають не у повному обсязі.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом статей 6, 50 ЗК УРСР 1990 року у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам УРСР для ведення селянського (фермерського господарства). Громадянам Української РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

Предметом спору у цій справі є право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, яке виникло в особи - засновника та голови селянського (фермерського) господарства « ОСОБА_3 », зареєстрованого 15 березня 1995 року як юридична особа.

Тому вказані правовідносини урегульовані Законом України від 20 грудня 1991 року N 2009-XII "Про селянське (фермерське) господарство" (далі - Закон N 2009-XII), у статті 2 якого вказано, що селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання переважно особистою працею членів цього господарства виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою і реалізацією.

Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником. Інтереси селянського (фермерського) господарства перед державними, кооперативними, громадськими, зарубіжними, іншими підприємствами і організаціями, окремими громадянами представляє голова господарства. На ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею або приватної власності. З ним укладається договір на користування землею на умовах оренди, складаються також й інші документи відповідно до законодавства України.

У статті 5 Закону N 2009-XII земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства надаються громадянам за їх бажанням у довічне успадковуване володіння, приватну власність або в оренду.

У статті 9 цього Закону передбачалося, що після одержання державного акта на право приватної власності або довічного успадковуваного володіння землею чи укладення договору на оренду селянське (фермерське) господарство підлягає державній реєстрації в районній, міській Раді народних депутатів, що надала земельну ділянку у довічне успадковуване володіння, приватну власність або користування. Після відведення земельної ділянки в натурі і одержання державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею, приватної власності або договору на оренду земельної ділянки та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи; одержує печатку із своїм найменуванням і адресою; відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку; вступає в ділові відносини з іншими підприємствами, установами та організаціями; визнається як самостійний товаровиробник державними і господарськими органами при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

У справі, яка розглядається, ФГ «Мадараш Володимир Миколайович» як юридична особа зареєстроване в установленому законом порядку 15 березня 1995 року після отримання позивачем прав на спірну земельну ділянку, виділену йому для ведення селянського (фермерського) господарства у 1991 році, тому користувачем спірної земельної ділянки є вказане фермерське господарство.

Зокрема, пунктом 3.2 статуту ФГ «Мадараш Володимир Миколайович» встановлено, що право фермерського господарства на користування землею посвідчується державним актом, який видається на ім`я його голови.

Оскільки вказане фермерське господарство є юридичною особою, у відносинах з іншими особами його представляє голова, яким у даному випадку є ОСОБА_7 .

Після отримання позивачем державного акта на право користування/володіння земельною ділянкою та його державної реєстрації останнім засновано фермерське господарство, яке зареєстроване як юридична особа. Тобто у правовідносинах користування/володіння спірною земельною ділянкою відбулася фактична заміна землекористувача і його обов`язки перейшли до фермерського господарства з дня його державної реєстрації, а тому стороною у спірних правовідносинах є саме ФГ « ОСОБА_3 ».

Аналогічно врегульовані і правовідносини зі створення та діяльності фермерського господарства Законом України "Про фермерське господарство" від 19 червня 2003 року N 937-IV (далі - Закон N 937-IV), у статті 1 якого вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Згідно з частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону N 937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації.

Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (стаття 8 Закону N 937-IV).

З комплексного аналізу вимог статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону N 937-IV можна зробити висновок, що після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалася.

Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13 березня 2018 року у справі N 348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі N 317/2520/15ц та від 12 грудня 2018 року N 388/1103/16ц, від 20 березня 2019 року у справі N 615/2197/15-ц.

Крім того, Велика Палати Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц зробила висновок, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на те, що права та зобов`язання голови, керівника фермерського господарства не є тотожними з правами та зобов`язаннями самого фермерського господарства.

У справі, яка розглядається, ОСОБА_7 звернувся до суду з цивільним позовом як фізична особа.

У даному випадку суди встановили, що оскарженими рішеннями відповідачів припинено право на земельну ділянку саме ФГ «Мадараш В. М.», яке зареєстроване як юридична особа.

Однак, оскільки у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою відбулася фактична заміна користувача/володільця і обов`язки землекористувача ОСОБА_7 перейшли до ФГ « ОСОБА_3 » з дня його державної реєстрації, тому стороною у спірних правовідносинах є юридична особа ФГ «Мадараш Володимир Миколайович», а не фізична особа ОСОБА_7

ОСОБА_7 є головою, керівником ФГ «Мадараш Володимир Миколайович» і його права та зобов`язання не є тотожними з правами та зобов`язаннями вказаного фермерського господарства.

Позов ОСОБА_7 заявив як фізична особа, разом з тим на час звернення з позовом та розгляду справи права на предмет позову належали не йому, а юридичній особі ФГ «Мадараш Володимир Миколайович», яке до участі у справі не залучалося і позовних вимог в цій справі не заявляло.

За таких обставин у даних правовідносинах права ОСОБА_7 як фізичної особи не порушено, оскільки у даних правовідносинах лише фермерське господарство може ставити вимоги про порушення його прав як землекористувача.

За змістом частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Отже, визначенням предмета і підстав позову є виключною прерогативою позивача.

Разом з тим, при розгляді справи суд зобов`язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16 і підстави для відступлення від неї відсутні.

За таких обставин у задоволенні позову слід було відмовити через недоведення позивачем порушення його прав чи інтересів.

Таким чином, суди попередніх інстанцій зробили обґрунтований висновок про відмову у позові, але, неправильно визначившись із суб`єктом, якому належить право користування/володіння спірною земельною ділянкою і права якого порушено, помилились щодо мотивів такої відмови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має, зокрема, право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій змінити шляхом викладення мотивів відмови у позові у редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Пилипів Ольгою Василівною, задовольнити частково.

Рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 27 вересня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року змінити, виклавши мотиви відмови у позові в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов