Рішення

від 12.04.2023 по справі 752/25516/18

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/25516/18

Провадження № 2/752/245/23

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

12 квітня 2023 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Плахотнюк К.Г.,

за участі секретаря судового засідання: Сітайла В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за позовом Кредитної спілки «НРБ» до ОСОБА_1 про стягнення боргу,

в с т а н о в и в:

06 грудня 2018 року позивач Кредитна спілка «НРБ» звернулася до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що 15 листопада 2012 року сторонами укладено мирову угоду в цивільній справі №2601/9210/12, яка затверджена ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 16 листопада 2012 року.

Умовами мирової угоди встановлено, що відповідач визнає та підтверджує наявність простроченої заборгованості перед позивачем: за кредитним договором №144 від 31.10.2006 на загальну суму 5748128,56 грн., в тому числі тіло кредиту - 4200000 грн., відсотки за користування кредитом - 1548228,56 грн.

Після затвердження мирової угоди судом позивачем здійснено списання відсотків, нарахованих відповідачу за користування кредитом за період з січня 2011 року по березень 2012 року включно на загальну суму 664619,79 грн., у зв`язку з чим на дату вступу в дію мирової угоди розмір заборгованості склав 5083508,77 грн. В мировій угоді встановлений порядок погашення боргу, а саме встановлено, що у двомісячний термін після його підписання відповідач здійснює погашення частини загального боргу в розмірі 200000 грн., а через календарний рік з моменту підписання - залишок заборгованості в розмірі 4883508,77 грн.

Однак відповідач під час виконання мирової угоди систематично порушував її умови, в повному обсязі грошові кошти не вніс, у зв`язку з чим станом на 3 грудня 2018 року залишок боргу складає 4708008,77 грн.

Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 4708008,77 грн., а також судовий збір в розмірі 70620,13 грн.

27 грудня 2017 року суддею Голосіївського районного суду м. Києва Плахотнюк К.Г. постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі та розгляд за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання (а.с. 23).

Відповідачу був наданий строк для надання відзиву і всіх письмових та електронних доказів, висновків експертів і заяв свідків, що підтверджують заперечення проти позову до суду з підтвердженням направлення позивачу копії відзиву та доданих до нього документів.

30 червня 2020 року представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Борисенко М.О. подав до суду відзив на позовну заяву (а.с. 76-77), в якому позовні вимоги не визнав, просить в задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що матеріали справи не містять доказів звернення позивача до органів виконавчої служби з метою примусового виконання ухвали про затвердження мирової угоди. Крім того, вказували, що відповідач після 17 січня 2013 року не здійснював жодних платежів в рахунок погашення боргу на виконання мирової угоди, а надані позивачем прибуткові ордери є сфальсифікованими. При цьому заявили про застосування позовної давності щодо позовних вимог.

Підготовчі засідання неодноразово відкладалися за клопотаннями сторін.

В підготовчому засіданні 26 листопада 2020 року представник позивача Пронько О.С. позовні вимоги підтримав.

В підготовчому засіданні 26 листопада 2020 року представник відповідача Борисенко М.О. позовні вимоги не визнав.

Ухвалою Голосіївського районного суду від 26 листопада 2020 року підготовче засідання закрито, справу призначено до судового розгляду (а.с. 87).

Судові засідання неодноразово відкладалися.

В судовому засіданні 12 квітня 2023 року сторони відсутні, про час і місце повідомлені належним чином.

Представник позивача подав до суду клопотання про розгляд справи без його участі (а.с. 113).

Відповідач та його представник про причини неявки суд не повідомили.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 16 листопада 2012 року у справі № 2601/12029/12, провадження №2/2601/3515/12 за позовом КС «НРБ» до ОСОБА_1 та ТОВ «ХК «Київінвестбуд» про стягнення заборгованості, закрито провадження в справі та затверджено мирову угоду від 15 листопада 2012 року, укладену між сторонами, відповідно до якої на момент її підписання прострочена заборгованість за кредитним договором № 144 від 31 жовтня 2006 становить 5748128,56 грн., в тому числі тіло кредиту - 4200000 грн., відсотки за користування кредитом - 1548228,56 грн. (а.с. 7-9).

З метою вирішення спору мирним шляхом, на умовах взаємних поступок, сторони домовилися про наступний порядок: позивач, після затвердження даної мирової угоди судом, здійснює списання відсотків, що були нараховані відповідачу за користування вищевказаними кредитами за період з січня 2011 року по березень 2012 року, включно, загальним розміром 664619 грн. 79 коп.; позивач бере на себе зобов`язання не нараховувати відсотки за користування кредитами згідно кредитного договору з моменту затвердження судом цієї мирової угоди; відповідач ОСОБА_1 протягом десяти робочих днів, після підписання сторонами даної мирової угоди, здійснює погашення боргу (тіла кредиту згідно п.1. мирової угоди) в розмірі 100000 грн., та протягом двох місяців, після підписання сторонами даної мирової угоди, здійснює погашення боргу (тіла кредиту згідно п.1. мирової угоди) в розмірі 100000 грн.; протягом одного календарного року, після затвердження судом даної мирової угоди, відповідач ОСОБА_1 погашає залишок заборгованості за кредитними договорами в розмірі 4883508 грн. 77 коп. У випадку порушення графіку сплати заборгованості більш ніж на 10 календарних днів відповідач ОСОБА_1 сплачує позивачу штраф у розмірі 5 відсотків від несвоєчасно внесеної частини боргу. Повернення коштів за даною мировою угодою здійснюється в національній валюті України, у безготівковому порядку, на рахунок позивача, а саме: р/р № НОМЕР_1 в АТ «СБЕРБАНК РОСІЇ», МФО 320627, або шляхом внесення готівки в касу позивача. У випадку невиконання або неналежного виконання відповідачем ОСОБА_1 умов даної мирової угоди відповідач ТОВ «ХК «Київінвестбуд» на правах поручителя зобов`язаний виконати всі, включаючи сплату штрафних санкцій, невиконані відповідачем ОСОБА_1 умови даної мирової угоди. Сторони підтверджують, що вищевикладені умови відповідають їх волевиявленню і породжують настання бажаних наслідків, які відповідають їх дійсним інтересам.

Після затвердження судом мирової угоди відповідач ОСОБА_1 на виконання положень мирової угоди здійснював погашення кредитної заборгованості, на підтвердження чого позивачем надано прибуткові касові ордери № 72 від 19.11.2012, № 73 від 23.11.2012, № 74 від 03.12.2012, № 3 від 17.01.2013, № 23 від 01.11.2016, № 7 від 27.04.2018, № 13 від 18.06.2018, № 16 від 02.07.2018, № 23 від 18.07.2018, № 30 від 29.08.2018, № 33 від 05.10.2018, № 39 від 03.12.2013, № 36 від 31.10.2018 (а.с. 10-16).

За змістом ст. 175 ЦПК України (в редакції закону, на момент затвердження мирової угоди) мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією ж ухвалою одночасно закриває провадження у справі.

Згідно із п. 2 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції чинній на час постановлення ухвали суду про затвердження мирової угоди, виконанню державною виконавчою службою підлягають ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Вимоги до виконавчого документа було закріплено у статті 18 цього ж Закону.

Так, частиною першою цієї статті в редакції чинній на час постановлення ухвали суду про затвердження мирової угоди, було встановлено, що у виконавчому документі зазначається: назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали; дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, власне ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб`єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо; резолютивна частина рішення; дата набрання законної (юридичної) сили рішенням; строк пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Однією з підстав відмови державним виконавцем у відкритті виконавчого провадження є невідповідність виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 Закону (п. 6 ч.1 ст. 26 цього Закону).

Відповідно до п. 5 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції від 21.04.1999) було передбачено, що мирові угоди, які затверджені судом, відносяться до рішень, що підлягають виконанню державною виконавчою службою.

Однак з прийняттям Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» №1255 від 18.11.2003 положення п. 5 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» виключено.

Отже, на момент постановлення ухвали суду про визнання мирової угоди (16.11.2012) зазначена мирова угода не відносилась до рішень, що підлягають виконанню державною виконавчою службою, та не відповідала вимогам виконавчого документа в розумінні положень Закону України «Про виконавче провадження».

Системний аналіз зазначених норм показав, що у разі невиконання однією зі сторін зобов`язань за умовами мирової угоди інша сторона угоди не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди. При цьому звернення заінтересованої особи до суду із зазначеним позовом без попереднього отримання постанови державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження не є підставою для відмови в задоволенні вказаного позову.

До такого висновку прийшов Верховний Суд України у своїй постанові від 23.09.2015 у справі № 6-274цс15.

Таким чином, посилання відповідача як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог на те, що позивач не звертався до органів, які здійснюють примусове виконання рішень з метою примусового виконання ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 16.11.2012, є помилковим.

Твердження сторони відповідача про пропуск позивачем позовної давності у зв`язку з тим, що відповідач з 17 січня 2013 року не здійснював погашення кредитної заборгованості на виконання ухвали суду про затвердження мирової угоди, а надані позивачем прибуткові касові ордери є сфальсифікованими, не підтверджено належними доказами.

При цьому, будь-яких доказів дійсності наданих позивачем прибуткових касових ордерів також надано не було.

Суд роз`яснював сторонам право на подання додаткових доказів та звернення до суду з відповідними клопотаннями, проте сторони своїми правами не скористалися, додаткових доказів не подали, клопотань про призначення будь-яких експертиз не заявили.

Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості є однією із основних засад судочинства (пункт 3 частина перша статті 129 Конституції України).

За змістом статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними (стаття 77 ЦПК), допустимими (стаття 78 ЦПК), достовірними (стаття 79 ЦПК), а у своїй сукупності - достатніми (стаття 80 ЦПК).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Положеннями п.п. 4, 5 ч.3 ст. 175 ЦПК України передбачено, що позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

Так, ч. 2 ст.16 ЦК України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини (висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року, справа № 6-951цс16).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

За змістом ст. 208 ЦПК України ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження». У разі невиконання затвердженої судом мирової угоди ухвала суду про затвердження мирової угоди може бути подана для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень.

Дослідивши предмет та підстави позову, суд дійшов висновку про те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав та інтересів, при цьому суд не вправі за власною ініціативою вжити інших способів захисту, оскільки це матиме наслідком втручання суду в предмет та підстави позову, їх зміну за рішенням суду, а не сторони договору (позивача).

Суд може застосувати ефективний спосіб захисту у випадку, якщо обраний спосіб захисту є неефективним і законодавець не визначив такого способу захисту, який був би ефективним для врегулювання спору між сторонами. У спірному випадку законодавцем передбачено ефективні способи захисту прав позивача, одним з яким є, зокрема, примусове виконання ухвали про затвердження мирової угоди в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень.

З огляду на викладене, у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Інші наявні в матеріалах справи докази висновків суду не спростовують.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 81, 141, 206, 263-265, 354 ЦПК України, суд -

у х в а л и в:

у задоволенні позову Кредитної спілки «НРБ» до ОСОБА_1 про стягнення боргу - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя К.Г. Плахотнюк