Рішення

від 23.06.2023 по справі 160/10675/23

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2023 року Справа № 160/10675/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кальника В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -

ВСТАНОВИВ:

18 травня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управлінням ДПС у Дніпропетровській області №Ф-3834-50/67Р У від 01.09.2022р.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 10.05.2023 року позивачу стало відомо про те, що Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області було винесено вимогу № Ф-3834-50/67Р У від 01.09.2022р., відповідно до якої позивач повинен сплатити борг з ЄСВ у сумі 23 785,08 грн. Про це позивач дізнався від банку, який повідомив йому, що на його кошти було накладено арешт в рамках виконавчого провадження № ВП 69940456, яке було відкрито для примусового стягнення з позивача заборгованості за вимогою. Із вимогою позивач не погоджується, вважає її протиправною та такою, що підлягає скасуванню. Позивачем зауважено, що підприємницьку діяльність він фактично не здійснює з 2010 року, доходу від підприємницької діяльності не отримував, а у період, за який здійснено нарахування заборгованості, він був найманим працівником на декількох підприємствах та сплата єдиного соціального внеску здійснювалося у порядку, передбаченому законодавством, а тому, на думку позивача, нарахування йому ЄСВ у спірний період, як фізичній особі-підприємцю, без доказів здійснення ним підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, та при одночасному його перебуванні у трудових відносинах та сплати роботодавцем за позивача ЄСВ, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо позивачем та його роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.05.2023 року відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.05.2023 року задоволено заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову в адміністративній справі №160/10675/23. Зупинено стягнення на підставі вимоги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № Ф-3834-50/67Р У від 01.09.2022 року з ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 23 785,08 грн. (ВП №69940456) - до набрання законної сили рішенням суду у адміністративній справі №160/10675/23.

05.06.2023 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, в якому відповідач просив суд відмовити в задоволенні позову. Зауважив, що відповідно до вимог ст.25 Закону № 2464-VI та Інструкції №449, та, враховуючи наявність у позивача заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування па підставі даних ІКП, відповідач в межах повноважень та на виконання вимог законодавства України сформував та надіслав на податкову адресу позивача спірну вимогу, яка була вручена 06.09.2022 року. Отже, відповідач вважає, що Головне управління ДПС у Дніпропетровській області щодо винесення оскаржуваної вимоги діяло па підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом з матеріалів справи встановлено, що за даними інформаційних систем ДПС України, ОСОБА_1 , рнокпп НОМЕР_1 , перебував на податковому обліку в Правобережній ДПІ ГУ ДПС у Дніпропетровській області (Новокодацький район м. Дніпра) як фізична особа-підприємець з 07.05.2009 та обліковувався на загальній системі оподаткування. Відповідно до даних державного реєстратора, запис в Єдиний державний реєстр щодо припинення підприємницької діяльності по ФОП ОСОБА_1 внесено 24.07.2019.

Стан платника: 11- припинено, але не знято з обліку (КОР не пусті) та відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464, ФОП ОСОБА_1 був платником єдиного внеску з 01.01.2011 по 24.07.2019.

В ІКП ФОП ОСОБА_1 по коду платежу 71040000 відбулися автоматичні нарахування єдиного внеску, а саме:

- за 2017 рік - 8448,00 грн., термін сплати до 09.02.2018;

- за І квартал 2018 року - 2457,18 грн, термін сплати до 19.04.2018;

- за II квартал 2018 року - 2457,18 грн., термін сплати до 19.07.2018;

- за IIІ квартал 2018 року - 2457,18 грн., термін сплати до 19.10.2018;

- за IV квартал 2018 року - 2457,18 грн., термін сплати до 21.01.2019;

- за І квартал 2019 року - 2754,18 грн., термін сплати до 19.04.2019;

- за II квартал 2019 року - 2754,18 грн., термін сплати до 19.07.2019.

Таким чином, відповідно до вимог чинного законодавства, ГУ ДПС було визначено позивачу грошові зобов`язання з єдиного внеску на загальну суму 23 785,08 грн.

Відповідачем сформовано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування № Ф-3834-50/67Р У від 01.09.2022р. на суму 23 785,08 грн.

Не погоджуючись із спірною вимогою про сплату боргу (недоїмки), позивач звернулась до суду з цим позовом.

Вирішуючи заявлений спір по суті, суд зазначає наступне.

Спірні відносини, що виникли між сторонами у справі, врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі Закон) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, нормами ПК України надано визначення, серед іншого, наступних понять для цілей оподаткування:

- самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб (підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу);

- працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону (пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону №2464-VI, його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Крім цього ч. 1 ст. 1 Закону, зокрема п. 3 та п. 10, надано визначення наступним поняттям:

- застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

- страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

У статті 4 Закону №2464-VI наведений перелік платників єдиного внеску.

Платниками єдиного внеску, відповідно до абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону, є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Положеннями п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до частини 4 статті 4 Закону №2464-VI, особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленогостаттею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з частиною 1 статті 5 Закону №2464-VI, облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.

Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п`ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку.

Відповідно до частини 2 статті 5 Закону №2464-VI, взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 4, 5, 5-1, 15 та 16 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб.

3гідно з пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI, з дня набрання чинності цим Законом платники страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, вважаються платниками єдиного внеску.

Відповідно до частин 2, 3, 4 статті 6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов`язаний: 1) своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; 2) вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; 4) подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Обов`язки, передбачені частиною другою цієї статті, поширюються на платників, зазначених у пунктах 1, 4, 5, 5-1 та 16 частини першоїстатті 4 цього Закону.

У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов`язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем.

Пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII), який набрав чинності з 01.01.2017) передбачено, що єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного, можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27.11.2019 (справа № 160/3114/19), від 04.12.2019 (справа №440/2149/19) та від 23.01.2020 (справа № 480/4656/18).

Суд враховує такий висновок Верховного Суду, з огляду на що зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що сума спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) включає в себе заборгованість за період з січня 2017 р. по липень 2019 р.

Як зазначив позивач, він перебував у трудових відносинах із:

2017 рік - ТОВ «Альбатрос Буд» (код ЄДРПОУ 40040756) - директор за основним місцем роботи, ТОВ «Єєропелета» (код ЄДРПОУ 40969169) - директор за сумісництвом, ТОВ «ТК «Альбатрос» (код ЄДРПОУ 41224477) - директор за сумісництвом;

2018 рік - ТОВ «Альбатрос Буд» (код ЄДРПОУ 40040756) - директор за основним місцем роботи, ТОВ «ТК «Альбатрос» (код ЄДРПОУ 41224477) - директор за сумісництвом, ТОВ «Торгівельна група «Альбатрос» (код ЄДРПОУ 40054470) - комерційний директор за сумісництвом;

2019 рік - ТОВ «ТК «Альбатрос» (код ЄДРПОУ 41224477) - директор за основним місцем роботи, ТОВ «Торгівельна група «Альбатрос» (код ЄДРПОУ 40054470) - комерційний директор за сумісництвом, ТОВ «Мерчандайзинг ЮА» (код ЄДРПОУ 43132857) - директор за сумісництвом.

Довідкою ОК-5, долученою до матеріалів справи, підтверджується факт офіційного працевлаштування позивача як найманого працівника з 2017 р. по 2019 р. та роботодавці за вказані періоди здійснювали сплату єдиного соціального внеску у встановленому законом порядку.

Отже, суд зазначає, що позивач у вказані періоди був застрахованою особою в системі державного соціального страхування і платником єдиного внеску за нього у зазначений період був роботодавець.

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження підприємницької діяльності судом не встановлено.

Відповідач у відзиві на позовну заяву про наявність таких доходів не зазначає, у зв`язку з чим, відповідно до частини першої статті 78 КАС України, обставини відсутності у позивача з 2017р. по 2019р. доходу від підприємницької діяльності окремо від доходів, отриманих від роботодавців, не підлягають доказуванню.

Оскільки у вказаний період позивач був застрахованою особою, фактично підприємницької діяльності не здійснював, доходів не отримував, то, на переконання суду, він не мав обов`язку щодо сплати єдиного внеску як фізична особа-підприємець, адже метою сплати такого внеску є саме забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а не накопичення фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування у будь-який спосіб.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У цій справі, заперечуючи проти позову, відповідачем не доведено правомірність прийняття оскаржуваного рішення.

Приписами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідач у ході судового розгляду справи не довів, що у спірних відносинах він діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд, враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 242-246, 250, 255, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу №Ф-3834-50/67Р У від 01.09.2022 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1073,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Кальник