Рішення

від 23.06.2023 по справі 240/33798/22

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2023 року м. Житомир

справа № 240/33798/22

категорія 103000000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Горовенко А.В.,

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні суду за адресою: 10014, місто Житомир, вул. Мала Бердичівська, 23, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Новоборівської селищної ради Житомирської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Новоборівське житлово-комунальнепідприємство про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,-

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому (з урахуванням позовної заяви (уточненої) від 18.01.2023 за вх.№4554/23) просить:

- визнати протиправною бездіяльність Новоборівської селищної ради Житомирської області щодо не проведення конкурсу на посаду керівника Новоборівського житлово-комунального підприємства;

- зобов"язати Новоборівську селищну раду Житомирської області провести конкурс на заміщення вакантної посади керівника Новоборівського житлово-комунального підприємства.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що є депутатом Новоборівської селищної ради Житомирської області, з метою реалізації своїх депутатських повноважень, ним подана заява разом з проектом рішення щодо необхідності призначення на постійній основі керівника Новоборівського житлово-комунального підприємства (далі - Новоборівське ЖКП) та необхідністю внесення змін до статуту Новоборівського житлово-комунального підприємства, з метою його приведення у відповідність до чинного законодавства.

Однак, такі запити були проігноровані. Вказує, що посада т.в.о. Новоборівського ЖКП утворилася ще в 2018 році, що говорить про наявну вакантну посаду керівника.

Також вказує, що Статут Новоборівського ЖКП, містить помилки в юридичній адресі підприємства та не містить даних про порядок проведення конкурсу на посаду керівника ЖКП, внаслідок чого, потребує прийняття його в новій редакції.

Зазначає, що призначення працівника тимчасово виконуючим обов`язків керівника комунального підприємства можливе. Але в будь-якому випадку, строк розгляду питання вищим органом управління про призначення керівником та про укладення трудового договору з працівником, тимчасово виконуючим обов`язки за вакантною посадою, або призначення на таку вакантну посаду іншої особи не повинен перевищувати одного місяця.

У випадку Новоборівського ЖКП, на посаду керівника може бути призначена особа лише за рішенням Новоборівської селищної ради.

Саме тому, вважаючи бездіяльність суб`єкта владних повноважень - відповідача протиправною та такою, що перешкоджає повноцінній діяльності підприємства, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 24.01.2023 провадження у справі відкрито. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвала про відкриття провадження була направлена позивачу та відповідачам за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, вказана ухвала отримана уповноваженими особами відповідачем.

Відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зазначений в ухвалі про відкриття провадження у справі подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування правової позиції вказує, що Новоборівське житлово-комунальне підприємство діє на підставі Статуту Новоборівського житлово-комунального підприємства, затвердженого рішенням Новоборівської селищної ради 21 березня 2017 року за №300.

На розгляд чотирнадцятої сесії VIII скликання Новоборівської селищної ради, що відбулась 27 січня 2022 року винесено питання «Про затвердження Статуту Новоборівського житлово-комунального підприємства в новій редакції» за пропозицією позивача. Однак, рішення не було прийнято, оскільки не набрало необхідної кількості голосів.

Враховуючи вищезазначене, порядок управління Новоборівським ЖКП, а також умови призначення та звільнення керівника цього Підприємства, які були передбачені Статутом підприємства, не змінились - керівник Новоборівського ЖКП призначається та звільняється за розпорядженням селищного голови, без проведення конкурсного відбору.

Заперечує щодо твердження позивача про те, що на посаду керівника може бути призначена особа лише за рішенням Новоборівської селищної ради, не відповідає чинному законодавству та Статутам Підприємства і громади.

Також зауважує, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження своїх позовних вимог та не доведено чим саме непроведення конкурсу на заміщення вакантної посади керівника Новоборівського житлово-комунального підприємства порушує інтереси виборців його округу та особисто його, як представника у своєму виборчому окрузі.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача надіслала до суду письмові пояснення (за вх.№16086/23), у яких заперечує щодо задоволення позовних вимог.

В обґрунтування правової позиції вказує, що позивачем не обґрунтовано, яким чином наявність або відсутність керівника ЖКП впливає на належний контроль з боку селищної ради щодо використання коштів ЖКП за цільовим призначення та в чому саме полягає різниця статусу т.в.о. директора та директора вказаного підприємства.

Ухвалою суду від 22 лютого 2023 року у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи з викликом сторін, відмовлено.

Позивач надіслав до суду відповідь на відзив на позовну заяву за вх.№18407/23, у якій додатково вказує, що п.3 ч.9 ст.9 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» визначено, що у період дії правового режиму воєнного стану законодавством передбачено право, а не обов`язок призначити на посади керівника комунального підприємства без проведення конкурсу. Водночас проведення конкурсу на заміщення вакантної посади керівника Новоборівського ЖКП не суперечитиме чинному законодавству України.

До того ж зазначає, що підстави для звернення до суду з позовною заявою виникли у позивача у той час (січень 2022 року), коли проведення конкурсу на посаду керівника комунального підприємства було обов`язковими.

Ухвалою суду від 15.03.2023 у задоволенні клопотання третьої особи про залишення позову без розгляду, - відмовлено.

17 березня 2023 року до суду надішли заперечення відповідача (за вх.№ 20015/23), у яких додатково зауважує, що конкурсного відбору для призначення на посаду директора Новоборівського ЖКП, власником якого є Новоборівська селищна рада, не передбачено, як нормами Господарського кодексу України та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", так і положеннями Статутів Новоборівського ЖКП та Новоборівської селищної об"єднаної територіальної громади.

Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є депутатом Новоборівської селищної ради VІІІ скликання.

Новоборівське житлово-комунальне підприємство діє на підставі Статуту Новоборівського житлово-комунального підприємства, затвердженого рішенням 15 сесії VII скликання Новоборівської селищної ради 21 березня 2017 року за №300 (далі - Статут Підприємства).

Пунктом 1.1 Розділу 1 Статуту Новоборівського житлово-комунального підприємства зазначено, що підприємство належить до комунальної власності територіальної громади смт.Нова Борова - Новоборівської селищної ради.

Згідно з пунктом 7.3 Розділу 7 Статуту Підприємства передбачено, що підприємство очолює директор, який призначається на посаду та звільняється з посади Новоборівським селищним головою, на контрактній основі.

Сторонами не заперечується, що на момент звернення позивача до суду (15.12.2022) керівником Новоборівського житлово-комунального підприємства є особа, яка перебуває на посаді тимчасово виконуючого обов"язків керівника Новоборівського житлово-комунального підприємства з жовтня 2018 року.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність Новоборівської селищної ради, як власника комунального підприємства, щодо тривалого непроведення конкурсу на заміщення вакантної посади керівника Новоборівського житлово-комунального підприємства, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до Конституції України народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (частина друга статті 5).

В Основному Законі України встановлено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (частина перша статті 140).

Виходячи з цих конституційних положень у системному зв`язку з положеннями статті 6 Конституції України про те, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 26 березня 2002 року визначив політико-правову природу органів місцевого самоврядування, які не є органами державної влади, а є представницькими органами, через які здійснюється право територіальної громади самостійно вирішувати не будь-які питання суспільного життя, а питання саме місцевого значення, тобто такі, які пов`язані передусім з життєдіяльністю територіальних громад і перелік яких визначено у Конституції і законах України (пункти 4, 5 мотивувальної частини Рішення від 26 березня 2002 року № 6-рп/2002 у справі про охорону трудових прав депутатів місцевих рад).

Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19. 140, 143, 144, 146 Основного Закону України.

З аналізу вказаних конституційних положень слідує, що органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Такі ж положення закріплені у статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними.

В Основному Законі України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144).

На основі цього положення Конституції України в Законі визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (частина перша статті 59).

Проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти.

Суд зауважує, що відповідно до ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

З огляду на зміст прохальної частини позовної заяви, правовідносини між учасниками справи щодо правомірності внесення чи невнесення змін до статуту Новоборівського житлово-комунального підприємства не підлягають ні розгляду, ні дослідження судом в межах розгляду даної справи.

Що ж стосується спірного питання в межах розгляду даної справи, а саме непроведення конкурсу на посаду керівника Новоборівського ЖКП, суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається Сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради і враховується його голос.

Відповідно до п.10 ст.42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, селищний голова призначає на посади та звільняє з посад керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, крім випадків, передбачених частиною другою статті 21 Закону України "Про культуру".

Окрім того, відповідно до пункту 3.1.4 Статуту Новоборівської селищної об"єдананої територіальної громади Хорошівського району Житомирської області, затвердженого рішенням 19 сесії VІІ скликання від 27.07.2017 №402, що міститься на офіційному веб-сайті відповідача за посиланням: https://rada.info/upload/users_files/04344601/e4d5b00a1b42cbad2042975679f071e2.pdf передбачено, що з керівником комунального підприємства, установи, організації селищний голова укладає контракт. Рішення про звільнення керівника підприємства, установи, організації (розірвання контракту) приймає Рада за поданням селищного голови.

Водночас, суд зауважує, що сторонами не доведено наявність розроблення та затвердження відповідачем, як засновником комунального підприємства, будь-якого нормативно-правового документу (будь-то Положення, Порядку чи інше) яким би були врегульовані особливості, зокрема обов"язковість конкурсного відбору при призначенні на посаду керівників підприємств, установ, організацій, що належать до комунальної власності Новоборівської селищної об"єднаної територіальної громади.

З огляду на викладене, керівники комунальних підприємств, установ, організацій та закладів Новоборівської селищної об"єдананої територіальної громади призначаються на посаду на умовах контракту за наявності виключних повноважень селищного голови щодо призначення керівника, в даному випадку житлово-комунального підприємства на контрактній основі.

Відтак, чинними нормами права передбачена процедура видачі розпорядження голови про призначення керівника у випадках, передбачених законодавством та Статутами підприємств, установ, організацій, закладів.

Суд враховує, що пропозиції щодо кандидатури на посаду керівника можуть вноситись селищним головою, депутатами селищної ради, загальними зборами трудового колективу об`єкта, громадянами України. Водночас призначення на посаду керівника комунальної установи за конкурсним відбором здійнюється у випадках прямо передбачених законодавством України або у порядку встановленому органом місцевого самоврядування.

На підставі аналізу вказаних норм законодавства, які регулюють спірні правовідносини, не визначено обов"язкового, виключного порядку щодо призначення керівника у сфері житлово-комунального підприємства лише на конкурсній основі.

Статтею 3 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» визначено, що посадами в органах місцевого самоврядування є: виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування в Україні» прийняття на службу в органи місцевого самоврядування керівників відділів, управлінь та інших працівників органів місцевого самоврядування здійснюється шляхом призначення відповідно сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.

Суд зауважує, що механізму щодо проведення конкурсу на зайняття посади керівника саме комунального підприємства, зокрема житлово-комунального, чинними нормативно-правовими актами не передбачено.

Аналіз наведених норм у їх системному та логічному зв`язку дозволяє дійти висновку про те, що проведення конкурсного відбору при призначення керівника житлово-комунального закладу є диспозитивним правом органу місцевого самоврядування (засновника комунального підприємства), а не обов`язком, яке реалізується останнім виходячи в процесі ініціювання кандидатури керівника, прийняття рішення про її затвердження, винесення розпорядження про призначення керівника на посаду, а як наслідок укладення контракту з керівником.

Щодо посилання позивача на положення Порядку проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2002 №169 (далі - Порядок №169), при обґрунтуванні необхідності проведення конкурсу на заміщення вакантної посади керівника Новоборівського ЖКП, суд вважає безпідставними, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.1 цього Порядку №169 передбачено, що проводиться конкурсний відбір на заміщення вакантних посад державних службовців третьої - сьомої категорій, крім випадків, коли законами України встановлено інший порядок заміщення таких посад.

Водночас частиною 2. ст. 1 Закону України «Про державну службу» встановлено, що державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Відтак, посада керівника (директора) Новоборівського житлово-комунального підприємства не відноситься до посад державних службовців в органах державної влади, а як наслідок положення Порядку №169 не розповсюджуються на дані правовідносини.

При цьому, суд враховує, що 20 травня 2022 року набрав чинності Закон України від 12 травня 2022 року №2259 «Про внесення змін до деяких законів України щодо функціонування державної служби та місцевого самоврядування у період дії воєнного стану» (далі - Закон №2259), яким внесено зміни до Закону України Про правовий режим воєнного стану. Зазначеними змінами, зокрема, врегульовано питання призначення на посади керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки, комунальних підприємств, установ, організацій керівником державної служби або суб`єктом в період дії воєнного стану без конкурсного відбору, обов`язковість якого передбачена законом, на підставі поданої заяви, заповненої особової картки встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких осіб громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних посад.

Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для проведення конкурсу на вказану посаду та, відповідно, про відсутність з боку відповідача протиправної бездіяльності щодо не проведення конкурсу на посаду керівника Новоборівського ЖКП і обов`язку щодо його проведення на момент розгляду справи судом.

Суд критично ставиться до твердження позивача, що тимчасово виконуючим обов`язків за вакантною посадою, або призначення на таку вакантну посаду іншої особи не має перевищувати одного місяця, зважаючи на наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Правовий аналіз вказаних норм свідчить, що публічно-правовим спором за КАС України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб`єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій та предметом якого є рішення, дія чи бездіяльність, що на думку особи порушує його права, свободи або законні інтереси.

Одночасно, суд акцентує увагу на тому, що за змістом наведених норм КАС України судова юрисдикція поширюється не загалом на всі суспільні відносини, а лише на такі, що врегульовані нормами права, тобто на правовідносини хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції.

Враховуючи фактичні обставини справи у взаємозв`язку з наведеними вище правовими положеннями законодавства, суд вважає, що відносини, які виникають між суб"єктом призначення на посаду (роботодавцем) та керівником (працівником) комунального закладу, в даному випадку - призначення відповідачем тимчасово виконуючого обов"язків керівника Новоборівського ЖКП, є трудовими, та не підлягають перегляду адміністративним судом.

Окрім того, приймаючи рішення у справі, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У контексті завдань адміністративного судочинства звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.

Статтею 5 КАС України встановлено право на судовий захист та його способи і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Під захистом прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

Згідно з пунктами 1, 2, 7, 8 частини першої статті 4 КАС України, у цьому Кодексі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні, окрім іншого, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи; суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

З аналізу вказаних норм слідує, що публічно-правовим спором за КАС України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб`єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій та предметом якого є рішення, дія чи бездіяльність, що на думку особи порушує його права, свободи або законні інтереси.

Одночасно, суд акцентує увагу на тому, що за змістом наведених норм КАС України судова юрисдикція поширюється не загалом на всі суспільні відносини, а лише на такі, що врегульовані нормами права, тобто на правовідносини. У свою чергу, неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок.

Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

При цьому, порушенням суб`єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб`єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати в разі належної поведінки зобов`язаної особи. Так само протиправним є покладення на особу додаткового обов`язку, який не випливає зі змісту конкретних правовідносин за участі цієї особи.

Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004, поняття порушене право, за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття охоронюваний законом інтерес. Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття охоронюваний законом інтерес означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Таким чином, здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Натомість, вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Отже, якщо особа вважає, що її право у певних правовідносинах не може бути реалізованим належним чином, або на неї протиправно покладено певний обов`язок, така особа має право звернутися за судовим захистом. У разі відповідного звернення особи, суд розглядає питання щодо наявності порушення права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього вирішує спір.

Також, аналіз вищезгаданих норм права дає підстави вважати, що судовому захисту підлягають порушені права, свободи та інтереси, належні безпосередньо заявникам.

Аналогічна правова позиція знайшла своє відображення, у постановах Верховного Суду України, зокрема від 01.12.2015 у справі № 800/134/15, від 15.12.2015 у справі №800/206/15, в яких зазначено, окрім іншого, що судовому захисту підлягають порушені права, свободи та інтереси, належні безпосередньо заявникам, та таке порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення, що не дозволяє скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.

З аналізу вищезазначених норм слідує, що під час розгляду справи позивач повинен довести, а суд встановити факти або обставини, які б свідчили про реальне та конкретне порушення індивідуально виражених прав чи інтересів позивача з боку відповідача, внаслідок ухвалення оскаржуваного рішення або вчинення дії чи бездіяльності.

Зі змісту наведених правових норм випливає, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає також законний інтерес.

Так, Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 по справі № 522/3665/17 (провадження № К/9901/38991/18) констатував, що з огляду на вимоги статей 2, 5 КАС України, об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень. Також, Верховний Суд встановив, що в контексті завдань адміністративного судочинства (статті 2 КАС України) звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту. При цьому, заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки саме для позивача.

Верховний Суд у постанові від 03 серпня 2018 року в адміністративній справі №808/967/17 у правовідносинах, пов`язаних з проведенням конкурсу на посаду керівника Комунального закладу «Запорізький академічний обласний український музично-драматичний театр імені В.Г. Магара» Запорізької обласної ради вже звертав увагу, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально вираженого права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку суб`єкта владних повноважень.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши доводи сторін у справі, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 зводиться до незгоди саме з непроведенням конкурсу на заміщення посади керівника Новоборівського житлово-комунального підприємства. При цьому, обов"язковість проведення конкурсного відбору не передбачена чинними нормами права, як встановлено в ході розгляду справи.

Суд наголошує, що у спірних відносинах наявний публічний інтерес відповідної територіальної громади, у спільній власності якої перебуває такий заклад житлово-комунального господарства. Такий публічний інтерес має визначальне значення при розгляді даного спору, водночас подальші трудові відносини призначеного керівника комунального закладу - мають похідний, другорядний характер, що не належить розгляду адміністративним судом в межах заявлених позовних вимог даної справи.

Матеріали справи не містять доказів спричинення відповідачем ОСОБА_1 шкоди його правам та законним інтересам, доказів на обґрунтування того, яке саме реальне порушення своїх прав чи інтересів він зазнав внаслідок бездіяльності відповідача.

Статтею 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно з Рекомендацією №R (80) 2 Комітету Міністрів РЄ державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.3 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що Новоборівська селищна рада Житомирської області, як суб"єкт владних повноважень, при невчиненні дій щодо проведення конкурсу на заміщення посади керівника Новоборівського житлово-комунального підприємства за доведеності відсутності прямої норми чинного законодавства, обґрунтовано діє межах наданих повноважень, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Частиною першою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, а тому є безпідставними і задоволенню не підлягають.

Відповідно до положень ст.139 КАС України питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.

Керуючись статтями 6-9, 32, 77, 90, 139, 242-246, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд,-

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідн. номер НОМЕР_1 ) до Новоборівської селищної ради Житомирської області (вул.Незалежності, 9 А, Нова Борова, Житомирський район, Житомирська область,12114, код ЄДРПОУ 04344601), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Новоборівське житлово-комунальне підприємство (вул.Жовтнева, 1а, Нова Борова, Житомирський район, Житомирська область,12114, код ЄДРПОУ 30393828) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено в повному обсязі 23 червня 2023 року.

Суддя А.В. Горовенко