Постанова

від 23.06.2023 по справі 904/4630/22

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.06.2023 року м.Дніпро Справа № 904/4630/22

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідача),

судді: Парусніков Ю.Б., Мороз В.Ф.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Темпус" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2023 року у справі №904/4630/22 (суддя Фещенко Ю.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Темпус" (м. Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" (м. Дніпро)

про стягнення збитків, завданих внаслідок порушення зобов`язання щодо реєстрації податкових накладних, у розмірі 103 333,33 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2023 року у справі №904/4630/22 Товариству з обмеженою відповідальністю "Темпус" відмовлено у задоволенні позову про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" збитків, завданих внаслідок порушення зобов`язання щодо реєстрації податкових накладних, у розмірі 103 333,33 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

- порушення відповідачем порядку реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних не позбавило позивача права на включення спірної суми до податкового кредиту;

- позивачем не доведено понесення ним реальних збитків у розмірі податку на додану вартість, яку він не зміг зарахувати до податкового кредиту, у зв"язку з невиконанням відповідачем свого зобов`язання з реєстрації податкової накладної;

- в діях відповідача відсутній склад цивільного правопорушення, що виключає можливість притягнення його до відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Не погодившись з рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Темпус" подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

У апеляційній скарзі йдеться про те, що:

- відповідач повинен був скласти та зареєструвати в ЄРПН податкові накладні на загальну суму 103 333,33 грн., між тим, податкові накладні на вказану суму зареєстровані не були;

- відповідач не надав суду доказів відсутності боргу чи контррозрахунку стягуваної суми, доводи позивача не спростував;

- лише зареєстрована в Єдиному реєстрі податкова накладна є підставою для формування податкового боргу і надає право покупцю на включення сум податку на додану вартість, вказаних у податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період;

- відповідач не надав доказів реєстрації податкових накладних, доводи позивача не спростував, у зв`язку з чим позивач позбавлений можливості включити суми ҐПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно , скористатися правом на зменшення податкового зобов`язання на суму 103 333,33 грн.;

- невиконання відповідачем обов`язку з реєстрації податкової накладної фактично завдало позивачу збитки.

На думку позивача, у даному випадку має місце прямий причинно-наслідковий зв`язок між бездіяльністю відповідача з реєстрації накладної та неможливістю позивача включити суми ПДВ до податкового кредиту, та, відповідно, зменшення податкового зобов`язання.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Зазначає, що порушення відповідачем порядку реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних не позбавило позивача права на включення спірної суми до податкового кредиту, а зумовлювало її нарахування необхідністю додання до податкової декларації за звітний податковий період скарги на такого постачальника з доданням певного пакету документів. При цьому, суд першої інстанції вірно зазначив, що позивачем не доведено суду понесення ним реальних збитків у розмірі суми ПДВ, яку він не зміг зарахувати до податкового кредиту, у зв`язку з невиконанням відповідачем свого зобов`язання з реєстрації податкової накладної на поставлений товар.

05.04.2023 року у зв`язку з відпусткою судді Вечірко І.О. - члена колегії суддів, визначеного протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.03.2023 року, проведено повторний автоматизований розподіл судової справи, за результатами якого для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі тощо визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя-доповідач Верхогляд Т.А. судді: Парусніков Ю.Б., Мороз В.Ф.

На дату винесення постанови суддя Вечірко І.О. перебуває на лікарняному.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 05.04.2023 року відкрито апеляційне провадження у порядку письмового провадження.

Дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.08.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" (постачальником) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Темпус" (покупцем) укладено договір поставки № 42/9, відповідно до умов якого постачальник приймає на себе зобов`язання передати покупцю у власність товари, а покупець зобов`язується сплатити і прийняти вказаний товар (пункт 1.1. договору).

На виконання вказаного договору 08.02.2022 року та 23.02.2022 року відповідачем було поставлено позивачу товар на загальну суму 620 000 грн. 00 коп., відповідно до таких видаткових накладних:

- № 0009/0000290 від 08.02.2022 року на суму 300 000 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ 50 000 грн. 00 коп.;

- № 0009/0000427 від 23.02.2022 року на суму 320 000 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ 53 333 грн. 33 коп.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, позивачем вказаний товар було оплачено у повному обсязі, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями, а саме:

- № 5769 від 08.02.2022 року на суму 300 000 грн. 00 коп.;

- № 5888 від 22.02.2022 року на суму 320 000 грн. 00 коп.

Відповідачем були порушені вимоги Податкового кодексу України в частині складання та своєчасної реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, у зв`язку з чим позивач був позбавлений права включити суму ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом зменшення податкового зобов`язання на суму 103 333 грн. 33 коп.

У зв`язку з тим, що позивач, як покупець, був позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов`язання на вказану суму, це,на думку позивача, свідчить про прямий причинно-наслідковий зв`язок між бездіяльністю постачальника щодо виконання визначеного законом обов`язку зареєструвати податкову накладну та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту покупця, а також, відповідно, зменшення податкового зобов`язання на зазначену суму, яка фактично є збитками покупця.

Викладені обставини стали підставою для звернення позивача з позовом у даній справі про стягнення з відповідача збитків у вказаній вище сумі.

За приписами ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 Цивільного кодексу України).

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України).

Господарське зобов`язання виникає, зокрема із господарського договору (ст.174 Господарського кодексу України.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст.179 Господарського кодексу України).

Частинами 1, 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода .

Аналогічна норма закріплена у ст. 638 Цивільного кодексу України, за якою договір є укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов, до яких, серед іншого, віднесено умови про предмет договору.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як зазначено вище, позивачем та відповідачем укладено договір поставки від 21.08.2020 року №42/9, який виконано позивачем, а саме оплачено у повному обсязі товар, поставлений за цим договором, що підтверджується матеріалами справи.

Умовами договору сторони не узгодили, яка сторона повинна здійснювати реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (надалі - ЄРПН). Однак чинне законодавство передбачає, що таку реєстрацію податкових накладних у ЄРПН здійснює платник податку.

Відповідно до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в ЄРПН у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.10 ст.201 Податкового кодексу України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в ЄРПН та надати покупцю за його вимогою.

Чинне законодавство не передбачає реєстрації податкової накладної в ЄРПН покупцем послуг. Тому колегія суддів приходить до висновку, що обов`язок скласти та зареєструвати в ЄРПН податкову накладну покладено на ТОВ "Лівайн Торг".

Між тим, ТОВ "Лівайн Торг" будь-яких дій з реєстрації податкових накладних не здійснило, доказів зворотного відповідачем не надано.

Відповідно до п.14.1.181 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розд.V цього Кодексу.

За змістом пп."а" п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені / нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі ввезення їх на митну територію України) та послуг.

За приписами п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/ послуг, не підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з ЄРПН, є для отримувача товарів / послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму ПДВ на підставі отриманих податкових накладних, зареєстрованих в ЄРПН, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної. Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів / послуг, зазначені в податкових накладних / розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в ЄРПН з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування в ЄРПН, але не пізніше ніж, зокрема, через 365 календарних днів з дати складення податкової накладної.

Як вже зазначалось, згідно з п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України на продавця товарів / послуг покладено обов`язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в ЄРПН, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов`язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.

Стаття 201 Податкового кодексу України передбачає, що у разі невиконання продавцем покладених на нього обов`язків щодо складання та реєстрації податкових накладних у ЄРПН, платник ПДВ має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця за формою згідно з додатком 8 до такої декларації відповідно до наказу Міністерства Фінансів України від 28.01.2016 №21.

Разом з тим, звернення покупця послуг зі скаргою на продавця, який не виконав передбаченого наведеною нормою обов`язку, відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України не надає покупцю права на включення суми податку з цих операцій до складу податкового кредиту, а можливість подання скарги на цього продавця є лише підставою для проведення документальної позапланової перевірки його контролюючим органом.

З огляду на викладене колегія суддів відхиляє доводи відповідача про те, що саме позивач повинен був вчинити відповідні дії щодо невиконання відповідачем обов`язку з реєстрації податкових накладних - подати скаргу податковому органу. Така правова позиція ТОВ "Лівайн Торг" суперечить принципам добросовісності ведення господарської діяльності.

Так, згідно ч.2 ст.193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Факт відсутності реєстрації податкових накладних у ЄРПН через нездійснення контрагентом за договором відповідних дій є достатнім доказом протиправної поведінки відповідача, порушення ним господарськогол зобов"язання - наданої ним гаранії того, що контрагент за договором матиме право на користування податковим кредитом у розмірі суми ПДВ, який визначено договором у складі ціни.

Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у постанові від 07.06.2023 року у справі №916/334/22.

При цьому згідно з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 року у справі №908/1568/18, належним способом захисту для позивача є саме звернення до контрагента з позовом про відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення обов`язку щодо складення та реєстрації податкових накладних.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За приписами ч.1 ст.225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Тобто, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Підставою для відшкодування збитків відповідно до п.1 ст.611 Цивільного кодексу України та ст.224 Господарського кодексу України є порушення зобов`язання.

Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі №925/1196/18).

Зважаючи на зазначені норми, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов`язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає (п.14 постанови Верховного Суду від 03.08.2018 року у справі №917/877/17).

Відповідач не виконав вимог ст.201 Податкового кодексу України щодо реєстрації податкових накладних, у зв`язку з цим позивач був позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов`язання на суму 103 333,33 грн.

При цьому хоча обов`язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов`язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов`язком перед покупцем, невиконання такого обов`язку фактично завдало позивачу збитків (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 року у справі №908/1568/18).

Отже, має місце прямий причинно-наслідковий зв`язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов`язку зареєструвати податкові накладні та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача та, відповідно, зменшення податкового зобов`язання на зазначену суму, яка фактично є збитками цієї особи. Таким чином, наявні усі елементи складу господарського правопорушення.

З урахуванням наведеного апеляційний господарський суд вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відсутність у позивача права на стягнення збитків у зв`язку з порушенням відповідачем обов`язку щодо реєстрації податкових накладних.

За приписами п.2 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно з п.п.1, 4 ч.1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є нез`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що рішення господарського суду ухвалено при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, при неправильному застосуванні норм матеріального права, що є підставою для скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги.

З огляду на викладене, відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 281 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Темпус" задовольнити.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2023 року у справі №904/4630/22 скасувати.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Темпус" збитки у розмірі 103 333,33грн., судовий збір за подання позовної заяви - 2482,00 грн. та за подання апеляційної скарги - 3721,50 грн.

Доручити господарському суду Дніпропетровської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Т.А. Верхогляд

Суддя В.Ф.Мороз

Суддя Ю.Б. Парусніков