Рішення

від 26.06.2023 по справі 910/5314/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.06.2023Справа № 910/5314/23Суддя Господарського суду міста Києва Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Київ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОРДІНОЛ»

про стягнення 31 622,31 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Київ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОРДІНОЛ» про стягнення 31 622,31 грн, обґрунтована неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди гаражного приміщення № к-249 від 27.05.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.04.2023 вказану позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

19.04.2023 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.04.2023 прийнято вказаний позов до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/5314/23 та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

Також ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.04.2023 заяву позивача про забезпечення позову, викладену у прохальній частині позовної заяви, залишено без розгляду.

Частиною 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Частиною 5 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Суд зазначає, що ухвала про відкриття провадження у справі № 910/5314/23 від 21.04.2023 була надіслана позивачу на адресу його місцезнаходження та отримана останнім 27.04.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105494219677.

Також судом ухвалу про відкриття провадження у справі № 910/5314/23 від 21.04.2023 було надіслано відповідачу на адресу місцезнаходження, яка вказана у позові та міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак поштове відправлення № 0105494219685 повернулося до суду 31.05.2023 не врученим, причиною повернення вказано «кінець терміну зберігання».

Положеннями ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» визначено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Суд звертає увагу, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та/або адреси електронної пошти, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19).

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Суд зазначає, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду, а тому не може свідчити про неправомірність його дій (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 04.03.2021 у справі №910/6835/20, від 26.05.2021 у справі № 916/1176/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20, від 17.11.2021 у справі №908/1724/19, від 25.11.2021 у справі №873/41/21, від 23.06.2022 у справі №914/2265/20, від 27.07.2022 у справі №908/3468/13.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень», усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Відтак, відповідач мав право та не був позбавлений можливості ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Оскільки відповідач у встановлений ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.04.2023 строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

27.05.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Підприємство «КИЇВ» (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОРДІНОЛ» (орендар) укладено договір оренди гаражного приміщення № к-249 (надалі - Договір), за умовами п. 1.1. якого орендодавець передає орендарю в оренду нерухоме майно, визначене у п. 1.2. даного Договору, за плату і на строк, визначені даним Договором.

Нерухомим майном, що передається в оренду за даним Договором, є складське приміщення загальною площею 20,0 кв.м., що розташоване в офісній будівлі 1Г, яка знаходиться за адресою: 01015, м. Київ, вул. Лаврська, 16 (надалі - приміщення). Приміщення належить орендодавцю на праві приватної власності (пункти. 1.2., 1.3. Договору).

Відповідно до п. 2.1. Договору орендодавець передає орендарю приміщення у користування на підставі акту приймання-передачі приміщень, що підписується сторонами та є невід`ємною частиною цього Договору.

Користування орендарем приміщенням та нарахування орендної плати починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі приміщення (п. 2.3. Договору).

За умовами п. 4.1. Договору строк оренди приміщення за даним Договором починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі приміщення та закінчується 31.05.2022 включно. По закінченню строку оренди, вказаного в п. 4.1. цього Договору, цей Договір автоматично пролонгується на наступні три місяці, якщо жодна із сторін не заявила письмово про його припинення не пізніше ніж за 10 (десять) календарних днів до закінчення відповідного строку (п. 4.2. Договору).

Згідно з п. 5.1. Договору, протягом 3 (трьох) робочих днів по закінченню строку оренди, визначеного п. 4.1. даного Договору, орендар зобов`язаний повернути приміщення орендодавцю на підставі акту приймання-передачі приміщення, що підписується сторонами.

Відповідно до п. 6.1. Договору, орендна плата, яка підлягає сплаті орендарем за користування приміщенням за даним Договором, встановлюється сторонами за взаємною домовленістю у розмірі: без ПДВ - 180,00 грн, крім того ПДВ - 20% - 36,00 грн, разом - 216,00 грн за 1 (один) квадратний метр приміщення на місяць.

Відповідно до п. 6.2. Договору, за взаємною домовленістю сторін загальна сума місячної орендної плати, яка підлягає сплаті орендарем за користування приміщенням, визначається шляхом множення щомісячного орендного платежу, вказаного в п. 6.1. цього Договору, на площу приміщення, вказану в п. 1.2. цього Договору, та становить: без ПДВ - 3600,00 грн, крім того ПДВ 20% - 720,00 грн, разом - 4320,00 грн.

Пунктом 6.4. Договору сторони погодили, що орендна плата сплачується орендарем у національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний банківський рахунок орендодавця, вказаний у даному Договорі (якщо реквізити іншого рахунку не будуть повідомлені орендодавцем у письмовій формі), за кожний поточний місяць не пізніше 10 (десятого) числа кожного поточного місяця, протягом якого орендарем використовуватимуться приміщення на підставі даного Договору.

У разі дострокового припинення даного Договору орендодавець має право вимагати, а орендар зобов`язаний сплатити суму орендної плати за період фактичного користування приміщенням (п. 6.6. Договору).

Сторони дійшли взаємної згоди в тому, що орендарем не компенсуються витрати на комунальні платежі (п. 6.8. Договору).

Відповідно до п. 6.9. Договору сторони дійшли взаємної згоди в тому, що орендарем компенсуються експлуатаційні витрати орендодавця, що були фактично понесені орендодавцем на утримання (експлуатацію) приміщень, які складаються з наступних витрат: витрати з обслуговування інженерного обладнання; витрати з дератизації та дезинфекції; витрати з обслуговування лічильників; витрати на ремонт вентиляційних, електрощитових, трубопроводів, електрокабелів; витрати на освітлення території орендодавця (надалі - експлуатаційні витрати). Експлуатаційні витрати розраховуються орендодавцем та компенсуються орендарем з розрахунку 70,00 грн без ПДВ за 1 квадратний метр орендованих орендарем приміщень на місяць, що становить 1680,00 грн з ПДВ за кожний поточний місяць не пізніше 10 (десятого) числа кожного поточного місяця на підставі рахунків, які орендодавець надає орендарю не пізніше 5 (п`ятого) числа відповідного місяця.

На підставі акту приймання-передачі гаражного приміщення від 01.06.2021, який є додатком № 1 до Договору, позивач передав, а відповідач прийняв у тимчасове платне користування складське приміщення загальною площею 20,0 кв.м., що розташоване в офісній будівлі 1Г, яка знаходиться за адресою: 01015, м. Київ, вул. Лаврська, 16.

Додатком № 2 до Договору є опис приміщення та устаткування.

У додатку № 3 до Договору сторони визначили правила внутрішнього розпорядку.

Судом встановлено, що 23.05.2022 сторонами підписано угоду про дострокове припинення дії договору оренди гаражного приміщення № к-249 від 27.05.2021 (надалі - угода від 23.05.2022), п.1 якої визначено, що відповідно до ч. 1 ст. 604, ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України, сторони досягли взаємної згоди достроково припинити дію Договору 31.05.2022.

Пунктом 3 угоди від 23.05.2022 сторони узгодили, що орендар в строк до 31.05.2022 включно здійснює оплату заборгованості по орендній платі та іншим платежам за Договором оренди за період з 01.03.2022 по 31.05.2022 (включно) в сумі 18 000,00 грн.

Сторони погоджуються, що 31.05.2022 є останнім днем користування орендарем приміщенням та останнім днем оренди, за який відповідно до умов Договору оренди буде нараховуватись орендна плата та інші платежі.

31.05.2022 сторонами складено та підписано акт приймання-передачі (повернення) приміщення до Договору, за яким орендар передав (повернув), а орендодавець прийняв складське приміщення загальною площею 20,0 кв.м., що розташоване в офісній будівлі 1Г, яка знаходиться за адресою: 01015, м. Київ, вул. Лаврська, 16 (п. 1 вказаного акта).

Відповідно до п. 4 акта від 31.05.2022 орендодавець підтверджує, що орендар належним чином виконав свої зобов`язання за Договором оренди щодо передачі (повернення) приміщення. Претензій щодо стану приміщення орендодавець не має.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що починаючи з березня 2022 року відповідач порушує свої зобов`язання за Договором зі сплати орендної плати та інших платежів, внаслідок чого у останнього утворилася заборгованість у розмірі 18 000,00 грн. Крім того, посилаючись на несвоєчасну сплату орендної плати та експлуатаційних витрат, позивач, крім суми основного боргу, просить стягнути з відповідача, 1800,00 грн штрафу, 525,70 грн 3% річних, 3324,00 грн інфляційних та 7972,61 грн пені.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Як встановлено ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 5 ст. 762 Цивільного кодексу України визначено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч.1 ст. 762 Цивільного кодексу України).

Статтею 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Так, судом встановлено, що у п. 6.2. Договору сторони узгодили розмір щомісячної орендної плати в сумі 4320,00 грн з ПДВ, яка за положеннями п. 6.4. Договору має бути сплачена орендарем (відповідачем) за кожний поточний місяць не пізніше 10 (десятого) числа кожного поточного місяця, протягом якого орендарем використовуватимуться приміщення.

При цьому, у Договорі вказані реквізити для сплати орендних платежів, відповідно, орендар був обізнаний про строки сплати орендних платежів, суму цих платежів та банківські реквізити, на які необхідно здійснити їх перерахування. При цьому, умови Договору не пов`язують настання обов`язку відповідача зі сплати орендних платежів із отриманням ним рахунків або підписанням актів сторонами.

Крім того, підписавши угоду від 23.05.2022, відповідач фактично визнав свою заборгованість, зокрема, по орендним платежам у період з 01.03.2022 по 31.05.2022.

В той же час, суд враховує, що підписавши акт приймання-передачі (повернення) приміщення від 31.05.2022, сторони, хоча і підтвердили належне виконання орендарем зобов`язань за Договором щодо передачі (повернення) приміщення та відсутність претензій орендодавця щодо стану приміщень, однак не вказали про відсутність будь-якої заборгованості орендаря перед орендодавцем. Крім того, розділ 5 Договору, яким визначено порядок повернення майна, не містить умов про те, що на момент передачі (повернення) майна з оренди має бути відсутня будь-яка заборгованість по орендним та іншим платежам, а містить лише умови щодо дотримання орендарем строку звільнення приміщення, передачі ключів та залишення приміщення у стані згідно опису, вказаному в додатку № 2 до Договору.

Враховуючи зазначене, суд доходить висновку, що підписання сторонами акту приймання-передачі (повернення) приміщення від 31.05.2022 не свідчить про безумовне виконання відповідачем перед позивачем своїх зобов`язань щодо сплати заборгованості, яка зафіксована сторонами у п. 3 угоди від 23.05.2022.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про виконання взятих на себе зобов`язань за Договором в частині сплати орендних платежів.

Із позовної заяви вбачається, що сума заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 6000,00 грн за кожен місяць періоду березень-травень 2022 року складається саме із орендної плати у розмірі 4320,00 грн та експлуатаційних витрат у розмірі 1680,00 грн.

Таким чином, оскільки матеріали справи не містять доказів здійснення відповідачем оплати заборгованості із орендних платежів за період з 01.03.2022 по 31.05.2022 у визначеному Договором розмірі, суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати у розмірі 12 960,00 грн (із розрахунку 4320,00 грн за кожен місяць за період з 01.03.2022 по 31.05.2022).

Щодо стягнення інших платежів, суд зазначає наступне.

Так, позовна заява містить посилання на несплату відповідачем за період з 01.03.2022 по 31.05.2022, у тому числі, експлуатаційних витрат, які за положеннями п. 6.9. Договору сплачуються у розмірі 1680,00 грн з ПДВ за кожний поточний місяць не пізніше 10 (десятого) числа кожного поточного місяця на підставі рахунків, які орендодавець надає орендарю не пізніше 5 (п`ятого) числа відповідного місяця.

Так, позивач стверджує, що відповідні рахунки, у яких утворилася заборгованість, були отримані представниками відповідача, однак доказів цього, як і самих рахунків, до матеріалів справи не додано.

Зважаючи на викладене, враховуючи, що момент настання обов`язку із оплати експлуатаційних витрат умовами Договору пов`язується із наданням орендодавцем відповідних рахунків, суд вважає, що обов`язок відповідача зі вказаних витрат, не є таким, що настав, а отже, суд відмовляє в решті вимог про стягнення основної заборгованості по іншим платежам (експлуатаційним витратам).

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 1800,00 грн штрафу, 525,70 грн 3% річних, 3324,00 грн інфляційних та 7972,61 грн пені, суд зазначає наступне.

Оскільки судом визнано обгрунтованими позовні вимоги про стягнення основного боргу лише в частині стягнення орендних платежів та відмовлено в частині стягнення інших платежів за Договором (експлутаційних витрат), судом розглядаються вимоги позивача про стягнення сум пені, штрафу, 3% річних та інфляційних лише в частині задоволених позовних вимог, як похідних від вимоги про стягнення основного боргу в розмірі 12 960,00 грн.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. (п.п. 4.1, 4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013).

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). (п.п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013).

Відповідно до п. 8.4. Договору, у випадку порушення орендарем строків сплати орендної плати орендар (на письмову вимогу орендодавця) сплачує на користь орендодавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.

За наслідками перевірки наведеного у позові розрахунку 3% річних та інфляційних суд здійснив власний розрахунок цих нарахувань за період прострочення оплати кожного орендного платежу відповідно до п. 6.4. Договору (в межах визначеного позивачем періоду прострочення), згідно з яким з відповідача на користь позивача слід стягнути 2477,01 грн інфляційних втрат та 378,50 грн 3% річних.

Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Щодо одночасного стягнення з відповідача пені та штрафу суд зазначає, що такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України та ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою ст. 627 Цивільного кодексу України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №917/194/18, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17, від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17).

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 8.3. Договору передбачено, що у випадку порушення орендарем зобов`язання зі сплати орендної плати більше ніж на 15 (п`ятнадцять) календарних днів від строку, вказаного в Договору, орендар на вимогу орендодавця сплачує на користь орендодавця штраф у розмірі десять відсотків від простроченої суми.

Суд, здійснивши перерахунок штрафу з урахуванням частково задоволених вимог про стягнення основного боргу, вважає обгрунтованою до стягнення з відповідача суми штрафу у розмірі 1296,00 грн.

В той же час, суд не вбачає достатньо правових підстав для стягнення з відповідача пені у розмірі 7972,61 грн за порушення строків сплати орендних платежів за Договором, оскільки умовами Договору сторонами не узгоджено нарахування пені за порушення відповідачем строків оплати орендних платежів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 вказала, що розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

При цьому, позивачем не зазначено та судом не встановлено наявності спеціального нормативного акта, який би регулював правовідносини сторін за Договором.

Таким чином, оскільки Договір умов про стягнення пені не містить, а саме не встановлено розмір пені за порушення виконання грошового зобов`язання, вимога позивача про стягнення пені у розмірі 7972,61 грн є безпідставною, тому не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, зважаючи на викладене вище, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОРДІНОЛ» (Харківське шосе, 172-Б, офіс 208/2, м. Київ, 02091; ідентифікаційний код 41695860) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Київ» (вул. Лаврська, 16, м. Київ, 01015; ідентифікаційний код 00308146) заборгованість по орендній платі у розмірі 12 960,00 грн, штраф у розмірі 1296,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 2477,01 грн, 3% річних у розмірі 378,50 грн та судовий збір у розмірі 1452,32 грн.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 26.06.2023.

Суддя Т. Ю. Трофименко