Рішення

від 26.06.2023 по справі 910/2966/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.06.2023Справа № 910/2966/23

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Фізичної особи-підприємця Корнути Василя Васильовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнафта ОПТ"

про стягнення 201 147,70 грн.,

Без виклику (повідомлення) представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Корнута Василь Васильович (далі - позивач, Підприємець) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнафта ОПТ" (далі - відповідач, Товариство) про стягнення грошових коштів у загальному розмірі 201 147,70 грн., з яких: 110 274,24 грн. - основний борг, 35 872,41 грн. - інфляційні втрати, 55 001,05 грн. - пеня.

В обґрунтування пред`явлених вимог позивач посилався на те, що на підставі виставленого відповідачем рахунку від 02.07.2021 року № 0000357 Підприємець 02.07.2021 року здійснив на користь Товариства оплату вартості погодженого між сторонами товару (дизельного палива) на загальну суму 110 274,24 грн. Оскільки відповідач взяті на себе обов`язки з поставки позивачу вищевказаного товару не виконав, а також не повернув Підприємцю суму попередньої оплати цього товару, останній вирішив звернутися до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.03.2023 року вказану позовну заяву було залишено без руху та встановлено Підприємцю строк для усунення її недоліків.

29.03.2023 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви.

Враховуючи наведені обставини, ухвалою господарського суду міста Києва від 03.04.2023 року відкрито провадження у справі № 910/2966/23 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) представників сторін. Крім того, цією ухвалою відповідачу було встановлено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення копії даної ухвали.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, копія ухвали від 03.04.2023 року про відкриття провадження у справі № 910/2966/23 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві (уточненій) та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03022, місто Київ, вулиця Васильківська, будинок 34, офіс 17.

Проте вищевказане відправлення з трек-номером 0105494196430 підприємством поштового зв`язку вручене відповідачу не було з посиланням на його відсутність за наведеною адресою.

Частиною 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт не отримання заявником кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.

Суд також звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

Отже, суд належним чином виконав свій обов`язок щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду міста Києва від 03.04.2023 року, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України").

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25.01.2006 року № 1-5/45 в цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Обґрунтовуючи пред`явлені вимоги, позивач вказував, що між Підприємцем (покупець) та Товариством (постачальник) було досягнуто домовленості щодо поставки товару (дизельного палива ДГ-Л-К5, МНЗ у кількості 4 930,00 літрів за ціною 18,64 грн. без ПДВ).

На виконання означених домовленостей Товариством було виставлено позивачу відповідний рахунок-фактуру від 02.07.2021 року № 0000357 на суму 110 274,24 грн. (з ПДВ) на оплату погодженого сторонами товару

02.07.2021 року вказаний рахунок у повному обсязі був оплачений Підприємцем, що підтверджується платіжними дорученнями від 02.07.2021 року № 362 на суму 110 274,24 грн. з відповідним призначенням платежу: "За паливо дизельне, рахунок-фактура № 0000357 від 02.07.2021 р. у т.ч. ПДВ 20 % - 18 379,04 грн.". Належним чином засвідчена копія цього платіжного документа наявна у матеріалах справи.

У позовній заяві Підприємець вказував, що всупереч досягнутим між сторонами домовленостям Товариство погоджений цими контрагентами товар вартістю 110 274,24 грн. не поставило.

Враховуючи неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань з поставки товару, позивач вказував на те, що він звернувся до Товариства з вимогою від 26.07.2022 року, в якій просив відповідача поставити узгоджений між сторонами товар - дизельне паливо у кількості 4 930,00 літрів, або повернути Підприємцю перераховану ним передоплату цього товару на суму 110 274,24 грн. у семиденний строк з дати отримання означеної вимоги. Проте Товариством вказана претензія була проігнорована, товар не поставлений, а грошові кошти у вищенаведеній сумі позивачу не повернуті.

З урахуванням вищевикладеного, оскільки відповідач не здійснив поставку оплаченого позивачем товару та у добровільному порядку не повернув Підприємцю передоплату за вказаний товар у сумі 110 274,24 грн., останній вирішив звернутися до суду із даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

При цьому, згідно зі статтею 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. (частини 1, 2 статті 639 Цивільного кодексу України).

За змістом частини 1 статті 640 та частини 2 статті 642 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

За приписами частини 2 статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Судом встановлено, що шляхом складання та надання відповідачем рахунку-фактури від 02.07.2021 року № 0000357, а також оплати вказаного рахунку позивачем, між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання цього правочину позивачем сплачено на користь Товариства грошові кошти в якості передоплати за дизельне паливо, однак такий товар від відповідача на суму попередньої оплати у розмірі 110 274,24 грн. Підприємець не отримав.

При цьому, судом визначено правову природу сплаченої суми коштів у розмір 110 274,24 грн. саме як попередня оплата, тобто кошти, які попередньо оплачені стороною договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх зобов`язань.

Правова природа зазначених коштів внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов`язань за договором не змінюється і залишається такою до моменту, коли сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми.

Про належне виконання позивачем своїх грошових зобов`язань за договором зі здійснення попередньої оплати вищенаведеного товару свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення покупцем своїх зобов`язань.

Водночас судом встановлено, що Товариство оплачений позивачем товар на суму 110 274,24 грн. Підприємцю на момент звернення останнього до суду з даним позовом та на час розгляду цієї справи не поставило.

Докази, які спростовують вказані обставини, у матеріалах справи відсутні.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Підприємець посилався на приписи статей 268-269 Господарського кодексу України. Проте такі посилання визнаються судом необґрунтованими, оскільки вказані норми регулюють якість товарів, що поставляються, а також гарантії якості товарів та претензії у зв`язку з недоліками поставлених товарів. Отже, наведені статті Господарського кодексу України не регулюють спірні правовідносини та не є релевантними у даній справі, предметом спору в якій фактично є повернення продавцем передоплати, перерахованої йому покупцем за непоставлений товар.

Разом із тим, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.06.2021 року в справі № 904/5726/19 зазначила, що "у процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення Господарського процесуального кодексу України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумки такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначати, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia".

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.03.2023 року в справі № 916/1932/20, від 29.03.2023 року в справі № 922/1320/21 та від 14.03.2023 року в справі № 910/16969/20.

Відтак, невірна кваліфікація позивачем спірних правовідносин не є підставою для відмови у задоволенні позову, а суд у даному рішенні самостійно визначає, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Так, статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу (частина 1 статті 665 Цивільного кодексу України).

Питання щодо повернення попередньої оплати у випадку непоставки товару врегульовано статтею 693 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

При цьому, припис частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

Як було вказано вище, обґрунтовуючи позовні вимоги, Підприємець посилався на те, що листом від 26.07.2022 року він звернувся до відповідача із вимогою про поставку товару або повернення вищенаведеної суми сплачених позивачем за цей товар коштів у семиденний строк з дати отримання означеної вимоги. На підтвердження направлення цієї вимоги на адресу Товариства позивач надав суду фіскальний чек від 27.07.2022 року.

Проте зі змісту означеного фіскального чека суд позбавлений можливості встановити факт направлення Підприємцем на адресу відповідача саме вимоги від 26.07.2022 року, тоді як інших доказів на підтвердження відповідних обставин (у тому числі опису вкладення у цінний лист тощо) позивачем надано суду не було. Суд також звертає увагу, що у матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують факт і дату отримання постачальником вимоги позивача від 26.07.2022 року.

Твердження позивача на те, що кінцевим строком поставки товару, зазначеного в рахунку-фактурі від 02.07.2021 року № 0000357, є 03.08.2021 року, обґрунтовані посиланням на положення частини 4 статті 267 Господарського кодексу України, не беруться судом до уваги з огляду на таке.

Відповідно до частини 4 статті 267 Господарського кодексу України у разі якщо сторонами передбачено поставку товарів окремими партіями, строком (періодом) поставки продукції виробничо-технічного призначення є, як правило, квартал, а виробів народного споживання, як правило, - місяць.

Проте Підприємцем не було надано суду доказів погодження сторонами поставки товару окремими партіями. Крім того, норма частини 4 статті 267 Господарського кодексу України не є імперативною та не встановлює конкретних строків поставки товару (в тому числі дизельного палива), а тому не підлягає безпосередньому застосуванню до спірних правовідносин.

У той же час, беручи до уваги, що спірні правовідносини врегульовані статтею 693 Цивільного кодексу України, а також зважаючи, що законом не визначено форму пред`явлення відповідної вимоги покупця про повернення передоплати за непоставлений товар, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

Разом із цим, обмеження у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

За таких обставин, враховуючи відсутність належних доказів звернення позивача до відповідача із вищенаведеною вимогою від 26.07.2023 року, суд дійшов висновку про те, що документально підтверджене волевиявлення Підприємця щодо обрання одного з вищенаведених варіантів поведінки було виражене у поданні зазначеного позову з вимогою про стягнення з відповідача, зокрема, спірної суми перерахованої останньому попередньої оплати непоставленого товару на суму 110 274,24 грн.

За частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зважаючи на те, що сума боргу відповідача, яка складає 110 274,24 грн. перерахованої позивачем попередньої оплати, підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед Підприємцем чи поставку позивачу погодженого між сторонами товару на цю суму, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача до відповідача в частині стягнення з останнього вищенаведеної суми боргу, в зв`язку з чим даний позов у цій частині підлягає задоволенню.

Крім того, у пред`явленому позові Підприємець просив суд стягнути з відповідача 35 872,41 грн. інфляційних втрат та 55 001,05 грн. пені, нарахованих з 04.08.2021 року по 10.02.2023 року на спірну суму попередньої оплати.

Положеннями статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом із тим, як було зазначено вище, документально підтверджене волевиявлення Підприємця щодо обрання одного з вищенаведених варіантів поведінки фактично було виражене у поданні зазначеного позову з вимогами про стягнення з Товариства, зокрема, спірної суми перерахованої останньому попередньої оплати непоставленого товару.

З матеріалів справи вбачається, що з наведеним позовом Підприємець звернувся до суду 17.02.2023 року, що підтверджується календарним штемпелем відділення поштового зв`язку на конверті, в якому зазначений позов надійшов до суду.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про те, що прострочення зобов`язання Товариства щодо поставки товару трансформувалося у грошове зобов`язання з повернення позивачу сплачених останнім грошових коштів попередньої оплати такого товару лише після подання ним вказаного позову.

Разом із тим, враховуючи зазначений позивачем період нарахування інфляційних втрат та пені, а також відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини 4 статті 267 Господарського кодексу України, суд дійшов висновку про те, що протягом вказаного Підприємцем періоду у відповідача фактично було відсутнє прострочення виконання ним грошового зобов`язання.

Крім того, правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі та, у разі недодержання письмової форми, є нікчемним (стаття 547 Цивільного кодексу України).

У той же час у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які свідчать про письмове погодження сторонами можливості притягнення відповідача до відповідальності шляхом стягнення пені за несвоєчасну поставку товару чи несвоєчасне повернення попередньої оплати, а також докази, які свідчать про погодження сторонами конкретного розміру цієї штрафної санкції.

Враховуючи вищенаведені обставини в сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача 35 872,41 грн. інфляційних втрат та 55 001,05 грн. пені.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження поставки погодженого сторонами товару чи повернення спірної суми передоплати.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з урахуванням вищенаведеного.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрнафта ОПТ" (03022, місто Київ, вулиця Васильківська, будинок 34, офіс 17; код ЄДРПОУ 43927954) на користь Фізичної особи-підприємця Корнути Василя Васильовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 110 274 (сто десять тисяч двісті сімдесят чотири) грн. 24 коп. попередньої оплати, а також 1 654 (одну тисячу шістсот п`ятдесят чотири) грн. 11 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 26.06.2023 року.

Суддя В.С. Ломака