Постанова

від 26.06.2023 по справі 200/9411/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2023 року справа №200/9411/21

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., Сіваченка І.В., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року у справі № 200/9411/21 (головуючий суддя І інстанції Смагар С.В., складене у повному обсязі 05 жовтня 2021 року у м. Слов`янськ Донецької області) за позовом Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» до Головного управління ДПС у Донецькій області про скасування вимоги від 07 червня 2021 року № Ю-1689-17 на суму 6 311 150,31 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство «Компанія «Вода Донбасу» звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області про скасування вимоги від 07 червня 2021 року № Ю-1689-17 на суму 6311150 грн. 31 коп.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року відмовлено у задоволені позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач - Комунальне підприємство «Компанія «Вода Донбасу» - подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просив скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що при винесенні спірного рішення судом не враховано приписи Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", оскільки платники єдиного внеску, визначені статтею 4 вказаного Закону, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Вважає, що оскільки податковий борг виник за період до 13 лютого 2020 року спірна вимога є незаконною.

Представники сторін в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що Комунальне підприємство «Компанія «Вода Донбасу», є юридичною особою яка зареєстрована за кодом ЄДРПОУ 35397888, перебуває на обліку у відповідача (Слов`янсько - Лиманське управління), про що свідчить витяг є Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

07 червня 2021 року відповідно статті 25 Закону України «Про збір та обік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року № 2464-VІ відповідачем була винесена вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ю-1689-17, відповідно до якої станом на 31 травня 2021 року за позивачем рахується заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 6311150 грн. 31 коп., з яких недоїмка у сумі 6311150 грн. 31 коп. зазначене також підтверджується відомостями з інтегрованої картки платника податків. Дана недоїмка сформувалась за період з 20 січня 2020 року по 11 травня 2021 року.

18 червня 2021 року позивач направив до ДПС України скаргу на оскаржувану вимогу.

Рішенням про результати розгляду скарги від 12 липня 2021 року № 15812/6/99-00-06-02-01-06 ДПС України залишено скаргу без задоволення, оскаржувану вимогу - без змін.

Правомірність прийняття податковим органом вищевказаної вимоги є предметом спору в даній справі.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що до 13 лютого 2020 року факт перебування платника єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться антитерористична операція, був підставою для звільнення платників єдиного внеску як від виконання своїх обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону № 2464, так і від відповідальності за невиконання вимог законодавства щодо його вчасної сплати.

Однак, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки пункт 9-4 Розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 був діючим по 12 лютого 2020 року включно, на час формування відповідачем спірної вимоги, відсутні будь-які підстави щодо звільнення позивача від сплати єдиного внеску.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 2464 (далі - Закон № 2464-VI).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 04 липня 2013 року № 406-VII до Закону № 2464-VI та ПК України внесені зміни, відповідно до яких право адміністрування єдиного внеску, яке раніше було у органів Пенсійного фонду України, передано органам доходів і зборів.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI).

Згідно пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до частини другої статті 6 Закону № 2464-VI передбачено, що платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність та сплачувати до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за встановленою формою, виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом.

Статтею 9 Закону № 2464-VI визначено:

- сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь) (частина п`ята);

- єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку (частина сьома);

- платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (частина восьма);

- єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина дванадцята).

Згідно з частиною першою статті 25 Закону № 2464-VI рішення, прийняті податковими органами та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.

Відповідно до частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

З вищевикладеного слідує, що за загальними правилами податковий орган, у разі наявності недоїмки у платника єдиного внеску, надсилає такому платнику вимогу про сплату боргу.

Указом Президента України від 14 квітня 2014 року №405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

З метою забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, Верховною Радою України прийнято Закон № 1669-VII, яким, крім іншого, внесені зміни до № 2464-VI та доповнено його розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» пунктом 9-3 (з 13 березня 2015 року в зв`язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці» від 02 березня 2015 року № 219-VIII пункт 9-3 постановлено вважати пунктом 9-4), який передбачає, що платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених частиною 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов`язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.

На підставі вище наведеної норми, позивач звільнявся від відповідальності за невиконання вимог щодо своєчасності нарахування та сплати єдиного внеску з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції саме за умови перебування його на обліку органу доходів і зборів, розташованому на території населеного пункту, де проводилася така операція.

Законом № 440-ІХ, який набув чинності 13 лютого 2020 року, пункт 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VI виключено.

Аналізуючи наведені норми, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що пункт 9-4 Закону № 2464-VІ під час своєї чинності не скасовував обов`язків платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а надавав можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2020 року у справі № 812/838/17 та від 02 квітня 2020 року у справі № 360/1546/19.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 13 травня 1997 року № 1-рп/1999 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

З огляду на вищевикладене, апеляційним судом встановлено що, на час формування спірної вимоги про сплату боргу (06 липня 2020 року), норма, яка тимчасово звільняла позивача від виконання обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI (своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок) втратила чинність.

Відповідно, позивач з 13 лютого 2020 року повинен виконувати покладені на нього обов`язки зі сплати єдиного соціального внеску відповідно до положень Закону № 2464-VI, який на час формування спірної вимоги (07 червня 2021 року) не містить положень щодо звільнення позивача від виконання обов`язків, встановлених статтею 6 цього Закону.

При цьому, доводи апеляційної скарги щодо врахування відповідачем минулих періодів (14 квітня 2014 рік - 12 лютого 2020 року) під час формування спірної вимоги (під час яких діяв пункт 9-4 Закону № 2464-VI), колегія суддів вважає неприйнятними , оскільки зазначена норма тимчасово визначала право позивача не виконувати обов`язки зі сплати єдиного внеску, а не звільняла від вказаного обов`язку повністю. Крім того, дана недоїмка сформувалась за період з 20 січня 2020 року по 11 травня 2021 року, що спростовує доводи апеляційної скарги про визначення періоду формування недоїмки..

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спірна вимога є правомірною та не підлягає скасуванню.

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а апелянтом не доведено суду протиправності прийняття спірної вимоги, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року у справі № 200/9411/21 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 26 червня 2023 року.

Судді А.В. Гайдар

Е.Г. Казначеєв

І.В. Сіваченко