Рішення

від 14.06.2023 по справі 711/3409/22

ПРИДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРКАС

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/3409/22

Провадження 2/711/565/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2023 року м. Черкаси

Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

Головуючого: судді - Кондрацької Н.М.

за участі:

секретаря судового засідання - Мелещенко О.В.

представника позивача адвоката Руднічука Д.В.

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Руднічук Дмитро Володимирович, до Малого приватного підприємства «МОДУС» про визнання незаконним та скасування наказу, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

Представник ОСОБА_1 адвокат Руднічук Д.В. звернувся до Придніпровського районного суду м. Черкаси з позовом до Малого приватного підприємства «МОДУС» про визнання незаконним та скасування наказу, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

В обгрунтування позовних вимог вказує, що ОСОБА_1 відповідно до наказу МПП «МОДУС» від 21.01.2022 № 2п прийнята на роботу, тобто, 21.02.2022 між ОСОБА_1 та МПП «МОДУС» було укладено трудовий договір, згідно якого ОСОБА_1 було працевлаштована на посаду юриста у даному підприємстві. Проте, 05.04.2022 МПП «МОДУС» було прийнято наказ № 2ВС «Про призупинення трудового договору з працівниками у зв`язку з військовою агресією проти України», про прийняття якого та його зміст позивачці було повідомлено співзасновником МПП «МОДУС» ОСОБА_3 у додатку-месенджері «Вайбер», шляхом відправлення ОСОБА_1 , як користувачу даної соціальної мережі, відповідних текстових повідомлень та електронної копії оскаржуваного наказу.

06.04.2022 року, у відповідь на отримані сповіщення про призупинення з нею трудового договору, ОСОБА_1 , так само у додатку-месенджер «Вайбер» поставила до відома співзасновника МПП «МОДУС» ОСОБА_3 , що вона має змогу працювати та виконувати обов`язки за посадою, за потреби може здійснювати це дистанційно, а тому не має жодної необхідності у призупиненні з нею дії трудового договору, проте адекватної реакції не отримала. Крім того, позивачка в телефонній розмові повідомляла також і керівника МПП «МОДУС» про бажання та можливість виконання обов`язків за посадою юриста, або за потреби іншої роботи згідно її кваліфікації та освіти, а також вказувала про незаконність прийняття оскаржуваного наказу, на що зрозумілої відповіді не отримала.

Як вбачається зі змісту наказу від 05.04.2022 року № 2ВС, підставою для призупинення дії трудового договору з працівником МПП «МОДУС», є форс-мажорні обставини, які виникли на території всієї України, починаючи з 24.02.2022 через військову агресію російської федерації проти України, що відповідно до статті 13 Закону України від 15 березня 2022 року № 2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» нібито передбачає призупинення дії трудового договору з працівниками у зв`язку з військовою агресією проти України, тобто, тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором, що не тягне за собою припинення трудових відносин, тобто звільнення.

На час подання позовної заяви позивачку не було поновлено на роботі та відомостей про скасування наказу від 05.04.2022 № 2ВС ОСОБА_1 від МПП «МОДУС» не отримувала.

Адвокатом Руднічук Д.В., в інтересах ОСОБА_1 , 30.05.2022 на адресу МПП «МОДУС» було надіслано адвокатський запит, згідно якого відповідача просили повідомити, яким чином військова агресія проти України вплинула на можливість МПП «МОДУС» надавати в подальшому роботу гр. ОСОБА_1 та виключає можливість виконувати нею покладені обов`язки юриста, враховуючи той факт, що працівник весь цей час мала змогу виходити на роботу та бажала працювати, а також повідомити чи було призупинено трудові договора з будь-якими іншими працівниками підприємства, окрім позивачки, та з якої дати ОСОБА_1 може приступити до виконання своїх трудових обов`язків. Відповіді на вказаний адвокатський запит МПП «МОДУС» не надало і на час звернення до суду.

Крім того, 15.06.2022 відповідач повідомив ОСОБА_1 , про те, що вона має з`явитись 27.06.2022 року о 09 год за місцезнаходженням офісу підприємства, для вирішення питання щодо можливості поновлення співпраці та трудової діяльності. У випадку неможливості з`явитись на роботу позивачка мала повідомити причини неявки шляхом надання письмових пояснень відповідачу.

У відповідь на дане повідомлення ОСОБА_1 надіслала листа на адресу відповідача, у якому зазначала про незаконність призупинення дії трудового договору з 05 квітня 2022 року, через що вона безпідставно не працює з вини підприємства та тривалий час не отримує заробітну плату, хоча неодноразово наголошувала директору підприємства на тому, що має змогу та готова виконувати роботу, але не зважаючи на те, що підприємство продовжувало постійно здійснювати свою діяльність та функціонувало з початку військової агресії та до цього часу, з нею безпідставно було призупинено дію трудового договору, який не відновлено до сьогодні.

Згідно вищезгаданого повідомлення роботодавець пропонував позивачці не поновлення на роботі, а лише зустріч щодо обговорення поновлення співпраці та трудової діяльності, на що ОСОБА_1 звертала увагу відповідача, зазначаючи при цьому, що згідно закону у неї відсутній обов`язок прибувати на виклики роботодавця у період призупинення з нею трудових відносин, а через перебування у іншому місті вона фізично не має змоги цього зробити у вказаний час, проте дистанційно згодна обговорити та вирішити всі питання відновлення трудової діяльності, так як вона весь цей час зазаначала відповідачу про її бажання та готовність приступити до роботи.

Враховуючи вищевказане, позивачка обгрунтовано вважає, що 05.04.2022 не відбулась жодна форс-мажорна подія, з настанням якої повністю зупинялась поточна діяльність підприємства, що змушувало відповідача призупиняти дію трудового договору, а тому оскаржуваний наказ № 2ВС від 05.04.2022 року є незаконним, для прийняття якого не було підстав та об`єктивних причин, який підлягає скасуванню.

В зв`язку з цим, 13.07.2022 року позивачка звернулась до Головного управління Держпраці у Київській області зі скаргою на МПП «МОДУС» у якій серед іншого вказувала на незаконність оскаржуваного наказу про призупинення з нею дії трудового договору, так як відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону № 2136-ХІ дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи, тобто головною умовою для призупинення дії трудового договору є абсолютна неможливість надання роботодавцем та виконання працівником відповідної роботи, та про те, що не можна використовувати призупинення трудового договору з працівником виключно, як спосіб не платити працівнику заробітну плату. На даний час подана ОСОБА_1 скарга від 13.07.2022 не розглянута Головним управлінням Держпраці у Київській області.

Наголошує, що за будь-яких обставин позивачка мала можливість виконувати роботу на підприємстві та бажала надалі працювати, офіс підприємства, де знаходилось робоче місце позивачки, не постраждав від військових дій, який весь час продовжував функціонувати, підприємство продовжувало діяльність на тому самому місці, інші працівники якого не призупинили трудові відносини з відповідачем, а тому немає жодних підстав вважати, що за вказаних обставин одночасно могла виникнути двостороння неможливість, як надання роботодавцем роботи, так і виконання її працівником, якої не було, отже наказ про призупинення трудового договору з позивачкою є незаконним.

Зі змісту наказу не вбачається конкретних підстав для призупинення трудового договору саме з позивачкою, а вказана така загальна підстава як форс-мажорні обставини, які виникли на території країни з 24.02.2022 через військову агресію російської федерації проти України, проте військова агресія не визнається у всіх випадках форс-мажорною обставиною, що в даному разі потребує доведення. Форс-мажорні обставини- це ті непереборні обставини, що можуть завадити веденню господарської діяльності.

До того ж, вважають, що період часу, протягом якого позивачка не працювала через незаконний наказ, слід вважати вимушеним прогулом, який почався з 05 квітня 2022 року та триває до дня його скасування, і фактичного допуску позивачки на робоче місце, в зв`язку з чим, подібно до положень п. 2 ст. 235 КЗпП України, суд одночасно з винесенням рішення про визнання незаконним та скасування оскаржуваного наказу приймає рішення про виплату працівникові заробітної плати за час вимушеного прогулу.

При цьому, згідно ч. 3 ст. 13 Закону, відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України. В зв`язку з чим, бухгалтерія відповідача із заробітної плати позивачки має проводити розрахунок зарплати, яку працівнику б нараховували, якщо б не призупинення дія трудового договору, такий розрахунок не відображатиметься в бухгалтерському або в податковому обліку підприємства. Тому, в даному разі за час вимушеного прогулу працівника судом може бути прийняте рішення про виплату не середнього заробітку, а нарахованої відповідачем фактичної заробітної плати, що позивачка отримувала до дня призупинення дії трудового договору, яка щомісячно виплачувалась їй відповідачем у розмірі 20125 грн., а тому позивачці за весь час вимушеного прогулу має бути присуджена виплата заробітної плати, виходячи з того розміру, який позивачка отримувала до цього та мала б отримувати, якби не незаконне призупинення дії трудового договору.

На підставі викладеного, просить суд визнати незаконним та скасувати наказ Малого приватного підприємства «МОДУС» від 05.04.2022 № 2ВС «Про призупинення трудового договору з працівниками у зв`язку з військовою агресією проти України», яким призупинено дію трудового договору з ОСОБА_1 з 05.04.2022 року; стягнути з Малого приватного підприємства «МОДУС» на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу, а саме за період часу починаючи з 05.04.2022 року дня призупинення дії трудового договору, і до дня прийняття рішення суду по даній справі; а також стягнути з Малого приватного підприємства «МОДУС» на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правову допомогу в сумі 10 000 грн.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26.07.2022 відкрито провадження по справі та призначено її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

15.08.2022за підписомдиректора МПП«МОДУС» ШульженкомО.С.до судускеровано відзивна позовнузаяву,у якомувказано,що дійснопозивач булаприйнята нароботу впідприємство напосаду юристаз 24.01.2022на підставінаказу №2пвід 21.01.2022з посадовимокладом згідноштатного розпису.Починаючи із24лютого 2022року -початку повномасштабноговторгнення тавійськової агресіїросійської федераціїна територіюУкраїни тапочатку бойовихдій,в т.ч.на територіїм.Києва,працівники тав томучислі позивачне працювалиі наробочому місціне перебували.До 05.04.2022року всіпрацівники,окрім керівника,перебували увідпустках.Відповідач,в особідиректора,05.04.2022року прийняврішення прозупинення трудовихдоговорів зусіма працівникамина підставіст.13Закону України«Про організаціютрудових відносинв умовахвоєнного стану»,в редакції,яка діялана тойчас.Згідно с.1-3ст.13Закону України«Про організаціютрудових відносинв умовахвоєнного стану»призупинення діїтрудового договору цетимчасове припиненняроботодавцем забезпеченняпрацівникам роботоюі тимчасовеприпинення працівникомвиконання роботиза укладенимтрудовим договором.Дія трудовогодоговору можебути призупиненау зв`язкуз військовоюагресією протиУкраїни,що виключаєможливість наданнята виконанняроботи.Призупинення діїтрудового договоруне тягнеза собоюприпинення трудовихвідносин.Призупинення діїтрудового договоруроботодавець тапрацівник заможливості маютьповідомити одинодного убудь-який доступнийспосіб. Відшкодуваннязаробітної плати,гарантійних такомпенсаційних виплатпрацівникам начас призупиненнядії трудовогоу повномуобсязі покладаєтьсяна державу,що здійснюєвійськову агресіюпроти України.На моментзупинення діїтрудового договору,в томучислі ізпозивачем,на територіїміста Києвавідбувалися активнібойові дії,жоден працівникне перебуваву місті,та натериторії підприємства.Тобто,починаючи з24.02.2022року позивачне перебувавна підприємстві,не повідомляввідповідача просвоє місцезнаходження,відповідно уперіод з24.02.2022року втабелі робочогочасу упозивача кожногоробочого часупроставлялася позначка«І» -інші причининеявки.Також звертаютьувагу,що попривідсутність позивачана роботіта невиконанняним своїхслужбових обов`язківвідповідачем булоздійснено оплатузаробітної плати,в томучислі заперіод з24.02.2022року 28.02.2022року таза періодз 01.03.2022року по 31.03.2022року (лютий,березень).В подальшому,05.04.2022року відповідачнадіслав позивачускан-копіюнаказу пропризупинення діїтрудового договору№ 2ВСвід 05.04.2022року наe-mailпозивача,що незаперечується.Підставою длязупинення трудовогодоговору булаоб`єктивна неможливістьвиконання ісамим працівникомсвоїх трудовихобов`язків тапідприємством забезпечитипрацівника роботоюта безпечнимиумовами працюв умовахпроведення бойовихдій натериторії містаКиєва,що відбувалисяу тойчас.Твердження позивачастосовно нібитоможливості виконуватинею своїтрудові обов`язкивіддалено нічимне підтверджується,окрім самогопозивача. Крім того, якщо б таке узгодження порядку подальшої роботи і мало б місце, то воно має бути узгоджене безпосередньо із підприємством в особі його керівника (директора), та погоджене у письмовій формі, наприклад угода про дистанційну роботу, із зміненими умовами праці. Саме висловлення ініціативи працювати дистанційно, не встановленій особі, не може розцінюватись як можливість виконувати роботу передбачену трудовим договором в умовах воєнного часу. Позивач із відповідачем чи його директором офіційно, в тому числі в письмовому вигляді ніяким чином не повідомляв та не узгоджував подальшу можливість виконання ним своїх трудових обов`язків. Також зазначають, що саме директор є виконавчим органом та здійснює поточне керівництво господарською діяльністю підприємства, яким на той час була ОСОБА_4 . Відповідач 15 червня 2022 року надсилав позивачу офіційний лист із запрошенням з`явитися на роботу до офісу підприємства для узгодження питання подальшої співпраці та трудових відносин, на що у відповідь отримав незгоду позивача та цілий ряд аргументів та погроз. Відповідач позбавлений можливості узгоджувати якісь нові умови подальшої співпраці, коли позивач, як працівник, ігнорує виклики на роботу. Тож, відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог у повному обсязі та вважає вимоги позивача безпідставними. На момент прийняття наказу існувала об`єктивна загроза життю як самого позивача так і інших працівників підприємства. І сам позивач не міг виконувати свої трудові обов`язки, нові умови праці, які відповідач в червні 2022 року хотів запропонувати, не були узгоджені, працівник не з`явився на роботу та намагається за власним баченням нав`язувати підприємству порядок подальшої роботи. Лише після 26.06.2022 позивач повідомив, що перебуває взагалі в іншому місті, проте сам відмовився приїхати в офіс підприємства для погодження подальшої співпраці. Також, як на підставу свої вимог, позивач також посилається на ч.2 ст. 235 КЗпП. Так відповідно, до згаданої норми, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Проте, у відзиві звертає увагу, що працівника не звільнено, не відсторонено від роботи, а з ним тимчасового призупинено дію трудового договору на підставі спеціального закону, який діє у воєнний час. В даному випадку прогул відсутній, а відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України (ч.3 ст. 13 Закону). Виплата заробітної плати можлива за умови виконання трудових обов`язків працівником, яка нараховується з урахуванням податків та обов`язкових зборів. Норми КЗпП та Закон не передбачають стягнення заробітної плати, в такому випадку. Також відповідач заперечує проти задоволення та стягнення суми на правничу допомогу в розмірі 10000 грн. Як зазначено у самому позові, що сума послуг вже склала 7 тис. грн., проте позивачем оплачено ще 3 тис. грн. за участь адвоката у двох судових засіданнях, проте спір розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, тобто без участі сторін і їх представників. На день подання відзиву судові витрати відсутні. Тож, просить приєднати відзив до матеріалів справи № 711/3409/22 та врахувати при винесенні рішення, в позові відмовити в повному обсязі.

Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання від 29.08.2023, задоволено клопотання позивача про виклик та допит в якості свідка директора МПП «МОДУС» ОСОБА_4 .

В ході розгляду справи, 06.12.2022 стороною позивача було подано заяву про зміну (уточнення) предмету позову, у якій вказано, що позивач звертаючись до суду зазначав, що період часу протягом якого позивачка не працювала через незаконний наказ слід вважати вимушеним прогулом, який почався з 05 квітня 2022 року та триває до дня його скасування, і фактичного допуску позивачки на робоче місце, в зв`язку з чим, подібно до положень п. 2 ст. 235 КЗпП України, суд одночасно з винесенням рішення про визнання незаконним та скасування оскаржуваного наказу приймає рішення про виплату працівникові заробітної плати за час вимушеного прогулу. При цьому, згідно ч. 3 ст. 13 Закону, відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України. В зв`язку з чим, бухгалтерія відповідача із заробітної плати позивачки має проводити розрахунок зарплати, яку працівнику б нараховували, якщо б не призупинення дія трудового договору, такий розрахунок не відображатиметься в бухгалтерському або в податковому обліку підприємства. Тому, в даному разі за час вимушеного прогулу працівника судом може бути прийняте рішення про виплату не середнього заробітку, а нарахованої відповідачем фактичної заробітної плати, що позивачка отримувала до дня призупинення дії трудового договору, яка щомісячно виплачувалась їй відповідачем у розмірі 20125 грн., а тому позивачці за весь час вимушеного прогулу має бути присуджена виплата заробітної плати, виходячи з того розміру, який позивачка отримувала до цього та мала б отримувати, якби не незаконне призупинення дії трудового договору. Крім того, згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утримуваних податків станом на 24.11.2022 року позивач отримувала заробітну плату у розмірі 20125 грн. В ході розгляду справи відповідач звільнив позивача 19.10.2022 року у зв`язку зі скороченням штату працівників за п. 1 ст. 40 КЗпП, про що видав відповідний наказ № 7ВС. В позовних вимогах позивач просила суд стягнути з Малого приватного підприємства «МОДУС» на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу, а саме за період часу починаючи з 05.04.2022 року дня призупинення дії трудового договору, і до дня прийняття рішення суду по даній справі. Разом з цим, з отриманням інформації про звільнення позивачки, вважають за необхідне уточнити період стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, який тривав з дня видачі незаконного наказу від 05.04.2022 року № 2ВС «Про призупинення трудового договору з працівниками у зв`язку з військовою агресією проти України», до дня видачі наказу про звільнення 19.10.2022. За цей період часу позивачка отримала б за звичайних обставин заробітну плату в загальному розмірі 130 333 грн, тож дана сума не була отримана позивачем через незаконні дії відповідача, з якого ці кошти необхідно стягнути в судовому порядку.

Таким чином, остаточно просили суд визнати незаконним та скасувати наказ Малого приватного підприємства «МОДУС» від 05.04.2022 року № 2ВС «Про призупинення трудового договору з працівниками у зв`язку з військовою агресією проти України», яким призупинено дію трудового договору з ОСОБА_1 з 05.04.2022; стягнути з Малого приватного підприємства «МОДУС» на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період часу з 05.04.2022 до 19.10.2022 в загальному розмірі 130 333 грн. та понесені витрати на правову допомогу в сумі 10 000 грн.

Крім того, директором відповідача МПП «МОДУС» Шульженко О.С. 27.03.2023 до суду скеровано пояснення, в яких вказано, що позивачка 24.01.2022 була прийнята на роботу на підставі наказу № 2п від 21.01.2022 з посадовим окладом згідно штатного розпису. Також повідомляють, що трудовий договір із позивачкою не укладався, так як у відповідності до законодавства про працю України передбачена можливість укладення з працівниками трудових договорів як у письмовій формі шляхом підписання окремого документу під назвою трудовий договір, так і шляхом написання працівником заяви та виданням наказу роботодавця про прийняття працівника на роботу. Крім того, зазначають, що з 24.02.2022, з початку повномасштабного вторгнення та військової агресії російської федерації на територію України та початку бойових дій, в тому числі на території міста Києва, працівники, в тому числі і позивач, не працювали та робочому місці не перебували. Листом № 2024 02.0-7.1 від 28.02.2022 Торгово Промислова палата України засвідчила, що військова агресія рф проти України є форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили). Відповідач, починаючи з 24.02.2022 не міг і не здійснював свою професійну діяльність, у порівнянні із 2021 роком, не отримував прибуток та не міг сплачувати заробітну плату працівникам. Наводить баланс 2021 року, виходячи з даних якого відповідач мав чистий дохід 1249,00 тис. грн., а за аналогічний період 2022 року збиток -1917, 90 тис. грн. Цей факт відображає стан балансу за 2022 рік та оборот коштів із замовниками та підрядника. Фактично, із настанням форс-мажорних обставин виплата заробітної плати можлива лише за умови виконання трудових обов`язків працівником, яка нараховуєтся з урахуванням подаків та обов`язкових зборів. Обов`язки позивачкою не виконувались, норми КЗпП та Закон не передбачають стягнення заробітної плати в такому випадку. Крім того, наголошують, що відповідач заперечує проти задоволення та стягнення суми за правничу допомогу у розмірі 10000 грн., оскільки у позовній заяві зазначено, що сума послуг вже склала 7000 грн., проте позивачем оплачено ще 3000 грн. за участь адвоката у двох судових засіданнях. Проте, спір розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, тобто без участі сторін та їх представників. Тож просить врахувати ці пояснення при ухваленні рішення у справі та відмовити у позові у повному обсязі.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Руднічук Д.В. підтримав доводи та підстави викладені у позовній заяві та у заяві про зміну (уточнення) предмета позову, та просив задовольнити уточнені позовні вимоги у повному обсязі. Додатково пояснив, що з 21.01.2022 ОСОБА_1 принята на роботу до відповідача на посаду юриста, але яке коло обов`язків виконувала пояснити не може. З 24.02.2023 по 05.04.2022 ОСОБА_1 перебувала на роботі у м. Києві. ОСОБА_3 , який є засновником МПП «МОДУС», повідомив позивачку у додатку месенджері вайбер про винесення оспорюваного наказу відносно неї «Про призупинення трудового договору з працівниками у зв`язку військовою агресією проти України», який було прийнято за його ж вказівкою. На запрошення відповідача про вихід на роботу для вирішення питання щодо подальшої співпраці ОСОБА_1 не відреагувала, оскільки наказ про призупинення на той час скасовано не було. Підтвердив неодноразові звернення позивачки у телефонному режимі до відповідача (телефонні розмови з директором) з пропозицією здійснення нею обов`язків юриста дистанційно чи виконання іншої роботи та наголошував на відправці відповідачем робочого копмп`ютера у квітні. Звернув увагу, що наказом № 7ВС від 19.10.2022 ОСОБА_1 було звільнено у звязку із скороченням штату, тож просив стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 05.04.2022 по 19.10.2022 у загальному розмірі 130333 грн. Також підтвердив сплату позивачу у жовтні 2022 року, після звільнення позивача 19.10.2022, грошових коштів у сумі 20125 грн. Вказує на те, що відповідачем не вірно трактовано форс-мажорні обставини, у зв`язку з чим було винесено наказ про призупинення дії трудового договору, оскільки згідно практики Верховного суду війна та військовий стан не є такими обставинами в цілому, а мають бути доведені та обгрунтовані у кожному конкретному випадку. Тож вважають цей оспорюваний наказ незаконним та просять скасувати, але так як ОСОБА_1 все одно була звільнена з займаної посади 19.10.2022, то просили стягнути її неотриману заробітну плату за весь період від дати винесення наказу про призупинення трудового договоу - 05.04.2022 по дату звільнення 19.10.2022, яка за їх підрахунками складає 130333 грн.

У судовому засіданні представник відповідача МПП «МОДУС» Блізнєцов Є.А. позовні вимоги не визнав та заперечував у задоволенні позовних вимог повністю з огляду на доводи, викладені у відзиві. Додатково суду пояснив, що з 24.02.2023 ОСОБА_1 не могла бути на роботі у м. Києві, як стверджує сторона позивача, оскільки з початком російського військового вторгнення на територію України, всі виїжджали з небезпечних територій, в тому числі м. Київ, щоб убезпечити себе. За усною вказівкою власника і керівника МПП «МОДУС», всім працівникам було дозволено залишити робочі місця, всі працівники перебували у відпустках. В подальшому, 05.04.2022 ситуація з військовою агресією не врегулювалась і керівник підприємства вирішив згідно ч. 1-3 ст. 13 ЗУ «Про організацію трудових відносин умовах воєнного стану» призупинити дію трудових договорів з працівниками. При цьому, призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин, тому у табелі стоїть причина відсутності працівника «інші підстави». До того ж, є незрозумілим, наказ про призупинення відносно ОСОБА_1 винесено 05.04.2022, відповідач 15.06.2022 надсилає лист про узгодження позиції щодо подальшої співпраці, ОСОБА_1 на нього не з`являється, на роботу не виходить, але надсилає запит, що може вийти на роботу. Вважає, що відповідач діяв при винесенні цього наказу цілком законно. Доводами форс мажорних обставин, про які вказано у наказі від 05.04.2022, зазначає введення з 24.02.2022 воєнного стану в країні через військову агресію російської федерації проти України. На законодавчому рівні було прийнято закон, який врегульовував трудові відносини в умовах воєнного стану, і відповідач діяв при винесенні наказів про пизупинення дії трудового договору відповідно до цього закону. Ніхто не знав, скільки буде тривати ця агресія, тому вказані накази не були винесені раніше. Таким чином, вважає дії МПП «МОДУС» вчинені в рамках закону та заперечує проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Свідок ОСОБА_4 у судовому засіданні від 23.02.2023 суду пояснила, що вона є співзасновником МПП «МОДУС» (має у власності 20 %) і була директором на момент прийняття ОСОБА_1 на роботу і по 26.07.2022 року. З 24.02.2022, з початком війни, вони з ОСОБА_1 були на зв`язку, в телефонному режимі та смс - переписці, розпоряджень щодо подальшої роботи підприємства на той час не було. ОСОБА_1 не була киянкою, а так як розмови про можливу агресію з боку росії були раніше, вони (керівники) відпустили її додому у м.Черкаси за тиждень до початку війни без всіляких заяв, оскільки роботи не було. Підприємство не працювало, заробітної плати працівники не отримували, зокрема, вона як директор, перебувала вдома за свій рахунок. Щодо наказу про призупинення трудового договору вона, як директор, ОСОБА_1 нічого не говорила, навпаки, позивачка намагалася її переконати, що такий наказ є незаконним, хоча винесення цих наказів було зумовлено умовами воєнного стану, і підприємство не мало замовлень на продукцію, тому не працювало. Підприємство «МОДУС» є торговою організацією, приймає у часть у тендерах щодо поставки складної спеціальної автотехніки (крани, вантажні авто), співпрацюють з державними бюджетними установами. Посадової інстукції із закріпленням обов`язків юриста немає, обов`язки юриста ОСОБА_1 були: перевірка угоди з підприємствами на наявність помилок, правки та передача директору. У зв`язку з військовим станом, три угоди у лютому призупинились та є невиконані. Засновники вирішили призупинити дії трудових договрів, бо іншого виходу не бачили, так як це приватне підприємство, а не державна структура, і коштів для утримання працівників не було, не було замовлень. ОСОБА_1 не можливо було звільнити, на роботі її фізично не було, і в телефонних розмовах вона заявляла, що не звільниться за жодних обставин. Наразі фінансування підприємства немає, фірма працює за кредитні кошти, контракти на даний час відсутні, послуги юриста не потрібні, оскільки листування та супровід по договорах юрист не веде, це не в її компетенції, а лише вичитує договори, перевіряє і передає на підпис директору. Жодних договорів з 24.02.2022 по 05.04.2022 підприємством укладено не було, тому дію трудового договору з ОСОБА_1 було призупинено. Підтвердила, що позивач в ході телефонних розмов зазначала, що готова працювати дистанційно чи погодинно. Свідок підтвердила, що вона у кінці квітня 2022 року дійсно переслала на адресу ОСОБА_1 за її проханням свій особистий ноутбук. Цей ноутбук був пересланий не для дистанційної роботи. До того ж, наголосила, що позивачка не могла виконувати дистанційно роботу, бо такої роботи не було. Зауважила, що після 24.02.2022 підприємство не зверталося до інших юристів та адвокатів. Крім того, на наполегливі прохання позивачки вона запитала ОСОБА_3 (який має 60 % власності підприємства і він приймає рішення), щодо можливості дистанційного виконання обов`язків ОСОБА_1 , але він сказав, що роботи немає. Дійсно 15.06.2023 направляли лист, щоб ОСОБА_1 з`явилась для вирішення питанння щодо подальшої співпраці у плануванні роботи, для озвучення пропозицій подальшого вирішення проблеми, щоб всі разом засновники вирішили, що робить, а не в телефонному режимі. 26.06.2022 ОСОБА_1 на лист так і не з`явилась, повідомлення повернулось неврученим, хоча в телефонних розмовах і месенджері вона знала про нього і принципово не отримувала. Перед звільненням направили позивачу листа, що посада юриста буде скорочена. У період з 24.02.2022 по 05.04.2022 ОСОБА_1 на роботі, в офісі не було. 15.09.2022 ОСОБА_1 приїхавши у м. Київ, прийшла в офіс сваритись. Також свідок повідомила, що на даний час, підприємтсво роботу не відновило, замовлень немає, вона хоча іє засновником, проте перебуває на посаді менеджера з 28.07.2022, працює по дві години в день, отримує мінімальну заробітну плату, її освіта це передбачає. Окрім неї працює ще засновник, всього дві особи.

Заслухавши пояснення учасників процесу, пояснення свідка та дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується заявлений позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи у їх сукупності та взаємозв`язку і вирішення спору по суті, суд приходить до такого висновку.

Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися досуду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Як передбачено ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Стаття 43 Конституції України гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 5-1 Кодексу законів про працю України визначено гарантії забезпечення права громадян на працю.

Так, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (пункт 6 частини 1 статті 5-1 Кодексу законів про працю України).

Як вбачається з матеріаліва справи, 24.01.2022 ОСОБА_1 на ім`я директора МПП «МОДУС» було подано заяву про прийняття її на посаду юриста з 24.01.2022 з оплатою згідно штатного розкладу.

Відповідно до наказу (розпорядження) № 2п про прийняття на роботу ОСОБА_1 була прийнята у адміністративний відділ підприємства на посаду юриста з окладом (тарифною ставкою) 25000 грн.

Слід звернути увагу, що трудовий договір, укладений між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем МПП «МОДУС» до суду сторонами надано не було.

Загальновідомим фактом є те, що 24.02.2022 Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 на території України строком на 30 діб введено воєнний стан, який затвердженоЗаконом України № 2101-ІХ., строк якого в подальшому низкою законів було продовжено.

Зокрема, Указом Президента України від 12.08.2022 № 573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно допункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України"Про правовий режим воєнного стану", продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.

Воєнний стан введено на всій території України та його дію на теперішній час продовжено.

Наказом директора МПП «МОДУС» ОСОБА_4 від 05.04.2022 № 2ВС «Про призупинення дії трудового договору з працівниками у зв`язку з військовою агресією проти України» призупинено дію трудового договору з працівником МПП «МОДУС», а саме юристом ОСОБА_1 з 05.04.2022.

У мотивувальній частині цього наказу від 05.04.2022 вказано, що у зв`язку з форсмажорними обставинами, які виникли на території всієї України, починаючи з 24.02.2022 через військову агресію російської федерації проти України, відповідно до ст. 13 Закону України від 15 березня 2022 року № 2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачено призупинення дії трудового договору з працівниками у зв`язку з військовою агресією проти України, тобто тимчасове припинення роботодавцем працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором, що не тягне за собою припинення трудових відносин, тобто звільнення. Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.

Вказаний наказ про призупинення трудового договору позивач вважає незаконним, у зв`язку з чим звернулася до суду з даним цивільним позовом.

Слід зазначити, що окрім позивачки, аналогічні накази 05.04.2022 було винесено щодо інших працівників, зокрема, менеджера зі збуту ОСОБА_5 (наказ № 3ВС від 05.04.2022) та інженера ОСОБА_6 - Наказ № 4ВС від 05.04.2022., копії яких додано до відзиву від 15.08.2022.

Основоположні права громадян, пов`язані з реалізацією права на працю, як зазначалося вище, передбачені статтями 43-46 Конституції України.

Разом з тим, відповідно достатті 64 Конституції Українив умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до підпункту 5 пункту 1статті 6 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Так, 15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-ІХ, що набув чинності 24 березня 2022 року, який визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (далі працівники), у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

В даній цивільній справі суд застосовує редакцію Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яка була чинною станом на час прийняття оскаржуваного наказу, тобто станом на 05 квітня 2022 року.

Статтею 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено порядок призупинення дії трудового договору.

Призупинення дії трудового договору це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором.

Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи.

Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.

Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.

Згідно з п. 2 розділу «Прикінцеві положення» цього ЗУ главу XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України доповнено п. 2 такого змісту: «2. Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до ЗУ «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 1 ЗУ «Про правовий режим воєнного стану» на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Отже, положення ЗУ «Про правовий режим воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, КЗпП України - мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану.

Відповідно до ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи однієї із сторінна строк не більше ніж період дії воєнного стану.

Міністерство економіки України розмістило на сайті міністерства коментар доЗакону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" № 2136-ІХ, зокрема і коментар достаті 13 вказаного Закону. При цьому вважають, що у зв`язку з призупиненням дії трудового договору працівник звільняється від обов`язку виконувати роботу, визначену трудовим договором, а роботодавець звільняється від обов`язку забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи. Головною умовою для призупинення дії трудового договору є абсолютна неможливість надання роботодавцем та виконання працівником відповідної роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин, а також виконання інших обов`язків, передбачених трудовим договором.

Разом з тим, як вбачається з аналізу положень частини 1статті 13 Закону «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», таке право роботодавця настає за певних умов. Такими умовами призупинення трудового договору з працівником є абсолютна неможливість через збройну агресію: роботодавцем надати роботу, а працівником - виконувати її. До того ж побудова цієї норми закону вказує на те, що законодавець передбачив одночасне настання як неможливості роботодавцем надати роботу, так і неможливість виконувати цю роботу працівником.

Отже, спеціальна норма права передбачає право сторін призупинити дію трудового договору за умови наявності військової агресії проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. При цьому, роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати роботу працівнику, а працівник не може виконати роботу. Лише наявність правової норми, яка передбачає право сторін призупинити дію трудового договору не є достатньою. Для сторін мають наступити відповідні наслідки за наявності обставин, що передбачає така норма права.

Щодо абсолютної неможливості надавати роботу та виконувати її, то роботодавець має перебувати в таких обставинах коли він не може надати роботу працівнику, в свою чергу, працівник - не може виконати роботу. Зокрема, про абсолютну неможливість надання роботодавцем роботи в контексті призупинення трудового договору може свідчити випадки неможливості забезпечувати працівників умовами праці, внаслідок того, що необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.

За умови, що працівник бажає та може виконувати роботу, а роботодавець може надати роботу, відсутні підстави для призупинення дії трудового договору.

Наявність загрози для життя та здоров`я працівника, внаслідок чого роботодавець не має можливості гарантувати безпеку останнього, відсутність можливості виконувати вказану роботу дистанційно є підставою для призупинення дії трудового договору навіть при наявності бажання працівника і далі продовжувати працювати на свій власний ризик.

Як встановлено в судовому засіданні, позивачка ОСОБА_1 неодноразово наполягала на тому, що вона може і бажає працювати та виконувати свої обов`язки як юриста чи іншу роботу у дистанційній формі чи іншій.

Заперечуючи проти позовних вимог у даній справі, представник відповідача посилаєтьсяася на факт військової агресії росії проти України (про це вказано і в самому наказі від 05.04.2022), неможливість підприємством забезпечити виконання своїх обов`язків при реалізації трудового договору з позивачем, відсутністю фінансування МПП «МОДУС» та відповідних замовлень на виконання робіт. як на підстави винесення оскаржуваного наказу.

В той же час, до матеріалів справи не додано належних та допустимих доказів на підтвердження факту неможливості роботодавця забезпечити працівника ОСОБА_1 роботою відповідно до кола її обов`язків - виконувати обов`язки юриста, в тому числі в онлайн режимі, а також доказів, які б свідчили про неможливість здійснення відповідачем своєї діяльності, призупинення чи припинення діяльності МПП «МОДУС».

Щодо посилань представника відповідача на недостатність фінансування МПП «МОДУС», викладених у поясненні від 27.03.2023, як на одну з підстав винесення оскаржуваного наказу, суд зауважує, що такі посилання є необґрунтованими, оскільки не передбачені в якості підстав чи умов положеннями статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», на підставі якої винесено оскаржуваний наказ.

Крім того, основною підставою внесення МПП «МОДУС» Наказу № 2ВС від 05.04.2022, є військова агресія проти України, яку вказують як форс-мажорну обставину.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України засвідчує засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Згідно статті 141 вказаного Закону Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно (частина 1).

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо (частина 2).

Таким чином, форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку, про що зазаначає Верховний Суд у постанові від 14.06.2022 у справі № 922/2394/21.

Тобто, саме посилання на військову агресію як на форс - мажорну обставину має бути підтверджено та доведено певними обствинами, зокрема, веденням бойових дій, обстрілів інших фактів агресії в місці розташування підприємтсва, які унеможливлюють здійснення останнім своєї підприємницької діяльності та виконання своїх посадових обов`язків його працівниками.

В листі № 2024 02.0-7.1 від 28.02.2022 Торгово-промислова палата України (ТПП України) на підставі ст.ст. 14, 14? Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, засвідчує форсмажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

З огляду на вказане вище, в матеріалах справи відсутній відповідний сертифікат Торгово-промислової палати про форс-мажорні обставини, який в силу положень частини 1 статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" є підтвердженням існування форс-мажорних обставин.

Отже, встановлені судом обставини свідчать, що відповідачем належними та допустимими доказами не доведено підстав прийняття Наказу № 2ВС «Про призупинення дії трудового договору з працівниками у зв`язку з військовою агресією проти України» щодо ОСОБА_1 .

Таким чином, проаналізувавши надані сторонами докази, повно та всебічно встановивши обставини справи та визначившись з характером спірних правовідносин, оскільки відповідачем не надано беззаперечних доказів щодо абсолютної неможливості надати роботу працівнику та доказів, що працівник не може її виконувати, а також недоведення форс мажорних обставин, які стали підставою прийняття вказаного наказу відповідачем, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову через недоведеність відповідачем передбачених законом підстав для призупинення з позивачем дії трудового договору, а тому з метою поновлення порушених прав позивачки ОСОБА_1 оскаржуваний наказ МПП «МОДУС» від 05.04.2022 року № 2ВС «Про призупинення дії трудового договору» в частині призупиненими трудових відносин з ОСОБА_1 слід визнати незаконним та скасувати.

В ході розгляду справи встановлено, що наказом № 7ВС від 19.10.2022 юриста ОСОБА_1 було звільнено за скороченням штату працівників, на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП. Одночасно у цьому наказі зазаначено: провести розрахунок при звільнені, у тому числі виплатити ОСОБА_7 вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку та компенсацію за 5 днів невикористаної щорічної основної відпустки.

З цим наказом ОСОБА_1 ознайомлена та отримала його копію 19.10.2022, про що свідчить її підпис на цьому наказі.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, Наказу (розпорядження) № 2п від 21.01.2022 про прийняття на роботу ОСОБА_1 та табелів обліку робочого часу, оклад (тарифна ставка) юриста становить 25000 грн., що з врахуванням сплати податків та обов`язкових платежів становить 20125 грн. заробітної плати, яку отримує щомісячно працівник на картковий рахунок. Дана обставина не заперечується учасниками процесу.

Відповідно до платіжних доручень від 19.10.2022 ОСОБА_1 були перераховані грошові кошти у рахунок заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та необхідні платежі, а також повернута трудова книжка, про що свідчить витяг із журналу із розпискою ОСОБА_1 19.10.2022 про отримання трудової книжки (запис № 7).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.5ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у своїй постанові від 21.09.2022 у справі № 461/3490/18 зазначив, що «при розгляді справи суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах.

Враховуючи висновок, до якого вище дійшов суд, щодо визнання незаконним та скасування наказу Малого приватного підприємства «МОДУС» від 05.04.2022 № 2ВС «При призупинення трудового договору з працівниками у зв`язку з військовою агресією проти України», яким призупинено дію трудового договору з ОСОБА_1 з 05.04.2022, з метою відновлення порушеного права позивача у даному випадку підлягає застосуванню ефективний спосіб захисту порушеного права позивача за аналогією із нормамист. 235 КЗпП України.

Протягом періоду часу з 05.04.2022 (день призупинення трудового договору) по 19.10.2022 (день звільнення позивача за скороченням штату) дія даного трудового договору з працівником ОСОБА_1 була призупинена і їй не виплачувалася заробітна плата, а тому вказаний період слід вважати вимушеним прогулом не з вини працівника.

Тож, у спірних правовідносинах, вирішуючи питання відшкодування позивачу заробітної плати за вказаний період вимушеного прогулу, суд вважає за можливе застосувати аналогію закону частини 2 статті 235 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно дочастини 2статті 235Кодексу законівпро працюУкраїни привинесенні рішенняпро поновленняна роботіорган,який розглядаєтрудовий спір,одночасно приймаєрішення провиплату працівниковісереднього заробіткуза часвимушеного прогулуабо різниців заробіткуза часвиконання нижчеоплачуваноїроботи,але небільш якза одинрік.Якщо заявапро поновленняна роботірозглядається більшеодного року,не звини працівника,орган,який розглядаєтрудовий спір,виносить рішенняпро виплатусереднього заробіткуза весьчас вимушеногопрогулу.

Крім того, відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24и грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»10. Якщо буде встановлено, що на порушення ст.46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення узв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу(ст.235 КЗпП).

У своїх остаточних позовних вимогах сторона позивача наполягала на стягненні не середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а саме неотриманої заробітної плати через неправомірно винесений наказ про призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 , який було скасовано та визнано незаконним, про що суд навів доводи вище.

Відтак,суд погоджується,що достягнення звідповідача МПП«МОДУС» накористь позивача ОСОБА_1 підлягає заробітнаплата зачас вимушеногопрогулу заперіод часуз 05.04.2022по 19.10.2022.

Стаття 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95 (1949), яка ратифікована 30.06.1961р. закріплює, що відповідно до мети цієї Конвенції, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити на підставі письмового або усного договору про наймання послуг, працівникові за працю, яку виконано, чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано, чи має бути надано.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану роботу.

Відповідно до положень ч.ч. 4, 5 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Забороняється провадити виплату заробітної плати у магазинах роздрібної торгівлі, питних і розважальних закладах, за винятком тих випадків, коли заробітна плата виплачується працюючим у цих закладах особам. За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, повітовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов`язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та інш. нормативно-правовими актами (ст. 94 КЗпП України).

Відповідно до ст. 115 КЗпП України передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Судом встановлено, що за період з 05.04.2022 (день призупинення трудового договору) по 19.10.2022 (день звільнення позивача за скороченням штату) ОСОБА_1 відповідач повинен був виплатити заробітної плати з відрахуванням утриманого податку та обов`язкових зборів та платежів у загальному розмірі 130333 грн.: за 18 днів квітня 2022 (з дня призупинення трудового договору 05.04.2022) 17250 грн., травень вересень 2022 року по 20125 грн щомісячно, жовтень 2022 (13 днів до дня звільнення 19.10.2022).

Крім того, у судовому засіданні встановлено, що у жовтні 2022 році ОСОБА_1 було виплачено заробітну плату за жовтень 2022 року у розмірі 20125 грн., що не заперечується та визнається сторонами.

Отже, проаналізувавши доводи сторін, вимоги чинного законодавства України, дослідивши матеріали справи та подані сторонами докази, суд дійшов висновку про те, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення частково, а саме у розмірі 110208 грн. (130333грн. 20125 грн. = 110208 грн.), враховуючи часткову сплату позивачу невиплаченої заробітної плати за період з 05.04.2022 по 19.10. 2022 у жовтні 2022 року.

Що стосується стягнення із відповідача на користь позивача судових витрат, то суд зазначає наступне.

Так, положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Статтею 137 ЦПК України, передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатом розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. (ч.ч. 4, 5 ст. 137 ЦПК України).

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження витрат на правову допомогу адвоката під час розгляду даної справи,представником позивача досуду надано:копію ордеруна наданняправничої (правової)допомоги від26.07.2022серії СА№ 1033830;договір пронадання правовоїдопомоги від23.05.2022року №28п/2022;додаток №1/22до договорупро наданняправової допомоги№ 28/п/2022від 23.05.2022;кошторис витрат№ 28/ц/2022на наданіта запланованіюридичні послугиадвоката згіднодоговорупро надання правової допомоги №28п/2022 від 23.05.2022 року та додатку №1/22 до цього договору від 23.05.2022; акт виконаних робіт від 25.07.2022; рахунок № 28/ц/2022-1/22 від 25.07.2022 на оплату юридичних послуг на загальну суму 10000 грн. та квитанцію до прибуткового касового ордеру № 28/ц/22 від 25.07.2022 про прийняття від ОСОБА_1 за надання юридичних послуг за вказаним договором від 23.05.2022 суми 10000 грн.

Слід зауважити, що сторона відповідача хоча й заперечувала проти стягнення цих коштів правової допомоги в цілому, проте клопотання про зменшення суми витрат на правову допомогу, обгрунтоване та підтверджене допустимими і належними доказами до суду не надала.

З огляду на вказане, суд вважає доведеними стороною позивача витрати на надання правничої допомоги у заявленому позивачем розмірі 10 000,00 грн., які підтверджені належними та допустимими, обґрунтованими доказами, враховуючи складність справи, час затрачений на надання допомоги, підготовку процесуальних документів. Такий розмір винагороди є співмірним із складністю справи, що випливають із даних правовідносин, а тому до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають витрати на правову допомогу адвоката у сумі 10 000, 00 грн.

На підставі ст. 43 Конституції України, ст. ст. 5-1, 235 Кодексу законів про працю України, статтею 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», керуючись ст.ст. 89, 263-265, 273, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

В И РІ Ш И В:

Позов задоволити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ Малого приватного підприємства «МОДУС» від 05.04.2022 № 2ВС «При призупинення трудового договору з працівниками у зв`язку з військовою агресією проти України», яким призупинено дію трудового договору з ОСОБА_1 з 05.04.2022.

Стягнути з Малого приватного підприємства «МОДУС» (ЄДРПОУ 22966022) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , прож АДРЕСА_1 ) заробіну плату за час вимушеного прогулу за період часу 05.04.2022 по 19.10.2022 у сумі 110208 грн. та витрати на правничу допомогу у сумі 10000 грн., а всього 120208 грн.

Повний текст рішення буде виготовлений 26.05.2023.

Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Головуючий: Н. М. Кондрацька