Рішення

від 26.06.2023 по справі 922/1112/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.06.2023м. ХарківСправа № 922/1112/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

при секретарі судового засідання Махлай Б.В.

за участю представників учасників процесу:

позивача: Кунець С.В., адвокат, довіреність № 01/03-2023 від 01.03.2023 р.,

відповідача: не з`явився,

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРИНТЛЕНД», Харківська область, місто Дергачі,

до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «СВ», Харківська область, Дергачівський район, село Руська Лозова,

про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРИНТЛЕНД», звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «СВ», про стягнення заборгованості за договором поставки № 199 від 17 серпня 2021 року у загальному розмірі 665963,88 грн. з них: 506998,86 грн. основна заборгованість, 66612,75 грн. пеня, 84800,57 грн. інфляційні втрати та 7 551,70 грн. 3% річних.

27 березня 2023 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРИНТЛЕНД» до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/1112/23, яку вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження; почато у справі підготовче провадження. 29 травня 2023 року, протокольною ухвалою господарського суду Харківської області, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. 08 червня 2023 року, ухвалою господарського суду Харківської області, відмолено у задоволенні заяви відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «СВ», про поновлення процесуального строку. Продовжено, за ініціативою суду, відповідачу, Товариству з обмеженою відповідальністю фірма «СВ», строк на подання відзиву (вх. № 13458 від 29 травня 2023 року) до 08 червня 2023 року. 12 червня 2023 року суд розпочав розгляд справи по суті.

Щодо реалізації сторонами свого права на подання заяв по суті справи: відповідачем надано відзив (вх. № 13458 від 29 травня 2023 року), що прийнятий до розгляду із залученням до матеріалів справи ухвалою господарського суду Харківської області від 08 червня 2023 року. Позивач не скористався своїм правом на подання заяв по суті справи, окрім позовної заяви.

Суд зазначає, що строки розгляду справи в порядку загального позовного провадження врегульовані розділом ІІІ ГПК України. Так, у відповідності до ч. 3 ст. 177 ГПК України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. В свою чергу, відповідно до ч. 1, 2 ст. 195 ГПК України, суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Відповідно достатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").

Водночас, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року за № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України; Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14 березня 2022 року № 133/2022 частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року за № 64//2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України. Законом України № 2212-ІХ від 21 квітня 2022 року затверджено Указ Президента України від 18 квітня 2022 року № 259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", відповідно до якого продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. Законом України № 2263-іХ від 22 травня 2022 року затверджено Указ Президента України від 17 травня 2022 року № 341/2022 "Про затвердження строку дії воєнного стану в Україні", відповідно до якого продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб. Законом України №2500-IX від 15 серпня 2022 року затверджено Указ Президента України від 12 серпня 2022 року № 573/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", відповідно до якого продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб. Законом України №2738-IX від 16 листопада 2022 року затверджено Указ Президента України від 07 листопада 2022 року №757/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», відповідно до якого продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб. Через постійні обстріли міста Харкова ворожими військами будівля, у якій розміщується Господарський суд Харківської області, зазнала пошкоджень, а приміщення суду зазнали часткових руйнувань. З моменту введення воєнного стану та початку ведення активних бойових дій на території Харківської області суд не може забезпечити безпеку апарату суду, суддів, а тому був вимушений обмежити присутність осіб у приміщенні суду до нормалізації обстановки з безпекою у регіоні та усунення руйнувань, у зв`язку з чим, у господарському суді Харківської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Проте, Господарський суд Харківської області продовжує здійснювати правосуддя та працює у дистанційному режимі. За змістом статей 10, 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Радою суддів України 02 березня 2022 року опубліковано рекомендації щодо роботи суддів в умовах воєнного стану, з урахуванням яких керівництвом Господарського суду Харківської області тимчасово до усунення вищезазначених обставин встановлено певний порядок роботи. Відповідно до частини 1 та 2 статті Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-яким іншим міркуванням в судовому процесі.

У зв`язку із введенням воєнного стану, зали судових засідань закріплюються за суддями по окремо визначеним дням, у судді Калініченко Н.В. по понеділках. Строк на проведення підготовчого провадження закінчувався 26 травня 2023 року (п`ятниця).

На підставі вищевикладеного, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану (зайнятість залів судових засідань), враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд був вимушений з об`єктивних причин вийти за межі строку, встановленого ст. 177 Господарського процесуального кодексу України (3 дні). При цьому, суд здійснив усі необхідні дії для розгляду справи, а в матеріалах справи достатньо матеріалів для вирішення спору по суті.

У пунктах 2, 4 частини 3статті 129 Конституції Українизакріплені такі основні засади судочинства як: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Зазначені принципи знайшли своє відображення у статтях7,13 ГПК України, а тому господарські суди зобов`язані реалізовувати їх під час здійснення господарського судочинства.Закон України "Про судоустрій та статус суддів"(пункт 3 статті 7) також гарантує право кожного на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку. Згідно зстаттею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свободта практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09 жовтня 1979 року, пункт 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява №38695/97, пункт 43, ECHR 2000-II). Суд констатує про те, що під час розгляду справи, були створені належні умови для реалізації сторонами своїх прав, що передбачені ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.

ОПИС ПОЗИЦІЙ СТОРІН ПО СПРАВІ.

У позовній заяві зазначається, що 17 серпня 2021 року між позивачем та відповідачем укладений договір поставки № 199 (надалі «Договір») на поставку дой-паків (пакетів). У відповідності з умовами Договору позивач (постачальник) зобов`язується поставити Товар у власність відповідача (покупець), у встановлений термін, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити товар на умовах даного Договору. На підставі специфікацій (додатки до Договору) за № 11 від 29.02.2021 року, № 22 від 30.11.2021 року, № 23 від 06.12.2021 року, № 24 від 09.12.2021 року постачальником було виготовлено та відвантажено відповідачу продукцію за відповідними видатковими накладними, а також було надано послуг з переддрукарської підготовки відповідно до акту № 19 від 05.01.2022 року, а всього було відвантажено товару та надано послуг на загальну суму 539019,94 грн. Як зазначає позивач, відповідно до п. 7 Специфікацій № 20 від 09.11.2021 року, № 22 від 30.11.2021 року, № 23 від 06.12.2021 року, № 24 від 09.12.2021 року покупець зобов`язується здійснити оплату продукції в розмірі 100% вартості партії товару не пізніше 20 календарних днів з дати поставки партії продукції. Проте, як вказує позивач, станом на 23.03.2023 року заборгованість за поставлену продукцію була сплачена лише частково, простроченою залишилась заборгованість в розмірі 506998,86 грн. Також, позивач заявляє до стягнення похідні вимоги, а саме: 66612,75 грн. пеня, 84800,57 грн. інфляційні втрати та 7 551,70 грн. 3% річних.

29 травня 2023 року до суду відповідачем було подано відзив (вх. № 13458). У цьому відзиві зазначено, що в результаті бойових дій і окупації території с. Руська Лозова Дергачівського району Харківської області, численних обстрілів, бомбардувань та пожеж повністю знищені приміщення, які використовувались підприємством для здійснення господарської діяльності, а саме офіс, виробничі, складські та інші приміщення, що розташовані за адресою Харківська область, Дергачівський район, село Руська Лозова, вулиця Польова, будинок 11. Зазначені приміщення були неодноразово обстріляні із застосуванням артилерійського озброєння, авіації, зокрема із застосуванням запалювальних боєприпасів тощо. Внаслідок обстрілів та пожеж знищено первинні документи, комп`ютерне та інше офісне та виробниче обладнання. У листопаді 2022 року всім постачальникам було відправлено лист про неможливість погашення кредиторської заборгованості. Виходячи із вищенаведеного, відповідач зазначає, що має обґрунтовані сумніви щодо того, що Договір було укладено, а також щодо реальності здійснених поставок за видатковими накладними: - №650 від 26.10.2021 р. на суму 92051,24 грн., - №817 від 30.12.2001 р. на суму 444 880,17 грн. та надання послуг за актом №10 від 05.01.2022 р. на суму 2 168,53 грн. Крім того, відповідач зазначає, що враховуючи тотальне знищення його майна та неможливість ведення господарської діяльності внаслідок форс-мажорних обставин, все це, на думку відповідача, є підставою для звільнення від застосування штрафних санкцій до ТОВ ФІРМА «СВ» за неможливість виконати обов`язки за Договором постачання вчасно.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

ВІДНОСНО АНАЛІЗУ НАЯВНОСТІ/ВІДСУТНОСТІ ЗАБОРГОВАНОСТІ ВІДПОВІДАЧА ПЕРЕД ПОЗИВАЧЕМ ЗА ДОГОВОРОМ.

Стаття 11 Цивільного кодексу Українивказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. Встатті 174 Господарського кодексу Українивизначено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У відповідності до ст. 173 ГК України, зі змістом якої кореспондуються і приписи ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вбачається із матеріалів справи, 17 серпня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРИНТЛЕНД» (позивач, постачальник за Договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю фірма «СВ» (відповідач, покупець за Договором) укладено договір поставки № 199.

Як вбачається зі змісту умов укладеного сторонами Договору, він за своєю правовою природою є договором поставки, тому окрім загальних положень Цивільного кодексу України щодо зобов`язань, правовідносини між сторонами мають бути врегульовані нормами глави 54 «Купівля-продаж» Цивільного кодексу України та параграфом 3 глави 54 «Поставка» Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до п. 1.1. Договору постачальник зобов`язується у встановлений термін поставляти та передавати у власність покупця дой-паки (надалі - «Товар»), а покупець зобов`язується приймати Товар та сплачувати його вартість на умовах даного Договору. Відповідно до п. 1.3. Договору у специфікаціях сторони погоджують перелік за найменуванням (асортимент) Товару, кількість, одиницю вимірювання, ціну за одиницю Товару, загальну вартість Товару, умови поставки, строки виготовлення параметри Товару (ширина та діаметр бобіни, кількість кольорів, напрямок малюнка при розмотці, розміщення дизайнів тощо) ціну підготовки до друку. Відповідно до п. 1.5. Договору специфікації є невід`ємною частиною Договору з моменту їх підписання сторонами. Відповідно до п. 4.1. Договору постачання Товару здійснюється партіями в об`ємах згідно Специфікацій до Договору, котрі є невід`ємною частиною Договору.

Відповідно до п. 5.1. Договору загальну сума Договору складається з вартості всіх партій Товару, зазначених у відповідних Специфікаціях. Відповідно до п. 5.2. Договору ціна Товару узгоджується сторонами і фіксується в кожній специфікації. Відповідно до п. 6.1. Договору оплата за Товар здійснюється на наступних умовах: 30% передоплата, інші 70% впродовж 30 календарних днів після поставки Товару. Відповідно до п. 6.2. Договору оплата за послуги по перед-друкарській підготовці (виготовлення кліше) здійснюється покупцем на умовах передбачених відповідною специфікацією. Відповідно до п. 6.4. Договору датою оплати вважається день надходження передбаченої суми платежу в банк постачальника на його розрахунковий рахунок.

Згідно частини 1статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно дост. 74 Господарського процесуального кодексу Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За приписомст. 76 Господарського процесуального кодексу Українипредметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно дост. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивач до суду надав наступні специфікації:

1) № 11 від 29 вересня 2021 року щодо виготовлення пакетів на суму 87070,80 грн., умови оплати покупець зобов`язується зробити оплату шляхом авансового платежу у розмірі 30% вартості даної Специфікації, інші 70% протягом 30-ти днів з дня підпису видаткової накладної (товарно-транспортної накладної) про прийняття Товару;

2) № 22 від 30 листопада 2021 року щодо виготовлення пакетів на суму 345576,00 грн., умови оплати покупець зобов`язується зробити оплату у розмірі 100% вартості даної Специфікації протягом 20-ти календарних днів після поставки Товару;

3) № 23 від 06 грудня 2021 року щодо виготовлення пакетів на суму 44788,50 грн., умови оплати покупець зобов`язується зробити оплату у розмірі 100% вартості даної Специфікації протягом 20-ти календарних днів після поставки Товару;

4) № 24 від 09 грудня 2021 року щодо виготовлення пакетів на суму 46527,90 грн., умови оплати покупець зобов`язується зробити оплату у розмірі 100% вартості даної Специфікації протягом 20-ти календарних днів після поставки Товару;

5) № 25 від 05 січня 2022 року щодо виготовлення циліндрів для друку на суму 2168,53 грн., умови оплати покупець зобов`язується зробити оплату за послуги переддрукарської підготовки шляхом авансового платежу у розмірі 100% вартості даної Специфікації.

Тобто, загальна сума пакетів, що мають бути поставлені відповідно до вищезазначених специфікацій складає 523 963,20 грн., послуги переддрукарської підготовки складають 2168,53 грн., разом 526 131,73 грн.

Також, позивачем було представлено до суду наступні документи відповідно до кожної партії поставки:

1) видаткова накладна № 650 від 26 жовтня 2021 року на суму 92051,24 грн., товарно-транспортна накладна № Р650 від 26 жовтня 2021 року, податкова накладна № 51 від 26 жовтня 2021 року (разом із квитанцією, що підтверджує її подання). Позивачем зазначає, що відповідачем було частково здійснено оплату по цій видатковій накладній і заборгованість по ній складає 60030,16 грн. За цією видатковою накладною був поставлений товар, що відповідає за номенклатурою специфікації № 11 від 29 вересня 2021 року;

2) видаткова накладна № 817 від 30 грудня 2021 року на суму 444800,17 грн., товарно-транспортна накладна № Р817 від 30 грудня 2021 року, податкова накладна № 68 від 30 грудня 2021 року (разом із квитанцією, що підтверджує її подання). За цією видатковою накладною був поставлений товар, що відповідає за номенклатурою специфікації № 22 від 30 листопада 2021 року, № 23 від 06 грудня 2021 року, № 24 від 09 грудня 2021 року.

Окрім цього, представлено акт здачі-приймання робіт (надання послуг) на суму 2168,53 грн.

Таким чином, загальна сума заборгованість за вищеозначеними видатковими накладними та актом здачі-приймання робіт (надання послуг) складає 506 998,86 грн. (60030,16 грн. + 444800,17 грн. + 2168,53 грн.).

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основної суми боргу в розмірі 506 998,86 грн. за Договором підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини 2статті 614 Цивільного кодексу Українивідсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до частини 3 та 4статті 13 Господарського процесуального кодексу Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження здійснення повної оплати.

Відносно посилання відповідача у відзиві на введення воєнного стану, обстрілів, тощо, суд зазначає наступне. Відповідно до п. 1 постанови КМУ № 1364 від 06 грудня 2022 року «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» установити, що: перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією(далі - перелік), затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно здодаткомза погодженням з Міністерством оборони з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.

Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій № 309 від 22 грудня 2022 року «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією»

с. Руська Лозова Дергачівської міської територіальної громади (код UA63120070260085901) віднесено: з 24.02.2022 року по 30.04.2022 року до тимчасово окупованої російською федерацією території України, а з 30.04.2022 року до території можливих бойових дій. При цьому, відповідно до ч. 1, 2 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Для застосування судом ч. 3 ст. 551 ЦК України або ст. 233 ГК України відповідачем, в порядку ст. 74 ГПК України, має бути доведено прямий зв`язок вищеозначених обставин на підприємство відповідача, яким саме чином означені обставини вплинули на господарську діяльність, тощо. Водночас, відповідачем на підтвердження цих обставин представлено лише витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження за зверненням відповідача. Суд звертає увагу, що означений витяг підтверджує лише факт внесення (реєстрації) відомостей про можливе вчинення кримінального правопорушення і відповідні працівники правоохоронних органів зобов`язані зареєструвати таке повідомлення в ЄРДР, що вбачається зі ст. 214 КПК України.

Таким чином, відповідачем не доведено поширення на нього (його господарську діяльність) обставин, що зазначені у відзиві.

Відносно посилання відповідача на настання форс-мажорних обставин, суд зазначає наступне. Відповідно до ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Верховний Суд у постанові від 30 травня 2022 року у справі №922/2475/21 констатує, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного (заздалегідь встановлений) характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Відповідач не надав до суду доказів на підтвердження того, що форс-мажорні обставини, засвідчені листом Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28 лютого 2022 року, поширюються саме на правовідносини сторін за Договором. Так само, відповідачем не доведено, що форс-мажорні обставини впливають у даному конкретному випадку на виконання ним зобов`язань. При цьому, на підставі ч. 3 ст. 75 ГПК України, суд визнає, що з 24 лютого 2022 року місто Харків та відповідні населені пункти Харківської області (згідно із відповідним наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України) перебувають (-ли) у зоні проведення активних бойових дій через широкомасштабне вторгнення рф на територію України. Очевидним є той факт, що це є як наслідком зниження обсягів здійснення підприємницької діяльності або так і взагалі її припинення. При цьому, в кожному конкретному випадку, відповідна сторона має довести доказами, що саме в її конкретному випадку мають місце ці обставини, що зумовлені загальновідомими подіями.

Таким чином, на переконання суду, відповідач не надав доказів, які б підтвердили поширення на нього форс-мажорних обставин.

ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ ПЕНІ.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченихГосподарським кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті193, частина 1 статті216та частина 1 статті218 Господарського кодексу України).

Одним із видів господарських санкцій, згідно з частиною 2статті 217 Господарського кодексу України, є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1статті 230 Господарського кодексу України). Так, відповідно до статей230,231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Відповідно до частини 1статті 549 Цивільного кодексу Українинеустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частиною 3статті 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 11.3. Договору в разі прострочення оплати Товару, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несплаченого Товару за кожен день прострочення.

Позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 66612,75 грн., а саме: за видатковою накладною № 650 від 26.10.2021 року за період з 16.11.2021 по 16.05.2022 у розмірі 5729,99 грн. та за видатковою накладною № 817 від 30.12.2021 року за період з 19.01.2022 року по 19.07.2022 року у розмірі 60882,76 грн.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 січня 2022 року по справі №910/18557/20 зазначено наступне:

«Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду».

Здійснивши перевірку суми нарахованої позивачем пені, суд прийшов до висновку, що вона здійснена частково невірно. Як вже було зазначено у цьому рішенні, судом встановлено, що за видатковою накладною № 650 від 26 жовтня 2021 року був поставлений товар, що відповідає за номенклатурою специфікації № 11 від 29 вересня 2021 року. Відповідно до п. 7 цієї Специфікації покупець зобов`язується зробити оплату шляхом авансового платежу у розмірі 30% вартості даної Специфікації, інші 70% протягом 30-ти днів з дня підпису видаткової накладної (товарно-транспортної накладної) про прийняття Товару. У зв`язку з цим, враховуючи день поставки товару, мінімальний початковий період обрахунку пені має бути з 26.11.2021 року, а не з 16.11.2021 року, як це визначено позивачем. У зв`язку з цим, сума пені, що підлягає стягненню за цей період, становить 5 450,40 грн., а не 5 729,99 грн., що визначено позивачем.

При цьому, за видатковою накладною № 817 від 30.12.2021 року мінімальним початковим періодом є 20.01.2022 року, а не 19.01.2022 року як то визначено позивачем (19.01.2022 року є останнім днем оплати для відповідача, а вже з 20.01.2022 року починається прострочення). Водночас, сума пені заявлена позивачем менше правильної суми пені за цей період (61272,75 грн.), а відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог. Отже, підлягає задоволенню сума пені, що була заявлена позивачем, а саме у розмірі 60882,76 грн.

Таким чином, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення пені, а саме у розмірі 66 333,16 грн.

Окремо суд зазначає, що іншого розрахунку пені представлено не було.

ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ ІНФЛЯЦІЙНИХ ВТРАТ ТА 3% РІЧНИХ.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем заявлено до стягнення 84800,57 грн. інфляційних втрат та 7 551,70 грн. 3% річних.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 січня 2022 року по справі №910/18557/20 зазначено наступне:

«Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду».

Здійснивши перевірку суми нарахованих позивачем інфляційних втрат, суд прийшов до висновку, що вони здійснено арифметично вірно, а отже підлягають задоволенню в повному обсязі у розмірі 84800,57 грн.

Водночас, розрахунок 3% річних здійснений за видатковими накладними частково невірно з підстав, що є аналогічними під час дослідження правильності обрахунку пені. Так, за видатковою накладною № 650 від 26 жовтня 2021 року мінімальний початковий період обрахунку 3% річних має бути з 26.11.2021 року, а не з 16.11.2021 року, як це визначено позивачем, а за видатковою накладною № 817 від 30.12.2021 року мінімальним початковим періодом є 20.01.2022 року, а не 19.01.2022 року як то визначено позивачем. У зв`язку з цим, здійснивши перевірку розрахунку, що представлений позивачем, суд зазначає, що: за видатковою накладною № 650 від 26 жовтня 2021 року правильною сумою 3% річних є 848,64 грн., проти 897,98 грн., що визначено позивачем, а за видатковою накладною № 817 від 30.12.2021 року 6 617,16 грн., проти 6 653,72 грн., що визначено позивачем.

Отже, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних у розмірі 7 465,80 грн.

Таким чином, у загальному підсумку, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимогистатті 129 ГПК України, а також висновки суду про часткове задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

У відповідності до частини 1статті 13 Господарського процесуального кодексу Українисудочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

На підставі викладеного, керуючись статтями124,129-1 Конституції України, статтями1-5, 10-13, 20, 41-46, 49, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 216-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРИНТЛЕНД» задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «СВ» (62332, Харківська область, Дергачівський район, село Руська Лозова, вулиця Польова, будинок 11; код ЄДРПОУ: 25470089) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРИНТЛЕНД» (62302, Харківська область, Дергачівський район, місто Дергачі, вулиця Сумський шлях, будинок 163-Г; код ЄДРПОУ: 41630745) 506998,86 грн. основної заборгованості, 66 333,16 грн. пені, 84800,57 грн. інфляційних втрат, 7 465,80 грн. 3% річних, а також судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 9 983,98 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "27" червня 2023 р.

СуддяН.В. Калініченко