Ухвала

від 21.06.2023 по справі 911/614/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

21 червня 2023 року

м. Київ

cправа № 911/614/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.

за участю секретаря судового засідання - Дерлі І.І.,

за участю представників сторін:

позивача - Глущенко А.М. (адвокат),

відповідача-1 - не з`явився,

відповідача-2 - Пєнязькова О.О. (адвокат),

третьої особи-1 - не з`явився,

третьої особи-2 - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Нива"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.03.2023 (у складі колегії суддів: Тищенко А.І. (головуючий), Скрипка І.М., Михальська Ю.Б.)

та рішення Господарського суду Київської області від 22.07.2021 (суддя Рябцева О.О.)

за позовом Фермерського господарства "Деметра"

до: 1. Білоцерківської районної державної адміністрації,

2. Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Нива"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:

1. ОСОБА_1 ,

2. Таращанська міська рада

про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

Фермерське господарство "Деметра" (далі - Позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Таращанської районної державної адміністрації, третя особа Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство "Нива" про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між Позивачем та Відповідачем-1 укладений договір від 23.09.2014 оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3224481000:03:003:0034. Також, між Відповідачем-2, який є суміжним з Позивачем землекористувачем, та Відповідачем-1 укладено договір від 13.07.2015 оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3224481000:03:003:0035, яким фактично було передано Відповідачу-2 в оренду земельну ділянку, що включає в себе дорогу загального користування. Оскільки Відповідач-2 чинить перешкоди Позивачу в доступі до цієї дороги і надані Відповідачем-1 в оренду Позивачу та Відповідачу-2 земельні ділянки є, відповідно до Державного акта на право колективної власності на землю серії КВ №00012, частинами земельної ділянки колективної власності КСП ім.Калініна, тому у Відповідача-1 були відсутні повноваження на укладання із Відповідачем-2 договору від 13.07.2015 оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3224481000:03:003:0035, яка належала до колективної, а не до державної форми власності. З огляду на вказане, договір від 13.07.2015 підлягає визнанню недійсним відповідно до відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, частини другої статті 20 Господарського кодексу України та частини третьої статті 152 Земельного кодексу України, оскільки його укладено з порушенням, зокрема, статті 17, частин першої, другої статті 84, частин сьомої, восьмої статті 93, частини першої статті 116, частини третьої статті 122, частини першої статті 123, частини першої статті 124 Земельного кодексу України та частин першої, другої статті 203 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.06.2020 залучено до участі у справі в якості співвідповідача Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство "Нива" (далі - Відповідач-2), залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору на стороні позивача ОСОБА_1 (далі - Третя особа-1).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.05.2021 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Великововнянську сільську раду (далі - Третя особа-2).

Рішенням Господарського суду Київської області від 22.07.2021 позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3224481000:03:003:0035 від 13.07.2015, укладений між Відповідачами.

Рішення суду мотивовано тим, що внаслідок укладення оспорюваного договору оренди Відповідач-1 незаконно передав Відповідачу-2 дорогу загального користування - єдину наявну автомобільну дорогу, безпосередньо призначену для проїзду транспортних засобів, у тому числі і до майна Позивача, внаслідок чого Позивач був позбавлений доступу до дороги і, як наслідок, до належної йому на праві приватної власності частини будівлі, а тому оспорюваний договір оренди земельної ділянки від 13.07.2015 порушує право Позивача на безперешкодне користування дорогою загального користування, що проходить, у тому числі по земельній ділянці з кадастровим номером 3224481000:03:003:0035.

Не погодившись з указаним рішенням, Відповідач-2 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2021 здійснено заміну Таращанської районної державної адміністрації на її правонаступника - Білоцерківську районну державну адміністрацію (далі - Відповідач-1).

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2022 рішення Господарського суду Київської області від 22.07.2021 скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що обраний Позивачем спосіб захисту порушеного права не призводить у спірних правовідносинах до реального захисту та відновлення порушених прав вказаної особи у обраний ним спосіб, оскільки оспорювання Позивачем відповідного договору оренди не призведе до фактичного повернення земельної ділянки у державну власність, а спірна земельна ділянка залишиться в користуванні Відповідача-2, з відповідною державною реєстрацією і, відповідно, заявлення такої вимоги не призведе до відновлення порушених прав Позивача.

Постановою Верховного Суду від 14.09.2022 постанову апеляційної інстанції від 17.02.2022 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що, відмовляючи Позивачу у задоволенні позову з підстав обрання останнім неналежного (неефективного) способу захисту, судом апеляційної інстанції не визначено чи існує інший, належний (ефективний), на думку суду, спосіб захисту права та інтересу Позивача і, відповідно, в залежності від встановленого, не здійснено перегляд рішення по суті спору; не з`ясовано питання хто є власником спірної земельної ділянки на час укладення оспореного договору від 13.07.2015 та мав повноваження орендодавця, відповідно, наявність повноважень у Таращанської районної державної адміністрації на укладення з Відповідачем-2 договору від 13.07.2015, а також хто є орендодавцем (стороною оспорюваного договору - відповідачем) на час ухвалення рішення у справі і відповідно до зазначеного, належність складу учасників справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2022, зокрема, замінено третю особу-2 у справі №911/614/20 Великововнянську сільську раду на її правонаступника - Таращанську міську раду.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.03.2023 рішення місцевого господарського суду від 22.07.2021 залишено без змін.

Апеляційна інстанція погодилась з висновками місцевого господарського суду про наявність правових підстав для визнання спірного договору недійсним та порушення прав Позивача внаслідок укладення вказаного договору.

У касаційній скарзі Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство "Нива" просить скасувати рішення суду першої інстанції від 22.07.2021 та постанову апеляційного суду від 28.03.2023 і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Вимоги скарги обґрунтовані неврахуванням судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20.09.2021 у справі №638/3792/20 (щодо закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і після відкриття провадження у справі на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення), від 28.10.2020 у справі №761/23904/19, від 17.11.2021 у справі №756/10280/16-ц, від 27.01.2021 у справі №291/1024/18-ц та постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №920/418/19, від 26.11.2019 у справі №905/386/18, від 13.10.2020 у справі №640/22013/18 (щодо встановлення належного складу учасників справи).

У відзиві на касаційну скаргу Фермерське господарство "Деметра" просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача та присутніх у судовому засіданні представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, а також матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження не підтвердилися, а тому касаційне провадження за вищезазначеною касаційною скаргою підлягає закриттю з огляду на таке.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Таким чином, за змістом пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної у пункті 1 частини другої цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

При цьому, згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції є запорукою дотримання принципу правової визначеності.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц.

У постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду конкретизувала визначення подібності правовідносин, згідно з яким на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях, після чого застосувати змістовий критерій порівняння (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору), а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії, які матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ.

З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків суду касаційної інстанції в кожній конкретній справі.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово наголошувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Слово "подібний" в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін "подібні правовідносини" може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і правовідносини, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.

При цьому у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Таким чином, подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

Разом з тим, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Проаналізувавши наведені скаржником підстави касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія виходить з такого.

У справі №638/3792/20 вирішувався спір між подружжям щодо поділу майна. При цьому, відсутність предмету спору у даній справі полягала в укладенні подружжям нотаріально посвідченого договору про поділ майна.

Натомість, у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки предметом спору є недійсність договору і такий договір визнається недійсним з моменту його вчинення, укладення сторонами додаткової угоди про припинення такого договору та повернення майна не може розцінюватися як підстава для припинення провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору.

У справі №761/23904/19 розглядались вимоги фізичної особи до вищого навчального закладу про визнання незаконним та скасування наказів, зобов`язання призначити на посаду. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем норм Кодексу законів про працю України. Верховний Суд у вказаній справі дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача та яка в такій ситуації мала б бути залучена співвідповідачем.

У справі №756/10280/16-ц правовідносини стосувалися визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням оспорюваним правочином майнових прав позивача, як члена сім`ї наймача, без згоди якого відбулася передача житлового приміщення у власність. Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що відповідачами за своїм позовом позивачем визначено осіб, які, очевидно, не є ані продавцем квартири за оспорюваним договором купівлі-продажу, ані правонаступниками продавця чи уповноваженими ним особами.

У справі №291/1024/18-ц предметом спору були вимоги підприємства до фермерського господарства про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням оспорюваним правочином прав позивача як орендаря та є недійсними, оскільки укладені в період дії попереднього договору оренди спірних земельних ділянок. Верховний Суд у вказаній справі дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, а позивач заяв чи клопотань про її залучення в якості співвідповідача не заявляв, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

У справі №905/386/18 розглядались вимоги про звільнення з-під арешту нерухомого майна у порядку статті 59 Закону України "Про виконавче провадження", Велика Палата Верховного Суду указала, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна.

У справі №640/22013/18 банк звертався до суду з вимогами до державного реєстратора про зобов`язання відновити записи щодо відновлення прав іпотекодержателя та зобов`язання вчинити дії. Велика Палата Верховного Суду у вказаній справі вирішувала питання щодо юрисдикції спору з огляду на суб`єктний склад учасників справи.

Натомість у справі, яка переглядається апеляційний господарський суд дійшов висновку, що Позивачем вірно визначено коло учасників справи та заявлено позов до належних Відповідачів, оскільки предметом даного спору є визнання недійсним станом на момент укладення договору оренди земельної ділянки, укладеного 13.07.2015 між Таращанською районною державною адміністрацією (правонаступником якого є Білоцерківська районна державна адміністрація) як орендодавцем та Відповідачем-2 як орендарем, предметом дослідження Позивачем заявлено саме повноваження Таращанської районної державної адміністрації на передачу спірної земельної ділянки в оренду, тобто наявність у Відподвіача-1 цивільної дієздатності на вчинення оспорюваного правочину.

Отже, судова колегія відхиляє як помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувані рішення у цій справі прийняті без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у зазначених скаржником постановах Верховного Суду, оскільки у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №920/418/19 ухвалена у спорі за позовом сільради до товариства про розірвання договору оренди землі та зобов`язання повернути земельну ділянку.

На обґрунтування вимог позивач посилався на умови укладеного між сторонами договору, згідно з яким перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи є підставою для розірвання договору, та зазначив про зміну власника цієї земельної ділянки внаслідок набуття права власності на неї позивачем.

Висновки Великої Палати Верховного Суду у наведеній справі стосувались того, що при відчуженні орендованої земельної ділянки попередній власник вибуває із орендних відносин, а новий власник має право і водночас зобов`язаний стати орендодавцем за договором оренди. При цьому законом встановлено обов`язок особи у разі набуття права власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді на підставі чинного договору оренди землі, повідомити орендаря про факт переходу права власності на земельну ділянку, а також надати інформацію, що дозволить орендарю виконувати обов`язок зі сплати орендної плати, а також інші умови договору. Отже, відповідно до чинного законодавства орендодавцем та стороною договору оренди стає новий власник земельної ділянки, договір оренди не припиняє свою дію і новий власник набуває статусу орендодавця разом із належними орендодавцю за договором правами та обов`язками.

З огляду на викладене, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №920/418/19 ухвалена за інших підстав позову, відмінних фактичних обставин справи, доказової бази та предмета спору, що свідчить про неподібність правовідносин в порівнянні зі справою, яка переглядається.

За наведених обставин, судова колегія дійшла висновку, що посилання скаржника про те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у перелічених у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, не знайшли свого підтвердження.

В такий спосіб, доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з висновками місцевого та апеляційного судів стосовно оцінки фактичних обставин у цій справі та спрямовані на доведення необхідності їх переоцінки у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження після відкриття касаційного провадження не отримала підтвердження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі №911/614/20 за касаційною скаргою Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Нива", відкрите з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 234, 235, 296, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Нива" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.03.2023 та рішення Господарського суду Київської області від 22.07.2021 у справі № 911/614/20 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв Судді І. Берднік В. Суховий