Рішення

від 27.06.2023 по справі 120/124/23

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

27 червня 2023 р. Справа № 120/124/23

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вільчинського О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ; третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача релігійної організації "РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ С. КОМУНАРІВКА КАЛИНІВСЬКОГО РАЙОНУ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ" до управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_2 (далі ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації (далі Управління, відповідач). За змістом позовних вимог позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність Управління, що полягає у нездійсненні реєстрації статуту релігійної організації "РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ С. КОМУНАРІВКА КАЛИНІВСЬКОГО РАЙОНУ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ" в новій редакції відповідно до заяви ОСОБА_1 від 28.06.2022; зобов`язати Управління прийняти, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.06.2022 з додатками та прийняти рішення про реєстрацію статуту релігійної організації "РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ С. КОМУНАРІВКА КАЛИНІВСЬКОГО РАЙОНУ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ" в новій редакції.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач, будучи головою парафіяльної ради релігійної організації "РЕЛІЙНА ГРОМАДА УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ С.КОМУНАРІВКА КАЛИНІВСЬКОГО РАЙОНУ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ", членом цієї релігійної громади, діючи від імені та в інтересах останньої, звернулась до Управління із відповідною заявою від 28.06.2022 щодо реєстрації Статуту в новій редакції. Однак Управління, на переконання позивача, допустило протиправну бездіяльність, що полягає в нездійсненні реєстрації статуту релігійної громади в новій редакції з підстав ненадання оригіналу свідоцтва про реєстрацію. Внаслідок цього, як позивач зазначає, були порушені її права як голови парафіяльної ради релігійної організації "РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ С. КОМУНАРІВКА КАЛИНІВСЬКОГО РАЙОНУ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТЬ", тобто особи, уповноваженої зборами віруючих громадян даної релігійної громади подати необхідні документи для здійснення уповноваженим на те органом відповідних реєстраційних дій. Також позивач зазначає, що порушуються її права як члена даної релігійної громади, оскільки вона, як й інші віряни, реалізуючи свої права на свободу світогляду та віросповідання, бажаючи перейти під канонічне підпорядкування Православної Церкви України, фактично позбавлена змоги юридично закріпити зміну, зокрема, й своїх релігійних переконань та належним чином сповідувати обрану релігію.

У поданому до суду 30.01.2023 відзиві на позов відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі. Свої заперечення відповідач мотивує тим, що 28.06.2022 через територіальне відділення "Замостя" ЦНАП Вінницької міської ради до Управління надійшла заява уповноваженої особи релігійної організації "Релігійна громада Української Православної Церкви с. Комунарівка Калинівського району" гр. ОСОБА_1 з повідомленням про проведення загальних зборів членів релігійної громади, на яких прийнято рішення щодо зміни підлеглості релігійною громадою та перехід під канонічне підпорядкування ПЦУ та з проханням зареєструвати статут релігійної громади у новій редакції у зв`язку із зміною підлеглості та найменування.

Відповідач зазначає, що під час опрацювання поданих документів Управлінням відповідно до вимог ст.14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" перевірено наявність всіх необхідних документів та встановлено, що у пакеті документів не вистачало свідоцтва органу державної реєстрації, що передбачено п. 2 ч. 4 ст. 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації". Про виявлені недоліки, як зазначено у відзиві, Управління листом від 01.07.2022 поінформувало голову парафіяльної ради релігійної громади гр. ОСОБА_1 та запропонувало в межах строків встановлених ч. 17 ст. 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" усунути виявлені недоліки, а саме додати свідоцтво органу державної реєстрації. Оскільки уповноваженими представниками релігійної громади так і не було надано Управлінню свідоцтво органу державної реєстрації серії А00 № 688476, що передбачено п. 2 ч. 4 ст. 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", то Управління листом від 05.08.2022 повернуло голові парафіяльної ради Релігійної громади гр. ОСОБА_1 пакет документів крім заяви, як це визначено ч. 18 ст. 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".

Враховуючи вищевикладене, сторона відповідача вважає, що Управління діяло відповідно до вимог Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", статут Релігійної громади у новій редакції не зареєстровано, оскільки уповноваженими представниками релігійної громади не виконано вимоги п. 2 ч. 4 ст. 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації в частині подання повного пакету документів щодо реєстрації статуту релігійної громади у новій редакції у зв`язку із зміною підлеглості у канонічних та організаційних питаннях, а тому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог гр. ОСОБА_1 до Управління про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії у повному обсязі.

У поданій до суду 06.02.2023 відповіді на відзив обставини, викладені у відзиві, позивачем не визнаються, з наведеними у ньому доводами позивач не погоджується, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами. Так, позивач зазнає, що відповідно до чинного на дату реєстрації релігійної організації "РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ С. КОМУНАРІВКА КАЛИНІВСЬКОГО РАЙОНУ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ" законодавства, яким визначалася діяльність релігійних організацій, видача свідоцтва про реєстрацію юридичної особи не передбачалась. У зв`язку з цим об`єктивно не могло бути подане відповідне свідоцтво при поданні позивачем заяви від 28.06.2022 щодо реєстрації статуту в новій редакції.

Таким чином, на переконання позивача, відповідач безпідставно повернув подані документи з мотивів відсутності оригіналу свідоцтва про реєстрацію, оскільки таке взагалі не видавалось. Вважає, що в такому випадку відповідач зобов`язаний був прийняти рішення про реєстрації статуту релігійної громади в новій редакції.

Щодо посилань відповідача на свідоцтво органу реєстрації серії НОМЕР_1 , що нібито підтверджує факт наявності свідоцтва про реєстрацію релігійної організації "РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ С. КОМУНАРІВКА КАЛИНІВСЬКОГО РАЙОНУ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ" як юридичної особи, то позивач зауважує, що копії такого свідоцтва відповідачем до відзиву долучено не було, а тому встановити дійсність та правомірність такого доводу відповідача не видається можливим.

Крім того, позивач звертає увагу, що ні листом від 01.07.2022, ні листом від 05.08.2022 відповідачем не повідомлялося про існування свідоцтва про реєстрацію релігійної громади як юридичної особи серії НОМЕР_2 .

Ухвалою від 25.05.2023 суд залучив до участі у справі в статусі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача релігійну організацію "РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ С. КОМУНАРІВКА КАЛИНІВСЬКОГО РАЙОНУ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ". Цією ж ухвалою суд встановив третій особі строк для надання письмових пояснень щодо позову, відзиву.

Пояснень щодо позову, відзиву від третьої особи у встановлений судом строк до суду не надходило.

Суд розглядає справу у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі п. 10 ч. 1 ст. 4, ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до частини 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд встановив, що 04.06.2019 ОСОБА_1 , діючи від імені та в інтересах загальних зборів релігійної громади "РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ С.КОМУНАРІВКА КАЛИНІВСЬКОГО РАЙОНУ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ" звернулась до Управління із заявою, в якій просила зареєструвати статут релігійної громади "РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ С. КОМУНАРІВКА КАЛИНІВСЬКОГО РАЙОНУ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ" у новій редакції у зв`язку із зміною підлеглості у канонічних та організаційних питаннях і приєднанням до Православної Церкви України.

До заяви були долучені такі документи:

1. Статут релігійної громади у новій редакції.

2. Протокол загальних зборів віруючих щодо зміни підлеглості, прийняттю статуту релігійної громади у новій та перевибори керівного органу від 03.05.2022 № 01-2022.

3. Список членів релігійної громади, які були присутні на загальних зборах щодо зміни підлеглості, прийняттю статуту релігійної громади у новій та перевибори керівного органу.

4. Довідка про юридичну адресу.

Листом від 01.07.2022 № 03-10/189 Управління повідомило позивача, що за результатами розгляду її заяви Управлінням встановлено відсутність повного переліку документів, необхідних для реєстрації статуту релігійної громади у новій редакції, а саме: відсутній оригінал свідоцтва, виданий органом реєстрації. Також Управлінням запропоновано надати необхідні документи у межах строків, встановлених Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації", після чого, як вказано відповідачем, розгляд документів буде поновлено.

В подальшому листом від 05.08.2022 № 03-10/263 Управління повернуло подані позивачем документи, окрім заяви № 333-25-17 повернуто на підставі ч. 18 ст. 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", оскільки недоліки не усунуто.

Вважаючи, що така бездіяльність Управління, яка полягала у нездійсненні реєстрації статуту релігійної організації "РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ С. КОМУНАРІВКА КАЛИНІВСЬКОГО РАЙОНУ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ" в новій редакції, є протиправною, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним відносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Статтею 35 Конституції України гарантовано, що кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Суспільні відносини у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення релігійної організації врегульовано Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23.04.1991 №987-ХІІ (Закон №987-ХІІ).

Відповідно до змісту статті 7 Закону №987-ХІІ релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами. Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням). Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого статтею 18 цього Закону. Частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем). Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов`язковим (стаття 8 Закону № 987-ХІІ).

Відповідно до змісту статті 12 Закону №987-ХІІ статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з`їздах, конференціях. Статут (положення) релігійної організації повинен містити відомості про: 1) вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження; 2) місце релігійної організації в організаційній структурі релігійного об`єднання; 3) майновий стан релігійної організації; 4) права релігійної організації на заснування підприємств, засобів масової інформації, інших релігійних організацій, створення навчальних закладів; 5) порядок внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної організації; 6) порядок вирішення майнових та інших питань у разі припинення діяльності релігійної організації.

Відповідно до статті 13 Закону №987-XII релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації.

Отже, як видно з указаних норм, релігійні громади є релігійними організаціями та визнаються юридичними особами з дня державної реєстрації.

За змістом ст. 14 Закону №987-ХІІ для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Для реєстрації статуту (положення) релігійної громади у новій редакції до органу реєстрації статуту подаються:

1) заява за підписом керівника або уповноваженого представника релігійної громади;

2) статут (положення) релігійної громади у новій редакції.

До статуту (положення) релігійної громади у новій редакції додатково подаються:

1) належним чином засвідчена копія протоколу (або витяг з протоколу) загальних зборів релігійної громади про внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної громади, ухвалених відповідно до порядку, визначеного у чинному на момент внесення змін статуті (положенні) релігійної громади, із зазначенням списку учасників цих загальних зборів;

2) оригінал чи належним чином засвідчена копія чинної на дату подання документів редакції статуту (положення) релігійної громади, до якого мають бути внесені зміни і доповнення, з відміткою про державну реєстрацію (з усіма змінами, що до нього вносились), та оригінал свідоцтва, виданого органом реєстрації (якщо таке видавалося).

У разі зміни місцезнаходження релігійної громади має бути подано належним чином засвідчену копію документа про право власності чи користування приміщенням або письмової згоди власника приміщення на надання адреси за місцезнаходженням релігійної громади, зазначеним у статуті (положенні).

У разі подання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, а також обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим неповного переліку документів, визначеного у цій статті, та/або оформлення їх без дотримання встановлених вимог, відсутності у статуті (положенні) релігійної організації відомостей, встановлених частиною третьою статті 12 цього Закону, релігійній організації пропонується у межах строків, встановлених цим Законом, усунути виявлені недоліки.

У разі якщо релігійна організація не усунула виявлені недоліки протягом встановлених строків, всі документи, які надійшли до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, крім заяви про реєстрацію статуту (положення) релігійної організації (змін до них), повертаються їй супровідним листом із роз`ясненням причин такого повернення.

Орган, який здійснює реєстрацію, в місячний термін розглядає заяву, статут (положення) релігійної організації, приймає відповідне рішення і не пізніш як у десятиденний термін письмово повідомляє про нього заявникам. У необхідних випадках орган, який здійснює реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій, може зажадати висновок місцевої державної адміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, а також спеціалістів. У цьому разі рішення про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій приймається у тримісячний термін. Зміни і доповнення статутів (положень) релігійних організацій підлягають реєстрації в тому ж порядку і в ті ж терміни, що і реєстрація статутів (положень). У разі необхідності в розгляді питання про реєстрацію статуту (положення) можуть брати участь з дорадчим голосом представники релігійної організації.

Повертаючись до фактичних обставин справи, суд зазначає, що Управління повернуло подані позивачем документи щодо реєстрації статуту релігійної організації "РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ С. КОМУНАРІВКА КАЛИНІВСЬКОГО РАЙОНУ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ" в новій редакції у зв`язку з неусуненням недоліків, а саме через те, що не було надано Управлінню свідоцтво органу державної реєстрації серії А00 № 688476, що передбачено п. 2 ч. 4 ст. 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".

Надаючи оцінку підставам для повернення документів без реєстрації Статуту, суд виходить з такого.

Пунктом 2 частини 4 статті 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації визначено, що до статуту (положення) релігійної громади у новій редакції додатково подається оригінал свідоцтва, виданого органом реєстрації (якщо таке видавалося).

Позивач зазначає, що видача свідоцтва про реєстрацію юридичної особи на дату реєстрації громади не передбачалась, відповідно, не могло бути надано при зверненні громади стосовно реєстрації змін в установчих документах.

Відповідач же стверджує, що факт наявності свідоцтва органу державної реєстрації серії НОМЕР_2 підтверджується реєстраційною справою релігійної громади, яку додав до відзиву.

Дослідивши вказані докази, суд встановив, що у реєстраційній картці про включення відомостей про юридичну особу "РЕЛІГІЙНУ ГРОМАДУ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇЦЕРКВИ С. КОМУНАРІВКА КАЛИНІВСЬКОГО РАЙОНУ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ" від 13.04.2010 зазначено про свідоцтво про державну реєстрації серії АОО №688476.

Водночас копії такого свідоцтва відповідачем до відзиву долучено не було, а тому встановити його наявність не видається можливим.

Крім того, суд звертає увагу, що ні листом від 01.07.2022, ні листом від 05.08.2022 відповідачем не повідомлялося про існування свідоцтва про реєстрацію релігійної громади як юридичної особи серії АОО № 688476.

Надаючи оцінку такій підставі повернення документів, суд також враховує, що у судовій практиці склалась стала правова позиція (постанови Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 826/4194/16, від 18.05.2018 у справі № 826/11106/17, від 28.10.2018 у справі №826/14749/16, від 25.03.2020 у справі № 805/4508/16-а, від 31.03.2021 у справі № 620/2520/20 та від 19.05.2021 справі № 210/5129/17), відповідно до якої загальноприйнято розуміти поняття "пуризм" як надмірне прагнення до чистоти, переваги форми над змістом. Це поняття було введено у правовий обіг Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Так, у рішенні у справі "Сутяжник проти Росії" (заява № 8269/02) ЄСПЛ зробив висновок про те, що не може бути скасоване правильне по суті судове рішення та не може бути відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму, судове рішення може бути скасоване лише з метою виправлення істотної судової помилки. У цій справі рішення арбітражного суду, яке набрало законної сили, було скасовано в порядку нагляду з припиненням провадження у справі суто з підстави того, що спір не підлягав розгляду арбітражними судами, хоча у подальшому вимоги заявника були задоволені судом загальної юрисдикції. Ухвалюючи рішення ЄСПЛ виходив з того, що, хоча як принцип, правила юрисдикції повинні дотримуватися, однак, враховуючи обставини даної справи, була відсутня соціальна потреба, яка б виправдовувала відступлення від принципу правової визначеності.

Суд вважає, що зазначений підхід підлягає застосуванню й під час оцінки адміністративним судом рішень, дій суб`єктів владних повноважень, виходячи із конкретних обставин тієї чи іншої судової справи.

"Правовий пуризм" означає невідступне слідування вимогам процесуальних та/або процедурних норм; надмірно формально сурове (бюрократичне) застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, без врахування їх доцільності (розумності, добросовісності), обставин конкретної справи, а також необхідності забезпечення ефективної реалізації та/або захисту прав особи та суспільних (публічних) інтересів.

"Правовий пуризм" може носити як добровільний характер й проявлятися в діяльності окремих посадових осіб, так і бути вимушеним через санкціонування державою, яка обмежує реалізацію дискреційних повноважень суб`єктів правозастосування, не допускаючи відступ від правових приписів.

Аналізуючи зміст положень ст. 8 Закону № 987-ХІІ щодо зміни канонічного підпорядкування, суд вважає, що такий недолік як не подання свідоцтва про реєстрацію статуту є надто формальним і він не може бути перешкодою для реалізації релігійною громадою свого права на зміну канонічного підпорядкування. Крім того, відомості про реєстрацію юридичної особи містяться у відкритому доступі в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб , фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку про протиправність підстав повернення документів поданих для реєстрації статуту релігійної громади у новій редакції. А відтак наявні підстави для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо реєстрації статуту релігійної організації "РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ С. КОМУНАРІВКА КАЛИНІВСЬКОГО РАЙОНУ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ" в новій редакції відповідно до заяви ОСОБА_1 від 28.06.2022. Відтак, позов у цій частині підлягає задоволенню.

Щодо вимог зобов`язального характеру як способу відновлення порушених прав позивача, то суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Кодексом адміністративного судочинства України також визначено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (ч. 2 ст. 245 КАС України).

Відповідно до Рекомендації №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади

Суд зазначає, що Управління є органом, який має виключну компетенцію в питаннях реєстрації статуту релігійної громади у новій редакції і суд, захищаючи права та свободи особи, не може перебирати на себе функції інших органів державної влади, та втручатися в делеговані повноваження.

Враховуючи, що заява позивача від 28.06.2022 не розглянута по суті, зокрема, не здійснено перевірку відповідності Статуту чинному законодавству, вимога щодо прийняття рішення про реєстрацію Статуту громади в новій редакції є передчасною та не підлягає задоволенню.

При цьому також не підлягають задоволенню вимоги щодо прийняття заяви від 28.06.2022, оскільки вона прийнята, однак не розглянута по суті і по ній не ухвалено рішення.

Також суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 227/3208/16-а.

Разом з тим, при ухваленні рішення суд керується приписами частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", у відповідності до яких, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У багатьох рішеннях Європейський суд дійшов висновку, що захист, який пропонується в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має поширюватись на всі випадки обґрунтованих заяв про порушення прав і свобод, які гарантуються Конвенцією (наприклад, рішення у справі "Класс та інші проти Федеративної Республіки Німеччини").

В пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005).

Крім того, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статтею 13 Конвенції, Суд вказує на те, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути:

- незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 06.09.2005 у справі "Гурепка проти України", п. 59);

- спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі", п. 158; рішення від 16.08.2013 у справі "Гарнага проти України", п. 29).

Отже, "ефективний засіб правового захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Водночас винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає зазначеній міжнародній нормі.

Таким чином, з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких вона звернувся до суду, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язання Управління розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.06.2022 щодо реєстрації статуту релігійної організації "РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ С.КОМУНАРІВКА КАЛИНІВСЬКОГО РАЙОНУ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ" в новій редакції з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, бездіяльності та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, у зв`язку із частковим задоволенням позову, судові витрати позивача на сплату судового збору підлягають стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у сумі 536,80 грн.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації щодо реєстрації статуту релігійної організації "РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ С. КОМУНАРІВКА КАЛИНІВСЬКОГО РАЙОНУ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ" в новій редакції відповідно до заяви ОСОБА_1 від 28.06.2022.

Зобов`язати управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.06.2022 щодо реєстрації статуту релігійної організації "РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ С. КОМУНАРІВКА КАЛИНІВСЬКОГО РАЙОНУ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ" в новій редакції з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації розглянути сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 536,80 грн (п`ятсот тридцять шість гривень вісімдесят копійок).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 )

Третя особа: Релігійна організація "РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ С. КОМУНАРІВКА КАЛИНІВСЬКОГО РАЙОНУ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ" (22426, Вінницька область, Хмільницький район, село Бережани, вул. Миру, буд. 4, код ЄДРПОУ 37018778)

Відповідач: Управління у справах національностей та релігій Вінницької обласної державної адміністрації (21036, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 7, код ЄДРПОУ 38635837)

СуддяВільчинський Олександр Ванадійович