Рішення

від 23.06.2023 по справі 495/6203/23

БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 495/6203/23

Номер провадження 2/495/3174/2023

23 червня 2023 рокум. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Савицького С.І.

при секретарі Гасанзаде М.Р.

розглянувши у підготовчому відкритому судовому засіданні в м. Білгород-Дністровському в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини з батьком та відібрання дитини у матері без позбавлення батьківських прав, для проживання дитини разом із батьком, у зв`язку з самостійним вихованням дитини батьком без участі матері, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, в якому просить шлюб, зареєстрований 14.11.2009 року Успенівською сільською радою Саратського району Одеської області, актовий запис №8 - розірвати, визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 та відібрати малолітню дитину у матері без позбавлення її батьківських прав, для проживання дитини із батьком у зв`язку з самостійним вихованням дитини батьком без участі матері.

Короткий зміст та обґрунтування позову

14.11.2009 року сторони зареєстрували шлюб у Успенівській сільській раді Саратського району Одеської області, актовий запис №8, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 11.08.2010 року. Від шлюбу мають спільну малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 28 вересня 2011 року, видане виконавчим комітетом Успенівської сільської ради Саратського району Одеської області, актовий запис за №18. Спільне проживання з відповідачем не склалося через відсутність взаєморозуміння, розходження поглядів на сімейні відносини та сімейні цінності, внаслідок чого почали виникати непорозуміння та сварки, що призвело до того, що вони почали проживати окремо. Їхній шлюб носить формальний характер, а тому його слід розірвати. На даний час позивач разом з малолітньою дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 . На теперішній час позивач самостійно виховує малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки мати не приймає будь-якої участі у її вихованні та не спілкується із нею, не проявляє до дитини уваги, не цікавиться її розвитком, не підтримує будь-якого зв`язку із нею тим самим відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків та не приймає участі у здобутті дитиною морального та фізичного виховання. Нещодавно відповідач змінила своє місце проживання та місце проживання дитини без моєї згоди, як батька та переховувала від мене місце знаходження дитини. Однак постійного заробітку відповідач ОСОБА_2 не має, не в повній мірі може забезпечити дитину усім необхідним, що призвело до необхідності визначити у судовому порядку місце проживання малолітньої дитиниразом з батьком, що буде відповідати найкращим інтересам дитини. На думку позивача задля гармонійного розвитку малолітньої дитиниОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 вона має проживати разом з ним оскільки сама дитина неодноразово висловлювали такий намір. Позивач офіційно працевлаштований та має постійний заробіток, житловий будинок в якому вони проживають з дитиною відповідає усім житлово-побутовим умовам, дитина має власну кімнату, яка оснащена усім необхідним для дитини її віку. Визначення місця проживання малолітньої дитиниОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з позивачем - пов`язано з бажанням захистити інтереси дитини та її права на навчання, безпеку, належний догляд, в тому числі медичний, збереження її сталих соціальних зв`язків із однолітками, родичами, хрещеними батьками, бабусею та дідусем, надання дитині можливості самостійно без стороннього тиску визначитись із власною долею з урахуванням думки як матері, так і батька. Відповідач як мати належної уваги, турботи та піклування дитині не надає, належним чином не виконує свої батьківські обов`язки по вихованню та утриманню дитини, а тому позивач звернувся з даним позовом та просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Рух справи у суді

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15.06.2023 року провадження у справі відкрито в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Позивач в підготовче судове засідання не з`явився, але надав заяву про розгляд справи у його відсутність, вимоги позову підтримав в повному обсязі посилаючись на обставини які зазначені в позові та просив задовольнити.

Відповідач в підготовче судове засідання не з`явилась, але надала заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги визнає в повному обсязі та не заперечує проти їх задоволення.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору у підготовче судове засідання не з`явився, повідомлявся, причини неявки суду не відомі.

Відповідно до ч.3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

За змістом ч.1 ст.206 ЦПК України, відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Положенням ч.3 та ч.4 ст.200 ЦПК України передбачено, що за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі визнання позову проводиться в порядку, встановленому ст.206 цього Кодексу.

Згідно з ч.4 ст.206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Положеннями ст.12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Згідно частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Фактичні обставини встановлені судом, позиція суду та нормативно-правове обґрунтування

14.11.2009 року сторони зареєстрували шлюб у Успенівській сільській раді Саратського району Одеської області, актовий запис №8, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 11.08.2010 року.

Від шлюбу мають спільну малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 28 вересня 2011 року, видане виконавчим комітетом Успенівської сільської ради Саратського району Одеської області, актовий запис за №18.

Спільне проживання з відповідачем не склалося через відсутність взаєморозуміння, розходження поглядів на сімейні відносини та сімейні цінності, внаслідок чого почали виникати непорозуміння та сварки, що призвело до того, що вони почали проживати окремо. Їхній шлюб носить формальний характер.

Статтею 51 Конституції України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Згідно ч.1 ст.24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (ч.1 ст.110 СК України).

Відповідно до статті 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Згідно ст.111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

За змістом указаної норми заходи щодо примирення подружжя вживаються судом за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо.

Позивач наполягає на розірванні шлюбу, збереження шлюбу можливе на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач не має наміру зберігати шлюб з відповідачем.

Таким чином встановлено, що сторони разом не проживають, сімейні стосунки не підтримують, шлюб існує формально, збереження шлюбу суперечитиме їх інтересам та інтересам дитини, тому суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги про розірвання шлюбу.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Статтею 8 Законом України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно із ч.8 ст.7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно статті 150 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити отримання дитиною повної загальної середньої освіти, поважати дитину.

Відповідно до ч.4, ч.6 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Частиною 1 ст.161 Сімейного кодексу України встановлено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.

Із системного тлумачення ч.1 ст.3, ст.9 Конвенції про права дитини, ч.ч.2 і 3 ст.11 Закону України «Про охорону дитинства», ст.161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини. При цьому суд також враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, її вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.

З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини. На даний час позивач разом з малолітньою дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач має постійний та достатній дохід, самостійно займається вихованням та утриманням дитини, забезпечує її матеріально та піклується про неї, має власне житло, в якому створені належні умови для проживання та розвитку дитини. Позивач, як батько належним чином виконує свої батьківські обов`язки, забезпечує дитину усім необхідним, проявляє батьківську турботу, піклується про її фізичний та духовний розвиток, цікавиться станом здоров`я та успіхами, виявляє інтерес до її внутрішнього світу. Тобто з боку позивача відсутні виключні обставини, які б унеможливлювали проживання дитини разом з ним, чи негативно впливали на її виховання та розвиток. Відповідач на теперішній час залишила дитину на позивача, як мати належним чином не виконує свої батьківські обов`язки по вихованню дитини, не цікавиться її життям, здоров`ям та розвитком, наведене свідчить про самоусунення відповідача від виконання батьківських обов`язків по вихованню та утриманню дитини. Відповідач не заперечує щодо визначення місця проживання спільної дитини разом з батьком, про що свідчить відповідна заява про визнання позовних вимог.

Таким чином, враховуючи, що в судовому засіданні встановлено, що на даний час визначення місця проживання дитини разом з батьком не суперечитиме інтересам дитини, прихильність дитини до батька, зв`язок з батьком, а також те, що в даному випадку відповідач визнає позов та не заперечує щодо того, щоб спільна дитина проживала разом з батьком, суд приходить до висновку про задоволення заявлених вимог в частині визначення місця проживання дитини на даний час разом з батьком.

Щодо відібрання дитини у матері без позбавлення її батьківських прав, для проживання дитини із батьком у зв`язку з самостійним вихованням дитини батьком.

Відповідно до положень ч.1 ст.170 СК України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування. Під час ухвалення рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.

Згідно із пунктами 2-5 частини першої ст.164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року роз`яснено, що зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконання ним батьківських обов`язків. Ухвалюючи таке рішення, суд має право вирішити питання про відібрання дитини у відповідача і передати органам опіки та піклування (якщо цього потребують її інтереси), але не повинен визначити при цьому конкретний заклад.

Основними підставами для відібрання дитини від батьків серед іншого є випадки, що охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише із поведінки батьків (безвідповідальне ставлення до дитини та невжиття заходів щодо забезпечення лікування дитини у зв`язку із її тяжким станом здоров`я), а й із їх особистих негативних звичок. Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров`я або лише для морального виховання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини, враховуючи її фізичний та психічний розвиток.

Враховуючи положення частини 1 статті 3 Конвенції про права дитини, частини 7 статті 7 СК при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей.

Судом встановлено, що відповідач проживає окремо від позивача та дитини, як мати безвідповідально ставиться до виховання та догляду за своєю дитиною та не усвідомлює в повній мірі свого байдужого ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків, на думку суду, відповідач зняла з себе обов`язки з виховання та забезпечення дитини, про що свідчить її заява про визнання позовних вимог в частині відібрання дитини без позбавлення її батьківських прав.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про доцільність відібрання малолітньої дитиниОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від матері ОСОБА_2 , без позбавлення останньої батьківських прав, для проживання дитини разом із батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 у зв`язку з самостійним вихованням дитини батьком без участі матері, оскільки це є єдиним способом захисту прав і якнайкращого забезпечення інтересів дитини.

Керуючись ст.ст.4, 12-13, 200, 206, 211, 247, 258, 259, 263, 265, 268, 354 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини з батьком та відібрання дитини у матері без позбавлення батьківських прав, для проживання дитини разом із батьком, у зв`язку з самостійним вихованням дитини батьком без участі матері - задовольнити.

Шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище ОСОБА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований 14.11.2009 року Успенівською сільською радою Саратського району Одеської області, актовий запис №8 - розірвати.

Визначити місце проживання малолітньої дитиниОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1 .

Відібрати малолітню дитиниОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 без позбавлення її батьківських прав, для проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1 у зв`язку з самостійним вихованням малолітньої дитинибатьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 без участі матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Савицький С.І.