Постанова

від 27.06.2023 по справі 910/18692/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" червня 2023 р. Справа№ 910/18692/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Ткаченка Б.О.

Суліма В.В.

розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарантплюсбуд"

на рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2022

у справі № 910/18692/21 (суддя Спичак О.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарантплюсбуд"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Металоінвест"

про стягнення 86 977,27 грн,

За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду

Товариство з обмеженою відповідальністю "Гарантплюсбуд" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Металоінвест" про стягнення 86 977,27 грн передплати.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.02.2022 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Гарантплюсбуд" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2022 по справі № 910/18692/21 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

На думку скаржника, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції порушив принцип змагальності та застосував концепцію негативного доказу, поклавши тягар доказування щодо поставки товару на позивача, як замовника товару, чим порушив ст. 13 ГПК України.

Скаржник посилається на постанову Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 910/13206/20, в якій зокрема, зазначено про те, що доказування факту передачі (поставки) товару лежить на відповідачеві, а відсутності такого факту на позивачеві, обов`язком суду є перевірка доказів, наданих сторонами та їх оцінка на предмет допустимості, зокрема, здатності підтвердити факт поставки товару або відсутність такого факту.

Скаржник вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів щодо виклику відповідача для огляду, перевірки кількості поставленого товару, фіксування факту нестачі/недопоставки вартістю 86 977,27 грн, шляхом складення відповідного акту, суперечать доказам, що є в матеріалах справи, оскільки такий обов`язок не передбачений договором, порушує ст. 13 ГПК України та не узгоджується з правовими висновками, викладеними у справі № 910/13206/20.

Щодо кількості поставленого товару, договором встановлено, що товар вважається передавним постачальником і прийнятим покупцем з моменту підписання видаткової накладної, проте, видаткова накладна не підписувалась позивачем, у зв`язку із поставкою товару не в повному обсязі, в той же час у прибутковій накладній № 286 від 26.02.2021, підписаній тільки позивачем, зафіксовано факт недопоставки товару, а отже, відповідно до п. 5.2 договору товар не вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем у повному обсязі.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

Відповідач не надав відзиву на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2022 повернуто апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарантплюсбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2022 у справі № 910/18692/21.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.10.2022 скасовано ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2022 у справі № 910/18692/21. Вказану справу передано на розгляд Північного апеляційного господарського суду.

Згідно протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді - доповідачу) (складу суду) від 14.10.2022 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарантплюсбуд" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А., суддів Тарасенко К.В., Михальської Ю.Б.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2022 зобов`язано скаржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарантплюсбуд" надати суду оригінал апеляційної скарги від 10.03.2022 на рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2022 у справі № 910/18692/21 з додатками до неї. Відкладено розгляд питання щодо відкриття апеляційного провадження у справі № 910/18692/21 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарантплюсбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2022 до надходження оригіналу апеляційної скарги від 10.03.2022 з додатками до неї.

02.11.2022 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарантплюсбуд" до суду апеляційної інстанції надійшла заява, до якої скаржником долучено оригінал апеляційної скарги від 10.03.2022 з доданими до неї додатками.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.11.2022 заяву суддів Іоннікова І.А., Тарасенко К.В., Михальської Ю.Б. про самовідвід від розгляду справи № 910/18692/21 задоволено. Матеріали справи № 910/18692/21 передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/18692/21 передано на розгляд колегії у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Зубець Л.П., Ткаченко Б.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2022 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Гарантплюсбуд" строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2022 у справі № 910/18692/21. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарантплюсбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2022 у справі № 910/18692/21. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарантплюсбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2022 у справі № 910/18692/21 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2023, у зв`язку з тим, що рішенням Вищої ради правосуддя від 21.02.2023 звільнено суддю Зубець Л.П., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відставку, призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.03.2023, для розгляду справи № 910/18692/21 визначено колегію суддів у складі: Гаврилюк О.М. - головуючий суддя, судді: Сулім В.В., Ткаченко Б.О.

Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, зміну колегії суддів, тимчасову непрацездатність судді Гаврилюка О.М. та перебування суддів у відпустках, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 910/18692/21 розглядалась протягом розумного строку.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

22.02.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Металоінвест» (постачальник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гарантплюсбуд» (покупець, позивач) укладедно договір поставки № ГМК-44, за умовами якого відповідач, за договором постачальник, зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати у власність позивача, за договором покупця, металопродукцію (далі - товар), а позивач зобов`язується своєчасно прийняти товар і здійснити його оплату на умовах цього договору.

Відповідно до п.2.1 договору кількість, асортимент та розгорнута номенклатура товару, що передається за цим договором, зазначається у Рахунках-фактурах постачальника (надалі - Рахунки-фактури), які мають силу Специфікації.

Умовами п.3.1 договору визначено, що загальна ціна цього договору складає загальну вартість переданого товару, яка зазначена в усіх видаткових накладних.

Згідно положень п.3.4 договору визначено умови оплати товару, а саме:

передплата товару здійснюється позивачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок відповідача, вказаний у цьому договорі або у рахунках-фактурах в розмірі 50% вартості товару протягом 3-х (трьох) банківських днів від дати рахунку-фактури. Оплата позивачем виписаного рахунку-фактури у відповідності до умов п.3.4 договору свідчить про факт узгодження обома сторонами асортименту, кількості і ціни товару. Наступні 50% сплачуються позивачем протягом 15 календарних днів з моменту отримання товару. Датою отримання товару вважається дата, зазначена у видатковій накладній. Датою платежу вважається дата зарахування коштів на поточний рахунок відповідача.

Відповідно до п.5.1 договору відповідач здійснює поставку продукції у термін 7 (семи) робочих днів з моменту отримання від позивача 50% передплати. Передача товару здійснюється відповідно до Міжнародних правил тлумачення термінів "ІНКОТЕРМС" у редакції Міжнародної Торгівельної Палати від 01.01.2010р. (далі - "ІНКОТЕРМС") на умовах, досягнутих в усній або письмовій формі між сторонами.

Товар вважається переданим відповідачем і прийнятим позивачем з моменту підписання видаткової накладної, з цього моменту переходить право власності на товар до позивача та всі пов`язані з ним ризики (п.5.2 договору).

Згідно з умовами п.9.1 договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2021, а в частині взаєморозрахунків - до повного розрахунку між сторонами.

На оплату товару відповідачем виставлено рахунок №1233 від 23.02.2021 на суму 440 000,00 грн, в якому передбачено найменування товару, його кількість, ціну та загальну суму товару з ПДВ, а саме: труба 100+50+4 в кількості 10 тон. та уголок 63+5 в кількості 10 тон, сума з ПДВ 440 000,00 грн.

Згідно із платіжним дорученням № 176 від 25.02.2021 позивачем перераховано на рахунок відповідача грошові кошти на загальну суму 220 000,00 грн. (50% вартості товару). При цьому, судом враховано, що попередня оплата покупцем товару узгоджується з умовами п.3.4 спірного договору.

Однак, за твердженнями позивача, згідно з видатковою накладною № 31 від 26.02.2021 відповідач мав поставити товар на загальну суму 440 000,00 грн, натомість відповідачем товар поставлено не в повній кількості, що було зафіксовано позивачем у прибутковій накладній № 286 від 26.02.2021, де зазначено, що поставлено товар на суму 133 022,73 грн. У зв`язку з наведеним зі сторони позивача видаткова накладна №31 від 26.02.2021 підписана не була.

В подальшому, позивач вказує, що звертався до відповідача з повідомленням за вих. №7 від 04.03.2021 про отримання товару в меншій кількості, у зв`язку з чим просив відповідача доставити товар, передбачений умовами договору.

Однак доказів надсилання позивачем вказаного повідомлення відповідачу позивачем не надано.

Крім того, позивач звертався до відповідача з претензією за вих. №8 від 18.03.2021 з вимогою повернути кошти в сумі 86 977,00 грн, у відповідь на яку, відповідач у листі за №ГКМ-0704/02 від 07.04.2021 зазначив, що ним в повній мірі виконано зобов`язання з поставки товару, який зі сторони позивача було отримано уповноваженим представником за довіреністю. Крім того, відповідно до умов п.п.5.4 та 5.5 договору позивачем не було повідомлено у встановленому порядку та строки про виклик представника постачальника для участі в перевірці якості поставленого товару.

В свою чергу, позивач у позові звертає увагу, що умови п.п. 5.4 та 5.5 спірного договору стосуються якості товару, а не кількості. Щодо кількості товару договором встановлено, що товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем з моменту підписання видаткової накладної, що позивач не зробив у зв`язку з поставкою товару не в повному обсязі.

Наразі, за твердженнями позивача, товар, який було попередньо оплачено покупцем, постачальником передано в повному обсязі не було. Вказані обставини і стали підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеними у оскаржуваному рішенні, з огляду на наступне.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Згідно із ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частин першої та третьої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За приписами ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частина 1 ст. 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 ст. 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст.ст. 525, 615 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

У ст. 663 ЦК України вказано, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Частинами 1, 2 ст. 693 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права можна зробити висновок, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

При цьому, можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 05.06.2018 у справі №904/8972/17.

У цьому зв`язку, позивачем обрано такий варіант поведінки як повернення суми попередньої оплати товару шляхом пред`явлення вимоги.

Як вже зазначалось, позивачем здійснено попередньої оплати в сумі 220 000,00 грн.

Позивач єдиною обставиною на підтвердження поставки товару відповідачем не в повному обсязі, вказує на прибуткову накладну №286 від 26.02.2021, яка підписана лише позивачем, яка оцінюється колегією суддів апеляційного господарського суду критично, оскільки позивачем суду не надано належних та допустимих доказів щодо виклику відповідача для огляду, перевірки кількості поставленого товару, фіксування факту нестачі/недопоставки товару вартістю 86 977,00 грн. шляхом складення відповідного акту тощо.

Крім того, позивачем не надано доказів надсилання на адресу відповідача вимоги №7 від 04.03.2021 про допоставку товару.

Обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суб`єкти господарської діяльності здійснюють господарську діяльність на власний ризик, самостійно обирають способи поведінки з контрагентами, способи та оформлення господарських операцій тощо.

У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18, від 29.01.2020 у справі №916/922/19.

Згідно із ст. 687 ЦК України перевірка додержання продавцем умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару та інших умов здійснюється у випадках та в порядку, встановлених договором або актами цивільного законодавства. Якщо нормативно-правовими актами встановлено вимоги щодо порядку перевірки кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару, порядок перевірки, визначений договором, має відповідати цим вимогам. Якщо порядок перевірки додержання продавцем умов договору купівлі-продажу не встановлений відповідно до частини першої цієї статті, перевірка здійснюється відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться в таких випадках. Обов`язок перевіряти кількість, асортимент, якість, комплектність, тару та (або) упаковку товару (випробовування, аналіз, огляд тощо) може бути покладений на продавця відповідно до договору купівлі-продажу, актів цивільного законодавства та нормативно-правових актів. У цьому разі продавець повинен на вимогу покупця надати йому докази проведення такої перевірки. Перевірка додержання умов договору купівлі-продажу щодо предмета договору продавцем і покупцем має здійснюватися на одних і тих самих умовах.

Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає про те, що головною метою приймання товару за кількістю є точне встановлення кількості та її відповідності товаросупроводжувальним документам. Приймання товарів полягає у зіставленні маси, кількості місць та одиниць фактично завезених товарів з даними супровідних документів і маркуванням. Перевірку кількості товарів ведуть в одиницях вимірювання, вказаних у супровідних документах.

Так, наказом Мінстату України від 21.06.1996 № 193 «Про затвердження типових форм первинних облікових документів з обліку сировини та матеріалів» затверджено форми документів, які використовують підприємства всіх форм господарювання. Одним із таких документів є «Акт про приймання матеріалів» типової форми № М-7. Дану форму акта застосовують для оформлення приймання матеріальних цінностей, які мають розбіжності з даними супровідних документів постачальника як за кількістю, так і за якістю.

Однак, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає про те, що позивачем не надано достовірних доказів, які можуть свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару, натомість, прибуткова накладна застосовується лише для обліку надходження матеріальних цінностей всередині організації, зберігається на складі і використовується для складського обліку, та не може переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Крім того, прибуткова накладна № 286 від 26.02.2021, підписана лише позивачем та не підтверджує факт постачання товару відповідачем не в повній мірі. До того ж у вказаній прибутковій накладній посилання не на спірний договір № ГКМ-44 від 22.02.2021, а на основний договір 02/2021. Крім того, матеріали справи не містять доказів, що уповноважена особа, яка прийняла товар від відповідача, зафіксувала факт нестачі товару по кількості, не надано доказів щодо виклику позивачем відповідача для огляду, перевірки кількості поставленого товару, фіксування факту нестачі/недопоставки товару вартістю 86 977,00 грн. шляхом складення відповідного акту тощо, також позивачем не надано доказів надсилання на адресу відповідача вимоги про допоставку товару.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду, з огляду на те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт недопоставку відповідачем товару на суму 86 977,00 грн, те, що відповідачем у листі за № ГКМ-0704/02 від 07.04.2021 заперечується факт непостачання позивачу товару на суму 220 000,00 грн, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із чим, підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2022 у справі № 910/18692/21, відсутні.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду міста Києва від 08.02.2022 у справі № 910/18692/21.

Посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 910/13206/20 є безпідставним, оскільки обставини справи № 910/13206/20 є відмінними від обставин справи № 910/18692/21.

З приводу решти доводів скаржника, викладених в його скарзі, колегія суддів звертає увагу, що такі аргументи враховані апеляційним судом, при цьому зазначає, що оскаржене рішення є вмотивованим, місцевим судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтуються його висновки, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Хаджинастасиу проти Греції", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації").

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарантплюсбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2022 у справі № 910/18692/21 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2022 у справі № 910/18692/21 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 8, 11, 74, 129, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарантплюсбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2022 у справі № 910/18692/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2022 у справі № 910/18692/21 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Справу № 910/18692/21 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді Б.О. Ткаченко

В.В. Сулім