Рішення

від 22.06.2023 по справі 902/545/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" червня 2023 р. Cправа № 902/545/23

Господарський суд Вінницької області у складі судді Шамшуріної Марії Вікторівни,

за участю секретаря судового засідання Шейгець І.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГК-Торговий дім", 69083, Запорізька обл., місто Запоріжжя, вулиця Східна, будинок 9, ідентифікаційний код юридичної особи 37778630

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницький авіаційний завод", 21034, Вінницька обл., місто Вінниця, вулиця Гетьмана Мазепи (Чехова), будинок 7, ідентифікаційний код юридичної особи 37617817

про стягнення 577 511,64 гривень

за участю представників:

від позивача - не з`явився

від відповідача - адвокат Супрун М.І., згідно ордеру

В С Т А Н О В И В:

До Господарського суду Вінницької області 21.04.2023 року надійшла позовна заява № б/н від 20.04.2023 (вх. № 538/23 від 21.04.2023) Товариства з обмеженою відповідальністю "ГК-Торговий дім" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницький авіаційний завод" про стягнення 559 498,03 гривень заборгованості, що виникла внаслідок невиконання відповідачем зобов`язань за договором № 2122/06СБ від 21.06.2022 року.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.04.2023 справу розподілено судді Шамшуріній М.В.

Ухвалою від 26.04.2023 судом прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №902/545/23 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами (без проведення судового засідання).

08.05.2023 до суду від позивача надійшла заява № б/н від 08.05.2023 (вх. № 01-34/4418/23 від 08.05.2023) про зміну (доповнення) підстав позову, за змістом якої позивач викладає письмові пояснення щодо додаткового нормативного обгрунтування позову не змінюючи по суті підставу позову та яку суд розцінює як додаткові письмові пояснення по справі № 902/545/23.

12.05.2023 до суду від відповідача надійшов відзив № б/н від 12.05.2023 (вх. № 01-34/4621/23 від 12.05.2023) у якому міститься клопотання про призначення справи до розгляду у судовому засіданні.

18.05.2023 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив № б/н від 17.05.2023 (вх. № 01-34/4783/23 від 18.05.2023) у якій позивач заперечує проти викладеного у відзиві та проти клопотання відповідача про призначення справи до розгляду у судовому засіданні.

18.05.2023 до суду від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог № б/н від 18.05.2023 (вх. № 01-34/4787/23 від 18.05.2023), стягнення 577 511,64 гривень заборгованості, у тому числі 381 600,00 грн. основного боргу, 155 312,87 гривень пені та 40 598,77 гривень інфляційних втрат.

Ухвалою від 05.06.3023 судом задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницький авіаційний завод" про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін та призначено справу № 902/545/23 до розгляду у судовому засіданні та повідомлено сторони про призначення справи № 902/545/23 до розгляду у судовому засіданні з розгляду справи по суті у справі № 902/545/23 на 22.06.2023 року о 12:00 год.

12.06.2023 до суду від позивача надійшла заява № 09.06-2023 від 09.06.2023 (вх. № 01-34/5479/23 від 12.06.2023) про розгляд справи за відсутності представника позивача.

На визначену судом дату у судове засідання з`явився представник відповідача. Позивач правом участі у судовому засіданні уповноваженого представника не скористався. Про дату, час та місце розгляду справи позивач повідомлений завчасно та належним чином ухвалою суду від 05.06.2023 року, яку йому було надіслано на повідомлену суду електронну адресу позивача.

Судом враховано заяву представника позивача № 09.06-2023 від 09.06.2023 (вх. № 01-34/5479/23 від 12.06.2023) про розгляд справи за відсутності представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ГК-Торговий дім".

Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно пункту 1 частини 3 статті 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Приймаючи до уваги, що сторони було належним чином повідомлено про судові засідання у справі та на засадах відкритості і гласності судового процесу сторонам створено всі необхідні умови для захисту їх прав та охоронюваних законом інтересів, а позивач у свою чергу не скористався наданим йому правом участі у судовому засіданні і його неявка у судове засідання не є перешкодою для розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника позивача.

У судовому засіданні суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про прийняття заяви про збільшення розміру позовних вимог до розгляду та здійснення подальшого розгляду справи з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог із вимогами про стягнення 577 511,64 гривень заборгованості, що виникла внаслідок невиконання відповідачем зобов`язань за договором № 2122/06СБ від 21.06.2022 року, у тому числі 381 600,00 гривень основного боргу, 155 312,87 гривень пені та 40 598,77 гривень інфляційних втрат.

У судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги в частині суми основного боргу визнав, у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафних санкцій та інфляційних втрат просив відмовити.

За наслідками розгляду справи, у судовому засіданні 22.06.2023 року суд оголосив про вихід до нарадчої кімнати для прийняття рішення по справі та орієнтовний час повернення.

На оголошення вступної та резолютивної частин рішення представники сторін не з`явилися, у зв`язку з чим вступна та резолютивна частина рішення долучена до матеріалів справи без її проголошення.

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ГК-Торговий дім" звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницький авіаційний завод" про стягнення 577 511,64 гривень заборгованості, у тому числі 381 600,00 гривень основного боргу, 155 312,87 гривень пені та 40 598,77 гривень інфляційних втрат.

На обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що заявлена до стягнення заборгованість виникла внаслідок невиконання відповідачем зобов`язань за договором № 2122/06СБ від 21.06.2022 року в частині здійснення повної та своєчасної оплати за поставлений товар.

Відповідач у поданому до суду відзиві на позов підтвердив укладення між сторонами договору № 2122/06СБ від 21.06.2022 року, не заперечив щодо основної суми заборгованості, водночас зазначив, що не погоджується із застосованими позивачем нарахуваннями і вважає їх безпідставними у зв`язку із недотриманням позивачем вимог договору щодо поставки товару після попередньої оплати.

Відповідач зазначив, що умовами договору передбачено, що постачання товару здійснюється протягом 90 днів з моменту отримання передоплати, однак позивач здійснив поставку товару без отримання попередньої оплати. Порушення позивачем вимог договору призвело до фінансових проблем відповідача, які він під час воєнного стану не міг врегулювати, адже передбачав виконання договірних зобов`язань після здійснення попередньої оплати при реальних та об`єктивних обставинах для цього.

У відповіді на відзив позивач не погодився з позицією відповідача щодо порушення умов договору в частині дострокового виконання зобов`язання з поставки товару за договором та зазначив, що за змістом ст. 3.2 договору строк поставки товару складає 90 календарних днів з моменту здійснення передоплати відповідачем, якщо інший строк не визначений сторонами у специфікації. За умовами специфікації № 1 до договору дострокове, тобто без отримання передоплати, відвантаження товару дозволено.

Згідно ст.ст. 5.1, 5.2 договору оплата відповідачем товару здійснюється за відповідним рахунком позивача наступним чином: передоплата у розмірі 50 відсотків від суми специфікації здійснюється підприємством протягом п`яти банківських днів з дати відповідного рахунку позивача, а остаточний розрахунок за поставлений товар здійснюється відповідачем не пізніше п`яти банківських днів від дати поставки товару, якою вважається дата підписання товаро-транспортної накладної (видаткової накладної) підприємством. Таким чином, у будь-якому випадку відповідач повинен був повністю розрахуватися за поставлений йому товар у п`ятиденний термін з дати постачання товару.

Позивач також зазначив, що право на дострокове постачання товару прямо передбачено ст. 531 ЦК України, згідно якої боржник має право виконати свій обов`язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. На думку позивача, за загальним правилом статті 531 ЦК України дострокове виконання допускається, навіть, без згоди кредитора.

Оскільки передоплата у розмірі 50 відсотків від суми специфікації відповідачем здійснена не була, позивач, скориставшись своїм правом на дострокове постачання товару, передбаченим ст. 531 ЦК України та умовами специфікації № 1 до договору, у повному обсязі поставив товар відповідачу, а відповідач прийняв у позивача товар на загальну суму 381 600,00 гривень. Жодних зауважень щодо кількості чи якості товару від відповідача не надходило.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено таке.

21 червня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ГК-Торговий дім" (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінницький авіаційний завод" (далі - підприємство, відповідач) було укладено договір № 2122/06СБ, згідно пунктів 1.1., 1.2. якого постачальник взяв на себе зобов`язання поставити і передати у власність підприємства, а підприємство - прийняти й оплатити авіаційно технічне майно (надалі іменується -«товар») у повному розмірі на умовах та в порядку, визначених цим договором (далі - договір). Постачальник зобов`язується поставляти товар партіями, або окремими партіями в кількості і асортименті, визначений в узгодженій (узгоджених) специфікації (специфікаціях), що є невід`ємною частиною даного договору.

Положеннями пунктів 3.1., 3.2. договору сторони погодили, що постачальник зобов`язується поставити товар на умовах СРТ - м. Вінниця, вул. Чехова 7 відповідно до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів «Інкотермс» у редакції 2010 року. Строк поставки товару складає 90 (дев`яносто) календарних днів з моменту здійснення передплати підприємством, якщо інший строк не визначений сторонами у специфікації.

Відповідно до пункту 3.3. договору при передачі товару підприємству, постачальник зобов`язаний надати оригінали наступних документів: рахунок-фактуру; видаткову накладну; товарно-транспортну накладну; податкову накладну в електронному вигляді зареєстровану в ЄДРПН, а також інші документи визначені заводами виробниками товару (паспорта, сертифікати відповідності, етикетки, формуляри тощо).

У разі порушення постачальником умов поставки товару (по строках, кількості, комплектності, якості та інше), підприємство має право відмовитися від закупівлі товару та вимагати повернення сплачених коштів, якщо така оплата була проведена.

Згідно пункту 4.1. договору поставка товару здійснюється за цінами, які визначені у специфікації і включають всі інші обов`язкові платежі, а також вартість тари, пакування, маркування й інші видатки постачальника, пов`язані з поставкою товару.

Відповідно до пункту 10.1. договору цей договір набуває чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2022 року, а в частині виконання сторонами своїх гарантійних зобов`язань - до їх повного виконання. При необхідності, термін дії договору може бути продовжений.

Згідно умов договору сторонами підписано специфікацію № 1 до договору на постачання визначеної у ній номенклатури товару на загальну суму 381 600, 00 гривень.

У специфікації міститься застереження, що дострокове відвантаження та відвантаження партіями дозволене.

Договір та специфікація підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками сторін (т. 1 а.с. 12-13).

На виконання умов укладеного договору, відповідно до специфікації № 1, рахунку-фактури № СФ0000011 від 21 червня 2022, видаткової накладної № РН-0000013 від 04.07.2022 р., товарно - транспортної накладної від 04.07.2022 № 00000013, видаткової накладної № РН-0000020 від 18.07.2022, товарно - транспортної накладної від 18.07.2022 № 00000020 позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 381 600 гривень (т. 1 а.с. 14-16).

Видаткові накладні та товарно - транспортні накладні підписані уповноваженими представниками позивача та відповідача без заперечень та зауважень та скріплені їх печатками.

28 березня 2023 року позивач звернувся до відповідача із претензію про сплату заборгованості за поставлений товар.

У відповіді на претензію відповідач листом від 18.04.2023 року повідомив позивача, що ТОВ "Вінницький авіаційний завод" визнає суму заборгованості за поставлений товар та зазначив, що грошові кошти очікуються у червні 2023 року, з яких планується погасити борг позивачу (т. 1 а.с. 17-19).

У зв`язку з несплатою відповідачем заборгованості за поставлений товар позивач звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості у примусову порядку.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Предметом спору у цій справі є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача за договором 577 511,64 гривень заборгованості, у тому числі 381 600,00 гривень основного боргу, 155 312,87 гривень пені та 40 598,77 гривень інфляційних втрат.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, що склалися між сторонами судом враховано таке.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом частини 1 статті 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно частини 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно положень статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 11 ЦК України договір є однією з підстав виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Положеннями статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між cторонами договір є договором поставки, правовідносини за яким врегульовано відповідними положеннями Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

За змістом частини 1 статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Як передбачено пунктом 2 частини 1 статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (статті 632 ЦК України).

На обгрунтування своїх заперечень щодо позовних вимог, відповідач у відзиві та у поясненнях під час розгляду справи по суті зазначив, що договором передбачено, що поставка товару здійснюється після отримання передоплати у розмірі 50% від вартості товару, проте позивач здійснив поставку до отримання передоплати, чим порушив умови договору.

Суд критично оцінює наведені твердження відповідача з огляду на таке.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно приписів статті 531 ЦК України боржник має право виконати свій обов`язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Положеннями пунктів 3.1., 3.2. договору сторони погодили, що постачальник зобов`язується поставити товар на умовах СРТ - м. Вінниця, вул. Чехова 7 відповідно до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів «Інкотермс» у редакції 2010 року. Строк поставки товару складає 90 (дев`яносто) календарних днів з моменту здійснення передплати підприємством, якщо інший строк не визначений сторонами у специфікації.

У специфікації № 1, що підписана відповідачем без будь - яких заперечень сторони погодили, що дострокове відвантаження та відвантаження партіями дозволене.

Згідно пункту 1.2. договору специфікація є невід`ємною частиною договору.

Таким чином, за умовами договору сторони погодили, що поставка товару може бути здійснена достроково.

Відповідно до частини 1 статті 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно частини 1 статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1, 2, 4 статті 538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання.

При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.

Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

Умовами підпунктів 5.2.1, 5.2.2. пункту 5.2. договору сторони погодили, що оплата по даному договору, якщо інше не визначено в специфікації, здійснюється наступним чином:

- передплата, у розмірі 50 (п`ятдесят) % від суми специфікації здійснюється підприємством протягом п`яти банківських днів від дати отримання рахунку постачальника на оплату;

- остаточний розрахунок за поставлений товар здійснюється підприємством не пізніше п`яти банківських днів від дати поставки товару. Датою поставки товару вважається дата підписання товарно - транспортної накладної (видаткової накладної) підприємством.

Приймаючи до уваги, що відповідачем не було здійснено попередньої оплати за товар, остаточний та відповідно повний розрахунок за отриманий товар відповідач мав здійснити не пізніше п`яти банківських днів від дати поставки товару.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач свої зобов`язання щодо поставки товару виконав, у той же час відповідач свої зустрічні зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати за отриманий товар у строк визначений договором належним чином не виконав, внаслідок чого було допущено прострочення у виконанні грошового зобов`язання.

Судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів відмови відповідача від договору, пропозицій щодо розірвання договору до поставки позивачем товару, пред`явлення відповідачем позивачу будь-яких претензій щодо неналежного виконання умов договору, відмови відповідача від прийняття поставленого товару, а також доказів повернення товару позивачу.

Отримання товару згідно видаткових та товарно-транспортних накладних на зазначену у них вартість товару відповідачем не заперечується, наявність заборгованості зі сплати основного боргу в сумі 381 600 гривень визнається відповідачем, про що зазначено ним у відповіді на претензію та відзиві на позовну заяву.

Водночас доказів сплати основного боргу у розмірі 381 600 гривень матеріали справи не містять.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до вимог статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 202 ГК України та статті 599 ЦК України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договором щодо сплати заборгованості за поставлений товар, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору поставки в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару, а тому позивач обґрунтовано звернувся з позовом про стягнення несплаченої суми основного боргу.

Здійснивши перевірку заявленої позивачем до стягнення суми основного боргу за договором, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 381 600, 00 гривень є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 155 312,87 гривень пені та 40 598,77 гривень інфляційних втрат.

Щодо позовних вимог про стягнення пені суд враховує таке.

Приписами статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.

Положеннями статті 230 ГК України передбачено обов`язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини четвертої статті 231 ГК України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Верховний Суд у постановах від 20.09.2020 року у справі №916/1777/19 та від 20.08.2021 року у справі №910/13575/20 зазначив, що за змістом положень частин четвертої і шостої статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Положеннями пункту 8.2. договору сторони погодили, що за порушення термінів розрахунків (термінів поставки товару) підприємство (постачальник) виплачує штраф у розмірі не менше подвійної облікової ставки НБУ, за кожний день прострочки платежу (прострочки поставки товару).

Відповідно до положень статей 546, 548 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов`язання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до вимог частини 1 статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Судом встановлено, що за порушення термінів розрахунків сторони погодили відповідальність у вигляді штрафу у розмірі не менше подвійної облікової ставки НБУ, за кожний день прострочки платежу.

Водночас, згідно статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Приймаючи до уваги визначений у договорі спосіб нарахування неустойки за кожен день прострочення від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання, суд дійшов висновку, що фактично сторони у договорі погодили штрафну санкцію у виді пені у розмірі не менше подвійної облікової ставки НБУ.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Зважаючи на встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, вимога про стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення відповідає чинному законодавству, положенням договору та заявлена правомірно.

Позивачем нараховано пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості 57 600 гривень за видатковою накладною № РН-0000013 від 04.07.2022 р. за період з 12.07.2022 по 16.05.2023 та від суми заборгованості 324 000 гривень за видатковою накладною № РН-0000020 від 18.07.2022 за період з 26.07.2022 по 16.05.2023 у загальному розмірі 155 312,87 гривень.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, що нарахована в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд встановив його часткову помилковість з огляду на неврахування позивачем положень частини шостої статті 232 ГК України.

Відповідно до частини шостої статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 зі справи № 910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 зі справи № 916/804/17.

При цьому, у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців (постанова Верховного Суду від 20.08.2021 року у справі №910/13575/20).

Дослідивши умови договору, суд дійшов висновку, що пункт 8.2. договору не містить іншого строку, відмінного від встановленого частиною 6 статті 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати, із зазначенням "до дати фактичного виконання", тощо (аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.08.2021 року у справі №910/13575/20).

Таким чином, умову, передбачену у пункті 8.2. укладеного сторонами у цій справі договору, неможливо визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений частиною 6 статті 232 ГК України.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування частини 6 статті 232 ГК України у подібних правовідносинах викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.11.2019 у справі №904/1148/19 та від 12.12.2019 у справі № 911/634/19.

Тобто, у спірних правовідносинах правомірним є строк нарахування пені протягом шести місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Здійснивши за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LІGA 360" перерахунок пені в межах шести місяців на суму заборгованості, суд дійшов висновку, що сума пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від розміру заборгованості складає 96 706,85 гривень.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню частково в сумі 96 706,85 гривень, в іншій частині вимог про стягнення пені в сумі 58 606,02 слід відмовити у зв`язку із їх необгрунтованістю.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).

Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах N 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Враховуючи встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, нараховані позивачем до стягнення інфляційні втрати відповідають вимогам чинного законодавства та заявлені правомірно.

Здійснивши за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LІGA 360" розрахунок інфляційних втрат в межах визначеного позивачем періоду прострочення з урахуванням суми простроченої заборгованості, суд дійшов висновку, що сума інфляційних втрат становить 42 789,84 гривень.

Приймаючи до уваги, що відповідно до приписів статті 14 ГПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог, а також те, що сума інфляційних втрат визначена позивачем є меншою ніж сума інфляційних втрат визначена судом, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат є обгрунтованими та підлягають задоволенню у розмірі 40 598,77 гривень.

Положеннями частин 1-4 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог частини 2 статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. (частини 1-2 статті 86 ГПК України).

Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню у розмірі 518 905,62 гривень заборгованості, у тому числі 381 600,00 гривень основного боргу, 40 598,77 гривень інфляційних втрат, 96 706,85 гривень пені, в іншій частині позову слід відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При зверненні до суду позивачем згідно квитанції № 14 від 20.04.2023 на суму 8 392,50 гривень та платіжної інструкції № 174 від 17.05.2023 на суму 270,20 гривень сплачено судовий збір у сумі 8 662,70 гривень.

В силу приписів пункту 2 частини 1 статті 129 України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги, що позовні вимоги задоволені частково, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 7 783,41 гривень покладаються на відповідача, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 879,26 гривень слід залишити за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 86, 123, 129, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницький авіаційний завод" (21034, Вінницька обл., місто Вінниця, вулиця Гетьмана Мазепи (Чехова), будинок 7, ідентифікаційний код юридичної особи 37617817) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГК-Торговий дім" (69083, Запорізька обл., місто Запоріжжя, вулиця Східна, будинок 9, ідентифікаційний код юридичної особи 37778630) 518 905,62 гривень (п`ятсот вісімнадцять тисяч дев`ятсот п`ять гривень, 62 копійки) заборгованості, у тому числі 381 600,00 гривень основного боргу, 96 706,85 гривень пені, 40 598,77 гривень інфляційних втрат та 7 783,41 гривень судових витрат на сплату судового збору.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 58 606,02 гривень пені - відмовити.

5. Витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 879,26 гривень залишити за позивачем.

6. Згідно з приписами статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Відповідно до положень частини 1 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

8. Копію судового рішення направити сторонам рекомендованим листом та засобами електронного зв`язку на відомі суду електронні адреси: позивача - troand@i.ua, відповідача - tovviaz@gmail.com, представника відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1.

Повний текст рішення складено та підписано 27 червня 2023 р.

Суддя Шамшуріна М.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи;

2 - позивачу, 69083, Запорізька обл., місто Запоріжжя, вулиця Східна, будинок 9; troand@i.ua;

3 - відповідачу, 21034, Вінницька обл., місто Вінниця, вулиця Гетьмана Мазепи (Чехова), будинок 7; tovviaz@gmail.com, ІНФОРМАЦІЯ_1.