Постанова

від 28.06.2023 по справі 440/276/22

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: Шевяков І.С.

28 червня 2023 р. Справа № 440/276/22Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Мельнікової Л.В.,

Суддів: Курило Л.В. , Рєзнікової С.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду у місті Харкові справу за апеляційною скаргою Диканської селищної ради на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Диканської селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В с т а н о в и в:

06.01.2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення № 63 двадцятої сесії восьмого скликання Диканської селищної ради Полтавського району Полтавської області (далі - Диканська селищна рада) від 01.12.2021 року «Про відмову у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 »;

- зобов`язати Диканську селищну раду повторно розглянути його заяву про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж вказаної земельної ділянки в натурі (на місцевості) наданої у постійне користування, розташованої на території Нелюбівської сільської ради.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що, будучі засновником фермерського господарства «Промінь» (надалі - ФГ «Промінь»), він у 2000 році отримав у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства земельну ділянку, площею 45,4 га. 21.09.2001 року було здійснено державну реєстрацію ФГ «Промінь». У 2004 році частина земельної ділянки була передана у власність членів ФГ «Промінь», внаслідок чого змінилась площа та межі земельної ділянки, що знаходиться в користуванні ФГ «Промінь». З метою ефективного ведення господарської діяльності на зазначеній земельній ділянці, 26.10.2021 року він звернувся до власника земельної ділянки - Диканської селищної із заявою про отримання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж зазначеної земельної ділянки в натурі (на місцевості). Однак рішенням № 63 двадцятої сесії восьмого скликання Диканської селищної ради від 01.12.2021 року йому відмовлено у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою з посиланням на те, що встановлення (відновлення) меж частини земельної ділянки законодавством не передбачається. Цю відмову він вважає необґрунтованою та протиправною, оскільки рішення відповідача не ґрунтується на вимогах закону, а тому підлягає скасуванню.

Заперечуючи вимоги адміністративного позову ОСОБА_1 , Диканська селищна зазначає, що заява ОСОБА_1 від 26.10.2021 року про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою не відповідає меті встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), оскільки така процедура застосовується щодо земельної ділянки з незмінними метричними даними (розміру, меж, конфігурації тощо) на підставі правовстановлюючих документів. Диканська селищна рада зауважувала, що позивач, достовірно знаючи про зміну метричних даних земельної ділянки, яка перебуває в постійному користуванні ФГ «Промінь», внаслідок приватизації її частини членами цього фермерського господарства в порядку ст. 32 Земельного кодексу України (далі ЗК України) та ст. 13 Закону України «Про фермерське господарство», повинен був обрати інший вид землевпорядної документації - технічну документацію з землеустрою щодо інвентаризації земель, ніж запропонований в заяві від 26.10.2021 року, враховуючи законодавчо визначену мету процедури інвентаризації земель. Окрім того, вважав безпідставними посилання позивача на положення статей 118, 122 ЗК України, оскільки ці норми права регулюють порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, натомість зміст заяви від 26.10.2021 року не містить прохання отримати дозвіл саме для передачі земельної ділянки у власність (чи користування). Звертаючись до Диканської селищної ради зі заявою від 26.10.2021 року, як фізична особа, якій надавалась у постійне користування земельна ділянка для ведення фермерського господарства, позивач не врахував, що з моменту реєстрації ФГ «Промінь» та набуття ним статусу юридичної особи обов`язки землекористувача здійснює саме фермерське господарство. З огляду на вищевикладене, відповідач вважає рішення № 63 двадцятої сесії восьмого скликання «Про відмову у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) гр. ОСОБА_1 » правомірним, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 27.04.2022 року задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 .

Висновок суду вмотивований тим, що рішення відповідача від 01.12.2021 року про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою не містить обґрунтованих і передбачених законом підстав для цією відмови .

Не погоджуючись із судовим рішенням, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач Диканська селищна рада просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.04.2022 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Доводи, якими відповідач обґрунтовує вимоги апеляційної скарги, по суті, аналогічні доводам, викладеним ним у відзиві на адміністративний позов. Додатково відповідач зазначає, що суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин ч.10 ст.55 Закону України «Про землеустрій», яка на час виникнення спірних правовідносин є нечинною.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції, - без змін.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

В даному випадку, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не є складними, виходячи з визначення справ незначної складності.

Письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом (п. 10 ч. 1 ст. 4 КАС України).

За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).

За приписами ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги та, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а судове рішення на підставі ст. 316 КАС України слід залишити без змін, з наступних підстав.

Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім ЗК України, Законом України «Про фермерське господарство», який є спеціальним нормативно-правовим актом.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Судом встановлено, що на підставі рішення 12 сесії 23 скликання Диканської районної ради Диканського району Полтавської області від 07.07.2000 року позивачу ОСОБА_1 надана у постійне користування земельна ділянка, площею 45,4 га, для ведення селянського (фермерського) господарства, в межах Нелюбівської сільської ради Диканського району Полтавської області, що посвідчується Державним актом на право постійного користування землею від 17.09.2001 року серії І-ПЛ № 009489, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 53 (а.с.13).

21.09.2001 року фермерське господарство «Промінь» зареєстровано та набуло статусу юридичної особи (номер запису 1 563 120 0000 000021), що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи (а.с.36).

Відповідно до статуту ФГ «Промінь» засновником та головою фермерського господарства є ОСОБА_1 , членами є: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (а.с.10-11).

Положеннями ст. 32 ЗК України передбачено право членів фермерських господарств на приватизацію земельних ділянок шляхом передачі безоплатно у приватну власність наданих їм у користування земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Згідно з розпорядженням голови Диканської районної державної адміністрації Полтавської області від 06.12.2004 року № 74-з, голові та членам ФГ «Промінь»: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 надано у власність земельні ділянки із земель ФГ «Промінь» у розмірі середньої земельної частки (паю) членів сільськогосподарського підприємства, розташованого на території Нелюбівської сільської ради на підставі ст.ст.31, 32 ЗК України, ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» (а.с.23).

Колегія суддів зауважує, що зокрема, у постанові від 03.11.2021 року у справі № 817/1911/17 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що, оскільки ЗК України встановлює загальний порядок набуття права на землю громадянами та юридичними особами шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування із земель державної і комунальної власності, у тому числі і для ведення фермерського господарства, то в такому ж загальному порядку, передбаченому ЗК України, члени фермерського господарства можуть отримати безоплатно у власність із земель державної або комунальної власності земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю). При цьому має враховуватися норма, згідно з якою земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

За наслідками розгляду цієї справи Верховний Суд сформував такі правові висновки: «У члена фермерського господарства не виникає право користування земельною ділянкою, яка була надана власником (органом місцевого самоврядування) громадянину (засновнику) у користування для створення такого господарства. Єдиним суб`єктом, який володіє правомочністю користуватися земельною ділянкою, виділеною власником (органом місцевого самоврядування) для створення фермерського господарства, є саме таке фермерське господарство як суб`єкт господарювання.

Право на безоплатну передачу у власність земельних ділянок із земель, що надавалися у користування засновнику для створення фермерського господарства, не виникає у жодного члена фермерського господарства, в тому числі засновника.

Чинні правові норми Земельного кодексу України та Закону №973-IV не передбачають права громадянина України використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення фермерського господарства, без створення такого фермерського господарства та його реєстрації. Тому земля, надана в користування громадянину України для створення фермерського господарства, вважається такою, яка передана у користування всьому фермерському господарству. Але при цьому, власник землі залишається незмінним - держава або територіальні громади. Фермерське господарство не має в цьому випадку документу, який засвідчував би державну реєстрацію права на землю (права постійного користування) на відміну від громадянина, який отримав земельну ділянку у користування та зареєстрував належним чином такий правочин. Отже, члени фермерських господарств, у тому числі засновник (який отримав земельну ділянку у користування для створення такого фермерського господарства), можуть отримати безоплатно у приватну власність земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) із земель державної та комунальної власності у порядку, передбаченому ЗК України, та лише після припинення права власності чи користування такими земельними ділянками у визначеному законом порядку».

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права висловлена Верховним Судом також у постановах, від 20.05.2020 року у справі № 817/69/18, від 03.11.2021 року у справі № 817/1911/17, від 18.05.2022 року у справі № 817/71/18, від 13.04.2022 року у справі № 1140/2036/18, від 28.07.2022 року у справі № 817/1908/17, від 28.10.2022 року у справі № 817/1910/17.

Пунктом 2 розділу VII ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ Закону України «Про державний земельний кадастр» від 07.07.2011 року № 3613-VI унормовано, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади, генерального плану населеного пункту, детального плану території за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом, або органу місцевого самоврядування, що затвердив комплексний план просторового розвитку території територіальної громади, генеральний план населеного пункту, детальний план території. Заява також може подаватися особою, якій на підставі рішення Кабінету Міністрів України та відповідного договору було передано у господарське відання об`єкт державної власності, що використовується у процесі провадження діяльності з передачі електричної енергії і транспортування та/або зберігання природного газу, і на замовлення якої була розроблена технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) з метою передачі земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, у постійне користування зазначеній особі.

Внесення інших змін до відомостей про ці земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок.

26.10.2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Диканської селищної ради з заявою про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) з метою ефективного ведення господарської діяльності на земельній ділянці. В зверненні позивач зазначив про те, що він є головою ФГ «Промінь» (а.с.12).

Рішенням двадцятої сесії восьмого скликання Диканської селищної ради від 01.12.2021 року № 63 позивачу ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 18,00 га із загальної площі 45,40 га, яка перебуває у користуванні для ведення фермерського господарства відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії І-ПЛ №009489 від 17.09.2001 року у зв`язку з тим, що встановлення (відновлення) меж частини земельної ділянки законодавством не передбачається (а.с.13,33).

Погоджуючись із висновком суду першої інстанції, перевіряючи рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав прийняття (фактичних і юридичних) таких актів, а також переконливих і зрозумілих мотивів їх прийняття. Такий акт, має відповідати вимогам, визначеним у ст. 2 КАС України, відповідно до яких обґрунтованість є однією з обов`язкових ознак рішення (дії, бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, що підлягає встановленню адміністративним судом.

Із змісту оскаржуваного позивачем рішення вбачається, що відповідач обмежився лише вказівкою на те, що встановлення (відновлення) меж частини земельної ділянки законодавством не передбачається. Проте жодних фактичних обставин, на підставі яких відповідач дійшов таких висновків, у спірному висновку не наведено.

Колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що зазначене є порушенням вимог закону в частині змісту рішення відповідача як акту індивідуальної дії, оскільки підстава, зазначена відповідачем у рішенні № 63 від 01.12.2021 року про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) не відповідає змісту чинного законодавства.

При цьому, колегія суддів зауважує, що п. «і» ч. 2 ст. 25 Закону України «Про землеустрій», зазначаючи про види документації із землеустрою, вказує на технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Інші доводи апеляційної скарги на висновки колегії суддів не впливають.

При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

За наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін (п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 292, 293, 308, 310, 311, 313, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Диканської селищної ради залишити без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2022 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Л.В. Мельнікова Судді Л.В. Курило С.С. Рєзнікова