Постанова

від 27.06.2023 по справі 1340/4350/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2023 рокуЛьвівСправа № 1340/4350/18 пров. № А/857/5779/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОнишкевича Т.В.,

суддівСеника Р.П., Судової-Хомюк Н.М.,

з участю секретаря судових засідань Доморадової Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу заступника Львівського міського голови з питань розвитку Москаленка Андрія Олександровича на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 березня 2023 року у справі за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Свєнціцького-16» до Львівської міської ради, Виконавчого комітету Львівської міської ради, заступника Львівського міського голови з питань розвитку Москаленка Андрія Олександровича про визнання протиправною та скасування постанови про накладення фінансових санкцій,

суддя у І інстанціїКоморний О.І.,

час ухвалення рішенняне зазначено,

місце ухвалення рішенням. Львів,

дата складення повного тексту рішення 03 березня 2023 року,

ВСТАНОВИВ :

У вересні 2018 року Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Свєнціцького-16» (далі ОСББ) звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправною та скасувати постанову Львівської міської ради від 11 вересня 2018 року №0006 про накладення фінансових санкцій у розмірі 170 000,00 грн за порушення законодавства про охорону культурної спадщини.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 03 березня 2023 року у справі № 1340/4350/18 позов було задоволено частково. Скасовано постанову заступника Львівського міського голови з питань розвитку Москаленка А.О. (далі Заступник міського голови) №0006 від 11 вересня 2018 року про накладення на ОСББ фінансових санкцій у розмірі 170 000,00 грн за порушення законодавства про охорону культурної спадщини. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

При цьому суд першої інстанції виходив із відсутності на час прийняття ознак протиправності у оспорюваної постанови від 11 вересня 2018 року № 0006, оскільки судові рішення щодо оскарження наказу Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації (далі Департамент) від 20 листопада 2017 року № 56-ос «Про внесення до Переліку об`єктів культурної спадщини щойно виявлених пам`яток» (судова справа № 813/1091/18) та наказу Міністерства культури України (далі Мінкульт) від 20 лютого 2018 року №150 «Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» (судова справа № 813/1092/18) набрали законної сили у 2020 році та 2022 році відповідно. З огляду на відсутність у спірної постанови такої властивості, як протиправність, суд дійшов висновку, що належним і достатнім способом захисту прав та інтересів позивача є скасування оспорюваної постанови, а відтак позов в цій частині підлягає задоволенню. У решті позовних вимог слід відмовити.

У апеляційному порядку рішення оскаржено Заступником міського голови, який просив вказане судове рішення скасувати у частині задоволення позову та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні таких позовних вимог відмовити.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що оспорювана постанова від 11 вересня 2018 року була винесена до набрання судовими рішеннями у справах № 813/1091/18 та №813/1092/18 законної сили. На момент її винесення наказ Департаменту від 20 листопада 2017 року № 56-ос «Провнесення до Переліку об`єктів культурної спадщини щойно виявлених пам`яток» та наказ Мінкульту від 20 лютого 2018 року №9150 «Прозанесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» були чинними.

Тому вказана постанова була винесена на підставі чинного законодавства і станом на від 11 вересня 2018 року не існувало жодних судових рішень чи норм законодавства, які б ставили під сумнів її законність.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСББ підтримало доводи, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, заперечило обґрунтованість апеляційних вимог та просило залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник Виконкому у судовому засіданні апеляційного суду підтримала подану апеляційну скаргу доводами, аналогічними до тих, що зазначені у її тексті. Просила скасувати рішення суду першої інстанції у частині задоволення позову та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні таких позовних вимог відмовити.

Представник ОСББ у ході апеляційного розгляду заперечила обґрунтованість вимог апелянта доводами, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу. Просила залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.

Як безспірно встановлено судом першої інстанції, 28 листопада 2013 року було проведено державну реєстрацію юридичної особи ОСББ та 09 вересня 2014 видано свідоцтво та проведено державну реєстрацію права власності позивача на земельну ділянку (загальна площа 0,0977 га, кадастровий номер: 4610136600:07:004:0040, цільове призначення - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку) за адресою м. Львів, вул. І. Свєнціцького, 16.

20 листопада 2017 року було видано наказ Департаменту № 56-ос «Про внесення до Переліку об`єктів культурної спадщини щойно виявлених пам`яток», яким будинок по вул. І.Свєнціцького, 16 у м. Львові віднесено до Переліку об`єктів культурної спадщини.

Наказом Мінкульту від 20 лютого 2018 року №150 було занесено пам`ятку культурної спадщини будинок по вул. Свєнціцького, 16 у м. Львові до Державного реєстру нерухомих пам`яток країни, як пам`ятку архітектури місцевого значення (охоронний № 237-Лв).

04 вересня 2018 року провідним спеціалістом Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради складено акт про вчинення правопорушення законодавства про охорону культурної спадщини, у якому зазначено, що у будинку №16 на вул. Свенціцького у м. Львові ОСББ проведено незаконні роботи по умисному доведенню до стану руйнації, що завдало або могло завдати шкоди пам`ятці.

Відтак, 11 вересня 2018 року у відповідності до Порядку оформлення документів щодо застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради від 23 березня 2018 року № 321, заступником Львівського міського голови з питань розвитку Москаленком А.О. було винесено постанову про накладення на ОСББ фінансових санкцій у розмірі 170 000,00 грн за порушення законодавства про охорону культурної спадщини.

ОСББ не погодилося із накладенням на нього фінансових санкцій вказаною постановою та за захистом своїх прав звернулося до адміністративного суду з позовом, що розглядається.

При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

На підставі аналізу матеріалів справи та позицій сторін, викладених у заявах по суті справи, апеляційний суд дійшов переконання, що на стадії апеляційного перегляду суть публічно-правового спору, що розглядається, зводиться до перевірки правомірності накладення на ОСББ фінансових санкцій на підставі приписів наказу Департаменту від 20 листопада 2017 року № 56-ос та наказу Мінкульту від 20 лютого 2018 року №150, що були скасовані у судовому порядку після прийняття оспорюваної у справі постанови №0006 від 11 вересня 2018 року.

При цьому позивачем не оспорюється право відповідача накладати фінансові санкції на відповідальні юридичні особи за порушення приписів законодавства про охорону культурної спадщини, а також розмір визначених оспорюваною постановою фінансових санкцій.

Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами статті 44 Закону України «Про охорону культурної спадщини» (далі Закон № 1805-III) встановлено відповідальність юридичних осіб за порушення законодавства про охорону культурної спадщини.

Згідно із частиною 1 статті 44 вказаного Закону відповідний орган охорони культурної спадщини накладає на юридичну особу, яка є власником або уповноваженим ним органом чи замовником робіт, такі фінансові санкції:

за проведення будь-яких незаконних робіт, що можуть завдати або завдали шкоди пам`ятці, її території, охоронюваній археологічній території, охоронним зонам, історичним ареалам населених місць, - у розмірі від тисячі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

за недодержання вимог щодо захисту, збереження, утримання, використання, реставрації, реабілітації пам`яток, у тому числі тих вимог, що передбачені охоронними договорами, умисне доведення їх до стану руйнації - у розмірі від тисячі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

за вчинення дій, передбачених абзацами другим і третім цієї частини, щодо об`єкта всесвітньої спадщини, його території, буферної зони - у розмірі від п`яти тисяч до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

за неподання, несвоєчасне подання або подання явно недостовірної інформації про виявлені у процесі земляних, будівельних, шляхових, меліоративних та будь-яких інших робіт об`єкти культурної спадщини - у розмірі від ста до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

за ухилення власника пам`ятки або уповноваженого ним органу від підписання охоронного договору або за порушення ним режиму використання пам`ятки - у розмірі від ста до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

за невиконання припису органів охорони культурної спадщини - у розмірі від п`ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Разом із тим, судом першої інстанції було встановлено, що постановою Верховного Суду у справі № 813/1091/18 від 19 травня 2021 року касаційну скаргу Департаменту залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 червня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2020 року, якими визнано протиправним і скасовано наказ Департаменту від 20 листопада 2017 року № 56-ос «Про внесення до Переліку об`єктів культурної спадщини щойно виявлених пам`яток» щодо віднесення житлового будинку за адресою м. Львів, вул. І.Свєнціцького, 16 до Переліку об`єктів культурної спадщини.

Окрім того, у ході розгляду справи судом першої інстанції було встановлено, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2022 року у справі №813/1092/18, яке у апеляційному порядку не оскаржувалося, визнано протиправним та скасовано наказ Мінкульту від 20 лютого 2018 року № 150 «Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» (включаючи відповідні додатки) у частині занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення об`єкта у Львівській області будинку за адресою м. Львів, вул. І. Свєнціцького, 16 (вид об`єкта: архітектури).

Відтак, слід погодитися із судом першої інстанції у тому, що зазначеними судовими рішеннями встановлено безпідставність віднесення будинку за адресою АДРЕСА_1 до об`єктів культурної спадщини, як передумови для застосування відповідальності, передбаченої приписами статті 44 Закону № 1805-III. Тому визнання протиправними та скасування у судовому порядку зазначених наказу Департаменту від 20 листопада 2017 року № 56-ос та наказу Мінкульту від 20 лютого 2018 року № 150 зумовлює скасування оспорюваної постанови від 11 вересня 2018 року № 0006 про накладення на ОСББ фінансових санкцій.

При цьому суд першої інстанції слушно зауважив, що за правилами частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Водночас в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд першої інстанції слушно врахував правову позицію, висловлену Верховним Судом у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 826/15117/17, та дійшов вірного висновку про відсутність на час прийняття ознак протиправності постанови про накладення фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини від 11 вересня 2018 року №0006, з огляду на що належним і достатнім способом захисту прав та інтересів позивача є скасування цієї постанови з відмовою у задоволенні вимог про визнання такої протиправною.

Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу заступника Львівського міського голови з питань розвитку Москаленка Андрія Олександровича залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 березня 2023 року у справі № 1340/4350/18 без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Р. П. Сеник Н. М. Судова-Хомюк Постанова у повному обсязі складена 28 червня 2023 року.