Рішення

від 03.11.2021 по справі 758/4050/19

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/4050/19

Категорія 32

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(ЗАОЧНЕ)

03 листопада 2021 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Рибалки Ю. В. ,

за участю секретаря судового засідання - Кужелєвій Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Смачного Бон Апетит» до ОСОБА_1 про визнання недійсним попереднього договору та про визнання права власності,

В С Т А Н О В И В :

До Подільського районного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Смачного Бон Апетит» з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просить визнати недійсним попередній договір № 128 від 30.03.2001, укладений між ТОВ «Смачно Бон Апетит» та ОСОБА_1 , визнати за позивачем право власності на контейнери згідно додатків до Актів прийому - передачі контейнерів - Переліку контейнерів, що передані в Лізинг згідно Договору лізингу № 40 від 15.08.1996.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 15.08.1996 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Смачного Бон Апетит» та Українським центром транспортного сервісу «Ліски», було укладено договір лізингу, який був виконаний і вже закінчив термін своєї дії 01.12.1998. На підставі вищезазначеного договору УЦТС «Ліски» передало у користування позивачу згідно актів прийому - передачі 160 контейнерів, а саме: додатком до договору № 1 визначено перелік контейнерів, які передано. Стан контейнерів на момент передачі задовільний. Згідно акту прийому - передачі контейнерів додатково, окрім 108 контейнерів переданих згідно переліку, зазначеному в додатку № 1 до договору лізингу, 28.03.1997 передано ще 52 контейнери згідно додаткового переліку. Пунктом 1.3. Договору лізингу № 40 від 15.08.1996 передбачено, що по закінченню строку лізингу та у випадку сплати всієї суми лізингових внесків майно, вказане в п. 1.1. переходить у власність лізингоодержувача. Сума лізингових платежів, зазначена в п.3.3 договору і складала 424569 грн. 60 коп. Строк дії договору - 3 роки, тобто до 15.08.1999. Протягом 1996 - 1998 років позивач щомісячно перераховував лізингові платежі на рахунки Відповідача. Тому вважає зобов`язання виконаними. Пунктом 2.2.1 договору також передбачено право лізингоодержувача викупити за цим договором майно раніше строків вказаних в пункті 4.1. (тобто раніше 15.08.1999). Викуп здійснюється шляхом внесення Лізингоодержувачем всіх лізингових внесків, передбачених договором. Позивач сплатив в повному обсязі всі лізингові платежі та на даний час продовжує користуватися майном, яке знаходиться у його власності. Тобто, договір лізингу від 15.08.1996 є виконаним, додатковим підтвердженням чого слугує лист від 01.12.1998 щодо підтвердження виконання сторонами взятих на себе зобов`язань та припинення договору. Так, 30.03.2001 сторони уклали попередній договір про укладення в майбутньому Договору відступлення права вимоги лізингодержувача за Договором лізингу до відповідача. Згідно п. 1.1. попереднього договору № 128 від 30.03.2001, предметом договору є право вимоги за договором Лізингу № 40 від 15.08.1996 на контейнера, орієнтовна вартість яких складає 168000 грн. Згідно умов цього Договору, позивач зобов`язувався передати відповідачу всі необхідні документи, які підтверджують наявність права вимоги по Договору лізингу. Обсяг права вимоги, яке передавалося включало в себе частину контейнерів, яку лізингодержувач ще не оплатив, у зв`язку з чим позивач зобов`язувався передати на користь відповідача ці контейнери, а відповідач зобов`язувався оплатити їх вартість лізингодавцю. Проте, з об`єктивних причин позивач не уклав з відповідачем Договір відступлення права вимоги за договором лізингу та відповідно не передав неоплачені вагони у володіння відповідача. Позивач вважає, що на момент укладення попереднього договору, договір лізингу був припинений шляхом його повного виконання, а тому, відступлення права вимоги за таким договором було неможливе, та вважає за необхідне визнати право власності на контейнери, у зв`язку з фактично оспорюванням права власності позивача з боку відповідача. Спір про право виник у зв`язку з його оспорюванням. Так, 26.08.2016 позивачу стало відомо, що відповідач вважає саме себе належним власником контейнерів, на основі раніше укладеного попереднього договору, навіть незважаючи, на істотні невідповідності цього договору вимогам законодавства та відсутність укладеного основного договору. Відповідач надіслав до позивача лист, в якому вимагав укласти основний договір, на основі раніше укладеного попереднього договору, та передати право вимоги за договором лізингу № 40 від 15.08.1996, разом з документами відповідачу. Позивач, ознайомившись із вказаним листом, надав відповідь, в якій зазначив, що Договір лізингу від 15.08.1996 є давно виконаним та втратив свою чинність, тому відсутні підстави для укладення основного договору. Станом на дату укладання попереднього Договору, належним власником контейнерів був позивач та залишається ним на дату звернення до суду. Позивач вважає, що не визнаючи право власності позивача на контейнери та вчиняючи перешкоди у їх використанні, відповідач фактично порушує право позивача на вільне володіння та користування належним йому майном, у зв`язку з чим позивач просить захистити гарантоване право власності на належне майно.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 березня 2019 року, головуючим суддею у справі визначено Корнілова Ж.О.

Розпорядженням керівника апарату Подільського районного суду м. Києва від 09 листопада 2020 року № 1164 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 листопада 2020 року, головуючим суддею у справі визначено Васильченка О.В.

Розпорядженням керівника апарату Подільського районного суду м. Києва від 18 січня 2021 року № 125 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи відповідно до рішення зборів суддів Подільського районного суду м. Києва.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 січня 2021 року, головуючим суддею у справі визначено Рибалку Ю.В.

04 лютого 2021 року ухвалою судді Подільського районного суду міста Києва відкрито провадження у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Смачного Бон Апетит» до ОСОБА_1 про визнання недійсним попереднього договору та про визнання права власності. Призначено підготовче судове засідання.

26 травня 2021 року ухвалою суду закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав, просив задовольнити, не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідач будучи повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позов та заяву про розгляд справи за його відсутності до суду не надав.

Враховується судом і рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011, згідно якого у разі відсутності осіб, які беруть участь у справі за адресою, вказаною в матеріалах справи (зокрема позовній заяві), яка відповідає місцю реєстрації відповідача, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене йому належним чином.

Відповідно до п. 3, п. 4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо відповідач не подав відзив та позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

У зв`язку із тим, що відповідач своєчасно і належним чином повідомлений про час і місце судового розгляду справи, не використав наданого законом права на подачу відзиву на позовну заяву, тому суд, враховуючи згоду позивача, відповідно до положень частини першої статті 280 ЦПК України, вважає можливим провести заочний розгляд справи, вирішити справу за наявними в матеріалах доказами та ухвалити заочне рішення.

У зв`язку з розглядом справи за відсутності всіх учасників справи в порядку спрощеного провадження, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Провівши заочний розгляд справи, дослідивши матеріали справи, суд встановив такі факти і відповідні їм правовідносини та дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 15.08.1996 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Смачно Бон Апетит» та Українським центром транспортного сервісу «Ліски», було укладено договір лізингу № 40.

На підставі вищезазначеного договору УЦТС «Ліски» передало у користування ТОВ «Смачного Бон Апетит» згідно актів прийому - передачі 160 контейнерів, а саме: додатком до договору № 1 визначено перелік контейнерів, які передано. Стан контейнерів на момент передачі задовільний. Згідно акту прийому - передачі контейнерів додатково, окрім 108 контейнерів переданих згідно переліку, зазначеному в додатку № 1 до договору лізингу, 28.03.1997 передано ще 52 контейнери згідно додаткового переліку. Пунктом 1.3. Договору лізингу № 40 від 15.08.1996 передбачено, що по закінченню строку лізингу та у випадку сплати всієї суми лізингових внесків майно, вказане в п. 1.1. переходить у власність лізингоодержувача.

Сума лізингових платежів, зазначена в п.3.3 договору і складала 424569 грн. 60 коп.

Строк дії договору - 3 роки, тобто до 15.08.1999.

30.03.2001 сторони по справі уклали попередній договір про укладення в майбутньому Договору відступлення права вимоги лізингоодержувача за Договором лізингу до відповідача.

Згідно п. 1.1. попереднього договору № 128 від 30.03.2001, предметом договору є право вимоги за договором Лізингу № 40 від 15.08.1996 на контейнера, орієнтовна вартість яких складає 168000 грн. Згідно умов цього Договору, позивач зобов`язувався передати відповідачу всі необхідні документи, які підтверджують наявність права вимоги по Договору лізингу. Обсяг права вимоги, яке передавалося включало в себе частину контейнерів, яку лізингоодержувач ще не оплатив, у зв`язку з чим позивач зобов`язувався передати на користь відповідача ці контейнери, а відповідач зобов`язувався оплатити їх вартість лізингодавцю.

Доказів укладення сторонами Договору відступлення права вимоги за Договором лізингу суду не надано.

Відповідно до частин 1, 2 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно з частинами 1 - 5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено презумпцію правомірності правочину та визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

Для визнання оспорюваного договору недійсним позивач має довести за допомогою належних засобів доказування, що договір суперечить вимогам чинного законодавства щодо його форми, змісту, правоздатності і волевиявленню сторін, що на момент укладення договору свідомо існує об`єктивна неможливість настання правового результату, а також, що внаслідок його укладення порушені права позивача.

За змістом статті 215 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Таким чином, Невиконання Умов Попереднього договору не створює жодних правових наслідків, окрім як повернення отриманих коштів за таким договором.

А тому, заперечення відповідача щодо права позивача на контейнери як підставу визнання права на них суд відхиляє та вважає, що відповідач права позивача не порушував

В ході розгляду справи не було встановлено обставин, які б свідчили про порушення умов спірного договору. При цьому, усі доводи сторони позивача в обґрунтування заявлених позовних вимог ґрунтуються на особистих переконаннях та поясненнях позивача. Однак для ухвалення у справі обґрунтованого рішення, такі факти повинні бути встановлені належними та допустимими доказами (висновками експертів, відповідними письмовими доказами тощо), а не ґрунтуватися на припущеннях.

Наведена ситуація зводить процес вирішення даної справи на підставі здогадок та припущень, покладення яких в основу законного та обґрунтованого рішення є недопустимим.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК випадках.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Слід зауважити, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Підсумовуючи наведене, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що, відповідно до статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до висновку, що у задоволені позовних вимог ТОВ «Смачно Бон Апетит» слід відмовити в повному обсязі за необґрунтованістю.

У зв`язку з тим, що у задоволенні позову відмовлено, судовий збір, сплачений позивачем при поданні позову до суду, не підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76, 141, 259, 263-265, 280 - 282, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Смачно Бон Апетит» (місцезнаходження за адресою: 04080, м. Київ, вул. Костянтинівська, буд. 63/12, офіс 21, а/с 31; Ідентифікаційний код юридичної особи 20049385) до ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП - відсутній в матеріалах справи) про визнання недійсним попереднього договору та про визнання права власності - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду через Подільський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 12 листопада 2021 року.

Суддя Ю. В. Рибалка