Ухвала

від 04.03.2023 по справі 757/8634/23-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/8634/23-ц

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2023 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Головко Ю. Г.,

за участю секретаря судових засідань Солонухи Д. Л.,

у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві подання Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Берегових В. С. про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України,

В С Т А Н О В И В :

03.03.2023 до Печерського районного суду м. Києва звернувся Головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Берегових В. С. із поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 без вилучення паспортного документа.

В обґрунтування зазначеного подання виконавець зазначив, що на виконанні у Відділі примусовою виконання рішень Департаменту державне виконавчої служби Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження № НОМЕР_4 з виконання виконавчого листа № 640/17127/15-ц виданого 18.04.2016 Київським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму основного боргу у розмірі 13838500,00 гри., три проценти річних у розмірі 691545,86 гри., а всього загальну суму боргу у розмірі 14 530 045,86 грн.

22.09.2016 державним виконавцем Відділу винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, копії якої направлено боржнику за адресою зазначеною у виконавчому документі та зобов`язано боржника виконати рішення суду протягом 7 робочих днів.

Постановою від 21.11.2016 державним виконавцем арештовано все майно, що належить боржнику в межах суми заборгованості.

Постановами від 05.05.2020 та від 24.01.2023 державним виконавцем накладено арешт на кошти боржника, що містяться на рахунках відкритих боржником в банківських установах України.

В ході примусового списання з одного з рахунків боржника, що відкритий в АБ «Укргазбанк», державним виконавцем стягнуто кошти в розмірі 20 866,56 грн, які 08.07.2020 розподілені з урахуванням статті 45 Закону. Згідно повідомлень інших банківських установ, у боржника відсутні банківські рахунки.

Згідно інформації наданої Державною податковою службою в порядку електронного обміну, боржник отримував дохід в: ТОВ "ВТА-Україна ПЛЮС", ЄДРПОУ: 39209224, м. Харків, Комсомольське шосе, 30, кв. 18.

Згідно наданої у відповідності до Порядку взаємодії Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України та органів і осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ та Міністерства юстиції України від 30.01.2018 №64/261/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.02.2018 №140/31592, інформації на електронний запит державного виконавця за боржником зареєстровано транспортний засіб - автомобіль марки «Nissan Serena» реєстраційний номер НОМЕР_1 , № кузова: НОМЕР_2 . З огляду на те, що встановити місцезнаходження транспортного засобу не виявляється можливим, державним виконавцем постановами від 06.02.2017 і 15.04.2020 оголошено його в розшук.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо суб`єкта за боржником нерухоме майно не зареєстровано.

Згідно повідомлення Державної прикордонної служби Україні перетинав кордон України. Останній в`їзд здійснено 07.02.2022. Загалом у період з середини 2021 року по грудень 2022 року, боржником дев`ять разів було здійснено виїзд за межі України.

Рішення на сьогоднішній день боржником не виконано, декларацію не надано, будь-яких дій, спрямованих на його виконання не здійснено, що суперечить вимогам частини п`ятої статті 19 Закону України "Про виконавче провадження".

В судове засідання державний виконавець не з`явився, розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження (без проведення судового засідання) за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до ч.4 ст. 441 ЦПК України, питання про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України розглядається судом негайно, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у відповідності до ч.2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з розглядом справи за відсутності учасників справи.

Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги подання, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду зазначеного подання, суд прийшов до наступних висновків.

Статтею 441 ЦПК України передбачено, що тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення. Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження.

Згідно ч.3 ст.441 ЦПК України, суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення.

Згідно із ч. 2 ст.19 Конституції органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Закон України від 21 січня 1994 року «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв`язання спорів у цій сфері.

Так, відповідно до п.2 ч.1 ст. 6 цього Закону, громадянинові України у випадку, якщо діють неврегульовані договірні зобов`язання, до виконання зобов`язань або розв`язання спору може бути відмовлено у видачі паспорта для виїзду за кордон.

Згідно з ч.ч. 2,4 ст.6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», громадянинові України, який має паспорт, у випадках, передбачених п. п. 1-9 ч. 1 цієї статті, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон або у вказаних випадках паспорт може бути тимчасово затримано чи вилучено.

Таким чином, за наявності підстав для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон, до громадянина в залежності від наявності чи відсутності паспорта для виїзду за кордон застосовується: відмова у видачі паспорта; відмова у виїзді за кордон; тимчасове затримання чи вилучення паспорта для виїзду за кордон.

Статтею 6 цього Закону передбачено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта, а громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадку, якщо він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), - до виконання таких зобов`язань.

Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України орієнтує суди на те, що законом передбачені юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявністю факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання, тому з метою всебічного і повного з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин, підлягає з`ясуванню судом, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання у повному обсязі або частково.

Слід зазначити, що право виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон виникає лише у разі ухилення боржника покладених на нього рішенням суду зобов`язань, тобто наявність лише самого зобов`язання не наділяє державного виконавця правом на звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон. Проте судом не встановлено будь-яких свідомих дій боржника, спрямованих на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, оскільки в матеріалах подання відсутні відомості про місце його знаходження в Україні, зокрема, враховуючи введений у державі військовий стан. Також відсутні дані, що боржник взагалі знає про відкрите виконавче провадження.

Судом не встановлено, що копії зазначених постанов направлялися боржнику у виконавчому провадженні для виконання та для відома, зокрема матеріали подання не містять про це підтверджуючих документів.

Відповідно до ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.

На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі , або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Також ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

На вищевказані обставини звертає увагу Верховний Суд України в узагальненнях від 01.02.2013 «Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України».

Аналізуючи зазначене, враховуючи вимоги Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», яким регулюється порядок та випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, суд дійшов висновку, що державним виконавцем не надано всі необхідні докази, які б свідчили про ухилення боржника від виконання зобов`язання, а також не вбачається наявності обґрунтованого припущення, що вирішення питання про заборону боржникові виїзду за кордон сприятиме виконанню зобов`язання, у зв`язку з чим, подання є необґрунтованим, та таким, що не підлягає задоволенню.

11 травня 2021 року Європейським судом з прав людини було ухвалено рішення у справі «Стецов проти України», яке набуло статусу остаточного 11 серпня 2021 року. У цій справі Європейський суд констатував порушення статті 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв`язку з втручанням у право заявника на виїзд з країни, яке не було виправданим та пропорційним з огляду на обставини справи.

У цьому рішенні Європейський суд зазначив, що «...у світлі принципу пропорційності намір боржника у разі несплати заборгованості, встановленої рішенням суду, (...) не може бути єдиною причиною, що виправдовує оскаржуване обмеження (...). Відповідний орган має пояснити, як заборона виїзду може бути використана для стягнення боргу, враховуючи індивідуальні обставини заявника та інші обставини справи. Однак у цій справі, на думку національних органів влади, які ініціювали цей захід та санкціонували його, ні суд, ні державний виконавець не були компетентними скасувати заборону або переглянути її доречність та нагальність. Відповідно до національного законодавства, яке діяло на той час, та рішення, прийнятого національними органами влади у справі заявника, якщо було застосовано заборону, її не можна скасувати до повної сплати заборгованості заінтересованою стороною. На думку Суду, таке регулювання суперечить статті 2 Протоколу № 4 Конвенції.

Суд бере до уваги реформу цивільного судочинства, яка дозволяє будь-якому боржнику розпочати провадження щодо зняття тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України (див. пункти 19 та 20 вище). Однак ця реформа відбулася після фактів, що стали підставою подання заявником заяви до суду. Беручи до уваги ці міркування, суд вважає, що до заявника застосовувались заходи, які не були достатньо обґрунтованими і які не могли бути переглянуті, або повторно розглянуті до повної сплати заборгованості. Суд дійшов висновку, що національні органи влади не виконали зобов`язання, що випливає зі статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції, а саме не забезпечили обґрунтованість та пропорційність втручання у право заявника на виїзд зі своєї країни як з моменту виїзду, так і протягом всього періоду з огляду на конкретні обставини справи. Отже, у цій справі було порушено право заявника на свободу пересування, гарантоване пунктом 2 статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції.» (пункти 31-32 рішення).

Розглянувши матеріали справи, судом встановлено, що на виконанні знаходиться виконавче провадження НОМЕР_4 з виконання виконавчого листа № 640/17127/15-ц, виданого 18.04.2016 року Київським районним судом м. Харкова щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми основного боргу у розмірі 13838500, 00 грн., три проценти річних у розмірі 691545, 86 грн., а всього загальну суму боргу у розмірі 14530045, 86 грн.

За вказаним виконавчим документом боржником є - ОСОБА_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Підтверджень того, що боржник належним чином повідомлений про хід виконавчого провадження (отримання боржником відповідних процесуальних документів) та що він обізнаний про його наявність, не надано. Також приватним виконавцем не підтверджено, що встановлення обмеження у праві виїзду дійсно забезпечить фактичне виконання у повному обсязі рішення суду, за яким відкрито виконавче провадження та як заборона виїзду може бути використана для стягнення боргу.

Таким чином, суд приходить висновку, що зазначене не свідчить про свідоме ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням.

З поданих до подання доказів про вчинення виконавчих дій, не вбачається підстав для обмеження у праві виїзду ОСОБА_1 за межі України, оскільки подання обґрунтовується лише перебуванням останнього у статусі боржника.

Оскільки суд має повноваження щодо обмеження у праві виїзду боржника виключно у випадку його ухилення від виконання рішення суду, а належних доказів цілеспрямованого ухилення ОСОБА_1 від виконання рішення на час подання приватним виконавцем не надано, як і доказів наміру боржника вибути за межі України з метою ухилення від виконання виконавчого листа Київського районного суду м. Харкова у справі № 640/17127/15-ц, виданого 18.04.2016 суд вважає, що подання приватного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника є необґрунтованим, та таким, що не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 33 Конституції України, ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», ст .260-261, ст. 441 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

У задоволенні подання Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Берегових В. С. про тимчасове обмеження божника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України - відмовити.

Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Ю. Г. Головко