Ухвала

від 14.06.2023 по справі 761/29701/16-к

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:

головуючого судді - ОСОБА_1 ,

суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участю секретаря - ОСОБА_4

прокурора - ОСОБА_5

захисника - ОСОБА_6

захисника - ОСОБА_7 в режимі ВКЗ

обвинуваченого - ОСОБА_8 в режимі ВКЗ

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду апеляційні скарги захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 08 травня 2023 року про продовження обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, -

В С Т А Н О В И Л А:

На розгляді Шевченківського районного суду м. Києва перебуває кримінальне провадження №12015000000000613 від 31.08.2015 року, в якому ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 258, ч.1 ст. 263, ч.2 ст. 342 КК України.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 08.05.2023 року було задоволено клопотання прокурора та продовжено строк застосованого до обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою по 06.07.2023 року включно.

На вказану ухвалу захисники ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , діючи в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 подали апеляційні скарги.

Захисник ОСОБА_6 в апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 08.05.2023 року та змінити ОСОБА_8 запобіжний захід з тримання під вартою на особисте зобов`язання.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на недотримання судом першої інстанції вимог ст. 177 КПК України та положень викладених у судових актах Європейського суду з прав людини, а тому вважає оскаржувану ухвалу незаконною, необґрунтованою та такою, що постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

При цьому вказує, що на момент постановлення ухвали ОСОБА_8 утримується під вартою вже більш ніж 7 років 7 місяців. У всіх попередніх ухвалах про продовження тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (спільних ухвал стосовно обох обвинувачених), суд, не розділяючи ризики щодо кожного обвинуваченого та зазначаючи про існування однакових ризиків, жодного разу не послався на докази, які доводять існування цих ризиків, а лише цитував обвинувальний акт та зазначав про тяжкість покарання, яка може загрожувати обвинуваченим.

Також зазначає, що відповідно до практики ЄСПЛ строк тримання під вартою до постановлення вироку судом, який становить більше п`яти років, є особливо тривалим, що вимагає від державних органів, які розслідують справу, особливої сумлінності, щоб судочинство було здійснено невідкладно.

Апелянт звертає увагу, що після призначення судом нового складу присяжних за ініціативою суду розгляд справи №761/29701/16-к по обвинуваченню ОСОБА_8 та ОСОБА_9 був розпочатий спочатку і у 2022 році не проводилось судових засідань з розгляду обвинувачення та не досліджувались докази, а тому обвинуваченому ОСОБА_8 суд лише постійно продовжує строк тримання його під вартою з одних і тих же формальних підстав, посилаючись на абстрактні ризики.

Крім того вказує, що ризик втечі обвинуваченого не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку і оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть підтвердити існування цього ризику, про що неодноразово зазначав Європейський суд у своїх рішеннях.

Зазначає, що ОСОБА_8 до свого затримання жодних злочинів не вчиняв та характеризується виключно позитивно як добросовісний та дисциплінований боєць спецпідрозділу батальйону «Січ» ГУМВС України в м. Києві.

Також наголошує, що суд першої інстанції безпідставно не врахував рішення Європейського суду з прав людини у справі «Крайняк проти України» (заява №68353/17), згідно якого, у період часу з 31.08.2015 року до 22.07.2020 рокуЄСПЛ констатував порушення органами влади (національними судами) пункту 3 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та не доведення органами державної влади існування виняткових обставин, які б виправдовували тримання заявника під вартою протягом такого значного періоду часу і не проявлення «особливої ретельності» під час здійснення провадження. Крім того, у пунктах 24, 25 цього рішення Суд встановив, що органи державної влади не довели існування виняткових обставин, які б виправдовували тримання заявника під вартою протягом такого значного періоду часу.

В апеляційній скарзі захисника ОСОБА_7 апелянт просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 08.05.2023 року та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання з покладенням на нього обов`язків, встановлених ч.5 ст. 194 КПК України.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що при постановлені ухвали про продовженні ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою судом не враховано суттєві обставини, а також проігноровано практику Європейського суду з прав людини.

При цьому вказує, що обвинувачений ОСОБА_8 тримається під вартою вже майже 8 років, однак згідно практики ЄСПЛ строк тримання особи під вартою до постановлення вироку судом, який становив більше п`яти років є особливо тривалим, що вимагає від державних органів, які розслідують справу особливої сумлінності, щоб судочинство було здійснено невідкладно, однак у даному кримінальному провадженні практично не проводяться судові засідання, де б розглядалось обвинувачення та досліджуються докази, лише вирішується питання про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою.

Під час вирішення питання про продовження строку тримання ОСОБА_8 під вартою суд лише погодився з думкою прокурора про існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, однак прокурором не надано і суд не досліджував жодних доказів на підтвердження існування таких ризиків, а також не досліджував доводи сторони захисту про відсутність цих ризиків, що свідчить про абстрактну оцінку судом існування одних і тих же ризиків, які на протязі понад 6-ти років слугують формальною підставою для тримання ОСОБА_8 під вартою.

Також апелянт зазначає, що поза увагою суду залишилося те, що за практикою ЄСПЛ ризик втечі обвинуваченого не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку і це не позбавляє суд обов`язку належним чином обґрунтовувати необхідність застосування і продовження строку тримання під вартою обвинуваченого з одних і тих же підстав, мотивуючи свої висновки лише тяжкістю покарання та наявністю суспільного інтересу. Крім того, прокурором не доведено неможливість застосування до ОСОБА_8 іншого більш м`якого запобіжного заходу.

Звертає увагу, що ЄСПЛ проведено попередній розгляд та визнано прийнятними заяви ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у справі «Крайняк та Гуменюк проти України».

На переконання апелянта, відсутність будь-якої оцінки обставин наявності ризиків, встановлених ч.1 ст. 177 КПК України та не застосування судом ст.ст. 178, 183 КПК України призвело до безпідставного продовження ОСОБА_8 найсуворішого виду запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_8 на підтримку доводів апеляційних скарг; думку прокурора, який заперечував проти задоволення поданих захисниками апеляційних скарг, посилаючись на законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції; перевіривши матеріали контрольного провадження №761/29701/16-к про продовження обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та апеляційні доводи, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів даної справи, 08.05.2023 року під час розгляду кримінального провадження №12015000000000613 від 31.08.2015 року, у якому ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 258, ч.1 ст. 263, ч.2 ст. 342 КК України, прокурор заявив клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 2 місяці, посилаючись на наявність ризиків, передбачених п.п 1, 3 ч.1 ст. 177 КПК України, оскільки останній може переховуватись від суду з метою уникнення покарання, що йому загрожує у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих дій, здійснити незаконний вплив на потерпілих та свідків.

За змістом положень ч.1 та ч.2 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Вирішуючи питання за клопотанням прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд першої інстанції, посилаючись на висновки, викладені у рішеннях Європейського суду з прав людини та дані обвинувального акта, зокрема зазначив, що ОСОБА_8 , будучи активним учасником бойових дій на території проведення антитерористичної операції, тобто маючи практичні знання і навички ведення бою, обвинувачується у вчиненні терористичного акту шляхом використання оборонних осколкових ручних гранат РГО внаслідок чого загинули 4 особи, створено небезпеку для життя та здоров`я інших людей, у тому числі працівників правоохоронних органів, які забезпечували охорону громадського порядку, і від вибуху 144 особи отримали тілесні ушкодження.

Після вчинення вищеописаних дій, ОСОБА_8 прибув до станції метро «Арсенальна», де був зупинений службовими особами лінійного управління в метрополітені ГУ МВС України в м. Києві та в кімнати міліції у вестибюлі станції метро під час огляду рюкзака ОСОБА_8 було виявлено предмет, схожий на гранату, що спровокувало ОСОБА_8 на вчинення умисних активних дій, спрямованих на опір працівникам поліції. Обвинувачений почав застосовувати до працівників міліції фізичну силу, штовхати останніх, а також застосував спецзасб - препарат сльозоточивої та дратівливої дії «Терен-4м».

Отже, спосіб вчинення інкримінованого ОСОБА_8 злочину, характер вчиненого та масштабність наслідків у виді загиблих та осіб, які отримали тілесні ушкодження у кількості 144 особи, на думку суду, свідчить про наявність у цій справі специфічних ознак щодо публічного інтересу, який, не зважаючи на існування презумпції невинуватості, переважає правило поваги до особистої свободи.

Крім того, суд не виключає, що саме участь ОСОБА_8 у бойових діях під час проведення антитерористичної операції на сході України, та отриманий останнім досвід щодо застосування зброї різного виду та призначення, зумовило обрання способу вчинення інкримінованих обвинуваченому дій, час та місце їх вчинення (масові заходи на площі Конституції у місті Києві), з метою досягнення масовості жертв і дестабілізації суспільно-політичної обстановки.

На переконання суду першої інстанції, вказані обставини підтверджують суспільну небезпечність обвинуваченого та, враховуючи введення на території України воєнного стану у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, суттєвим збільшенням обігу зброї на території України, суд дійшов висновку, що лише подальша ізоляція обвинуваченого зможе забезпечити виконання останнім своїх процесуальних обов`язків.

Крім того, враховуючи, що потерпілі та свідки судом не допитані, не виключено, що обвинувачений з метою уникнення відповідальності за вчинення інкримінованих йому дій, може вчинити незаконний вплив на свідків та потерпілих.

За таких обставин, суд вважав не безпідставною наявність ризику вчинення ОСОБА_8 зазначених прокурором позапроцесуальних дій з метою створення перешкод судовому розгляду шляхом переховування і на теперішній час будь-які обставини, які б спростували попередні висновки суду під час застосування та продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 , судом не встановлені.

Європейський суд з прав людини неодноразово в своїх рішення наголошував, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Відповідно до положень ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Переглядаючи ухвалу суду першої інстанції про продовження застосованогодо обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з`ясованих обставин, з якими закон пов`язує можливість застосування виключного запобіжного заходу у виді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, пославшись на існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч.1 ст. 177 КПК України.

Приймаючи рішення про продовження строку застосованого до ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд обґрунтовано послався на рішення ЄСПЛ у справі «Грубник проти України», у якій особі висунуто обвинувачення щодо участі у вчиненні терористичних актів, де ЄСПЛ визначив, що вирішуючи питання щодо тривалого утримання особи під вартою за таких, як у цій справі обставин, він має тлумачити обсяг зобов`язань органів державної влади за пунктом 3 статті 5 Конвенції щодо обґрунтування своїх рішень у спосіб, який відповідає практичним вимогам виконання цього зобов`язання, оскільки неможливість звільнення заявника у цій справі була очевидною з огляду на конкретні обставини справи - його підозрювали в організації та керівництві терористичною групою у складі декількох осіб.

У цьому контексті ЄСПЛ наголосив, що органи державної влади зобов`язані захищати права фактичних і потенційних потерпілих від насильницьких нападів відповідно до статей 2, 3 та пункту 1 статті 5 Конвенції.

Крім того, ЄСПЛ вказав, що суд, розглядаючи відповідну справу, має брати до уваги не тільки обставини та умови вчинення інкримінованих особі дій, але й суспільно-політичні умови та обстановку, у яких здійснюється розгляд справи.

На переконання колегії суддів, суд першої інстанції вірно оцінив наявність реальної небезпеки для суспільства у разі застосування до обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням його під вартою, виходячи з наданих сторонами кримінального провадженнями матеріалів щодо обставин вчинення інкримінованих обвинуваченому дій.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків, оскільки конкретні обставини кримінального провадження, ступінь суспільної небезпеки інкримінованих ОСОБА_8 злочинів, один з яких відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, передбаченого ч.3 ст. 258 КК України, його наслідки, а саме загибель 4 осіб та заподіяння тілесних ушкоджень 144 особам, а також тяжкість покарання, яке загрожує останньому у разі визнання його винуватими, у виді позбавлення волі від 10 до 15 років або довічне позбавлення волі, з урахуванням існування ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, свідчить про неможливість застосування стосовно ОСОБА_8 іншого більш м`якого запобіжного заходу.

Крім того, кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст. 258 КК України, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_8 має досить високий ступінь суспільної небезпеки, наявність якої, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи обвинуваченого, а тому з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що суд своїм рішенням повинен забезпечити не лише права обвинувачених, але й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, а тому колегія суддів вважає, що відсутні підстави для зміни ОСОБА_8 обраного запобіжного заходу у виді тримання під вартою на більш м`який у виді особистого зобов`язання, про що ставиться питання в апеляційних скаргах захисників, оскільки він не забезпечить належної поведінки обвинувачених під час розгляду даного кримінального провадження.

Доводи апеляційних скарг захисників про те, що обвинувачений ОСОБА_8 тримається під вартою вже майже 8 років та їх посилання на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Крайняк проти України» (заява №68353/17), згідно якого ЄСПЛ констатував порушення органами влади (національними судами) пункту 3 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та не доведення органами державної влади існування виняткових обставин, які б виправдовували тримання заявника під вартою протягом такого значного періоду часу і не проявлення «особливої ретельності» під час здійснення судового провадження, колегія суддів вважає непереконливими, оскільки, як зазначив суд першої інстанції, для обґрунтованості рішення щодо подальшого тримання особи під вартою суд має керуватись принципом пропорційності, який передбачає встановлення обмежень прав і свобод людини і громадянина за умови, що таке обмеження є суспільно необхідним (Рішення Конституційного суду України від 19.10.2009 №26-рп/2009), тобто суд має зіставити аргументи «за» і «проти» звільнення такої особи, та відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Броуѓан та інші проти Сполученого Королівства» врахувати, що під час розслідування терористичних злочинів перед державними органами постають особливі проблеми, оскільки терористичні злочини становлять особливу категорію через притаманний їм ризик для людського життя і безпеки, а отже спосіб вчинення інкримінованого ОСОБА_8 злочину, передбаченого ч.3 ст. 258 КК України, характер вчиненого та масштабність наслідків у виді 4 загиблих та осіб, які отримали тілесні ушкодження у кількості 144 особи, свідчить про наявність у цій справі специфічних ознак щодо публічного інтересу, який, не зважаючи на існування презумпції невинуватості, переважає правило поваги до особистої свободи.

Крім того, у рішенні «Міланкович і Бошняк проти Хорватії» ЄСПЛ визначив, що захист громадського порядку має особливо важливе значення у справах, що стосуються тяжких злочинів проти основних прав людини, як-от військові злочини проти цивільного населення. Також, у справі «Лабіта проти Італії» ЄСПЛ зазначив, що продовжуване утримання особи під вартою може бути виправдане у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, не зважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають правило поваги до особистої свободи.

Апеляційні доводи захисників про те, що прокурор не обґрунтував існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України і не надав жодних доказів на їх підтвердження, а суд лише погодився з думкою прокурора, є безпідставними, оскільки у клопотанні прокурора про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою доведено об`єктивне існування обставин, які виправдовують подальше тримання під вартою ОСОБА_8 та встановлена наявність ризиків, визначених ст. 177 КПК України, оскільки введення на території України воєнного стану, суттєве збільшення обігу зброї та наявність значних непідконтрольних Україні територій, враховуючи дані про особу обвинуваченого ОСОБА_8 , який будучи активним учасником бойових дій та маючи досвід щодо застосування зброї різного виду і призначення, а також враховуючи тяжкість покарання, яке загрожує ОСОБА_8 за вчинення інкримінованих йому злочинів, свідчить про існування ризику переховування обвинуваченого від суду, а посилання захисника ОСОБА_6 на те, що ОСОБА_8 до свого затримання жодних злочинів не вчиняв та характеризується виключно позитивно як добросовісний та дисциплінований боєць спецпідрозділу батальйону «Січ» ГУМВС України в м. Києві, не можуть слугувати безумовною підставою для застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу, зокрема у вигляді особистого зобов`язання.

Крім того, враховуючи, що потерпілі та свідки судом не допитані, не виключено, що обвинувачений з метою уникнення відповідальності за вчинення інкримінованих йому дій, може вчинити незаконний вплив на свідків та потерпілих, про що також обґрунтовано зазначив суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

За викладеним, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 08.05.2023 року про продовження застосованого до обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою винесена з додержанням вимог кримінального процесуального закону, є обґрунтованою та належним чином вмотивованою і підстав для її скасуваннята зміни ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 258, ч.1 ст. 263, ч.2 ст. 342 КК України, запобіжного заходу на особисте зобов`язання, про що ставиться питання в апеляційних скаргах захисників, колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 407, 422-1 КПК України колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 - залишити без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 08 травня 2023 року, якою продовжено строк застосованого до обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою по 06.07.2023 року включно - без зміни.

Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3