Рішення

від 26.06.2023 по справі 902/556/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" червня 2023 р. Cправа № 902/556/23

Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Маслія І.В., розглянувши без виклику сторін за наявними матеріалами в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОДІЛЛЯАГРОЗАХИСТ" (вул. Хмельницьке шосе, 122, м. Вінниця, 21029)

до: Фермерського господарства "Колос-22" (вул. Незалежності, буд.68, село Сокіл, Могилів-Подільський р-н., Вінницька обл., 24124)

про стягнення 164 325,93 грн.

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПОДІЛЛЯАГРОЗАХИСТ" звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до Фермерського господарства "Колос-22" про стягнення 164 325,93 грн. заборгованості, з якої 52 364,46 грн - курсова різниця, 32 141,49 грн - пеня, 48 991,14 грн - штраф та 30 855,84 грн.- 48% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором купівлі-продажу №02-11-В-ЗЗР від 22.02.2022.

Ухвалою суду від 25.04.2023 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/556/23 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Даною ухвалою встановлено сторонам строки для вчинення процесуальних дій, зокрема, на подання відповідачем відзиву на позовну заяву.

Вказана ухвала направлена позивачу на електронну адресу зазначену у позовній заяві.

Щодо повідомлення відповідача суд зазначає наступне.

Ухвала суду, направлена на адресу відповідача зазначену у Витязі з ЄДРЮО ФОП ГФ: вул. Незалежності, буд.68, село Сокіл, Могилів-Подільський р-н., Вінницька обл., 24124. Конверт з ухвалою повернуто до суду з відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою».

Листом Міністерства юстиції України від 06.08.2014 р. № 404-0-2-14/8.1 «Щодо визначення терміну "місцезнаходження юридичної особи"» повідомлено, що згідно зі статтею 17 Закону в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - ЄДР) щодо юридичної особи мають міститися відомості, зокрема, про місцезнаходження юридичної особи. Відповідно до частини першої вищезазначеної статті Закону відомості про юридичну особу включаються до ЄДР шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору. Форми реєстраційних карток, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 14 січня 2011 року № 3178/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 19 жовтня 2011 року за № 1207/19945, містять поля для зазначення відомостей про місцезнаходження юридичної особи. Відповідно до статті 1 Закону місцезнаходження юридичної особи - адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені. Водночас статтею 93 Цивільного кодексу України передбачено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку. Слід враховувати, що норми чинного законодавства оперують поняттями "місцезнаходження юридичної особи" і не містять визначень щодо "фактичної" чи "юридичної" адреси юридичної особи. Законом України від 3 березня 2005 року № 2452 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесені зміни до статті 88 Цивільного кодексу України, частин другої та четвертої статті 57 Господарського кодексу України, які передбачають виключення відомостей про місцезнаходження юридичної особи із переліку відомостей, що мають обов`язково міститися в установчих документах юридичної особи. При цьому частиною першою статті 88 Цивільного кодексу України передбачено, що у статуті товариства вказуються найменування юридичної особи, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені цим Кодексом або іншим законом. Вимоги до змісту статуту господарського товариства встановлені статтею 4 Закону України "Про господарські товариства", відповідно до положень якої відомості про місцезнаходження товариства мають міститися в установчих документах. Водночас частиною третьою статті 8 Закону встановлено, що установчі документи (установчий акт, статут або засновницький договір, положення) юридичної особи повинні містити відомості, передбачені законом. Відповідальність за відповідність установчих документів законодавству несуть засновники (учасники) юридичної особи. Відповідно до частини першої статті 27 Закону однією з підстав для відмови у проведенні державної реєстрації, які застосовуються і при державній реєстрації змін до установчих документів, є, зокрема, невідповідність установчих документів вимогам частини третьої статті 8 цього Закону.

Ураховуючи вищевикладене, у разі відсутності в установчих документах товариства відомостей про його місцезнаходження державний реєстратор відмовляє у проведенні державної реєстрації юридичної особи (змін до установчих документів) на підставі невідповідності установчих документів вимогам частини третьої статті 8 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".

Відповідно до ч.3,7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.05.2018 р. у справі № 910/15442/17.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов`язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.

У визначений судом строк відзиву відповідача на позовну заяву до суду не надійшло.

Враховуючи положення ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав.

За частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.

Розглядаючи дану справу, суд з урахуванням ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" приймає до уваги припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

22 лютого 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПОДІЛЛЯАГРОЗАХИСТ" (позивач, за договором Продавець) та Фермерським господарством "Колос-22" (відповідач, за договором Покупець) укладено договір купівлі-продажу № 02-11-В-ЗЗР (надалі Договір).

Згідно з предметом Договору Продавець зобов`язується передати, а Покупця зобов`язується прийнята та сплатити вартість агрохімічної продукції, продукції виробничого призначення (засобів захисту рослин, насіння), іменованих у подальшому Товар, відповідно до умов даного Договору (Додатків та Специфікацій до нього) (п. 1.1. Договору).

За цим договором поставляється виключно Товар, що дозволений до використання на території України. Конкретний асортимент Товару; строк поставки та умови оплати Товару наведені в Специфікаціях до даного Договору та/або видаткових накладних. У випадку, розбіжності даних у Специфікації(ях) щодо найменування, кількості і ціни Товару в порівнянні з даними у відповідній видатковій накладній, перевагу має видаткова накладна (п. 1.2. Договору).

Ціна Товару встановлена за домовленістю Сторін, а Сторони визначили грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті - Долар США або Євро. Оплата Товару (виконання зобов`язання) передбачено у гривні. Загальна сума Договору складається із суми вартості Товару за всіма специфікаціями та/або видатковими накладними (якщо Товар був відпущений без укладення Специфікації), підписаними в рамках цього договору, які є його невід`ємною частиною, з урахуванням зміни ціни у спосіб передбачений пунктом 3.3. (п. 1.3. та п. 1.4. Договору).

Товар по даному Договору продається на умовах попередньої оплати або здійснення часткової передоплати, товарного кредиту (відстрочення кінцевого розрахунку). Умови оплати відповідної партії Товару, порядок та строки здійснення платежів зазначаються у специфікації(ях) до Договору (п. 3.1. Договору).

Оплата вартості Товару проводиться Покупцем у безготівковій формі в гривнях, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Продавця (п. 3.2. Договору).

У зв`язку з тим, що Товар виробляється за кордоном і імпортується на територію України, Сторони домовились про зміну ціни на Товар. При цьому така зміна ціни є узгодженою Сторонами та не потребує додаткового узгодження шляхом підписання змін, доповнень та/або додаткових угод, тощо до цього Договору та здійснюється покупцем самостійно, Покупець зобов`язаний здійснити оплату зміненої вартості Товару яка має відбутися наступним чином: якщо на дату здійснення Покупцем платежу (здійснення передоплати та/або оплати вартості Товару) фактичний курс гривні до іноземної валюти - (Долар США або Євро) на міжбанківському валютному ринку є вищим за курс гривні до іноземної валюти (Долар США або Євро), на міжбанківському валютному ринку, на дату підписання відповідних Специфікацій (або видаткових накладних, якщо Товар був відпущений без укладення Специфікацій), Покупець зобов`язаний сплатити Постачальнику проіндексовану суму вартості Товару у гривні по Договору. Проіндексована сума вартості Товару у гривні визначається за наступною формулою: S1 =(A1/A0)*S0 , де S0 - сума вартості Товару (платежу у гривні) визначена у Специфікації на дату її підписання (або видатковій накладній, якщо Товар був відпущений без укладання Специфікації); S1 - проіндексована (змінена) сума вартості Товару (платежу у гривні), яка підлягає оплаті Покупцем; A0- курс гривні до іноземної валюти - долара США/Євро, на міжбанківському валютному ринку, визначений на дату укладення Специфікації до Договору (або на дату відвантаження Товару за видатковою накладною, якщо Товар був відпущений без укладення Специфікації); A1- курс гривні до іноземної валюти - долара США/Євро, на міжбанківському валютному ринку, на дату здійснення Покупцем платежу (дата оплати вартості Товару), або/ на момент висування вимоги про здійснення платежу/на дату подачі позовної заяви до суду (п. 3.3. Договору).

Продавець самостійно визначає курс іноземної, валюти посилаючись, на показники основних офіційних ресурсів держави. Під курсом гривні до іноземної валюти - долара США/Євро - розуміється курс продажу відповідної валюти встановленої на міжбанківському валютному ринку на дату що передує даті підписання, за даними Інтернет-сторінки http:index.minfin.com.ua/ або даних інтернет ресурсу Національного банку України (www.bank.gov.ua), Української міжбанківської валютної біржі згідно сайту ww.udinform.com (графа «закриття/АSK»), інших (kurs.соm.uа) та даними виробника такого Товару (п. 3.4. Договору).

У разі оплати Товару Покупцем без врахування його зміненої вартості згідно п. 3.3. цього Договору Продавець має право самостійно змінити вартість Товару та виставити відповідний рахунок по зміні вартості товару Покупцю. Покупець зобов`язаний оплатити виставлений рахунок протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту його отримання. Вартість Товару вважається сплаченою повністю, коли остаточна оплата, розрахована в порядку, визначеному в пункті 3.3. цього Договору, перерахована на розрахунковий рахунок Продавця. Покупець зобов`язаний здійснюючи оплату за Товар, вказувати у призначенні платежу конкретне зобов`язання тобто, № та дату Договору, а також № та дату рахунку - фактури на оплату Товару, в рамках яких здійснюється оплата. Якщо Покупець цього не дотримується, то Продавець має право сам, на власний розсуд, визначити за яким рахунком до цього Договору зарахувати оплату Покупця (п. 3.5. та п. 3.6. Договору).

За порушення строків оплати, встановлених договором та/або специфікаціями до нього, Покупець у випадку прострочення виконання зобов`язання щодо своєчасної оплати Товару сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день простроченого платежу. За порушення, строків оплати, встановлених договором та/або специфікаціями до нього, Покупець у випадку прострочення виконання зобов`язань щодо своєчасної оплати Товару сплачує Продавцю штраф у розмірі 25 % від суми прострочення за кожен випадок порушення зобов`язання по оплаті. Сторони прийшли до згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України і встановлюють її в 48% річних від несплаченої загальної вартості Товару. Вказана відсоткова ставка підлягає нарахуванню з дати наступної за датою, коли Товар мав бути сплачений Покупцем (відповідно до строку оплати визначеного специфікацією/ями до Договору) (п. 5.4. -5.6. Договору).

Сторони домовились, що нарахування неустойки, відсотків річних, інфляційних втрат, за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором припиняється через 5 (п`ять) років від дня, коли зобов`язання мало бути виконане. Строк позовної давності щодо стягнення заборгованості та нарахованих на суму заборгованості неустойки, відсотків річних, інфляційних втрат за цим Договором становить 5 (п`ять) років (п. 5.8. Договору).

Договір набирає чинності з моменту підписання його обома Сторонами і діє до 31 грудня 2022 року, а в частин розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим Договором (п. 8.1. Договору).

На виконання умов договору між сторонами обопільно підписано та скріплено печатками сторін Специфікація №1 від 22.02.2022 на загальну суму 244 956,53 грн, що еквівалентно 8 541,02 доларів США (курс гривні до долара на момент підписання 28,680) та зазначено що розрахунок проводиться частинами, а саме 20% вартості товару в сумі 48 991,31 грн, що еквівалентно 1 708,20 доларів США оплачується до 22.02.2022 та 80% вартості товару в сумі 195 965,22 грн, що еквівалентно 6 832,82 доларів США оплачується до 01.11.2022. Крім того, зазначено, що сторони розуміють та погоджуються, що вартість Товару зазначена в даній Специфікації, не є остаточною та може бути змінена на умовах п. 3.3. Договору.

Позивач виставив відповідачу рахунок на оплату №217 від 22.02.2022 на суму 244 956,53 грн.

Відповідач на виконання умов договору та Специфікації до нього 22 .02.2022 здійснив оплату 20% вартості товару в сумі 48 992,00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією №26 від 22.02.2022.

Позивач на виконання умов договору 07.04.2022 здійснив поставку товару на загальну суму 244 956,53 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи обопільно підписаною та скріпленою печатками сторін видатковою накладною №4000077 від 07.04.2022.

В подальшому в зв`язку з не проведенням відповідачем у визначений специфікацією строк оплати 80% вартості отриманого товару між позивачем та відповідачем обопільно підписано та скріплено печатками сторін Акт погодження суми розрахунку-коригування ціни №1 від 26.01.2023 за видатковою накладною №4000077 від 07.04.2022, відповідно до якої вартість поставленого товару за видатковою накладною збільшено на суму 56 399,93 грн.

З огляду на викладене заборгованість відповідача перед позивачем станом на 26.01.2023 за отриманий та не оплачений товар, з урахуванням часткової оплати та здійсненої індексації становила 252 364,46 грн.

В подальшому відповідач провів оплати на суму 100 000,00 грн 16.02.2023 та на суму 100 000,00 грн 14.03.2023, що підтверджується платіжними інструкціями №687233108 та №687233130 відповідно.

Таким чином, станом на день звернення позивача до суду з позовною заявою неоплаченою залишається сума індексації (курсова різниця) в сумі 52 364,46 грн., що і стало підставою звернення позивача до суду. Крім суми курсової різниці позивачем заявлено до стягнення з відповідача 32 141,49 грн - пеню, 48 991,14 грн - штраф та 30 855,84 грн.- 48% річних згідно з умовами договору за неналежне виконання відповідачем грошових зобов`язань.

Надаючи правову кваліфікацію правовідносинам, що виникли між сторонами, суд враховує таке.

Частинами 1, 2 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно статті 173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, в тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом частини 1 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічний припис містить стаття 526 ЦК України.

Згідно із ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В силу ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 189 Господарського кодексу України передбачено, що ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях.

Згідно з приписами статті 524 Цивільного кодексу України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина 2 статі 533 Цивільного кодексу України).

Норми чинного законодавства не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов`язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов`язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Крім того, за змістом чч.2, 3 ст. 632 ЦК України, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, установлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після виконання не допускається.

Згідно із ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В силу статей 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи сторонами в п. 3.3. Договору передбачено, що Товар виробляється за кордоном і імпортується на територію України, Сторони домовились про зміну ціни на Товар. При цьому така зміна ціни є узгодженою Сторонами та не потребує додаткового узгодження шляхом підписання змін, доповнень та/або додаткових угод, тощо до цього Договору та здійснюється покупцем самостійно, Покупець зобов`язаний здійснити оплату зміненої вартості Товару яка має відбутися наступним чином: якщо на дату здійснення Покупцем платежу (здійснення передоплати та/або оплати вартості Товару) фактичний курс гривні до іноземної валюти - (Долар США або Євро) на міжбанківському валютному ринку є вищим за курс гривні до іноземної валюти (Долар США або Євро), на міжбанківському валютному ринку, на дату підписання відповідних Специфікацій (або видаткових накладних, якщо Товар був відпущений без укладення Специфікацій), Покупець зобов`язаний сплатити Постачальнику проіндексовану суму вартості Товару у гривні по Договору.

Крім того, п.3.5 Договору у разі оплати Товару Покупцем без врахування його зміненої вартості згідно п. 3.3. цього Договору Продавець має право самостійно змінити вартість Товару та виставити відповідний рахунок по зміні вартості товару Покупцю.

В зв`язку з не проведенням відповідачем у визначений специфікацією строк (01.11.2022) оплати 80% вартості отриманого товару в сумі 195964,53 грн між позивачем та відповідачем обопільно підписано та скріплено печатками сторін Акт погодження суми розрахунку-коригування ціни №1 від 26.01.2023 за видатковою накладною №4000077 від 07.04.2022, відповідно до якої вартість поставленого товару за видатковою накладною збільшено на суму 56 399,93 грн.

З огляду на викладене заборгованість відповідача перед позивачем станом на 26.01.2023 за отриманий та не оплачений товар, з урахуванням часткової оплати та здійсненої індексації становила 252 364,46 грн.

В подальшому відповідач провів оплати на суму 100 000,00 грн 16.02.2023 та на суму 100 000,00 грн 14.03.2023, що підтверджується платіжними інструкціями №687233108 та №687233130 відповідно.

В результаті викладеного, господарський суд, перевіривши розрахунок суми курсової різниці, помилок в розрахунку позивача не виявив, тому курсова різниця в сумі 52 364,46 грн підлягає задоволенню у заявленій позивачем сумі як така що підтверджується матеріалами справи та відповідає умовам договору та специфікації до нього.

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

У відповідності до ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 5.4.-5.6. Договору, за порушення строків оплати, встановлених договором та/або специфікаціями до нього, Покупець у випадку прострочення виконання зобов`язання щодо своєчасної оплати Товару сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день простроченого платежу. За порушення, строків оплати, встановлених договором та/або специфікаціями до нього, Покупець у випадку прострочення виконання зобов`язань щодо своєчасної оплати Товару сплачує Продавцю штраф у розмірі 25 % від суми прострочення за кожен випадок порушення зобов`язання по оплаті. Сторони прийшли до згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України і встановлюють її в 48% річних від несплаченої загальної вартості Товару. Вказана відсоткова ставка підлягає нарахуванню з дати наступної за датою, коли Товар мав бути сплачений Покупцем (відповідно до строку оплати визначеного специфікацією/ями до Договору).

Крім того, в п. 5.8. Договору сторони домовились, що нарахування неустойки, відсотків річних, інфляційних втрат, за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором припиняється через 5 (п`ять) років від дня, коли зобов`язання мало бути виконане. Строк позовної давності щодо стягнення заборгованості та нарахованих на суму заборгованості неустойки, відсотків річних, інфляційних втрат за цим Договором становить 5 (п`ять) років.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

До позовної заяви позивачем долучено розрахунок заборгованості та штрафних санкцій.

Суд перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу, пені та 48% річних розрахованих за період заборгованості без врахування курсової різниці, помилок не виявив, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 32 141,49 грн - пеню, 48 991,14 грн - штраф та 30 855,84 грн.- 48% річних, є правомірними та підлягають задоволенню, як такі що передбачені договором та законом.

Разом з тим, дослідивши матеріали справи, суд приймає рішення про зменшення розміру пені, штрафу та 48%річних на 50%, з власної ініціативи, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принципи верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Відповідно до ч.1 ст.129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 р. № 15-рп/2004 зазначено, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традицій, звичаїв, тощо, які легітимізовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Згідно з п.6 ч.1 ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.ч.2-4 ст.13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу (ч.3 ст.15 ЦК України).

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Із мотивувальної частини Постанови Великої палати Верховного Суду України від 18.03.2020 у справі №902/417/18 слідує, що главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Згідно із ч. 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Такими чином вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Крім того, відповідно до встановлених обставин справи, за змістом розділу 6 укладених сторонами договорів, положень статті 611 та частини третьої статті 692, статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду у справі №902/417/18 дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Крім того, суд вважає за доцільне звернути увагу на висновок Великої Палати Верховного Суду викладений в постанові від 07.07.2020 у справі №296/10217/15-ц, в якій ототожнено поняття індексу інфляції передбаченого за прострочення виконання грошового зобов`язання відповідно до ст. 625 ЦК України з поняттям курсової різниці відносно вартості поставленого товару, а саме зазначено, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Проте оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає.

У випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.

Отже, захист майнових інтересів позивача в аспекті ймовірного знецінення грошових коштів забезпечено можливістю стягнення курсової різниці відносно вартості поставленого товару.

Приймаючи рішення про зменшення розміру штрафу та пені суд взяв до уваги такі обставини:

- відповідач є фермерським господарством, який, серед інших, покликаний забезпечити продовольчу безпеку в країні, яка перебуває у стані збройного конфлікту з Російською Федерацією, і покладення надмірного фінансового тягаря на останнього може призвести до погіршення його матеріального становища та неможливості виконання ним своїх основних завдань;

- відповідачем майже повністю здійснено оплату за отриманий товар до відкриття провадження у справі;

- інтереси позивача додатково захищено (компенсовано негативні наслідки прострочення боржника) шляхом пред`явлення вимоги про стягнення курсової різниці, на яку збільшилась заборгованість в наслідок знецінення національної валюти;

- загальний розмір штрафних та компенсаційних нарахувань складає 84% від вартості отриманого та не вчасно оплаченого товару - 80% в сумі 195964,53 грн., що створює несправедливо надмірний тягар для відповідача.

Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому вирішення питання про зменшення штрафних санкцій та розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Судом враховано правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Крім того судом взято до уваги відсутність в діях відповідача умисних дій (заздалегідь передбачуваних).

Аналогічної позиції стосовно застосування приписів ст.233 Господарського кодексу України, ст.551 Цивільного кодексу України дотримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 12.12.2018 у справі №921/110/18, від 14.01.2019 у справі №925/287/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, Велика Палата Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.

Тому суд вважає, що з урахуванням засад добросовісності, справедливості, пропорційності та розсудливості, наявні достатні правові підстави для зменшення розміру штрафу, пені та 48% річних.

З огляду на викладені обставини в сукупності суд, користуючись правом, наданим йому ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, зменшує розмір заявлених до стягнення штрафу, пені та 48% річних на 50% з заявлених: 32 141,49 грн - пені до 16 070,75 грн, 48 991,14 грн - штрафу до 24 495,57 грн та 30 855,84 грн.- 48% річних до 15 427,92 грн.

Як визначає ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За таких обставин, позов підлягає задоволенню судом частково з урахуванням мотивів щодо зменшення сум штрафу, пені та 48% річних.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 129 ГПК України з покладенням витрат по сплаті судового збору і в частині вимог, за якими відмовлено у позові у зв`язку із зменшенням.

Керуючись статтями 2, 3, 7, 13, 46, 73, 74, 76-80, 86, 91, 113, 118, 129, 232, 233, 236, 238, 240, 241, 242, 252, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фермерського господарства "Колос-22" (вул. Незалежності, буд.68, село Сокіл, Могилів-Подільський р-н., Вінницька обл., 24124, код ЄДРПОУ 32909105) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОДІЛЛЯАГРОЗАХИСТ" (вул. Хмельницьке шосе, 122, м. Вінниця, 21029, код ЄДРПОУ 37898486) 52 364,46 грн - курсової різниці, 16 070,75 грн - пені, 24 495,57 грн - штрафу, 15 427,92 грн. - 48% річних та 2684,00 грн витрат на сплату судового збору.

3. У частині стягнення 16 070,75 грн - пені, 24 495,57 грн - штрафу та 15 427,92 грн. - 48% річних відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення направити відповідачу рекомендованим листом та на відому суду адресу електронної пошти позивача - tov@paz.org.ua .

Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення (ч.1 ст.256 ГПК України).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано (ч.1 ст.241 ГПК України).

Апеляційна скарга подається у порядку, визначеному ст. 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено 29 червня 2023 р.

Суддя Ігор МАСЛІЙ

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - відповідачу (вул.Незалежності, буд.68, село Сокіл, Могилів-Подільський р-н.,Вінницька обл., 24124)