Рішення

від 28.06.2023 по справі 910/531/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.06.2023Справа № 910/531/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Акціонерного товариства "Укрпошта" (вул. Хрещатик, 22, м. Київ, 01001)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рампа-1" (вул. Кам`янська 11, м. Дніпро, 49000)

про стягнення 149 552,37 грн.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Укрпошта" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Рампа-1" про стягнення 149 552,37 грн., а саме 73722,88 грн. пені та 75 829,49 грн. штрафу.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного Договору - рахунку № 080622 від 08.06.2022 року в частині здійснення поставки товару у передбачених договором обсягах, у зв`язку з чим позивачем нараховані штрафні санкції у вигляді пені та штрафу у вказаних сумах.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.01.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/531/23, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, враховуючи наявні в матеріалах справи докази та оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд прийшов до висновку про необхідність розгляду даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Так, через систему «Електронний суд» 20.02.2023 року від відповідача надійшов відзив б/н від 20.02.2023 року на позовну заяву, в якому останній проти позовних вимог заперечує, посилаючись на невідне обрахування позивачем строків поставки товару, оскільки між сторонами у справі 19.08.2022 року було укладено Додаткову угоду №1 до Договору, згідно якої Договір від 08.06.2022 року разом із Графіком поставок до нього було викладено у новій редакції. При цьому укладанню Додаткової угоди №1 передували переговори між сторонами, предметом яких були зміна ціни за одиницю товару, а також зміна строків поставки.

Таким чином, укладаючи зазначену Додаткову угоду №1 відповідач був переконаний в тому, що сторони погодили нові строки поставки, відповідно до яких при визначенні строків поставки другої та третьої партії товару слід керуватися моментом укладання Додаткової угоди №1 від 19.08.2022 року, а не датою укладання Договору - рахунку від 08.06.2022 року, у зв`язку з чим відповідачем надано суду контррозрахунок неустойки, відповідно до якого сума штрафних санкцій становить 21 475,56 грн.

Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, оскільки останні є надмірно великими та становлять 10% загальної ціни Договору, при цьому позивачем не надано доказів завдання йому збитків у зв`язку з простроченням відповідача.

Також відповідач зазначає про те, що введення на території України воєнного стану, відключення електроенергії, повітряні тривоги тощо вплинули на строки виконання Договору.

В свою чергу через відділ діловодства суду 28.02.2023 року від позивача надійшли заперечення (відповідь на відзив) №122-09-55 від 28.02.2023 року з доказами їх надсилання на адресу відповідача, відповідно до яких позивач наголошує на тому, що як за змістом Договору-рахунку №080622 від 08.06.2022 року, так і за змістом Додаткової угоди №1 від 19.08.2022 року відсутні підстави вважати, що умови договору щодо строків поставки товару якимось чином були змінені. Натомість, як зазначено у пункті 2 Додаткової угоди №1, інші умови Договору залишаються без змін і сторони підтверджують за ними свої зобов`язання.

Разом з цим позивач заперечує щодо зменшення суми неустойки, оскільки її розмір визначений законом, а саме частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України, та наголошує, що відповідачем не надано належних доказів на підтвердження наявності поважних причин невиконання зобов`язань щодо своєчасної поставки товару.

Позивач також зазначає, що відповідач не повідомляв позивача про наявність будь-яких форс мажорних обставин, що ускладнюють виконання договору, поряд із цим відповідачем не надано суду доказів неможливості виконання умов Договору саме через введення воєнного стану на території України та не надано сертифікат Торгово-промислової палати про наявність форс-мажорних обставин. Заперечення судом долучені до матеріалів справи.

В подальшому через систему «Електронний суд» 01.03.2023 року від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив б/н від 01.03.2023 року, в яких відповідач не визнає доводи позивача щодо строків поставки товару та зазначає, що укладання договору під час війни жодним чином не позбавляє відповідача права посилатися на непереборну силу. Окрім цього, за твердженням відповідача, той факт, що розмір неустойки у даному випадку встановлений законом не позбавляє відповідача права на зменшення її розміру. Заперечення судом долучені до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем та відповідачем суду не надано.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади встановлені Законом України "Про публічні закупівлі", метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Статтею 1 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачено, що публічна закупівля (далі - закупівля) - придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому цим Законом; тендерна документація - документація щодо умов проведення тендеру, що розробляється та затверджується замовником і оприлюднюється для вільного доступу в електронній системі закупівель; тендерна пропозиція - пропозиція щодо предмета закупівлі або його частини (лота), яку учасник процедури закупівлі подає замовнику відповідно до вимог тендерної документації.

Згідно з ч.ч. 1, 4 статті 10 Закону України «Про публічні закупівлі» замовник самостійно та безоплатно через авторизовані електронні майданчики оприлюднює на веб-порталі Уповноваженого органу в порядку, встановленому Уповноваженим органом та цим Законом, інформацію про закупівлю, зокрема, оголошення про проведення відкритих торгів, тендерну документацію та проект договору про закупівлю не пізніше ніж за 15 днів до кінцевого строку подання тендерних пропозицій, якщо вартість закупівлі не перевищує межі, встановлені у частині третій цієї статті, та не пізніше 30 днів у разі перевищення таких меж.

Відповідно до пункту 15 статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» переможець процедури закупівлі - учасник, тендерна пропозиція якого відповідає всім критеріям та умовам, що визначені у тендерній документації, і визнана найбільш економічно вигідною, та якому замовник повідомив про намір укласти договір, або учасник, якому замовник повідомив про намір укласти договір за результатами застосування переговорної процедури закупівлі.

Відповідно до частини 1 статті 33 Закону України «По публічні закупівлі» рішення про намір укласти договір про закупівлю приймається замовником у день визначення учасника переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі.

За приписами частини 4 статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури.

Так, за результатами проведення процедури закупівлі товарів за ДК 021:2015 - 18920000-4:Сумки (Сумка для листоноші через плече), ідентифікатор закупівлі (цінових пропозицій) UA-2022-05-19-005207-а, 08 червня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рампа-1» (постачальник за договором, відповідач у справі) та Акціонерним товариством «Укрпошта» (покупець за договором, позивач у справі) укладено Рахунок-Договір №080622 (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов`язався поставити покупцю товар - сумки для листоноші через плече в кількості 6000 штук на загальну суму 1 249 980,00 грн., а покупець зобов`язався прийняти і оплатити товар в порядку та на умовах цього Договору.

Розділами 1-5 Договору сторони погодили предмет договору, ціну договору та умови оплати, умови поставки, гарантійний строк, строк дії договору.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Відповідно до пункту 3 Договору строк дії рахунок-договору до 31.12.2022 року включно, а у випадку припинення чи скасування воєнного стану - 3 місяці з дня припинення чи скасування воєнного стану в Україні, але у будь-якому випадку не довше ніж до 31.12.2022 року.

Окрім цього, сторонами укладено Додаткову угоду № 1 від 19.08.2022 року до цього Договору, відповідно до якої сторонами було внесено зміни до ціни за одиницю непоставленого товару.

Як свідчать матеріали справи, вказаний Договір та Додаткова угода №1 до нього укладені з використанням електронного підпису.

Суд зазначає, що основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів врегульовано Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг".

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (стаття 8 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг").

Відповідно до п.п. 12, 17, 22, 23 частини 1 статті 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» (в редакції, чинній на момент укладення спірних договорів) електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис. Засіб кваліфікованого електронного підпису чи печатки - апаратно-програмний або апаратний пристрій чи програмне забезпечення, які реалізують криптографічні алгоритми генерації пар ключів та/або створення кваліфікованого електронного підпису чи печатки, та/або перевірки кваліфікованого електронного підпису чи печатки, та/або зберігання особистого ключа кваліфікованого електронного підпису чи печатки, який відповідає вимогам цього Закону. Кваліфікована електронна печатка - удосконалена електронна печатка, яка створюється з використанням засобу кваліфікованої електронної печатки і базується на кваліфікованому сертифікаті електронної печатки. Кваліфікований електронний підпис - удосконалений електронний підпис, який створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа.

Кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису. Кваліфікована електронна печатка має презумпцію цілісності електронних даних і достовірності походження електронних даних, з якими вона пов`язана (частина 4, 5 статті 18 Закону України «Про електронні довірчі послуги» (в редакції, чинній на момент укладення спірних договорів)).

Статтею 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис» закріплено, що електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.

Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа (стаття 6 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг).

Відповідно до статті 12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» перевірка цілісності електронного документа проводиться шляхом перевірки електронного цифрового підпису.

Наразі, позивачем до позовної заяви подано документальне підтвердження підписання рахунку-договору від 08.06.2022 року постачальником та покупцем шляхом накладення кваліфікованих електронних підписів, в якому зазначена інформація щодо результатів перевірки підписів (зазначено відомості про власника ключа, про сертифікат ключа: серійний номер сертифіката та статус перевірки дії сертифікату, про дату підписання документу тощо).

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Так, у розділі 1 Договору сторони погодили предмет договору - сумка для листоноші через плече, технічні та якісні характеристики товару, загальну кількість товару - 6 000 штук.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як передбачено частиною 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Відповідно до пункту 1 Договору адреса поставки товару - м. Київ, вул. Г. Кірпи, 2 на умовах DDP відповідно до Інкотермс в редакції 2010 року.

Умовами пункту 3 Договору сторони погодили, що строк поставки товару визначається згідно Графіку поставок (Додаток №1).

Відповідно до Додатку №1 до Договору «Графік поставок» сторони погодили строки поставки товару, а саме:

- товар у кількості 2 000 штук має бути посталений впродовж 35 днів з моменту підписання рахунку-договору;

- товар у кількості 2 000 штук має бути посталений впродовж 55 днів з моменту підписання рахунку-договору;

- товар у кількості 2 000 штук має бути посталений впродовж 75 днів з моменту підписання рахунку-договору.

Докази того, що сторони узгодили інший термін поставки товару за Договором в матеріалах справи відсутні.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Окрім цього суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документом, який підтверджує факт виконання відповідачем зобов`язання з поставки товару позивачу є видаткова накладна.

Судом встановлено за матеріалами справи, що на виконання умов Договору відповідачем було здійснено поставку товару наступним чином:

1) товар у кількості 2 000 штук, який мав бути поставлений впродовж 35 днів з моменту підписання рахунку-договору, тобто у строк до 13.07.2022 року, був поставлений відповідачем 14.07.2022 року, 26.07.2022 року, 10.08.2022 року та 18.08.2022 року, що підтверджується підписаними повноважними представниками сторін відповідними видатковими накладними РН-0000016 від 13.07.2022 року на суму 104 165,00 грн., РН-0000017 від 25.07.2022 року на суму 108 331,60 грн., РН-0000019 від 09.08.2022 року на суму 104 165 грн., РН-0000020 від 17.08.2022 року на суму 99 998,40 грн., копії яких наявні в матеріалах справи;

2) товар у кількості 2 000 штук, який мав бути поставлений впродовж 55 днів з моменту підписання рахунку-договору, тобто у строк до 02.08.2022 року, був поставлений відповідачем 06.09.2022 року, 15.09.2022 року, 26.09.2022 року та 17.10.2022 року, що підтверджується підписаними повноважними представниками сторін відповідними видатковими накладними РН-0000021 від 05.09.2022 року на суму 116 764,50 грн., РН-0000024 від 14.09.2022 року на суму 98 328,00 грн., РН-0000025 від 26.09.2022 року на суму 129 055,50 грн., РН-0000027 від 14.10.2022 року на суму 147 492,00 грн., копії яких наявні в матеріалах справи;

3) товар у кількості 2 000 штук, який мав бути поставлений впродовж 75 днів з моменту підписання рахунку-договору, тобто у строк до 22.08.2022 року, був поставлений відповідачем 25.10.2022 року, 01.11.2022 року, 18.11.2022 року, 29.11.2022 року, 08.12.2022 року та 16.12.2022 року, що підтверджується підписаними повноважними представниками сторін відповідними видатковими накладними РН-0000029 від 24.10.2022 року на суму 93 411,60 грн., РН-0000031 від 31.10.2022 року на суму 122 910,00 грн., РН-0000036 від 17.11.2022 року на суму 88 495,20 грн., РН-0000037 від 28.11.2022 року на суму 88 495,20 грн., РН-0000042 від 06.12.2022 року на суму 66 863,04 грн., РН-0000044 від 13.12.2022 року на суму 31 464,96 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

В свою чергу, заперечень щодо факту поставки товару за вказаними видатковими накладними позивачем суду не надано.

Доказів пред`явлення претензій щодо якості поставки товару (сумки для листоноші через плече) в обсязі 6 000 штук та на загальну суму 1 399 940,00 грн. у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій та/або письмових повідомлень щодо невідповідності фактично поставленого товару вимогам державних стандартів або пошкодження пакування, а також складання актів виявлених недоліків від позивача до суду не надходило.

Згідно з частиною 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до умов розділу 1 Договору ціна за одиницю товару становить 208,33 грн. без ПДВ, загальна ціна договору за товар у кількості 6 000 штук становить 1 249 980,00 грн. без ПДВ.

Поряд з цим, 19.08.2022 року між позивачем та відповідачем було укладено Додаткову угоду №1 до Договору, відповідно до якої у зв`язку із зміною офіційного курсу НБУ гривні до долара США сторони за взаємною згодою домовились підвищити ціну за одиницю непоставленого товару з 208,33 грн. за штуку до 245,82 грн. за штуку, виклавши при цьому Договір в новій редакції.

Так, згідно умов Договору в редакції Додаткової угоди №1 ціна за одиницю поставленого товару (у кількості 2 000 штук) становить 208,33 грн. без ПДВ, ціна за одиницю непоставленого товару (у кількості 4 000 штук) становить 245,82 грн. без ПДВ, загальна ціна договору за товар у кількості 6 000 штук становить 1 399 940,00 грн. без ПДВ.

При цьому відповідно до пункту 2 Додаткової угоди №1 інші умови Договору залишаються без змін і сторони підтверджують за ними свої зобов`язання.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (частина 2 наведеної норми).

Порядок розрахунків за товар погоджений сторонами у пункті 3 Договору, згідно з яким визначено умови оплати - 7 банківських днів з моменту поставки товару.

Наразі, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини виконання умов Договору в частині здійснення оплати товару покупцем не є предметом дослідження у даній справі.

Поряд з цим, станом на час розгляду справи доказів наявності претензій відповідача як постачальника з питань здійснення оплати, та/або наявного спору щодо стягнення заборгованості позивача з оплати поставленого відповідачем товару в матеріалах справи відсутні.

Доказів наявності на момент реалізації сторонами правовідносин за спірним Договором та звернення ТОВ «Рампа-1» до замовника з відповідними листами, вимогами, претензіями щодо питання невчасного здійснення оплати за поставлений товар сторонами суду не надано.

У відповідності до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, є зобов`язанням.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом за матеріалами справи, зокрема, згідно змісту видаткових накладних та дати їх підписання з боку АТ «Укрпошта», відповідачем допущено порушення умов Договору в частині своєчасної поставки передбаченого умовами Договору-рахунку товару - сумки для листоноші через плече в обсязі 6 000 штук та на загальну суму 1 399 940,00 грн.

Суд зазначає, що згідно приписів частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (частина 2 статті 216 Господарського кодексу України).

Відповідно до положень частин 1, 4 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності (стаття 218 Господарського кодексу України).

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з пунктом 1 статті 546, статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У зв`язку із порушенням відповідачем зобов`язання в частині дотримання встановленого Договором строку поставки товару позивачем 25.10.2022 року було направлено на адресу відповідача претензію № 101.004.002.001.-6493-22 від 25.10.2022 року, копія якої наявна в матеріалах справи, з вимогою сплатити нараховані на підставі частини 2 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення строків поставки товару, а саме 61 863,54 грн. пені та 75 829,49 грн. штрафу, факт надсилання якої на адресу відповідача підтверджується копіями опису вкладення у цінний лист від 25.10.2022 року, накладної №0100106708198 від 25.10.2022 року та фіскального чеку від 25.10.2022 року.

Згідно наданого позивачем витягу з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження відповідного поштового відправлення, вказана претензія вручена відповідачеві 15.11.2022 року.

Проте, вказана претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Таким чином, як вбачається із матеріалів справи та зазначено позивачем в позовній заяві відповідачем допущено порушення умов Договору в частині своєчасної поставки передбаченого умовами Договору товару, у зв`язку з чим позивачем на підставі частини 2 статті 231 Господарського кодексу України нараховано відповідачеві пеню у розмірі 0,1% вартості несвоєчасно поставленого товару в сумі 73 722,88 грн. за загальний період з 14.07.2022 року по 16.12.2022 року, а також штраф у розмірі 7% вартості несвоєчасно поставленого товару у сумі 75 829,49 грн., яку позивач просить суд стягнути з відповідача в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження виконання своїх зобов`язань в частині здійснення своєчасної поставки товару, передбаченого умовами Договору, відсутності боргу з оплати штрафних санкцій, або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.

Згідно статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним Рахунку-Договору №080622 від 08.06.2022 року та/або Додаткової угоди № 1 від 19.08.2022 року до нього та/або його окремих положень, а також розірвання правочину на час фактичного виконання сторонами суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін також відсутні.

Зокрема, матеріалами справи підтверджується той факт, що в розумінні статей 610, 612 Цивільного кодексу України відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання, позаяк не виконав належним чином умови укладеного між сторонами Договору в частині постачання товару замовнику - АТ «Укрпошта» у визначені Договором строки.

В свою чергу, заперечуючи проти позову відповідач у відзиві на позовну заяву посилається на те, що укладаючи Додаткову угоду №1 від 19.08.2022 року до Договору сторони під час попередніх переговорів погоджували не лише підвищення ціни за одиницю товару, а й нові строки поставки, і фактично виклали Договір від 08.06.2022 року разом із графіком поставок у новій редакції.

З урахуванням цього, на переконання відповідача, строки поставки решти товару, непоставленого відповідачем на момент укладання цієї Додаткової угоди №1, мають обраховуватися від дати нової редакції Договору, тобто з 19.08.2022 року.

Однак такі висновки відповідача суд вважає помилковими, оскільки як вбачається зі змісту Додаткової угоди №1 від 19.08.2022 року при її укладанні сторонами було внесено зміни до умов Договору лише в частині збільшення ціни за одиницю товару та встановлено порядок зміни ціни за одиницю товару у разі зміни курсу іноземної валюти. Інші умови Договору залишено без змін, про що зазначено у пункті 2 Додаткової угоди №1.

При цьому вказана Додаткова угода №1 не містить будь-яких застережень про внесення змін до Графіку поставок або до інших умов Договору в частині порядку обрахунку строків поставки товару не від дати укладання Договору від 08.06.2022 року, а від дати укладання Додаткової угоди №1 від 19.08.2022 року.

За загальним правилом, закріпленим у частині 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 654 Цивільного Кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Наразі, будь - яких інших угод про внесення змін до спірного Договору, в тому числі частині строків поставки, матеріали справи не містять та сторонами суду не надано.

При цьому посилання відповідача на зміст листування та домовленості сторін, які передували укладанню Додаткової угоди №1, не мають юридичної сили, позаяк не були внесені до тексту підписаної за взаємної згодою позивача та відповідача Додаткової угоди №1.

Так, згідно з частиною 1 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

В свою чергу суд зазначає, що цивільне законодавство базується на принципі обов`язкового виконання сторонами зобов`язань за договором. Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який закріплений статтями 3 та 627 Цивільного кодексу України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов`язки учасників.

Зокрема, виходячи з приписів загальних норм Цивільного кодексу України, суд доходить висновку, що сторонами вчинені дії, спрямовані на набуття цивільних прав та обов`язків, та зміст зобов`язальних відносин викладено в погодженому та підписаному обома сторонами правочині - Додатковій угоді № 1 від 19.08.2022 року до спірного Договору, відтак до уваги приймається виключно зміст вказаної Додаткової угоди № 1.

За таких обставин у суду відсутні підстави вважати, що внаслідок укладання Додаткової угоди №1 від 19.08.2022 року сторонами було погоджено зміну строків поставки товару, а отже згідно з Графіком поставок відлік строку поставки товару по кожній одиниці товару розпочинається з дати підписання Рахунку-Договору №080622, тобто з 08.06.2022 року.

Поряд із цим суд зазначає, що відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відтак суд наголошує на юридичній грамотності як необхідній умові дотримання учасниками справи як суб`єктами господарювання норм матеріального права як під час здійснення господарської діяльності, в тому числі укладення договорів, ціна яких як істотна умова має значний розмір, так і під час звернення до суду, зокрема, шляхом реалізації права на користування професійною правничою допомогою, відшкодування понесених на яку витрат може бути здійснено заявником в судовому порядку.

Статтею 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватись передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

За приписами частини 2 статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Отже, даною нормою, що належить застосуванню до правовідносин сторін, пов`язаних із виконанням зобов`язання, що фінансується за рахунок Державного бюджету України, чітко встановлено розмір штрафних санкцій за порушення господарського зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених абз. 3 частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Разом з цим судом встановлено, що сторони у Договорі не передбачили відповідальності за прострочення виконання постачальником своїх зобов`язань з поставки товар у вигляді пені та/або штрафу.

Господарський суд відзначає, що чинне законодавство поділяє неустойку на договірну і позадоговірну (законну). Умову про договірну неустойку має бути зазначено в договорі (частина 1 статті 547 Цивільного кодексу України). Недотримання письмової форми зазначення в договорі умови про сплату неустойки робить його нікчемним (частина 2 статті 547 Цивільного кодексу України). Стосовно позадоговірної (законної) неустойки, то відповідно до частини 1 статті 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначено розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Велика Палата Верховного Суду у постанові № 904/4156/18 від 10.12.2019 року зазначила, що господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визнання у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду порушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

При цьому, з огляду на характер правовідносин які склались між сторонами, відповідальність у вигляді пені та штрафу за порушення строків поставки товару прямо передбачена законодавчим актом, а саме частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України.

Відтак, нарахування позивачем на підставі частини 2 статті 231 Господарського кодексу України пені у розмірі 0,1% вартості несвоєчасно поставленого товару, а також штрафу у розмірі 7% вартості несвоєчасно поставленого товару за прострочення понад 30 днів, які є позадоговірними санкціями, є правомірним навіть за відсутності в договорі відповідної умови щодо їх застосування, а також умов щодо визначення розміру та бази нарахування неустойки.

Отже, оскільки відповідачем допущено прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товару, факт якого належним чином підтверджується матеріалами справи, суд приходить до висновку, що застосування позивачем саме частини 2 статті 231 ГК України, яка стосується випадків порушення негрошового зобов`язання, є правомірним, та відповідно про наявність правових підстав для нарахування відповідачеві відповідних штрафних санкцій за прострочення виконання договірних зобов`язань у розмірах, передбачених наведеною статтею.

Суд також зазначає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 року у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 року у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 року у справі №922/1720/17, від 02.04.2019 року у справі № 917/194/18, від 02.04.2019 року у справі № 917/194/18).

Правова позиція щодо можливості застосування пені та штрафу за порушення будь - яких господарських зобов`язань, а не тільки за невиконання грошового зобов`язання, викладена в постанові Верхового Суду від 19.09.2019 року у справі № 904/5770/18, від 17.09.2020 року у справі №922/3548/19.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені та штрафу, суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем було надано суду контррозрахунок заявлених до стягнення позовних вимог, відповідно до якого загальна сума штрафних санкцій становить 21 475,56 грн. При цьому при здійсненні контррозрахунку неустойки відповідачем початок періоду прострочення поставки другої та третьої партії товарів визначено виходячи з дати укладання Додаткової угоди №1 від 19.08.2022 року.

Проте, з огляду на викладені раніше висновки суду щодо початку відліку строку поставки товару з дати підписання Договору від 08.06.2022 року, а не з дати укладання Додаткової угоди №1 від 19.08.2022 року, наданий відповідачем контрозрахунок штрафних санкцій судом до уваги не приймається.

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи «ЛІГА» перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення неустойки (пені та штрафу) встановлено, що розмір пені та штрафу, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства, а також з урахуванням визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам Договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 73 722,88 грн. пені та 75 829,49 грн. штрафу, за висновками суду, є обґрунтованими.

В свою чергу, заперечуючи проти задоволення позову в частині стягнення штрафних санкцій, відповідач просив суд у відзиві на позовну заяву на підставі статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України зменшити розмір пені та штрафу, що підлягають до стягнення з ТОВ «Рампа-1» у зв`язку з тим, що відповідач діяв добросовісно та здійснив поставку товарів у максимально приближені до договірних строки, при цьому заявлений до стягнення загальний розмір штрафних санкцій у сумі 149 552,37 грн. є надмірно великим та становить більш ніж 10 % ціни Договору.

Крім того, як зазначає відповідач, в матеріалах справи відсутні докази понесення збитків АТ «Укрпошта» у зв`язку з простроченням відповідачем поставки товару за Договором.

Суд зазначає, що відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Таким чином, наведеними нормами статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України передбачено право суду зменшувати розмір заявлених до стягнення сум неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання.

Суд звертає увагу, що ні у вище зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Також суд зазначає, що згідно з приписами частини 1 статті 230 Господарського кодексу України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Отже, як зазначено в постанові Верховного Суду від 31.07.2019 року № 910/3692/18, неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов`язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов`язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов`язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов`язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов`язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов`язання.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Відтак, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов`язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, у постанові від 13.05.2019 року у справі №904/4071/18, від 22.01.2019 року у справі №908/868/18, від 06.11.2019 року у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 року у справі №916/545/19 від 19.02.2020 року у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 року у справі №925/605/18, від 17.03.2020 року №925/597/19.

В свою чергу, згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18, з огляду компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Судом встановлено, що відповідач є господарюючим суб`єктом і несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.

Суд наголошує, що згідно статті 44 Господарського кодексу України підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Тобто, відповідач, здійснюючи свою господарську діяльність, однією зі складових якої є укладення господарських договорів, мав передбачити пов`язані із цим ризики, зокрема, наявність реальної можливості виконання умов спірного Договору в частині своєчасної поставки товару, у тому числі, з урахуванням обставин укладення між сторонами Додаткової угоди №1, умовами якої, за висновками суду, не було передбачено збільшення строків поставки.

Зменшення (за клопотанням сторони) заявленої пені, яка нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов`язань, кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з приписами статті 74 Господарського процесуального кодексу України, статті 233 Господарського процесуального кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2019 року у справі № 910/9765/18.

Наразі, господарський суд не приймає до уваги посилання відповідача на ненадання позивачем доказів понесення збитків внаслідок прострочення виконання зобов`язань з поставки товару, оскільки обов`язок доведення наявності підстав для зменшення штрафних санкцій покладений саме на відповідача.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 року у справі № 910/14628/17, від 13.06.2018 року у справі № 910/17259/17, від 14.08.2018 року у справі № 910/496/18, від 15.08.2018 року у справі № 910/21804/17, від 22.05.2019 року справі № 904/1782/19 та від 05.09.2019 року у справі № 910/1338/19.

Окрім вищевикладеного суд звертає увагу, що оскільки АТ «Укрпошта» є державною компанією стратегічного значення, то недотримання вимог Договору, укладеного за наслідками проведення державної закупівлі, покладає на порушника відповідальність, яка в даному випадку передбачена частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України, яка є спеціальною нормою, що визначає наслідки порушення зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України.

Суд зазначає, що у даному випадку санкція не є договірною, а випливає зі зазначених положень частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, якими чітко визначено розмір штрафу та пені, і підстав вважати їх надмірно великими у порівнянні з допущеним правопорушенням господарський суд не вбачає.

З урахуванням викладеного та змісту поданого відповідачем відзиву, враховуючи обставини справи та майнові інтереси обох учасників, за відсутності наведення відповідачем обставин, які можуть бути розцінені як виняткові та такі, що є підставою для зменшення нарахованих та заявлених до стягнення з відповідача пені та штрафу, суд не вбачає об`єктивних підстав для зменшення їх розміру.

В свою чергу, що стосується заперечень відповідача проти задоволення позовних вимог в частині наявності обставин, які зумовили порушення строків поставки товарів, а саме введення на території України воєнного стану, відключення електропостачання, переривання виробничого процесу через повітряні тривоги, суд зазначає, що згідно статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до частини 1 статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Узагальнюючими обставинами непереборної сили є їх об`єктивна і абсолютна дія, яка розповсюджується на невизначене коло осіб та неможливість передбачення та відвернення цих обставин. До таких обставин відносяться перш за все природні та техногенні явища катастрофічного характеру (землетрус, повінь, пожежі тощо), а також соціальні явища (війни, страйки, акти владних органів тощо).

У пункті 1 частини 1 статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України також містить визначення непереборної сили як надзвичайних і невідворотних обставин.

Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п. 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20).

Згідно зі статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Частиною 2 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.

Аналогічне поняття форс мажору наведене у пп. 3.1.1 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженому рішенням президії ТПП України від 15.07.2014 № 40(3).

Виходячи з аналізу статті 218 Господарського кодексу України звільнення сторони від відповідальності у разі настання обставин непереборної сили (форс-мажору) відбувається за умови, якщо дані обставини безпосередньо вплинули на своєчасне виконання договірних зобов`язань.

При цьому, сторона, яка не виконує зобов`язання, повинна довести існування конкретних обставин, які мають непереборний характер і які унеможливили виконання зобов`язання. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Разом з тим, при вирішенні питання щодо впливу обставин непереборної сили має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Так, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.01.2022 року у справі № 904/3886/21 та від 30.11.2021 року у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і під час їх виникнення сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести не тільки наявність таких обставин, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Також доведення наявності обставин непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона повинна довести не тільки наявність таких обставин, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання зобов`язання; доведення наявності обставин непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2018 року у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 року у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 року у справі № 913/785/17.

Також Верховний Суд у своїй практиці неодноразово підкреслював, що сертифікат про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом існування таких обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не зобов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 року у справі № 908/2287/17 зазначив, що сертифікат Торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та в сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 14.02.2018 року у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 року у справі № 917/1053/18). Адже визнання сертифіката Торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Наразі, введення воєнного стану на території України є форс-мажором та є підставою для звільнення від відповідальності за порушення Договору, але тільки в тому випадку, якщо саме ця обставина стала підставою для невиконання договірних зобов`язань.

У спірному випадку відповідач не зазначає та не доводить належними та допустимими доказами наявності будь-якого зв`язку між невиконанням ТОВ «Рампа-1» своїх зобов`язань з поставки товару за Договором та воєнними діями в Україні, які розпочались з 24 лютого 2022 року.

В свою чергу, Договір-рахунок №080622 від 08.06.2022 року та Додаткова угода №1 від 19.08.2022 року були укладені відповідачем у період дії воєнного стану в Україні, а тому при їх укладанні відповідач чітко усвідомлював існування відповідних обставин та з урахуванням відповідних ризиків прийняв на себе зобов`язання щодо поставки товару та виконання умов Договору.

Суд також враховує, що відповідач жодним чином не повідомляв позивача про наявність будь-яких форс-мажорних обставин, що ускладнюють виконання Договору у визначені строки, позаяк відповідач посилається на дію воєнного стану в Україні лише у відзиві на позовну заяву.

В свою чергу, відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів не вважається випадком, який є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов`язання.

Тобто, відповідачем не доведено, що неможливість поставки товару за Договором сталася саме у зв`язку з наявністю воєнних дій на території України, відтак за відсутності підтвердження наявності тих обставин, які заважали відповідачу здійснити своєчасну поставку продукції, наведені у відзиві обставини у розумінні статті 218 ГК України та статті 263 ЦК України не можуть свідчити про можливість відстрочення виконання ним своїх зобов`язань.

Отже, враховуючи вищенаведене в сукупності, суд дійшов висновку щодо доказової необґрунтованості посилань відповідача на наявність підстав для звільнення останнього від відповідальності за порушення строків поставки товару за Договором, у зв`язку з чим посилання у відзиві на позовну заяву на форс-мажорні обставини не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання умов Договору.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов`язань з поставки товару за Договором у встановлений строк та правомірність нарахованих в зв`язку з цим штрафних санкцій (пені та штрафу), розмір заборгованості зі сплати яких відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів вчасної поставки товару відповідач суду не представив, як і належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 73 722,88 грн. та штрафу в сумі 75 829,49 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ч. 5 ст. 29, ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рампа-1" (вул. Кам`янська 11, м. Дніпро, 49000; код ЄДРПОУ 34588380) на користь Акціонерного товариства "Укрпошта" (вул. Хрещатик, 22, м. Київ, 01001; код ЄДРПОУ 21560045) 73 722 (сімдесят три тисячі сімсот двадцять дві) грн. 88 коп. пені та 75 829 (сімдесят п`ять тисяч вісімсот двадцять дев`ять) грн. 49 коп. штрафу та 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 28 червня 2023 року.

Суддя А.М. Селівон